Решение № 139178563, 18.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/16725/26

Провадження № 2-а/127/169/26

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гуменюка К.П.,

за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Юрченко Тарас Петрович, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшого сержанта поліції Гудзова Іллі Андрійовича серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

вимоги позивача: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.8 ст.133-1 КУпАП; здійснити розподіл понесених позивачем судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Юрченко Тарас Петрович, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшого сержанта поліції Гудзова Іллі Андрійовича серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Юрченко Тарас Петрович, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшого сержанта поліції Гудзова Іллі Андрійовича серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні).

Позовна заява мотивована тим, що ФОП ОСОБА_1 є користувачем та водієм транспортного засобу марки Mercedes-Benz 313 СDІ, д.н.з. НОМЕР_1 , який використовується для перевезення пасажирів за маршрутом Сабарів - Барське шосе.

06 травня 2026 року інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшим сержантом поліції Гудзовим Іллею Андрійовичем було зупинено вищезазначений транспортний засіб та винесено постанову серії ЕНА №7145453 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.8 ст.133-1 КУпАП.

Відповідно до описової частини оскаржуваної постанови, 05.05.2026 року о 04:50 год. у м. Вінниця по вулиці Стрілецька, 59, ОСОБА_1 допустив позагаражне зберігання транспортного засобу, що використовується для перевезення пасажирів на маршруті Сабарів-Барське шосе, поза межами спеціально відведеного місця, чим порушив ст. 21 ЗУ «Про автомобільний транспорт» зберігання транспортного засобу, що використовується для перевезення пасажирів на комерційній основі, поза встановленими місцями їх стоянки. Винесеною постановою на ОСОБА_1 було накладено штраф у розмірі 850 грн. Однак позивач категорично не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає, що у відповідача були відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Позивач звертає увагу суду на те, що ні 05 травня 2026 року, ні в інші дні він не здійснював паркування транспортного засобу поза межами встановленого місця і не порушував вимог статті 21 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Зокрема, 01 березня 2025 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було вчергове укладено договір про надання послуг № 01/03, предметом якого є надання позивачу місця під паркування транспортного засобу на відкритому майданчику для паркування автомобілів за адресою: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 57. Вказана автомобільна стоянка є огородженим майданчиком на території ДП «45 Експериментальний механічний завод», має охорону, а також систему відеонагляду, що відповідає вимогам Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначені вище обставини позивач повідомив співробітникам патрульної поліції, однак такі пояснення до уваги взяті не були.

Окрім того, як стверджує позивач, в оскаржуваній постанові відсутні посилання на будь-які докази, які б підтверджували факт вчинення адміністративного правопорушення.

У зв`язку з наведеним позивач переконаний, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, відносно нього закриттю у зв`язку з відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.

На адресу Вінницького міського суду Вінницької області 05.06.2026 засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Департаменту патрульної поліції на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідачем зазначено, що під час патрулювання 06.05.2026 року о 08 год. 09 хв. на вул. Олексія Миргородського, 74 в м. Вінниці поліцейським роти № 1 батальйону УПП у Вінницькій області ДПП старшим сержантом поліції Гудзовим І.А. було винесено постанову відносно ОСОБА_1 , за змістом якої позивач, керуючи транспортним засобом, що використовується для перевезення пасажирів за маршрутом «Сабарів Барське шосе», 05.05.2026 о 04 год. 50 хв. допустив позагаражне зберігання вище вказаного транспортного засобу, чим порушив ст. 21 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Встановивши всі обставини правопорушення, керуючись ст. ст. 33 та 284 КУпАП поліцейським було прийнято рішення притягнути власника транспортного засобу (автомобільного самозайнятого перевізника) до адміністративної відповідальності та в подальшому винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА № 7145453 за ч.8 ст.133-1 КУпАП.

