Решение № 139262821, 24.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18571/23 2/760/9019/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року позивач звернувся до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просить стягнути заборгованість з відповідача за договором № 210119-25279-2 від 19.01.2021 станом на 11.08.2023 у розмірі 28500 грн, яка складається з: -5000 грн - заборгованість за кредитом; -2550 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 19.01.2021 по 18.02.2021 року (включно); - 21000 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення з період з 19.02.2021 по 18.06.2021 (включно), відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України; а також судові витрати у розмірі 2684 грн та 9000 витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінанс Інновація» та відповідачем укладено договір № 210119-252279-2, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000грн, строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.

01.07.2021 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» укладено договір відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М від 01.07.2021, відповідно до умов якого право вимоги за договором № 210119-25279-2 від 19.01.2021 перейшло до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО».

Відповідач порушив умови зобов`язання, а тому, станом на 11.08.2023, має заборгованість у розмірі 28500 грн, яка складається з: -5000 грн - заборгованість за кредитом; -2550 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 19.01.2021 по 18.02.2021 року (включно); - 21000 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення з період з 19.02.2021 по 18.06.2021 (включно), відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу та третій особі копію позовної заяви з додатками.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06.12.2023 задоволено клопотання про витребування доказів у справі.

28.03.2024 на вимогу суду надійшли витребувані у АТ «Універсал Банк» докази.

06.04.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5000 грн, у зв`язку з чим не довів обставини, на які посилається як на підставу позовних вимог.

Також відповідач заперечив проти стягнення 21000 грн процентів, нарахованих за пунктом 3.3 кредитного договору, посилаючись на те, що строк кредитування становив 30 днів, доказів його пролонгації позивач не надав, а тому після спливу строку кредитування право нараховувати договірні проценти припинилося. У цій частині відповідач послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, відповідач заперечив проти стягнення 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову.

У зв`язку з викладеним відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість представник позивача направив до суду заяву, якою просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

19.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінанс Інновація» та відповідачем укладено договір № 210119-252279-2, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000грн, строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.

Укладений Кредитний договір не відноситься до споживчого кредитування, оскільки відповідно ч. 2.ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування»(в редакції, що діяла на дату укладення Кредитного договору ), дія даного закону не поширюється на: - договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця; Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті B мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно доЗакону України «Про електронну комерцію».

Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, затвердженими наказом директора ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі - Правила), викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://monetka.ua/uk/ aбo https://monetka.com.ua/uk/.

Кредитний договір був підписаний одноразовим ідентифікатором 408251, який направлявся відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:56:54 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetka.ua/. Кредитні кошти були відправлені відповідачу 19.01.2021 на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк», що підтверджується Рухом коштів по картці за період з 21.03.2024 № БТ/2168, клієнта ОСОБА_1 , що знаходиться в матеріалах справи.

01.07.2021 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» укладено договір відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М від 01.07.2021, відповідно до умов якого право вимоги за договором № 210119-25279-2 від 19.01.2021 перейшло до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО».

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно ч. 5 ст.11Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропо-зиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті Інтернет https://monetka. com. та https://monetka.ua.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на викладене вище, встановлено, що відповідач підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому суд приходить висновку, що факт укладення договору № 210211-34616-1 від 11 лютого 2021 року підтверджується матеріалами справи та узгоджується із вимогами ст. 627 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач порушив умови зобов`язання, а тому, станом на 11.08.2023, має заборгованість у розмірі 28500 грн, яка складається з: -5000 грн - заборгованість за кредитом; -2550 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 19.01.2021 по 18.02.2021 року (включно); - 21000 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення з період з 19.02.2021 по 18.06.2021 (включно), відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Посилання відповідача на те, що позивач не довів факту отримання ним кредитних коштів, суд вважає необґрунтованими.

Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору від 19 січня 2021 року відповідачу надано кредит у розмірі 5 000 грн шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк». Факт перерахування кредитних коштів підтверджується рухом коштів по зазначеній платіжній картці, наданим банком на виконання ухвали суду про витребування доказів та наявним у матеріалах справи.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів фактичного отримання кредитних коштів спростовуються матеріалами справи. Надані банком відомості про рух коштів є належним доказом перерахування кредитних коштів відповідачу та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Щодо заперечень відповідача проти стягнення 21 000 грн процентів суд зазначає, що відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, визначеному договором, а також проценти за прострочення повернення кредиту відповідно до пункту 3.3 договору.

Відповідач, уклавши кредитний договір та погодившись з його умовами, прийняв на себе відповідні зобов`язання. Доказів визнання недійсними умов кредитного договору, у тому числі пункту 3.3, матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що після закінчення строку кредитування позивач був позбавлений права нараховувати передбачені договором проценти, суд вважає такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, оскільки сторони безпосередньо погодили наслідки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, зокрема розмір нарахувань, передбачених пунктом 3.3 кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У пункті 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Пунктом 3.3. кредитного договору, який знаходиться в розділі 3 цього договору «Відповідальність сторін та порядок повернення кредиту», встановлено розмір процентної ставки (3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту), відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Суд також враховує, що позивач нарахував 21000 грн не за весь період прострочення до моменту звернення до суду, а лише за період з 19 лютого 2021 року по 18 червня 2021 року, у межах заявлених позовних вимог.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо неправомірності нарахування процентів, адже вимога позивача про стягнення 21000 грн процентів, що нараховані після закінчення строку кредитування, спрямована на відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, та не є вимогою про стягнення відсотків за правомірне користування кредитними коштами.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 3 статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 3 статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 141 цього Кодексу.

З матеріалів справи убачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг від 02.06.2022 № 02/06/2022, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та довіреність, акт приймання-передачі наданих послуг № 4 від 03.03.2023, платіжне доручення № 383 від 09.03.2023.

Разом із тим, враховуючи характер спірних правовідносин, невисоку складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, відсутність значного обсягу доказів, а також ціну позову, суд вважає заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним.

З огляду на наведене, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що справедливим та обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 3 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» (ЄДРПОУ 43492595, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) заборгованість у розмірі 28500 грн, яка складається з: - 5000 грн - заборгованість за кредитом; - 2550 грн - заборгованість за нарахованими процентами; - 21000 грн - заборгованість за нарахованими процентами, за несвоєчасно повернутий.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» (ЄДРПОУ 43492595, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова