Постановление суда № 139187741, 24.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі

24 серпня 2026 року Справа № 520/25472/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду, ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) через свого представника, адвоката Лісову Наталю Вікторівну, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 всіх видів грошового забезпечення за період з 2 червня 2022 року по 28 листопада 2024 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, та фіксованої величини 1762 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 2 червня 2022 року по 28 листопада 2024 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, встановлених Кодексом.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суддя виходить з такого.

Як вбачається з позовної заяви, предметом спору в межах даної справи є бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення з з 2 червня 2022 року по 28 листопада 2024 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 наведеної статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із цим в КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (в т.ч. грошового забезпечення) у разі порушення працедавцем законодавства про оплату праці.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів України про працю (надалі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За висновком Верховного Суду, поняття грошове забезпечення, заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням законодавство про оплату праці.

Подібну правову позицію Верховний Суд висловлював у постановах від 8 червня 2023 року у справі № 240/15540/20, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших.

У постановах від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23, від 30 січня 2025 року у справі № 640/18806/22, а також від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що заявлення до суду позовних вимог стосовно стягнення заробітної плати/грошового забезпечення (в тому числі окремих складових), на яку працівник мав право станом на 19 липня 2022 року, не обмежується будь-яким строком звернення.

Отже, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати всіх складових заробітної плати/грошового забезпечення за період до 19 липня 2022 року не було обмежено будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі Закон № 2352-ІХ), внесені зміни, зокрема до КЗпП України.

Так, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (надалі - Рішення КСУ № 1-р/2025) визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 1 ст. 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Крім іншого, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив наступне:

9. […] Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. […]

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих ст.ст. 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих ст. ст. 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить ч. 1 ст. 8, ч. 7 ст. 43, ч. 1 ст. 55 Конституції України.[…].

Отже, обмеження позивача, який є діючим військовослужбовцем, на звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2024 року тримісячним строком, передбаченим ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352-ІХ, не відповідатиме наведеним вище конституційним принципам.

Також суддя вважає за необхідне зазначити, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (надалі - Закон № 2232-ХІІ) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Абзацем 1 п. 12 Положення № 1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (в тому числі переміщення по службі, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Згідно із п. 40 Положення № 1153/2008 у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється.

В аналізу наведених приписів слідує, що, переміщення на нове місце військової служби (в т.ч. з однієї військової частини до іншої) та звільнення з військової служби не є тотожними поняттями.

За висновком судді норма ч. 2 ст. 233 КЗпП, відповідно до якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, підлягає застосуванню саме у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

Як вбачається з доданих позивачем до позовної заяви документів, зокрема військового квитка серії НОМЕР_4 , позивач після виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_5 .

Таким чином, виключення позивача зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переміщенням до іншої військової частини не є звільненням з військової служби, а тому відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Враховуючи наведене вище, суддя висновує, що позивач не порушив строки звернення до суду із даним позовом і в частині позовних вимог стосовно грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2024 року.

Отже, позивач, звернувшись до суду 17 серпня 2026 року із даним позовом, звернувся без пропуску строку, встановленого ст. 122 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Позовна заява підсудна Харківському окружному адміністративному суду, подана особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; відповідає вимогам ст.ст. 160, 161, 172 КАС України; позовну заяву належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі, встановлених цим Кодексом, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з приписами ст.ст. 12, 257 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, […].

Частиною 5 ст. 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що станом на час вирішення питання про відкриття провадження у справі відсутні клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні, ця справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно ст.1 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 12, 72, 77, 80, 171, 241, 248, 256-258, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И Л А:

1. Прийняти до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та відкрити провадження у справі.

2. Призначити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

3. Справа буде розглядатись одноособовим складом суду.

4. Запропонувати відповідачу надати суду протягом п`ятнадцяти днів після отримання даної ухвали відзив на позовну заяву та докази на підтвердження зазначеного у відзиві.

5. Зобов`язати відповідача надати суду протягом п`ятнадцяти днів після отримання даної ухвали:

- копію документа щодо статусу Військової частини НОМЕР_1 (копію свідоцтва про реєстрацію або виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або інший документ);

- належним чином засвідчені копії наказів (або витяги з них) про зарахування позивача до особового складу НОМЕР_1 та виключення з особового складу військової частини;

- пояснення щодо порядку розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 2 червня 2022 року по 28 листопада 2024 року (в т.ч. застосування прожиткового мінімуму);

- грошові атестати позивача за червень 2022 року листопад 2024 року (або довідки про його грошове забезпечення за вказаний період із наведенням окремих складових грошового забезпечення, які були нараховані та фактично виплачені позивачу).

6. Встановити позивачу триденний строк з дня отримання відзивів на позов для надання суду відповіді на відзив.

7. Встановити відповідачу триденний строк з дня отримання відповіді на відзив для надання суду заперечень на відповідь на відзив.

8. Роз`яснити учасникам справи, що сторони мають процесуальні права та обов`язки, визначені у ст.ст. 44, 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

9. Ухвала набирає законної сили з дати її підписання та оскарженню не підлягає.

10. Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінка: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Волгіна Н.П.