Постановление суда № 139218546, 24.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

24 серпня 2026 року Справа № 643/14082/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тарасенко І.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Салтівського районного суду міста Харкова про визнання дій слідчого судді такими, що порушують присягу судді,

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2026 року в Харківському окружному адміністративному суді зареєстрована справа № 643/14082/26 за позовом ОСОБА_1 до Салтівського районного суду міста Харкова про визнання дій слідчого судді такими, що порушують присягу судді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказана справа передана на розгляд судді Тарасенку І.М.

Позивач просить суд: визнати дії слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова Власенка М.В. порушенням присяги судді.

Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження у зв`язку з наступним.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа передана на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов`язкову участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб`єктів (учасників спірного правовідношення). Обов`язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов`язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Відтак, віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору лише з підстав того, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії, є неправильним.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 820/7173/16 (К/9901/25603/18) неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Із змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду стала незгода позивача із діями слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_2 .

Отже, позивач фактично просить суд встановити наявність у діях судді дисциплінарного проступку.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає спеціальний порядок: суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за підставами, визначеними ст. 106 цього Закону, а дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Суд зазначає, що ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо передбачає право особи звернутися щодо дисциплінарного проступку судді з дисциплінарною скаргою, а не з адміністративним позовом.

Заявлена позивачем вимога про визнання дій слідчого судді такими, що порушують присягу судді, за своєю правовою природою спрямована на надання оцінки поведінці судді та встановлення наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку.

Отже, питання щодо наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку, а також питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не належать до повноважень адміністративного суду, а підлягають вирішенню в порядку дисциплінарного провадження, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Таким чином, заявлена позивачем вимога про визнання дій судді такими, що порушують присягу судді, не є вимогою, яка підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Судовою практикою визначено критерії спорів, які не підлягають розгляду судами.

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.

Так, у постанові від 16.08.2023 у справі № 440/3862/18 Верховний Суд прийшов до висновку, що одним із видів спорів, які не підлягають розгляду судами є спори в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту.

Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі № 990/152/22, в ухвалі від 18 листопада 2022 року Верховний Суд звернув увагу, що у разі, якщо оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не створює для позивача жодних правових наслідків, то прийняття такого рішення не породжує для останнього права на судовий захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів; відсутність публічно-правового спору зумовлено також відсутністю безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням і порушеними правами суб`єкта приватного права.

Пункт 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001, яким роз`яснено, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

З огляду на зазначене, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно до ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Наведена правова позиція підтверджується сталою практикою Верховного суду (Постанова Великої Палати Верховного суду від 26.02.2020 року у справі № 280/1334/19, провадження № 11-823апп19; Постанова Верховного суду від 06.07.2021 року у справі № 240/533/21, адміністративне провадження № К/9901/7204/21).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 170 КАС України передбачено, що про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 643/14082/26 за позовом ОСОБА_1 до Салтівського районного суду міста Харкова про визнання дій слідчого судді такими, що порушують присягу судді.

Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Ухвала набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Тарасенко І.М.