Решение № 139159115, 15.07.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 р. № 400/4107/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н.В. за участю секретаря судового засідання Коваленко К.В. у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаМіністерства культури України, вул. Франка Івана, 19,м. Київ,01054,

треті особиОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», вул. Назарівська, 3,м. Київ,01032, Інститут археології національної академії наук України, просп. Володимира Івасюка, 12,м. Київ,04210, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, вул. Грушевського Михайла, 12/2,м. Київ,01008,

провизнання протиправним та скасування рішення, оформлене Листом № 11/13/1842-24 від 19.12.2024 в частині,

За участю:

представника відповідача: Тимкович І.О.,

представника третьої особи: Садаєвої Е.С.,

представника третьої особи: Руденка І.І.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовної заявою до Міністерства культури України та стратегічних комунікацій (далі по тексту Відповідач; Міністерство культури; МКСК) за участі третіх осіб - ОСОБА_2 (третя особа 1), Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (третя особа 2; АТ «НАЕК «Енергоатом»), Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (третя особа 3), Інституту археології національної академії наук України (третя особа 4 ) з позовними вимогами (з урахуванням уточнення) про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, оформлене Листом № 11/13/1842-24 від 19.12.2024, щодо погодження проектної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№ 3-6», реєстраційний номер науково-проектної документації PD01:8345-8548-4604-3855, Зміни № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015, в частині реалізації третьої черги будівництва Ташлицької ГАЕС, що передбачає підвищення нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16.90 м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством культури України при наданні погодження проектної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС.Введення гідроагрегатів №№3-6», що передбачає підвищення нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища до відмітки + 16.90 м. не перевірило та не врахувало фактичного стану Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького, який віднесений до Об`єкта культурної спадщини України що має національне значення та який вже зазнав руйнування через підняття НПР Олександрівського водосховища до відмітки +16,0м. Окрім того, Позивач та громадські організації неодноразово зверталися до Міністерства культури України з запитами та навіть судовими позовами, де наголошували, що при теперішньому піднятті рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16,00 м. Об`єкт культурної спадщини - Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького вже потерпають від підтоплення та зазнали руйнування. АТ «НАЕК «Енергноатом» самовільно (не маючи дозвільних документів ) підняв рівень Олександрівського водосховища до відмітки + 14,7 м (2006 рік), а згодом до відмітки + 16,00 м (2010 рік), що й призвело до значного пошкодження Об`єкту культурної спадщини. Відповідач, при наданні Погодження проектної документації не з`ясував як вже піднятий рівень Олександрівського водосховища вплинув на Об`єкт культурної спадщини та як вплине в майбутньому підняття рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16, 90м. та не врахував фактичного стану Об`єкту культурної спадщини.

Позивач наголошує, що Відповідач надавав Погодження посилаюсь на висновки Держаної екологічної експертизи 1998 року, які стосувалися спорудження ГАЕС у складі 3 гідроагрегатів, в той час як погоджений МКСК проект АТ «НАЕК «Енергноатом» стосується будівництва шести гідроагрегатів. Крім того, Висновок Держаної екологічної експертизи 1998 року не пройшов процедуру затвердження Міністерством екології, що робить його не чинним в силу ч. 2 ст. 39, 40 ЗУ «Про екологічну експертизу». Та слід звернути Увагу, що навіть Висновок Держаної екологічної експертизи 1998 року мав застереження «обов`язкове виведення затоплюваних територій із складу регіонально-ландшафтного парку «Гранітно- Степове Побужжя» відповідно до ст. 54 Закону України «Про ПЗФ». Мінекобезпеки прямо зазначило: «Без вирішення цього питання заповнення Олександрівського водосховища не може бути здійснене». Ця умова Міністерством культури не була досліджена та не була виконана жодним державним органом умова щодо виключення територій, що мають бути затоплені зі складу регіонально-ландшафтного парку.

Позивач наголошує, що 31.10.2024 року Відповідач листом № 11/13/1609-24 відмовив АТ «НАЕК «Енергноатом» у погоджені цієї проектної документації, а вже 19.12.2024 року Міністерство культури погодило все ту ж саму проектну документацію, що свідчить про формальний підхід для надання Погодження.

Своє право на звернення до суду з даним позовом Позивач обґрунтовує тим, що він як член українського суспільства, мешканець Вознесенської громади реалізує своє законе право на захист культурного надбання Народу України, та має на меті зупинення руйнування Об`єкту культурної спадщини - Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького, який має для Народу України культурну, історичну, археологічну, екологічну, ландшафтну цінність, руйнування призведе до повної втрати цього Об`єкта культурної спадщини.

Рух справи:

20.05.2025 року Ухвалою суду (суддя Мельник О.М.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (т. 1 а.с.110-111)

19.02.2026 року відповідно до розпорядження керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду справу № 400/4107/25 направлено на повторний перерозподіл та протоколом автоматизованого розподілу визначено головуючого суддю по справі Лісовську Н.В.

