Постановление суда № 139246821, 26.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/17344/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

26 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Будтранс, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування містобудівних умов і обмежень,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Львівський електроламповий завод Іскра до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Будтранс, Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземними паркінгами та трансформаторною підстанцією на вул.Вулецькій, 28 в с.Горішній Львівського району Львівської області, затверджені наказом Давидівської сільради Львівського району Львівської області від 06.02.2025 № 30, реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:5243-1622-4094-3304, замовнику будівництва ТОВ Будтранс;

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземними паркінгами та трансформаторною підстанцією на вул.Вулецькій, 16 в с.Горішній Львівського району Львівської області, затверджені наказом Давидівської сільради Львівського району Львівської області від 03.12.2024 № 491, реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:0598-2062-4314-4991, замовнику будівництва ТОВ Будтранс;

- визнати протиправними та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ013260515613, виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України 27.05.2026;

- визнати протиправними та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ІУ013260514443, виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України 27.05.2026.

Ухвалою від 21.08.2026 відкрито загальне позовне провадження у справу та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою від 21.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії містобудівних умов і обмежень та заборони здійснення підготовчих і будівельних робіт.

25.08.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить:

- зупинити дію дозволу на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ013260515613, виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України 27.05.2026;

- зупинити дію дозволу на виконання будівельних робіт реєстраційний номер в ІУ013260514443, виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України 27.05.2026;

- заборонити ТОВ «Будтранс» та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які підготовчі та будівельні роботи на земельних ділянках по вул. Вулецькій, 16 та по вул. Вулецькій, 28 в с. Горішній Львівського району Львівської області на підставі вказаних містобудівних умов і обмежень.

В обґрунтування заяви представник позивача вказав, що спірні земельні ділянки розташовані в межах промислової та санітарно-захисної зони ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра», а житлове будівництво в межах санітарно-захисних зон заборонено; що територія забудови генеральним планом населеного пункту с. Горішній віднесена до виробничої території, а відповідач-1 під час видачі містобудівних умов і обмежень не врахував планування території, визначене генеральним планом, і не вніс до нього змін; що на підставі оскаржуваних містобудівних умов і обмежень розроблено проектну документацію, отримано дозволи на виконання будівельних робіт, розпочато фактичні будівельні роботи та продаж квартир третім особам, у зв`язку з чим завершення будівництва до ухвалення рішення суду призведе до ускладнення відновлення стану території; що перебування будівельних бригад на об`єкті створює загрозу з огляду на розташування ділянок у зоні потенційного ураження від об`єктів підвищеної небезпеки. Заявник також зазначив, що ухвалою від 21.08.2026 у задоволенні попередньої заяви відмовлено з посиланням на відсутність позовних вимог щодо оскарження виданих дозволів на виконання будівельних робіт, тоді як такі вимоги позовом заявлено, а тому заборона проведення підготовчих та будівельних робіт є ефективним і доцільним способом забезпечення позову. На підтвердження своїх доводів заявник послався на постанови Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №480/5165/21, від 16.11.2022 у справі №320/8650/20, від 01.05.2025 у справі №380/5886/22 та від 31.03.2021 у справі №727/463/19.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд керується таким.

Відповідно до ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.7 ст.154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.152 цього Кодексу або подано особою, яка відповідно до ч.6 ст.18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу. Заяву подано через зареєстрований електронний кабінет, до неї долучено докази сплати судового збору та докази надіслання копії заяви іншим учасникам справи, а тому підстав для повернення заяви без розгляду немає, і вона підлягає розгляду по суті.

Згідно з ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч.4 ст.154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, а згідно з ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або коли очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення таким рішенням, дією або бездіяльністю прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду. За своїм змістом забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, у тому числі й осіб, які не беруть участі у розгляді справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №580/5656/21 та від 28.02.2024 у справі №380/14241/23.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову; тягар доказування при розгляді такого клопотання покладається виключно на заявника.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Надаючи правову оцінку доводам заяви, суд зазначає таке.

Позивач просить зупинити дію двох дозволів на виконання будівельних робіт, які водночас є предметом позову у цій справі, оскільки позовними вимогами охоплюється визнання цих дозволів протиправними та їх скасування. Правовим наслідком зупинення дії дозвільних документів на час розгляду справи є унеможливлення провадження будівельних робіт, тобто той самий фактичний результат, якого позивач прагне досягти шляхом задоволення позову. За таких обставин заявлений захід забезпечення позову за змістом збігається з тією частиною позовних вимог, яка стосується дозволів на виконання будівельних робіт, і його застосування означало б фактичне вирішення спору в цій частині до дослідження доказів та встановлення обставин справи. Позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №800/521/17. Згідно з п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову; забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Перевіряючи наявність підстави, передбаченої п.2 ч.2 ст.150 КАС України, суд враховує, що очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень означає, що така протиправність убачається без дослідження доказів і встановлення обставин справи. У цій же справі доводи позивача ґрунтуються на розташуванні земельних ділянок у межах санітарно-захисної зони, на віднесенні території забудови генеральним планом с. Горішній до виробничої території, на невідповідності намірів забудови містобудівній документації та на порушенні вимог ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038-VI).

Установлення цих обставин потребує дослідження містобудівної документації на місцевому рівні, детального плану території, відомостей про межі та режим санітарно-захисної зони, матеріалів проектної документації та експертних звітів, тобто саме тих доказів, які підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, на що вказав Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22. Відтак висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваних містобудівних умов і обмежень та дозволів на виконання будівельних робіт може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.

Близькі за змістом правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі №727/5718/21, у якій, вирішуючи питання про забезпечення позову у спорі про скасування дозволу на виконання будівельних робіт заявою про зупинення дії такого дозволу та заборону здійснювати будівельні роботи, Верховний Суд зазначив: «сам по собі факт здійснення ОК «ЖБК «Парк Тауер» будівництва багатоквартирного житлового будинку, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке будівництво є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивачки підлягає доведенню у встановленому законом порядку. У даному випадку заборона будівництва на земельній ділянці особі, яка є її власником, є непропорційним обмеженням її прав доки не встановлено, що таке здійснюється з порушеннями. Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків».

Оцінюючи співмірність заявлених заходів, суд виходить із того, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17. Із матеріалів, доданих до заяви, слідує, що будівництво здійснюється відповідачем-2 як замовником на земельних ділянках із цільовим призначенням 02.03 «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку», на підставі зареєстрованої в ЄДЕССБ проектної документації, щодо якої видано позитивні експертні звіти, із залученням генерального підрядника, осіб, що здійснюють технічний та авторський нагляд, а сам позивач указує на укладення договорів із третіми особами інвесторами.

Отже, зупинення дії дозвільних документів та заборона будь-яких робіт зачіпає права та майнові інтереси не лише відповідача-2, а й осіб, які не є учасниками цієї справи і позиція яких судом не з`ясовувалась. Наслідки такого втручання для зазначених осіб є неспівмірними з інтересом позивача, який на цій стадії ґрунтується на не перевірених судом твердженнях про порушення містобудівних вимог.

Доводи заяви про те, що завершення будівництва до ухвалення рішення суду ускладнить відновлення стану території, а перебування будівельних бригад на об`єкті створює загрозу з огляду на близькість об`єктів підвищеної небезпеки, не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість чи ймовірність настання відповідних наслідків у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Суд також ураховує, що правові наслідки скасування містобудівних умов та обмежень і дозволів на виконання будівельних робіт визначені законом: за ч.6 ст.37 Закону №3038-VI скасування містобудівних умов та обмежень є самостійною підставою для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт. Тому в разі задоволення позову виконання рішення суду не залежить від того, чи були на час його ухвалення виконані ті або інші будівельні роботи, а обсяг фактично виконаних робіт сам по собі не створює перешкод для виконання такого рішення.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №727/463/19 суд відхиляє. Наведені в ній висновки сформульовані з урахуванням установленої у тій справі конкретної обставини аварійного стану суміжного будинку, підтвердженого рішенням виконавчого комітету районної ради, унаслідок чого початок будівельних робіт поблизу нього створював ризик руйнувань або незворотних пошкоджень. У справі, що розглядається, доказів, які б у подібний спосіб підтверджували безпосередній і невідворотний вплив будівельних робіт на майно позивача чи на безпечність експлуатації його виробничих потужностей, до заяви не долучено.

Постанови Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №480/5165/21, від 16.11.2022 у справі №320/8650/20 та від 01.05.2025 у справі №380/5886/22, на які посилається заявник, стосуються підстав для скасування містобудівних умов та обмежень за результатами вирішення спорів по суті, а не підстав для забезпечення позову, а тому не є релевантними для питання, яке вирішується цією ухвалою.

Щодо доводу заявника про те, що ухвалою від 21.08.2026 у задоволенні попередньої заяви відмовлено з посиланням на відсутність позовних вимог про оскарження дозволів на виконання будівельних робіт, суд зазначає, що КАС України не позбавляє учасника справи права звернутися із новою заявою про забезпечення позову, і така заява розглядається за тими заходами, які в ній заявлені. Разом з тим доводи щодо змісту та обґрунтованості раніше постановленої ухвали не є предметом розгляду в межах цієї заяви та можуть бути перевірені виключно в порядку апеляційного оскарження, передбаченому ч.8 ст.154 КАС України.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин суд дійшов висновку, що заявником не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заявлених заходів або необхідності докласти значних зусиль і витрат для їх відновлення, як і не підтверджено очевидності ознак протиправності оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень. Обрані заявником заходи за змістом є тотожними частині позовних вимог, не є співмірними із заявленими вимогами та призводять до безпідставного обмеження прав відповідача-2 і осіб, які не є учасниками справи. Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, заявником не наведено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Таким чином, розглянувши подану представником позивача заяву про забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, суд вважає, що така заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.150, 151, 153, 154, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дати її складання.

Суддя Желік О.М.