Також у відзиві відповідач наголошує, що зберігання транспортних засобів, призначених для перевезення пасажирів, має відбуватись на майданчиках, стоянках, забезпечених засобами охорони, а згідно фотознімків з місця події охорона відсутня як така взагалі, ворота в місці заїзду не зачиняються, доступ до місця, де стояв транспортний засіб є вільним, тобто будь хто міг вільно туди зайти і вийти, охоронець теж відсутній. Натомість згідно фото, на тому місці знаходиться станція технічного обслуговування транспортних засобів, автомийка, хімчистка та шиномонтаж. Також згідно посилання на інтернет-ресурс (карта місць для зупинки-стоянки) Вінницької міської ради https://map.vmr.gov.ua/default.aspx? db=parking, за адресою, де знаходився транспортний засіб позивача, взагалі відсутні такі майданчики та стоянки. Таким чином, відповідач мав всі законні підстави винести постанову, а також розглянути справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення.

У зв`язку з наведеним Департамент патрульної поліції у своєму відзиві просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

На підтвердження доводів, викладених у відзиві, відповідачем долучено фотознімки припаркованого транспортного засобу Mercedes-Benz 313 СDІ, д.н.з. НОМЕР_1 , а також два відеофайли з портативних нагрудних відеореєстраторів інспекторів патрульної поліції.

10.06.2026 до Вінницького міського суду Вінницької області засобами системи «Електронний суд» надійшла відповідь позивача на відзив Департаменту патрульної поліції. За змістом даної відповіді, в поданому відзиві на позовну заяву відповідач не довів ані події адміністративного правопорушення, ані вини позивача в його вчиненні. Натомість матеріали відзиву лише підтверджують, що постанову винесено з порушенням установленої процедури, за відсутності будь-яких доказів зберігання транспортного засобу поза встановленим місцем стоянки у зазначені в постанові час та місці, тоді як транспортний засіб зберігався на охоронюваному майданчику на підставі чинного договору. Жодного ж належного доказу на спростування зазначених у позовній заяві обставин Департаментом патрульної поліції, на переконання позивача, не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами доказами, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №7145453 від 06.05.2026, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz 313 СDІ, д.н.з. НОМЕР_1 , що використовується для перевезення пасажирів на маршруті Сабарів - Барське шосе, 05.05.2026 о 04:50:01 допустив позагаражне зберігання вказаного транспортного засобу поза межами спеціально відведеного місця, чим порушив ст.21 ЗУ «Про автомобільний транспорт» зберігання транспортних засобів, що використовуються для перевезення пасажирів на комерційній основі, поза встановленими місцями їх стоянки.

Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.8 ст.133-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеку, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт».

Згідно визначення, наведеного в частині першій статті 1 зазначеного Закону, автомобільний транспорт галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами.

За змістом ст.21 ЗУ «Про автомобільний транспорт» власники (користувачі) автобусів, що використовуються для перевезення пасажирів на комерційній основі, повинні забезпечувати їх зберігання у спеціально пристосованих для цього приміщеннях, гаражах, на майданчиках, стоянках, забезпечених засобами охорони.

Власникам (користувачам) транспортних засобів забороняється зберігання їх у житлових зонах поза спеціально відведеними для цього майданчиками.

Відповідно до ч.8 ст.133-1 КУпАП зберігання транспортних засобів, що використовуються для перевезення пасажирів на комерційній основі, поза встановленими місцями їх стоянки тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто згідно чинного законодавства є адміністративним правопорушенням.

Частиною 1 статті 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, негайне оголошення якої після закінчення розгляду справи регламентовано ч.1 ст.285 КУпАП.

При цьому ст.7 КУпАП задекларовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Справи про адміністративні правопорушення, що стосуються порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів у відповідності до ст. 222 КУпАП розглядають органи Національної поліції.

Частиною 2, 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) протокол не складається. У таких випадках уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, що також кореспондується з положеннями ч.1 ст.276 КУпАП, відповідно до якої справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Дані положення знайшли своє відображення в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ якої постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що мало місце в даному випадку.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.

При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Наведене дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.

Отже, про правомірність та обґрунтованість рішень суб`єктів владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення може свідчити встановлений факт вчинення особою правопорушення, який зафіксований належними та допустимими доказами, за умови дотримання процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення як постанова про притягнення до адміністративної відповідальності має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

В даному випадку оскаржувана постанова серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року не містить посилань на будь-які докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.8 ст.133-1 КУпАП.

