Постановление суда № 139210149, 25.08.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2693/26

Провадження № 2-сз/344/102/26

У Х В А Л А

25 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Пастернак І.А., ознайомившись з матеріалами заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про повернення судового збору у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 510 грн., стягнення судових витрат

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 510 грн., стягнення судових витрат.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.08.2026 року провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 510 грн., стягнення судових витрат - закрито. У задоволенні заяви представника позивача про повернення сплаченого судового збору - відмовлено.

19.08.2026 суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про повернення ТОВ «Бізнес Позика» 50% сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а саме 1331,20 гривень.

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина перша статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25 (провадження № 61-13391св25).

Згідно Постанови Верховного Суду від 05 серпня 2026 року у справі №953/10140/25, провадження №61-7158 св 26 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) саме внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову. Разом із цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, судом стягнуто з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору, а також компенсовано інші 50 відсотків із держави. Указане не узгоджується з вищевказаними нормами процесуального закону та судовою практикою Верховного Суду.

Такий алгоритм розподілу судового збору поєднує взаємовиключні підстави відшкодування судових витрат (див.: постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 526/2929/24, провадження № 61-9883св25).

Зазначене не є погіршенням становища заявника касаційної скарги, так як розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України) є імперативною нормою для суду, який за результатом розгляду справи розподіляє судові витрати як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи.

Посилання касаційної скарги на необхідність застосування частини першої статті 142 ЦПК України є помилковими, так як указана норма права є загальною процесуальною нормою, а частина третя цієї статті є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (див.: пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем заборгованості після пред`явлення позову, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.

Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині повернення з державного бюджету позивачу сплаченого ним згідно з платіжною інструкцією судового збору у розмірі 1 514,00 грн (50 відсотків) Верховним Судом скасовано.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26).

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем судових витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття. У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем (див.: постанова Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 у справі № 917/1161/25). Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Зважаючи на те, що заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про повернення ТОВ «Бізнес Позика» 50% сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а саме 1331,20 гривень не відповідає усталеній практиці Верхованого Суду, у її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.241, 242, 353 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про повернення ТОВ «Бізнес Позика» 50% сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а саме 1331,20 гривень - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Пастернак І.А.