Решение № 139212421, 25.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4672/26 2/335/2811/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Доновської А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «ІННОВА-НОВА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 12.03.2025 між ТОВ «ІННОВА-ФІНАНС» та ОСОБА_2 у формі електронного документа було укладено Договір про надання грошових коштів у кредит №7409990325, відповідно до якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 13 500,00 грн., шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику у погоджений договором строк або достроково, сплатити проценти за користування позикою.

ТОВ «ІННОВА-НОВА» свої зобов`язання виконало у повному обсязі надавши відповідачу позику у розмірі 13 500,00 грн.

У вересні 2025 року ТОВ «Іннова Фінанс» було перейменовано на ТОВ «ІННОВА НОВА».

Відповідач всупереч умовам Договору кредиту свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суму кредиту не повернув та не сплатив проценти за користування грошовими коштами у зв`язку із чим, станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 53 541,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13 500,00 грн., процентам у розмірі 40 041,00 грн.

З урахуванням вищезазначеного та враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 вищевказану заборгованість за Договором про надання грошових коштів у кредит №7409990325 від 12.03.2025 у розмірі 53 541,00 грн. та понесені судові витрати.

Також одночасно із позовною заявою представником позивача подано клопотання про витребування доказів у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

У встановлений судом строк недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

03 червня 2026 року до суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла витребувана судом інформація.

27 липня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву у якому вона зазначає про те, що відповідач заперечує проти стягнення заборгованості в заявленому розмірі оскільки розмір нарахованих відсотків за кредитним договором не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками у розмірі 40 041 грн. не є співрозмірною сумі кредиту в розмірі 13 500,00 грн., з яких відповідачкою в рахунок погашення боргу було сплачено 5 805,00 грн., а тому таким чином, з урахуванням того, що сума нарахованих відсотків суперечить принципам розумності та добросовісності, є дисбалансом договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимог щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, представник відповідача просять зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру половини отриманих відповідачем кредитних коштів.

Також просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Представник позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляд справи у судове засідання не з`явився, разом з тим у позовній заяві просив суд розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, 19.08.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про проведення розгляду справи без участі відповідача та її представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 12.03.2025 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_2 у формі електронного документа укладено Договір надання грошових коштів у кредит №7409990325.

На умовах, встановлених Договором, Товариство надає позичальнику кредит у розмірі 13500,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою процентів кожні 20 днів (п.п.2.2, 2.3, 2.5 Договору).

Відповідно до п.2.6, 2.6.1 Договору сторони погодили, що за користування кредитом позичальником сплачуються проценти, тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту та становить 1% за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів, 0,87% за кожен день користування кредитом, у період починаючи з 181 календарного дня і до закінчення строку дії Договору або до фактичного повернення кредиту.

Згідно п.2.7 Договору комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого кредиту.

Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

Також сторонами підписано додаток №1 до Договору у якому погоджено графік платежів визначених у Договорі.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10. 2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, Кредитний договір у відповідності до норм ч. 1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений між сторонами у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище нормами законодавства.

Судом установлено, що на виконання умов Договору ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» 28.07.2025 перераховано грошові кошти в сумі 13 500,00 грн. на банківську картку Відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №20159-1354-197827501 від 12.03.2025.

В свою чергу належність платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а також факт зарахування кредитних коштів підтверджується інформацією наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання ухвали суду від 19 травня 2026 року.

Відповідно до Рішення №05-09/2025 Єдиного учасника ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» назву товариства змінено на ТОВ «ІННОВА-НОВА».

В порушення взятих на себе зобов`язань відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав та у визначений строк кредит не повернув, не сплатив проценти за користування кредитом та інші платежі передбачені умовами договору.

Згідно розрахунку позивача заборгованість ОСОБА_2 з кредитним договором № 7409990325 від 12.03.2025 станом на 06.04.2026 становить 56 203,40 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 500,00 грн., заборгованість за процентами 40 041,00 грн.

З дослідженого судом розрахунку заборгованості за кредитним договором на виконання умов відповідачем було сплачено 01.04.2025 року 3 105,00 грн., 21.04.2025 року 2 700,00 грн. Вищезазначені кошти відповідно до умов договору було спрямовано на сплату комісії у розмірі 2 025,00 грн. відсотків за користування кредитом.

Тобто, розрахунок заборгованості, проведений позивачем, слід визнати правильним та таким, що відповідає умовам кредитного договору та фактично сплаченим відповідачем коштам.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.611 ЦК України, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за договором надання грошових коштів у кредит №7409990324 від 12.03.2025 у розмірі 13 5000,00 грн., разом із тим, доказів повернення отриманого кредиту відповідачем не надано та у відзиві на позовну заяву не заперечується наявність у відповідача вказаної заборгованості, а тому суд вважає, що вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 500,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на зазначене, суд погоджується із доводами представника відповідача та вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитним договором по процентам в сумі 40 041,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 13 500,00 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, та доходить до висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до половину розміру тіла кредиту в сумі 6 750,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 250,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 13 500,00 грн. та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 6 750,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд доходить наступного висновку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представником відповідача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до відзиву на позовну заяву надано: договір про надання правничої допомоги від 20.01.2026 року, Акт здачі-прийняття наданих послуг від 15.07.2026 року згідно якого адвокатом Скользнєвою В.В. були надані послуги ОСОБА_1 по цивільній справі №335/4672/26 у наступному обсязі: ознайомлення з матеріалами справи вартість 2 000,00 грн., написання відзиву на позовну заяву вартістю 6 000,00 грн., копію квитанції від 15.07.2026 про оплату послуг адвоката вартістю 8 000,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 910/4881/18, від 03.04.2020 у справі № 920/653/19.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.

Позивачем клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу не подавалось.

Разом з цим, враховуючи те, що суд за наслідками розгляду справи позовні вимоги задовольнив частково у відповідності до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 3 025,60 грн.

Щодо витрат зі сплати судового збору за подання позову суд зазначає наступне.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам на суму 994,40 грн. (із розрахунку 20 250 грн. ? 100% / 53 541,00 грн. = 37,82%, 37,82% ? 2 662,40 грн. = 1 006,92 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» заборгованість за договором надання грошових коштів у кредит №7409990325 від 12.03.2025 у розмірі 20 250 (двадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок, яких: заборгованість за тілом кредиту 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, заборгованість за процентами 6 750 (шість тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» судовий збір у розмірі 1 006 (одна тисяча шість) гривень 92 копійки.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 025 (три тисячі двадцять п`ять) гривень 60 копійки.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 25 серпня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІННОВА-НОВА» (Код ЄДРПОУ 44127243, юридична адреса: м.Київ, вул.Верхній Вал, буд.10, поверх 2, офіс 5).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суддя: А.Б.Алєксєєнко