Решение № 139229059, 21.08.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/4029/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засіданні Нога Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про скасування запису про державну реєстрацію прав власності, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Самородова О.П. звернулася до суду із позовом АТ КБ «Приватбанк» про скасування запису про державну реєстрацію прав власності.

Позовна заява обгрунтована наступним.

11 червня 2007 року між ЗАТКБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №VIV7GK02371430, за умовами якого банк зобов`язувався надати моїй дружині, як позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 107000 доларів США для купівлі житла в сумі 80000 доларів США, а також у розмірі 27000 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п.2.1.3 і 2.2.7 даного договору зі сплатою відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 11 червня 2007 року по 09 червня 2037 року включно.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладений договір іпотеки від 11 червня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 83,4 кв.м., житловою 54,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 35.3 договору іпотеки майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В.О. від 11 червня 2007 року за реєстром №1719. Внаслідок економічної кризи ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернув стягнення на отримані в позику грошові кошти в судовому порядку.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28 вересня 2016 року у справі №128/3238/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №VIV7GK02371430 від 11 червня 2007 року в сумі 19 955 доларів США 13 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 03.08.2015 року складає 421452 грн. 30 коп., з яких: 16725,71 доларів США заборгованість за кредитом; 1207,97 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 831,90 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 228,03 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,84 доларів США штраф (фіксована частина); 949,68 доларів США штраф (процентна складова).

25.08.2016 ПАТ КБ «ПриватБанк» набув право власності на предмет іпотеки, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на іпотечне майно прийнято приватним нотаріусом Белою Оксаною Миколаївною 25.08.2016 року на підставі звернення ПАТ КБ «ПриватБанк».

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру забороно відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, видно, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 11 червня 2007 року, виконання основного зобов`язання до 09.06.2037, розмір основного зобов`язання 107000 доларів США, належить позивачу. Дата державної реєстрації 25 серпня 2016 року, власником будинку є ПАТ КБ "Приват Банк". Підставою внесення запису № 16125228 стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31141737 від 30.08.2016 приватного нотаріуса Бєлої О.М.. Вважає, що при державній реєстрації права власності на будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк» приватним нотаріусом , порушено вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 щодо наявності підтвердження завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги іпотекодержателя. Вказані нижче обставини повинні були бути підставою для приватного нотаріуса у прийнятті рішення про відмову у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Проте, протиправні дії приватного нотаріуса позбавили права власності ОСОБА_2 на будинок , який належить позивачу - ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), тобто житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю, оскільки даний житловий будинок був куплений 11 червня 2007 року.

Також, вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке важається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя або об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Так, відповідно до технічного паспорту житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 83,4 кв. м. та є нерухомим майном, що є постійним місцем мого проживання та моєї дружини ОСОБА_2 ..

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання(пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно- правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб виконавчого на нерухоме майно, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 14.04.2021 року, а його набрання чинності відбулося 23.04.2021 року встановлено, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., №28, ст.940; 2015 р., №43, ст. 386; 2020 р., №38, ст. 279; із змінами, внесеними Законом України від 16 вересня 2020 року № 895-ІХ) втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом. Тобто аж 23.09.2021 року.

За наслідками реєстраційних дій приватного нотаріуса фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Така правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2018 року (справа №465/1310/17). Його з дружиною фактично позбавили права власності на їх будинок, ще й стягнули грошові кошти в судовому порядку.

Крім того, згідно частини 3 статті 33 закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. В частині 2 статті 36 цього Закону також зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржника. В свою чергу Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Наразі, зазначений вище предмет іпотеки відповідає вимогам, визначеним у ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», і на нього не може бути здійснено стягнення в рахунок забезпечення зобов`язань по споживчому кредиту, виданому у валюті.

Також, ЗУ «Про іпотеку» визначає в окремих випадках само застереження, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, як підставу для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Одночасно із цим законодавець, що зазначений окремий договір і застереження повинні відповідати певним умовам укладення, визначеним ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». В даному випадку застереження вищезазначеним умовам, і є фактично лише окремого договору, який не було укладено. іпотечному договорі не відповідає повідомленням про можливість укладення.