20.02.2026 року Ухвалою суду суддею Лісовською Н.В. справу прийнято до свого провадження та визначено почати слухання справи спочатку за правилами загального позовного провадження. (т. 3 а.с.236-237)

23.02.2026 року від Позивача надійшла Заява про зміну предмета позову (т. 3 а.с.245-246)

02.03.2026 року Ухвалою суду, Заяву Позивача задоволено (т. 4 а.с.120-121)

16.03.2026 року від Позивача надійшла наступна Заява про зміну предмета прозву (т. 5.а.с. 60-61)

16.03.2026 року Ухвалою суду задоволено Заяву Позивача та судом визначено розглядати справу за позовними вимогами: «про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, оформлене Листом № 11/13/1842-24 від 19.12.2024, щодо погодження проектної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№3-6» реєстраційний номер науково-проектної документації PD01:8345-8548-4604-3855, Зміни № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015 (виданої ПрАТ «Укргідропроект»), в частині реалізації третьої черги будівництва Ташлицької ГАЕС, що передбачає підвищення нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16.90 м.» (т. 5 а.с.75-77)

Ухвалою суду від 30.03.2026 року закрито підготовче судове засідання, та справу призначено до слухання по суті (т. 5 а.с. 129-130)

Відповідачем на протязі всього часу розгляду справи були надані суду письмові заперечення та прояснення, які містяться у матеріалах справи (від 05.06.2025 року (т. 1 а.с.118-1120); від 14.11.2025 року (т. 3 а.с. 44-46); від 09.03.2026 року (т.5 а.с.1-5); від 14.06.2026 року (т. 6 а.с.55-58) ), в яких представник відповідача зазначає, що позовні вимоги не визнає вважає що позов не належить задоволенню. При наданні Погодження Міністерство культури діяло в межах своїх повноважень та у спосіб визначений Законом. Відповідач наголошує , що під час надання Погодження проекту будівництва Міністерство не повинно був здійснювати перевірку Об`єкт культурної спадщини, Міністерство лише оцінює наданий АТ « НАЕК «Енергоатом » пакет документів, та технічну документацію яку необхідно погодили. До пакету документів на погодження входила проектна документація 2015 року, Звіт оцінки впливу на довкілля 2019 року та Лист Інституту археології національної академії наук України № 125/01-15-259 від 08.06.2023 року, які й були взяті до уваги. Окрім того, Відповідач наголошує , що всі документи АТ « НАЕК «Енергоатомом» були подані до Міністерства з дотриманням вимог Постанови КМУ № 3 722 від 24.06.2022 року. Надання погодження проектної документації є виключними дискреційними повноваженням Міністерства культури як суб`єкта владних повноважень. Надане Погодження проектної документації ні яким чином не впливає на права та обов`язки Позивача , не створює для нього жодних юридичних наслідків, є актом індивідуальної дії, який стосується лише заявника- АТ «НАЕК «Енергоатом», а від так, позовні вимоги не належать задоволенню.

Третя особа 2 (АТ «НАЕК «Енергоатом »), неодноразово надавала до суду свої письмові заперечення проти позовних вимог (від 09.06.2025 року (т. 1 а.с.133-138); від 26.02.2026 року (т.4 а.с.51-57); від 30.03.2026 року (т. 5 а.с.111-114);від 30.06.2026 року (т. 5 а.с.176-180)), де зазначала, що добудова Ташлицької ГАЕС є етапом реалізації Держаної програми «Реформування енергетичного сектору України ». В умовах теперішнього часу та військового положення в Україні енергетична стратегія Країни є пріоритетним напрямком розвитку. При надання Погодження Міністерство культури цілком діяло в межах своїх повноважень та правомірно Погодило проектну документацію «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№3-6, в частині реалізації третьої черги будівництва Ташлицької ГАЕС». Щодо аргументів Позивача про можливе руйнування Об`єкту культурної спадщини при умові підняття НПР Олександрівського водосховище до відмітки +16,9 м., представник Третьої особи 2 зазначив, що по-перше -кінцевій проект будівництва Ташлицької ГАЕС первісно передбачав максимальне піднятті НПР Олександрівського водосховище до відмітки +20, 7 м. На оцьому етапі будівництва ( третя черга) Міністерство культури надало погодження проекту, який передбачає підняття рівня тільки до відмітки + 16,90 м. тобто не максимальної відмітки яка передбачено проектом +20,7 м.

По-друге - Інститутом Археології України питання археологічній цінності території, які можуть бути затоплені при підняття рівня водосховища до відмітки +16,960 м. досліджено, та наданий відповідний Висновок з якого вбачається , що ті території які можливо будуть затоплені при піднятті НПР Олександрівського водосховища до відмітки +16,9 м. не становлять архітектурної цінності та саме цей висновок був досліджений Міністерством культури під час надання Погодження. Окрім того, Погодження, яке надало Міністерство культури ніяким чином не порушує правового статусу Об`єкту культурної спадщини - Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького. Третя особа 2 наголошує, що Відсутність чинного позитивного висновку Державної екологічної експертизи - оцінки впливу на довкілля ( даті по тексту ОВД) не вливає на правомірність дій Міністерства культури. Міністерство культури під час надання погодження не має вивчати питання екології та екологічних умов а має пильнувати питання охорони об`єктів культурної спадщини. Представник третьої особи 2 просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Позивач письмово надавав до суду відповіді на відзиви Відповідача та Третьої особи -2, які містяться в матеріалах справи , (від 11.06.2025 року (т. 1 а.с.171-173); від 11.06.2025 року (т. 1 а.с.179-181); від 17.11.2025 року (т. 3 а.с.87-89); від 14.05.2026 року (т. 6 а.с.75-77) від 07.07.2026 року (т. 6 а.с.1-2)), де зазначив що Олександрівське водосховище функціонує з 1999 року, початковий рівень НПР був + 8 м. Складений в той час Висновок Держаної екологічної експертизи 1998 року вже мав застереження «обов`язкове виведення затоплюваних територій із складу регіонально-ландшафтного парку «Гранітно- Степове Побужжя» відповідно до ст. 54 Закону України «Про ПЗФ». Мінекобезпеки прямо зазначило: «Без вирішення цього питання заповнення Олександрівського водосховища не може бути здійснене». Станом на день надання оскаржуваного Погодження рівень НПР Олександрівського водосховища мав рівень + 16, 0 м. тобто збільшений в два рази від початкового рівня. Відповідачем не взяті до уваги дослідження впливу на довкілля та на охороняємий Об`єкт культурної спадщини підняття рівня водосховища в два рази. Окрім того, Позивач наголошує, що Об`єкт культурної спадщини - Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького має не тільки Археологічну цінність, а культурну, історичну, екологічну, ландшафтну, біосферну цінність. Лист Інституту Археології (від 08.06.20023 року) стосується лише невеликої (археологічно дослідженої) території цього ландшафтного центру (хвостова частина Олександрівського водосховища), де зазначено лише те, що на досліджених територіях відсутні археологічні об`єкти для консервації.

Висновки Інституту Археології викладені в листі від 06.08.2023 року не вивели досліджені території зі складу ландшафтного центру - Об`єкту культурної спадщини, та не можуть зменшити значення цих територій для народу України з культурної, історичної, природньо-біосферної точки зору, окрім того, в своєму Листі Інститут Археології Нагадує АТ «НАЕК»» Енергоатому», що досліджені об`єкти (Лідина Балка, Гард, острів Клепаний) є пам`ятки, які знаходяться у межах об`єкту культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафтний центр центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького» і є складової частиною останнього. Надання дозволу на затоплення досліджених ділянок у межах такого рівня пам`яток культури є повноваженнями Міністерства культури. Міністерство культури при наданні Погодження не вивело дослідженні території зі складу об`єкту культурної спадщини національного значення, а фактично надало Положення на затоплення частини Об`єкту культурної спадщини. Позивач вважає , що при наданні Погодження міністерство культури діяло в супереч діючому законодавству та, всупереч власних повноважень, які мали бути спрямовані на охорону пам`яток культури, а МКСК надавши Погодження сприяє знищенню Об`єкта культурної спадщини.

Третя особа 1 ОСОБА_2 надала до суду свої пояснення та додаткові докази по справі, де зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити позовні вимоги. Вважає, що надане Погодження Міністерством культури України проектної документації призведе до підняття рівня Олександрівського водосховища до позначки + 16,90 м., що призведе до остаточної безповоротної втрати Об`єкту культурної спадщини, руйнування Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького, що є порушення прав народу Україна на своє історичне минуле. Єдиний шлях захисту від порушення прав народу України на культурну спадщину є зупинення протиправних дій Міністерства Культури. (т. 6 а.а.28-29, 47)

Третя особа 3- Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України жодних пояснень щодо заявлених позовних вимог не висловлювало, в судових засіданнях участі не приймала.

Третя особа - 4 - Інституту археології національної академії наук України, по суті заявлених позовних вимог письмові пояснення до суду не надавала , в судових засіданнях участі не приймала. На Ухвали суду від 17.11.2025 року (т. 3 а.с.70-73) та від 02.03.2026 року (т. 4 а.с.129-130) про витребування доказів по справі надало витребувані судом докази 07.01.2026 року (т. 3 а.с.192-199) та 05.02.2026 року (т. 4 а.с.134-136).

17.06.2026 року Третя особа 4 надала до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

15.07.2026 року судом проголошено скорочене рішення суду. (т. 6 а.а.87-88)

Фактичні обставини справи:

Проект гідроенергетичних об`єктів Южноукраїнського енергокомплексу розроблено інститутом «Укргідропроект», затвердженого наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 11.06.1981 № 73пс.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.10.1991 № 258 «Про перелік об`єктів, на будівництво, яких запроваджується мораторій на період проведення надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану» будівництво Ташлицької ГАЕС у 1991 році було зупинено.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2002 № 342-р затверджено Титул будови Ташлицької ГАЕС, а саме: завершення будівництва Ташлицької ГАЕС м. Южноукраїнськ Миколаївської області з терміном будівництва 1980-2008 роки.

Навесні 2006 р. рівень Олександрівського водосховища був піднятий до нормального підпірною рівня (далі - НПР) -14.70 м. та в 2006 р. введено в експлуатацію перший агрегат ГАЕС.

