Решение № 139216258, 25.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. справа № 300/4413/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Футерко Василь Любомирович до Тисменицької міської ради про скасування рішення від 09.04.2026 за № 01/01-68 та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Футерко Василь Любомирович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Тисменицької міської ради про скасування рішення від 09.04.2026 за № 01/01-68 та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваним рішенням відповідач відмовив у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо приватизації земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_1 , з підстав невідповідності вимогам Закону України "Про землеустрій", статті 118 та підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України. Представник позивача вказує на протиправність зазначеного рішення, з тих підстав, що земельна ділянка на якій знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, належний позивачу, передана під забудову ще 1979 році, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

30.06.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити з підстав правомірності оскаржуваного рішення.

14.07.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав та просить задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є власником незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 82%, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.13).

З метою отримання у власність земельної ділянки на якій знаходиться вказаний будинок, позивач 06.10.2025 звернувся Тисменицької міської ради із заявою в якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо приватизації земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_1 (а.с.20-24).

05.11.2025 ОСОБА_1 подано до відповідача доповнення до заяви від 06.10.2025 (а.с.27-35).

Рішенням Тисменицької міської ради від 09.04.2026 за № 01/01-68 відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо приватизації земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_1 , з підстав невідповідності вимогам Закону України "Про землеустрій", статті 118 та підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (а.с.46).

Вважаючи таке рішення протиправним, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі -ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Приписами абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення підстави для такої відмови, що визначені у ЗК України.

Як зазначалось судом вище, рішенням Тисменицької міської ради від 09.04.2026 за № 01/01-68 відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо приватизації земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_1 , з підстав невідповідності вимогам Закону України "Про землеустрій", статті 118 та підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Так, у зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

В подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідними Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, та триває станом на момент розгляду даної справи.

Згідно пп. 5 п. 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Водночас, суд зазначає, що на спірні правовідносини заборона на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність громадянам, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації не поширюється, оскільки, як встановлено судом, під забудову житлового будинку в м. Тимениця, вул. Пільна, 12А, земельна ділянка площею 0,07 га була надана ще в 1979 році, тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III.

В даному випадку саме така передача свідчить про непоширення положень пп. 5 п. 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України на спірні правовідносини.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на відсутність факту передачі такої земельної ділянки у користування, проте, жодним чином не обґрунтовуючи таке твердження.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд доходить висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як наслідок, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. згідно квитанції від 23.06.2026 (а.с.26).

Тому, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Тисменицької міської ради (код ЄДРПОУ 04356165, вул. Галицька, 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401) про скасування рішення від 09.04.2026 за № 01/01-68 та зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Тисменицької міської ради від 09.04.2026 за № 01/01-68.

Зобов`язати Тисменицьку міську раду (код ЄДРПОУ 04356165, вул. Галицька, 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою від 06.10.2025 та доповнення до неї від 05.11.2025, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тисменицької міської ради (код ЄДРПОУ 04356165, вул. Галицька, 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.