Отже, застереження не може бути підставою для позасудового звернення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, за наслідками аналізу наведених вище положень закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, можна дійти висновку, що у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказаний будинок за ПАТ КБ «ПриватБанк».

На підставі викладеного просить скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності номер 16125228 від 25.08.2016р., запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером:1012172505206 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк». судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Представником відповідача АТ КБ «Приватбанк» подано до суду заяву наступного змісту.

АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на наступне.

За висновками ВП ВС, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (п. 43 постанови ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво багатьом видам рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (п. 62 постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику ввійшла концепція «книжкового володіння» (п. 9.13 постанови ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Однією з переваг книжкового володіння є високий рівень правової визначеності як щодо того, хто саме є володільцем майна, так і щодо характеру володіння.

25.08.2016 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна здійснила реєстрацію права власності на належне позивачу на праві спільної сумісної вартості майно, а саме житловий будинок, загальною площею 83.4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для прийняття такого рішення стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31141737 від 30.08.2016 09:37:18, приватний нотаріус Бєлая Оксана Миколаївна, Вінницький міський нотаріальний округ, Вінницька обл. на підставі договору іпотеки та інших наданих нотаріусу документів.

Таким чином, 30.08.2016 р. була здійснена реєстрація права власності за АТ КБ «ПриватБанк», спірне нерухоме майно вибуло з власності та володіння позивача, про що було внесено відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим, та саме з цього моменту позивач, як співвласник майна міг про це довідатись .

З позовом про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності номер 16125228 від 25.08.2016р., запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером:1012172505206 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернувся лише 04.10.2024 р.

Згідно зі статтями 256 , 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 , 16 , 20 ЦК України ), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, зазначено, що «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України , про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше»

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2022 року в справі № 138/28/20, обставини якої є подібними до даної, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, вказав, що суди вірно встановили, що початком перебігу строку позовної давності є 12 вересня 2016 року, тобто день реєстрації права власності за новим власником.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

На підставі викладеного просив в разі встановлення судом порушення права власності ОСОБА_1 на житловий будинку за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок реєстрації права власності на цей будинок за АТ КБ «ПриватБанк», застосувати позовну давність та відмовити у позові у зв`язку з її спливом.

Ухвалою суду від 11.10.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 10.09.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 17.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Самородова О.П. не з`явилися. Представником позивача подано до суду заяву, в якій вона просила розгляд справи провести у їх відсутність, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спиву позовної давності зазначила наступне. Посилання представника відповідача на спив строку позовної давності є безпідставним, оскільки позивач фактично володіє та користується спірним житловим будинком з моменту його придбання і до теперішнього час. Відповідач не набув фактичного володіння майном і не здійснив виселення позивача. Наявність в Державному реєстрі речових прав запису про право власності відповідача створює триваючі перешкоди у здійсненні позивачем прав власника щодо належного йому майна. Відтак, за своєю правовою природою є негаторним позовом, а негаторний позов може бути пред`явлений протягом усього часу порушення прав. На підставі вказаного просила позов задовольнити. Докази понесених витрат будуть надані відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк», будучи зареєстрованим користувачем системи «Електронний суд» та належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_2 , яка належним чином повідомлялася про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез`явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін та їх представників.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи заяви по суті, докази, оцінивши їх в сукупності, судом установлені такі фактичні обставини та відповідні їм спірні правовідносини.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має статус ветерана війни інваліда війни та згідно довідки серії 12ААА №569246 має другу групу інвалідності безтерміново (а.с. 7).

Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору іпотеки від 11.06.2007, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець), іпотекодавцем передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 83,4 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В.О. від 11.06.2007 за реєстром №1719, у забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавцем за кредитним договором від 11.06.2007 №VIV7GK02371430 по поверненню кредиту, наданого у вигляді відновлювальної лінії в сумі 107000,00 доларів США на строк з 11.06.2007 по 09.06.2037 (а.с. 8-11).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №395530106 від 18.09.2024, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , 25.08.2016 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М. в цілому зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі поданого нотаріусу договору іпотеки від 11.06.2007 (а.с. 12).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №395531160 від 18.09.2024, 24.11.2000 приватним виконавцем Тимощуком В.В. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 в межах суми стягнення 215076,17 доларів США та 2300,00 грн.; 07.12.2011 державним виконавцем Відділу ДВС Вінницького РУЮ накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (а.с. 13).