В 2007 р. - другий агрегат ГАЕС, які експлуатуються в ОЕС України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1578-Р введення в експлуатацію гідроагрегату № 3 Ташлицької ГАЕС планувалось в 2010 р., а гідроагрегатів №№ 4-6 - після 2010 р.

Навесні 2010 р. рівень Олександрівського водосховища був підвищений до НПР в 16.00 м. В межах реалізації третьої черги проекту, що відбувається в теперішній час, верхня водойма ГАЕС має бути збільшена до 14.4 млн метрів кубічних та підвищений НПР Олександрівського водосховища до позначки+16.90 м. Реалізація наступних черг проекту (4, 5,6) передбачає заповнення Олександрійського водосховища до максимальної проектної відмітки+20,70 м.

24.11.1999 був уведений в експлуатацію пусковий комплекс Олександрівської гідроелектростанції (далі Олександрівська ГЕС) при існуючій відмітці водосховища + 8 метрів.

Рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 18.03.1994 № 27 був створений регіональний ландшафтний парк «Грантіно-степове Побужжя», територія якого пізніше була поширена на земельні ділянки Олександрівської селищної ради, Южноукраїнської міської ради, Вознесенського держлісгоспу, водного фонду тощо.

Відповідно до Указу Президента України від 30.04.2009 № 279/2009 «Про створення національного природного парку «Бузький Гард» на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області створено національний природний парк «Бузький Гард» і підпорядковано його Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення та присвоєно охоронний № 140001-ІІ.

У Паспорті пам`ятки «Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького» (2006 рік) зазначено, що Історичному ландшафтному центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького присвоєно охоронний номер, територія пам`ятки перебуває у державній власності. Користувачами земель є територіальні громади с-ща Костянтинівка Арбузинського району, с. Богданівка Доманівського району та м. Южноукраїнськ Миколаївської області, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», а також регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя». (т. 1 а.с. 15-36)

Відповідно до листа Українського державного інституту культурної спадщини від 07.07.2017 № 26-2 координати Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорізького на місцевості не визначалися.

Інститут Археології НАН України Листом від 08.06.2023 року вих. № 125/01-15-259 проінформував ВП «Атомпроектінжирінг» та АТ « НАЕК «Енергоатом » про обсяг проведених охоронних розкопок хвостової частини Олександрівського водосховища до позначки 16,90 м. станом на 2023 рік , де констатував, що обстежено 950 кв.м Лідиної Балки (№ 12а) та 700 кв.м Гарду ( № 31), - об`єктів для консервації та музеєфікації не виявлено. Острів Клепаний (Гардовий ) (№.40) виявився повністю знищений у 90 ті роки минулого століття землерийною технікою. В даному Листі інститут Археології загострив Увагу та Нагадав АТ « НАЕК «Енергоатом » , що всі ці три досліджені об`єкти (Лідина балка, Гард та острів Клепаний) є складовою частиною Об`єкту культурної спадщини національного значення, а від так питання щодо затоплення досліджених ділянок у межах Охоронюваних пам`яток є повноваженнями виключно Міністерства культури України (т. 3 а.с. 194-196)

Інститутом Археології НАН України на вимогу суду (Ухвала суду від 17.11.2025 року та Ухвала суду від 02.03.2026 року ) наданий Звіт Миколаївської експедиції про охороні дослідження поселень Гард та Лідина Балка у 2023 році (т. 4 .а.с. 136-274)

У Звіті від 2024 року Інституту археології НАН України , резюмуючи проведені в 2023 році дослідження зазначено, що під час розкопок отриманий великий обсяг важливих, а почасти й унікальних матеріалів широкого хронологічного діапазону, що потребує додаткового поглибленого вивчення у найближчі роки. Отже до здійснення запланованого заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м. всі археологічні об`єкти , що попали у зону його впливу на обох берегах Південного Бугу, протягом найближчих років мають бути дослідженні якомога повніше, що й передбачено українським памятко-охоронним законодавством. (т. 4 а.с.175-176)

У Звіті з оцінки впливу на довкілля проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів №№ 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) підняттям відмітки НПР Олександрівського водосховища з 16,00 м до 20,70 м проектом передбачені археологічні дослідження 4 стратифікованих поселень, які є об`єктами культурної спадщини, знаходяться на обліку й взяті під охорону відповідними документами. Всі перелічені об`єкти входять до Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорізького, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток культурної спадщини України національного значення.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 09.05.2025 № 944 «Про відмову у видачі висновку з оцінки впливу на довкілля» відмовлено у видачі висновку з оцінки впливу на довкілля планової діяльності АТ «НАЕК «Енергоатом» -«Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів № 3-6 (з підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки + 16,9 м».

АТ «НАЕК «Енергоатом» зверталося до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України через Єдину держану електрону систему у сфері будівництва та погодження проектної документацій на об`єкт з Заявами про надання погодження науково-проектної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№ 3 - 6»: 03.08.2024 року та 29.11.2024 року.

03.08.2024 року АТ «НАЕК «Енергоатом » надав Заву до Міністерства культури України щодо надання погодження на проведення робіт на Ташлицької ГАЕ. До Заяви Позивачем було додано: проектну документацію № PD01:8345-8548-4604-3855 Зміни № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015року та експертний звіт № EX01:9234-1744-0891-8857 редакція 4 від 19.07.2024 року (т. 3 а.с. 83) .

За результатами розгляду звернення від 03.08.2024 року - заяви на погодження науково- проектної документації № ЛШ01:5970-9257-7260-4530 від 03.08.2024 (вхідний реєстрацій номер від 03.09.2024 № 1116/11-24) Міністерство листом від 31.10.2024 № 11/13/1609-24 відмовило у погодженні. Відмова вмотивована тим , що «у проектній документації відсутня інформація про межі території та зони охорони, а також відсутні рішення врахування вимог Закону щодо усіх складових пам`ятки ландшафту, історії , археології національного значення, які потрапляють у межі реалізації проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, що унеможливлює прийняття рішення про погодження проекту » (т.1 а.с. 127-128)

24.10.2024 року АТ «НАЕК «Енергоатом» вдруге надав Заяву до Міністерства культури України щодо надання погодження на проведення робіт на Ташлицької ГАЕ. В цей раз до Заяви Позивачем було додано: проектну документацію № PD01:8345-8548-4604-3855 Зміни № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015року, експертний звіт № EX01:9234-1744-0891-8857 редакція 4 від 19.07.2024 року та Лист Інституту археології НАН України від 08.06.2023 року № 125/01-15-259 (т. 3 а.с.84)

19.12.2024 року за результатами розгляду повторного звернення - заяви на погодження науково- проектної документації Міністерство культури України Листом від 19.12.2024 № 11/13/1842-24 було надано погодження науково-проектної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№ 3 - 6 (м. Южноукраїнськ Миколаївської області)» в частині реалізації третьої черги будівництва Ташлицької ГАЕС, що передбачає підвищення нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища до відмітки +16,90 м. При наданні погодження Міністерство культури та стратегічних комунікацій звернуло увагу АТ «НАЕК «Енергоатом» на свій попередній лист від 31.10.2024 року, яким було відмовлено в наданні погодження проектної документації, та зазначило « необхідно привернути увагу АТ «НАЕК «Енергоатом» на викладене у листі від 31.101.2024 року № 11/13/1609-24 у частині дотримання режимів використання територій та зон охорони пам`ятки ландшафту, історії, археології національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Градіївської паланки Війська Запорізького», що віднесена до Переліку об`єктів культурної спадщини національного значення відповідно до Постанови КМУ № 928 від 03.09.2009 року (охоронний № 140001-ІІ), під час реалізації наступних черг будівництва Ташлицької ГАЕС, що передбачає заповнення Олександрівського водосховища з позначки +16, 90 м. до максимальної проектної відмітки +20,70 м.» (т. 1 а.с.129-130)

10.06.2026 року головним спеціалістом відділу охорони культурної спадщини управління культури, національностей та релігій Миколаївської обл-військової адміністрації проведено візуальне обстеження Локацій1- «поселення і могильник Лідина Балка», Локації 2 «Поселення доби енеоліту», та Локація 3- плато правого берегу р. Південний Буг в північній частині Буго-Гардівської паланки (всього на території 16,86 га) які розташовані в межах пам`ятки національного значення «Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівської паланки».

За результатами обстеження, спеціалістом відділу охорони культурної спадщини управління культури, національностей та релігій Миколаївської ОВА складено Акт візуального обстеження від 10.06.2026 року , де у висновках зазначено , що «у разі підняття рівня води пам`ятка перебуває під прямою загрозою руйнування та знищення.» ( Локація 1 ); «берегова лінія поселення вже активно розмивається. Підняття води до +16,90 м матиме остаточний деструктивний вплив через підтоплення, ерозію берегової лінії та обвал унікального культурного ґрунту глибиною до 3 метрів прямо у водойму» ( Локація 2 ); «підняття рівня води може призвести до пошкодження та руйнування існуючого ландшафту , затоплення та знищення об`єктів культурної спадщини.» (Локація 3 ) (т. 6 а.с. 30-32)

Релевантні джерела права :

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної плати, органів місцевого самоврядування, посадових і службових обов`язків.

Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 54 Основного Закону України культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Культура сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про культуру»).

Абзацами сьомим і дев`ятим частини першої статті 6 Закону України «Про культуру» встановлено, що громадяни мають право на:

збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів;

доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ.

Таким чином, громадяни, які вважають, що рішенням, дією або бездіяльність суб`єкта владних повноважень порушуються його права на збереження культурної самобутності, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ, май право оскаржити такі рішення, дії або бездіяльність в порядку адміністративного судочинства.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (статті 66 Конституції України).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;

- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Аналогічні зобов`язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської (будівельної) діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський (суспільний) інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема, пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 4 Закону України «Про культуру» пріоритетами державної політики у сфері культури є охорона культурної спадщини та культурних цінностей, збереження, відтворення та охорона традиційного характеру середовища.

Абзацами другим, третім і шостим статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що культурна спадщина сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об`єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам`яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на національні природні парки покладається виконання таких основних завдань збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів.

Отже, у межах національних природних парків можуть розміщуватися об`єкти культурної спадщини.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 Закону України «Про охорону культурної спадщини» територія пам`ятки це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам`ятки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, щодо територій пам`яток національного значення (абзаци перший і другий частини третьої статті 141 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до частини другої статті 141 Закону України «Про охорону культурної спадщини» режим використання території пам`ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам`ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам`ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови.

Частиною третьою статті 141 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено межі території пам`ятки до затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до визначення у встановленому порядку режиму використання пам`ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам`ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі.

У разі не визначення режиму використання пам`ятки в обліковій документації, охоронному договорі на пам`ятці допускаються лише консервація, реставрація, музеєфікація, ремонт, пристосування.

Відомості про режими використання пам`ятки (у тому числі режими, встановлені відповідно до абзаців першого і другого цієї частини) вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як обмеження у використанні земель.

Згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про культуру» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вживають заходів для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини на території України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують збереження культурних цінностей на території України, охорону культурної спадщини, захист історичного середовища (абзац другий частини першої статті 16 Закону України «Про культуру»).

Згідно з абзацом сьомим статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі органи охорони культурної спадщини) належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Пунктами 1, 2, 15, 16, 17, 18 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:

контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

реалізація державної політики у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України;

затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам`ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;

призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;

заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об`єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об`єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;

надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення;

видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (далі Положення № 885) Мінкульт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.

Підпунктами 946, 9412-9415, 9417, 9420 пункту 4 Положення № 885 визначено, що Мінкульт відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

затверджує:

науково-проектну (науково-дослідну) документацію з визначення режиму використання пам`ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;

науково-проектну документацію з визначення меж та режимів використання буферних зон об`єкта всесвітньої спадщини;

технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам`ятки національного значення, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їх зон охорони, історичних ареалів населених місць);

призначає охоронні заходи щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;

забороняє відповідно до закону діяльність юридичних або фізичних осіб, що створюють загрозу об`єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об`єкта всесвітньої спадщини або порушують законодавство у сфері охорони культурної спадщини;

видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», без дозволів або з відхиленням від них;

застосовує фінансові санкції за порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини»;

забезпечує розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (пам`яток національного значення) стосовно тих режимоутворюючих об`єктів, межі яких не визначені у встановленому порядку.

Таким чином, до повноважень відповідача належить здійснення контролю за виконання законодавства про охорону культурної спадщини.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. 166. Статтями 11, 54,66 Конституції України встановлено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

У статті 2 КАС України визначено , що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частино 2 цієї статті передбачено , що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19, судовий захист з боку адміністративного суду є найбільш ефективним механізмом захисту прав та інтересів громадян, інших фізичних та юридичних осіб, а також державних (суспільних) інтересів у випадку їх порушення з боку будь-якого суб`єкта, оскільки особливостями адміністративного судочинства є: заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина четверта статті 6 КАС України); лише адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України); лише адміністративний суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9).

Висновки суду:

Суд встановив, що Олександрівське водосховище побудовано на річці Південний Буг і входить до складу Південноукраїнського енергокомплексу, як нижня водойма Ташлицької ГАЕС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2002 № 342-р затверджено Титул будови Ташлицької ГАЕС, а саме: завершення будівництва Ташлицької ГАЕС м. Южноукраїнськ Миколаївської області з терміном будівництва 1980-2008 роки.

Відповідно до Указу Президента України від 30.04.2009 № 279/2009 «Про створення національного природного парку «Бузький Гард» на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області створено національний природний парк «Бузький Гард».

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкти культурної спадщини національного значення.

У листі від 07.07.2017 № 26-2 Український державний інститут культурної спадщини зазначив, що координати Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорізького на місцевості не визначалися.

Натомість зі змісту Паспорта пам`ятки «Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького» (2006 рік) та Звіту з оцінки впливу на довкілля проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів №№ 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки + 20,7 м» зазначено, що у зв`язку з підняттям відмітки НПР Олександрівського водосховища з 16,00 м до 20,70 м» слідує, що Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького частково розташований у межах національного природного парку «Бузький Гард».

Згідно з наявними матеріалами справи науково-проектна документація щодо Історичний ландшафтний центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького не затверджена, охоронні договори не укладені.

Відтак межі території вказаної пам`ятки визначаються з врахуванням вимог частини третьої статті 141 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а режим використання на підставі загальних нормативно-правових актів.

24.10.2024 року до Міністерства культури АТ «НАЕК « Енергоатом» подано Заяву на погодження проектної документації на проведення робіт на Ташлицької ГАЕ. До Заяви Позивачем було додано: - проектну документацію № PD01:8345-8548-4604-3855 Зміни № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015року, експертний звіт № EX01:9234-1744-0891-8857 редакція 4 від 19.07.2024 року та Лист Інституту археології НАН України від 08.06.2023 року № 125/01-15-259.

Від попередньої Заяви на погодження від 03.08.2024 року, пакет документів, що був проданий до Зави АТ «НАЕК « Енергоатом» про погодження відрізнявся лише додатково наданим Листом Інституту археології НАН України від 08.06.2023 року № 125/01-15-259.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами з 24.10.2024 року по 19.12.2024 року в проектну документацію № PD01:8345-8548-4604-3855 редакція № 6 № 942-1-Т26 зм.1 від 30.11.2015 року жодні зміни не вносилися.

Рішень про виключення будуть яких територій (в тому числі археологічно досліджених) зі складу Об`єкту культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Градіївської паланки Війська Запорізького» відповідними державними органами не приймалося.

Водночас, Відмова Міністерства культури у погодженні проектної документації від 24.10.2024 року була вмотивована тим, що «у проектній документації відсутня інформація про межі території та зони охорони, а також відсутні рішення врахування вимог Закону щодо усіх складових пам`ятки ландшафту, історії, археології національного значення, які потрапляють у межі реалізації проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, що унеможливлює прийняття рішення про погодження проекту» (т.1 а.с. 127-128)

Доданий додатково до Заяви Лист Інституту археології НАН України від 08.06.2023 року № 125/01-15-259, не вносить зміни в Проектну документацію, та не встановлює межі території та зони охорони, усіх складових пам`ятки ландшафту, історії, археології національного значення, які потрапляють у межі реалізації проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС.

Своїм Листом № 125/01-15-259 від 08.06.2023 року Інститут археології НАН України проінформував ВП «Атомпроектінжирінг» та АТ « НАЕК «Енергоатом» про обсяг проведених охоронних розкопок хвостової частини Олександрівського водосховища до позначки 16,90 м. станом на 2023 рік : - 950 кв.м Лідиної Балки (№ 12а) та 700 кв.м Гарду ( № 31), та що об`єктів для консервації та музеєфікації не виявлено. Острів Клепаний (Гардовий ) (№.40) виявився повністю знищений у 90 ті роки минулого століття землерийною технікою.

У листі Інститут Археології загострив Увагу ВП «Атомпроектінжирінг» та АТ НАЕК «Енергоатом» та Нагадав, що всі ці три досліджені об`єкти (Лідина балка, Гард та острів Клепаний) є складовою частиною Об`єкту культурної спадщини національного значення, а від так питання щодо затоплення досліджених ділянок у межах Охоронюваних пам`яток є повноваженнями виключно Міністерства культури України (т. 3 а.с. 194-196).

Висновки державної екологічної експертизи від 30.04.1998 року № 9/2-1/2-3-430 на який спирається АТ «НАЕК «Енергоатом» та Міністерство Культури, містить застереження «обов`язкове виведення затоплюваних територій із складу регіонально-ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя» відповідно до ст. 54 Закону України «Про екологічну експертизу» Без вирішення цього питання заповнення Олександрівського водосховища не може бути здійснене». (т. 1 а.с.44-46)

У Звіті з оцінки впливу на довкілля проекту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів №№ 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) підняттям відмітки НПР Олександрівського водосховища з 16,00 м до 20,70 м проектом передбачені археологічні дослідження 4 стратифікованих поселень, які є об`єктами культурної спадщини, знаходяться на обліку й взяті під охорону відповідними документами. Всі перелічені об`єкти входять до Історичного ландшафтного центру Буго-Гардівська паланка Війська Запорізького, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток культурної спадщини України національного значення.

У Висновках Звіту Миколаївської експедиції про охороні дослідження поселень Гард і Лідина Балка у 2023 році, наголошено, що потребує додаткового поглибленого вивчення у найближчі роки. Отже до здійснення запланованого заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м. всі археологічні об`єкти, що попали у зону його впливу на обох берегах Південного Бугу, протягом найближчих років мають бути дослідженні якомога повніше, що й передбачено українським пам`ятко-охоронним законодавством. (т. 4 а.с.175-176)

Висновки Акту візуального обстеження від 10.06.2026 року підтверджують, що «у разі підняття рівня води пам`ятка перебуває під прямою загрозою руйнування та знищення.» ( Локація 1 ); «берегова лінія поселення вже активно розмивається. Підняття води до +16,90 м матиме остаточний деструктивний вплив через підтоплення, ерозію берегової лінії та обвал унікального культурного ґрунту глибиною до 3 метрів прямо у водойму» ( Локація 2 ); «підняття рівня води може призвести до пошкодження та руйнування існуючого ландшафту, затоплення та знищення об`єктів культурної спадщини.» (Локація 3 ) (т. 6 а.с. 30-32)

Підсумовуючи з`ясовані обставини справи, суд констатує, що при наданні Погодження проектної документації Міністерством культури не враховано, що АТ НАЕК «Енергоатом» не усунуті встановленні недоліки проектної документації, які викладені у відмові МСКС в наданні погодження проектної документації від 24.10.2024 року.

Відмова Міністерства культури у погодженні проектної документації від 24.10.2024 року була вмотивована тим, що «у проектній документації відсутня інформація про межі території та зони охорони, а також відсутні рішення врахування вимог Закону щодо усіх складових пам`ятки ландшафту, історії, археології національного значення, які потрапляють у межі реалізації проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, що унеможливлює прийняття рішення про погодження проекту».

При наданні Погодження проектної документації Міністерством культури не враховані застереження викладені у Висновках державної екологічної експертизи від 30.04.1998 року № 9/2-1/2-3-430 про «обов`язкове виведення затоплюваних територій із складу регіонально-ландшафтного парку «Гранітно- Степове Побужжя» відповідно до ст. 54 Закону України «Про екологічну експертизу» Без вирішення цього питання заповнення Олександрівського водосховища не може бути здійснене», не враховані Нагадування Інституту Археології що всі ці три досліджені об`єкти (Лідина балка, Гард та острів Клепаний) є складовою частиною Об`єкту культурної спадщини національного значення, а від так питання щодо затоплення досліджених ділянок у межах Охоронюваних пам`яток є повноваженнями виключно Міністерства культури України.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а саме: Звітом від 2024 року Миколаївської експедиції про охороні дослідження поселень Гард і Лідина Балка у 2023 році; Листом Інституту Археології від 06.08.2023 року; Актом візуального обстеження Миколаївської ОВА від 10,06.20026 року , що станом на теперішній час, при рівні води Олександрівського водосховища піднятого до відмітки +16, 00 м. Обєкт культурної спадщини національного значення підтоплений та вже частково зруйнований, острів Клепаний затоплений. Існує реальна загроза пошкодження та знищення територій, які будуть затоплені при піднятті рівня води Олександрівського водосховища до відмітки +16,90 м. Території Об`єкта культурної спадщини національного значення повністю не дослідженні, становлять культурну та археологічну цінність.

З огляду на положення п.п.2 ч. 2 ст. 2 КАС України, суд приходить висновку, що Міністерство Культури при надання Погодження проектної документації, було обізнано, що при підвищенні рівня води Олександрівського водосховища до відмітки +16,90 м. частина територій охороняємого державою об`єкту культурної спадщини буде затоплена та безповоротно знищена, а від так Відповідач використав свої повноваження не з тією метою, з якою це повноваження надано Законом.

Легітимна мета використання повноважень Міністерством культури щодо охороняємих Об`єктів культурної спадщини національного значення це захист та збереження культурної спадщини.

Через надання Погодження проектної документації, яка передбачає підвищення рівня води Олександрівського водосховища до відмітки +16,9 м. Міністерство культури фактично надало дозвіл на затоплення територій які входять до складу Об`єкту культурної спадщини- Історичний ландшафт центру «Буго-Градіївської паланки Війська Запорізького», усвідомлюючи що ці території будуть втрачені безповоротно.

Суд критично оцінює позицію Відповідача та Третьої способи 2, яка зводиться до того, що Міністерство при наданні Погодження проектної документації має перевірити тільки наявність повноти поданого пакету документів, не провинно з`ясовувати в якому стані знаходиться Об`єктів культурної спадщини, не повинно враховувати звіти екологічного впливу на довкілля, функція Міністерства при наданні погодження є формальною.

Така позиція Відповідача є хибною та повністю невилює Повноваження Міністерства культури як державного органу на який покладено обов`язок охорони пам`яток культурної спадщини.

Суд дійшов висновку, що відповідачем під час прийняття спірного рішення (надання Погодження) не було дотримано релевантних вимог національного законодавства та положень міжнародно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про дефекти в процедурі надання Погодження проектної декантації , що є підставою для визнання цього рішення суб`єкту владних повноважень протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Щодо порушених прав Позивач, а як наслідок права Позивача на звернення до адміністративного суду з даним позов, суд вважав за необхідне зазначити, що:

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразова зауважувала стосовно терміну «владні управлінські функції», що зміст поняття «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).

Оскільки дана справа стосується Конституційного права Громадянина на Культурну спадщину , яка охороняється законом, а Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність. (ст. 54 Конституції України) Позивач відповідно до положень ст. 55 Конституції України яке кореспондується з положеннями ст. 5 КАС України , має право на звернення до суду за захистом своїх прав, як що вважає , що державним органом, який в даному випадку повинен охороняти та захищати культурну спадщину вчиняються дії та /або приймається рішення яке призведе до втрати об`єкту культурної спадщини, чим може причинити шкоду інтересам позивача на власне національне надбання та історичну спадщину.

В даному випадку надання Міністерством культури Погодження проектної документації, яка передбачає підвищення рівня Олександрівського водосховища, слід розуміти як надання дозволу на затоплення територій об`єкту культурної спадщини.

В інший законний спосіб припинити/попередити свавілля з боку Міністерства культури по відношенню до Об`єкту культурної спадщини, та відновити своє право на існування власного історичного минулого, окрім як звернутися до адміністративного суду з позовною заявою Позивач не має.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, за участі третіх осіб - ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Інституту археології національної академії наук України задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, оформлене Листом № 11/13/1842-24 від 19.12.2024, щодо надання погодження проєктної документації на об`єкт: «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№ 3-6», в частині реалізації третьої черги будівництва Ташлицької ГАЕС, що передбачає підвищення нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16.90 м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 20.08.2026 р.

Суддя Н. В. Лісовська