Натомість, обґрунтовуючи правомірність винесеної поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшим сержантом поліції Гудзовим І.А. постанови та вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення, відповідач, як уже було зазначено вище, у відзиві посилається на фотознімки транспортного засобу Mercedes-Benz 313 СDІ, д.н.з. НОМЕР_1 .

Разом з тим, суд дійшов висновку, що долучені фотознімки не відповідають критеріям належності та достовірності доказів, закріпленим положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема не дають змогу суду достовірно встановити джерело їх походження, не містять дати, часу та координат фотозйомки, а також не відображають стан забезпечення майданчика засобами охорони.

Відеозаписи ж із портативних нагрудних відеореєстраторів інспекторів поліції фіксують спілкування інспектора з позивачем після зупинення його транспортного засобу 06.05.2026 о 08:09:44 за адресою: м. Вінниця, вул. Олексія Миргородського (Черняховського), 74, тобто у дату, час та місці, що не відповідають фактичним обставинам справи про адміністративне правопорушення, зазначеним в оскаржуваній постанові, та, відповідно, не підтверджують факту зберігання транспортного засобу поза встановленим місцем стоянки 05.05.2026 о 04:50:01 год.

Наведене вище ставить під сумнів позицію працівників поліції про порушення позивачем положень статті 21 ЗУ «Про автомобільний транспорт», про яке йдеться в постанові серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року та, відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.8 ст.133-1 КУпАП.

Згідно зі статтею 247 КУпАП, наявність події та складу адміністративного правопорушення є обов`язковою умовою для притягнення особи до відповідальності.

Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Тож оскільки у справах даної категорії обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб`єкта владних повноважень та враховуючи, що в спірному випадку суб`єкт владних повноважень не довів наявності події та складу адміністративного правопорушення, а також допустив порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскаржувана постанова не може вважатися правомірною.

В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що постанова серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року винесена поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшим сержантом поліції Гудзовим І.А.без достатніх правових підстав, необґрунтовано, з недотриманням принципів правомірної адміністративної поведінки, отже підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закриттю.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

Частинами 1, 2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за подання до Вінницького міського суду Вінницької області даної позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією ID: 2026-05-15 від 15.05.2026 (а.с. 6).

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі відповідно до ставок судового збору, визначених частиною 2 даної статті.

Враховуючи зазначене вище та оскільки станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328,00 грн., позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі, вирахованому за формулою 3328 х 0,2, що складає 665,60 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

При цьому суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Окрім того, відповідно до пункту 1 частини 3 цієї статті 132 КАС України до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як вбачається із матеріалів справи матеріалів справи, сума витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку зі зверненням до суду з даним адміністративним позовом, складає 7 000 (сім тисяч) грн., що підтверджується, зокрема, квитанцією № 05/26-ад/1 від 13.05.2026, виданою адвокатом Юрченком Т.П. про отримання від позивача вказаної суми грошових коштів за надання правової допомоги на підставі договору 05/26-ад/1 від 13.05.2026.

При цьому Департамент патрульної поліції у своєму відзиві на позовну заяву зазначав, що виходячи зі складності справи, обсягу та характеру наданих послуг, визначеного на їх надання часу та виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, розмір вартості наданих послуг визначених в остаточному розрахунку, як 7000 (сім тисяч) гривень є неспівмірними, а відтак, вимоги про її відшкодування необґрунтованими.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що, як зазначено вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.

Приймаючи до уваги викладене вище в сукупності, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню. Справедливим і співмірним відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу, на переконання суду, буде сума у розмірі 3 000 (три тисячі) грн., оскільки розглянута справа не є складною, не потребувала дослідження та підготовки значного обсягу документів, судова практика у спірних правовідносинах є сталою, справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 33, 121, 122, 222, 245, 247, 251, 287 КУпАП, ст.ст. 2, 20, 72, 77, 90, 132, 139, 229, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову серії ЕНА №7145453 від 06 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області ДПП старшим сержантом поліції Гудзовим І.А. скасувати.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.8 ст.133-1 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3).

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК