Постановление суда № 139148481, 20.08.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1908/25

Провадження № 1-кп/147/87/26

УХВАЛА

іменем України

20 серпня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

із секретарем ОСОБА_4 ,

за участі: прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003873 від 01.09.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться зазначене вище кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.408 КК України.

Прокурор Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду з клопотанням про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб із залишенням без змін раніше визначеного розміру застави. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати. Прокурор вказує на наявність ризиків передбачених п. 1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам. Також зазначає, що з урахуванням положень ч. 8 ст. 176 КПК України до обвинуваченого має застосовуватися запобіжний захід у виді тримання під вартою. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики продовжують мати місце, є достатніми для переконання, що жожен з більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільним і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 підтримав покликаючись на доводи, викладені в ньому, та просив його задовольнити.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначила про тривале перебування її підзахисного під вартою, оскільки справа розглядається тривалий час, ризики зазначені у клопотанні не обґрунтовані, не підтверджені жодними доказами. Тому просить відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обмежитись покладенням на обвинуваченого, який має постійне місце проживання, обов`язку з`являтися до суду.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечив проти заявленого клопотання, зазначив, що вказані у клопотанні ризики є лише здогадками прокурора, які нічим не підтверджені. Вказав про надмірний розмір застави, адже у нього наявні лише 13000 грн, інші кошти накопичені ним були витрачені на лікування. Зазначив, що в нього немає близьких родичів, які б могли б внести заставу, адже він проживає один.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та відповідно задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, за змістом ст.131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

У статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка являється частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 03.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_6 обрав запобіжний захід - тримання під вартою, строк дії якого продовжувався ухвалами суду.

Колегією суддів установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів враховує, що тримання під вартою є винятковим та, відповідно до ст. 176 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави колегії суддів вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Під час розгляду клопотання прокурора судом не встановлено обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що були покладені в основу застосування до обвинуваченого запобіжного заходу. Так само не встановлено нових обставин, які б давали підстави для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки у справі судом не допитані в повному обсязі, а тому ризики, які були покладені в основу застосування та подальшого продовження запобіжного заходу, продовжують існувати та не втратили своєї актуальності.

Доводи прокурора щодо необхідності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу лише обґрунтованої підозри стає недостатньо для його подальшого продовження, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання особи під вартою суди повинні встановити наявність інших «відповідних» та «достатніх» підстав (рішення у справі «Макаренко проти України», заява № 622/11). До таких підстав належать ризик переховування від правосуддя, ризик незаконного впливу на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманої особи (рішення у справі «Харутюнян проти Вірменії», заява № 629/11).

Вирішуючи питання про наявність передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд зазначає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може бути вчинена з достатньо високим ступенем ймовірності.

Ризиками, які дають підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вважає можливість його ухилення від суду та незаконного впливу на свідків. Зокрема, обвинуваченому інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, що об`єктивно підвищує ризик ухилення від суду.

Водночас оцінюючи ризик переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «W проти Швейцарії», відповідно до якої небезпеку переховування не можна оцінювати виключно з огляду на суворість можливого покарання. Вона повинна визначатися також з урахуванням особистих характеристик особи, її моральних якостей, майнового стану, соціальних зв`язків та інших обставин.

Обвинувачений ОСОБА_6 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

При встановленні наявності ризику незаконного впливу на свідків суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань. Так, після направлення обвинувального акта до суду показання свідків набувають доказового значення лише після їх безпосереднього дослідження судом під час судового розгляду. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд може обґрунтовувати свої висновки лише на тих показаннях, які безпосередньо сприймав у судовому засіданні, або отриманих у порядку, передбаченому законом.

За таких обставин ризик впливу на свідків продовжує існувати до моменту їх безпосереднього допиту судом та дослідження їх показань.

Судом встановлено, що на даний час судовий розгляд триває, і не може бути завершений до 22.08.2026. Будь-яких нових обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, врахованих при застосуванні та продовженні запобіжного заходу, під час судового розгляду не встановлено.

Наведені обставини формують переконання суду щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Водночас суд не погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на підтвердження такого ризику не наведено конкретних фактичних даних. Про це неодноразово зазначалося у попередніх ухвалах суду.

Разом із тим будь-яких даних, які б свідчили про можливість усунення наявних ризиків шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, судом не встановлено, а стороною захисту таких обставин не наведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції України та пп. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Водночас особу може бути позбавлено свободи у випадках та в порядку, встановлених законом.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечувати не лише права особи, а й належний баланс між правами людини та суспільним інтересом. У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ зазначив, що тяжкість інкримінованого злочину може враховуватись при оцінці ризику ухилення особи від правосуддя.

Крім тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та суворості можливого покарання, суд враховує, що обвинувачений є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, що у сукупності свідчить про існування ризику ухилення від суду.

З огляду на викладене, тримання обвинуваченого під вартою в даному випадку є виправданим з огляду на наявність реальних ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на цей час не втратили своєї актуальності.

Доказів наявності в обвинуваченого захворювань, які б унеможливлювали його подальше тримання під вартою, суду не надано.

Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд має право не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, ст. 407, 408 КК України.

Разом із тим під час застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 було визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 грн.

Сторона захисту наголошує на тому, що застава визначена слідчим суддею є надмірною і непосильною для обвинуваченого, а тому її розмір фактично унеможливлює право на альтернативний запобіжний захід. Водночас обвинувачений вказує про те, що наразі у його розпорядженні є лише 13000 грн, в той час, як рідних, які б могли внести заставу у нього немає.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підстав для зміни раніше визначеного розміру застави суд не вбачає, з огляду на те, що ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином (для тяжких злочинів: застава визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином (для особливо тяжких злочинів: застава визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Оскільки обвинуваченому ОСОБА_6 визначений розмір застави в межах мінімального розміру для інкримінованого правопорушення, зокрема за ч. 4 ст. 408 КК України, тому вона підлягає залишенню без змін.

Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, відсутності обставин, які б свідчили про неможливість подальшого тримання під вартою, не враховуючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, із залишенням розміру застави встановленої ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.09.2026, а тому клопотання прокурора підлягає задоволеню.

Водночас варто зазначити, що сторона захисту (обвинувачений або його захисник) має повне законне право звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш м`який, скасування чи зміну покладених обов`язків у будь-який момент кримінального провадження відповідно до статті 201 та статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 177, 178, 183, 194, 197, 314, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 18 жовтня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 18 жовтня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки: прибувати на виклики суду; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає без дозволу прокурора чи суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали проголошено о 08 годині 20 хвилин 21 серпня 2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3