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21.10.2019 у справі №128/2172/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 14-16).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04.02.2020 апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково; рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21.10.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення відмовлено (а.с. 17-21).

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 10.08.1985 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с. 22).

На а.с. 23-25 міститься копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , що виготовлений КП «ВООБТІ» 01.03.2007.

Згідно листа приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.М. від 29.10.2025 №48/01-16, що надано у виконання вимог ухвали суду від 10.09.2025 про надання належним чином посвідчених копій документів та матеріалів на підставі яких була проведена державна реєстрація права власності житлового будинку АДРЕСА_2 , повідомила, що згідно ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як державний реєстратор, не уповноважений зберігати реєстраційні справи, відповідно не має можливості надати вказані копії документів (а.с 87).

Будь-яких інших доказів сторонами не надано, відповідних заяв про їх витребування не заявлялося.

Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Разом з тим, 07.06.2014 у набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1304-VII (далі Закон №1304-VII), який був чинним на час вчинення спірних реєстраційних дій, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Отже Закон №1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_2 , який виступає як забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за кредитом, наданим їй в іноземній валюті, використовується нею та її чоловіком позивачем ОСОБА_1 , як постійне місце проживання та відповідно до встановлених постановою Вінницького апеляційного суду від 04.02.2020 у справі №128/3172/17 обставин, придбаний спірний будинок придбано лише частково за кредитні кошти.

Із пункту 35.3 іпотечного договору вбачається, що загальна площа спірного житлового будинку складає 83,4 кв.м., житловою 45,0 кв.м., тобто не перевищує 140 кв. м.

Вказаний житловий будинок на час перереєстрації права власності використовувався та використовується, як місце постійного проживання позивача, що підтверджується постановою Вінницького апеляційного суду від 04.02.2020 у справі №128/3172/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Доказів наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власності іншого нерухомого майна АТ КБ «Приватбанк» не надало.

У зв`язку із вказаним, наведені в позові доводи позивача про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону №1304-VII та відповідно на житловий будинок позивача, площа якого не перевищує 140 кв.м., яка є предметом іпотеки та її єдиним житлом, не могло бути звернуте стягнення під час дії вказаного Закону є правомірними.

Отже, у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О.М., як державного реєстратора, якою здійснено реєстрацію права власності спірного нерухомого майна за АТ КБ «Приватбанк», були відсутні підстави для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Щодо дотримання вимог статтею 35 Закону України «Про іпотеку» в частині надсилання іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.06.2019 у справі № 205/578/14-ц).

Згідно пункту 18.8.1 іпотечного договору, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем АТ КБ «Приватбанк» у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержавтель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Способи звернення на предмет іпотеки сторони іпотечного договору врегулювали в пункті 29 договору, до яких належить передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою суду від 10.09.2025 було задоволено клопотання представника позивача про витребування у приватного нотаріуса Бєлої О.М. належним чином посвідчених копій документів на підставі яких була проведення державна реєстрація права власності спірного нерухомого майна за АТ КБ «Приватбанк».

Однак, відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Бєлої О.М. від 29.10.2025 №48/01-16, нотаріус, як державний реєстратор, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не уповноважений зберігати реєстраційні справи, а тому надати такі документи не має можливості (а.с. 87).

З огляду на вказане суд позбавлений можливості дослідити питання дотримання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а в разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку буде звернуто стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, хоча суд позбавлений можливості дослідити дане питання (дотримання іпотекодержателем чи порушення ним вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку»), підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та проведення державної реєстрації іпотекодержателем - АТ КБ «Приватбанк» права власності на спірний житловий будинок були відсутні в силу обмежень, встановлених Законом №1304-VII.

Надаючи оцінку ефективності способу захисту порушеного права, суд виходить з наступного та враховує силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, згідно якої слід враховувати саме останню позицію суду касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 28.05.2025 (справа №759/4132/17) вказано, що: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) викладено в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом цієї правової норми в чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, тепер способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Викладене дає підстави для висновку, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вказаний Закон не передбачав, тому помилковим є висновок судів про скасування запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

З огляду на викладене та зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Такий висновок відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20).».

Таким чином, з огляду на зміни, які були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, до статті 26 Закону №1952-IV, до ефективного способом захисту порушеного права віднесено - скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

У даному випадку, саме такий спосіб захисту порушеного права і обрано позивачем.

При цьому, суд враховує, що за загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону №1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)).

Абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону №1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21) виснувала, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки державний реєстратор одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно проводить державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо застосування статті 26 Закону №1952-IV, визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23), від 13.03.2024 у справі № 201/8229/19 (провадження № 61-4952св23).

У пункті 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (провадження №14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.

Такі ж висновки сформульовані й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 (провадження №14-209цс21), де вказано, що скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем на підставі судового рішення усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/2589/19 зазначено, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування рішень державного реєстратора є ефективним способом захисту порушеного права.

Враховуючи встановлені обставини справи та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М. 25.08.2016, здійснивши реєстрацію права власності за іпотекодержателем АТ КБ «Приватбанк» на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , було порушено право власності позивача як співвласника спірного нерухомого майна.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності та заперечень представника позивача суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача у своїх письмових поясненнях просить зокрема застосувати до вирішення спору наслідки спливу позовної давності, передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування представник відповідача вказує, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав з внесенням 25.08.2016 відповідного запису в Державний реєстр прав. Підставою для прийняття такого рішення стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер 31141737 від 30.08.2016. Таким чином, 30.08.2016 була здійснена реєстрація права власності за відповідачем, спірне нерухоме майно вибуло з власності та володіння позивача, про що було внесено відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, доступ до якого є відкритим та саме з цього моменту позивач, як співвласник майна міг про це довідатися, в той час як з даним позовом звернувся до суду 04.10.2024.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного правова або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до даної норми закону при вирішенні питання про застосування наслідків спливу позовної давності суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказала, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Як вбачається з копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна оскаржуване рішення прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М 30.08.2016.

Зважаючи на викладену вище норму Закону та висновки Великої Палати Верховного Суду, суд погоджується з твердженням представника відповідача про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач про прийняття оскаржуваного рішення міг дізнатись, починаючи з 30.08.2016.

Представник позивача у заяві про розгляд справи у її відсутність також зауважила, що даний позов є негаторним, звернення до суду із таким позовом можливе протягом усього часу існування порушення права позивача, а тому у даному випадку строк позовної даності не підлягає застосуванню.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 (справа №633/408/18) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Оскільки позивач ОСОБА_1 в силу закону (ст. 60 СК України) є співвласником спірного нерухомого майна, що не заперечується відповідачем, постановою Вінницького апеляційного суду від 04.02.2020 у справі №128/3172/17 АТ КБ «Приватбанк» відмовлено у виселенні позивача та його дружини зі спірного житлового будинку та вони продовжують ним користуватися, суд висновує, що позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, а тому погоджується з позицією представника позивача, що позов спрямований на усунення цих перешкод та є негаторним.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності за відповідачем на спірне нерухоме майно це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в Реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, суд доходить висновку, що в даному випадку строки позовної давності застосуванню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 відповідно довідки до Акта МСЕК серії 12ААА №569246 (а.с. 7) має другу групу інвалідності, безтерміново, а тому в силу приписів п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133, ч. 6 ст. 141 ЦПК України Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що позивач від сплати судового збору звільнений, суд дійшов висновку про задоволення позову, понесення судових витрат іншими особами не встановлено, тому судові витрати у вигляді судового збору у даній справі слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 316, 321, 391 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про скасування запису про державну реєстрацію прав власності задовольнити.

Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна від 30 серпня 2016 року, індексний номер 31141737, про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 83,4 кв.м, житловою площею 54,0 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_1 ;

Відповідач АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д;

Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_1 .

Суддя Л.П. Шевчук