Решение № 139147666, 21.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5027/25

Провадження №2/760/1635/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» серпня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бережної С.П., Бебешка Д.С., Верганівського Б.І.,

прокурора Оксютовича Д. В., Метельського І. Д.,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича, подану в інтересах держави в особі: Київської міської ради, до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2025 року до Солом`янського районного суду міста Києва, звернувся керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександр Георгійович, в інтересах держави в особі: Київської міської ради, з позовною завою до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує наступне.

Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушень інтересів держави при реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна, використання земельної ділянки та державної реєстрації земельної ділянки територіальної громади міста Києва за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Набережна, 1-Б, а також наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру.

Фактичні обставини справи Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що 25.01.2022 зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0721 га, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:72:515:0001. Технічна документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 виготовлена ПП «Фірма «Інженер». Власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України, яка не приймала рішень про її передачу у власність чи користування. Разом з тим, з`ясовано, що на даний час право власності територіальної громади столиці на указану земельну ділянку порушено через незаконну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на неіснуюче нерухоме майно по АДРЕСА_1 . Так, встановлено, що на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, вона вкрита природнім покривом та огороджена парканом, що підтверджується протоколами огляду місця події від 31.07.2024 та від 27.01.2025. Водночас, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни від 30.12.2021 № 62694880 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2550151480000, номер відомостей про речове право: 46027080). Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості стала довідка від 20.05.2021 № 31-18 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, видана ФОП ОСОБА_2 . При цьому, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є документи, що посвідчують право власності особи на майно, проте вищевказана довідка такою не являється. Таким чином, на даний час, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності на житловий будинок площею 47,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 , якого не існує. Крім того, реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якого не існує, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будьяким фізичним або юридичним особам не приймала. Таким чином, рішення про реєстрацію права власності від 30.12.2021 №62694880 (з відкриттям розділу) на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 та подальша державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 в Державному земельному кадастрі здійснені у порушення вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню у судовому порядку. Указані реєстраційні дії здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та подальшого заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 у позаконкурентний спосіб.

Щодо незаконності набуття права власності на неіснуюче майно та підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на це майно Згідно зі ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час проведення реєстраційних дій) загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Згідно зі ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності. Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18. Отже, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14. Пунктом 1 ч. 3 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, за умови якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (зокрема, реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації). Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації. Частиною 2 ст. 12 Закону передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону, одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. За ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативноправовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстраційних дій) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком. Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. У пункті 77 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції) зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Згідно з абзацом третім пункту 78 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції) документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року. Документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, не вимагається у разі державної реєстрації права власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник у поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення його адреси (абз. 3 п. 79 Порядку № 1127). Таким чином, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Так, згідно матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна № 2550151480000 вбачається, що первинна державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі лише довідки про показники об`єкта та підтвердження поштової адреси від 20.05.2021 № 31-18 та витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 24.12.2021. Водночас інших документів, які вимагаються Порядком № 1127 у реєстраційній справі немає.

Крім того, слід зазначити, що витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта, та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо). При цьому, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації. Довідка, у свою чергу, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості. Також, державним реєстратором при прийнятті рішення від 30.12.2021 № 62694880 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) не було отримано відомості з ЄДЕССБ про присвоєння поштової адреси спірному будинку. Отже, подані документи не дають змоги однозначно встановити, що житловий будинок по АДРЕСА_1 було побудовано до 05.08.1992 та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Таким чином, незважаючи на вищевказані вимоги законодавства, в реєстраційній справі щодо спірного об`єкту нерухомого майна відсутні документи, які дають змогу встановити, що житловий будинок було побудовано до 05.08.1992; відсутні відомості з ЄДЕССБ про присвоєння поштової адреси та відомості про земельну ділянку. Окрім цього, документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, ОСОБА_1 не надані та взагалі не існують. Так, відповідно до інформації Департаменту з питань державного архітектурнобудівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27.06.2024, документи, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися та не реєструвалися. Механізм присвоєння адрес в місті Києві визначено, зокрема, Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві». Відповідно до п. 4.16 Положення присвоєння поштової адреси багатоквартирним житловим будинкам, домоволодінням, житловим будинкам садибного типу, індивідуальним дачним та садовим будинкам здійснюється розпорядженням відповідної районної в місті Києві державної адміністрації. Присвоєння поштових адрес іншим об`єктам нерухомого майна здійснюється наказом Департаменту містобудування та архітектури міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Так, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 22.05.2024 № 108-6371, повідомила, що райдержадміністрацією жодного питання щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 , не опрацьовувалось, жодних звернень не надходило. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 14.08.2024 № 055-7694 повідомив, що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом, відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єктам нерухомості поштової адреси: АДРЕСА_1 . Окрім того, відповідно до інформації КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 02.07.2024 № 062/14-6782 житловий будинок по АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано. Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва відноситься до повноважень Київської міської ради. Оскільки, вказана земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Разом з тим, як зазначалося вище, Київська міська рада, як власник земельної ділянки по АДРЕСА_1 в установленому порядку будь яким фізичним чи юридичним особам, зокрема ОСОБА_1 , у власність чи користування, в тому числі для будівництва, земельну ділянку не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувались. З огляду на це, державна реєстрація спірної нерухомості площею 47,8 кв.м на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , власником якої є Київська міська рада, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстрокове. Київська міська рада у цьому разі не може розпоряджатися земельною ділянкою в інтересах територіальної громади міста Києва та не зможе здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі. Тому державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав від 30.12.2021 не враховано відсутність даних про виникнення у ОСОБА_1 чи будь-яких інших осіб речових прав на житловий будинок по АДРЕСА_1 до 01.01.2013. Ураховуючи, що подані ОСОБА_1 документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор за наслідками розгляду його заяви повинен був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку із їх не відповідністю вимогам, встановленим цим Законом. Натомість, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С. 30.12.2021 прийняла рішення № 62694880 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2550151480000, номер відомостей про речове право: 46027080), яке є незаконним та підлягає скасуванню з наведених вище підстав. Окрім порушень вимог закону щодо підстав та порядку здійснення державної реєстрації речових прав, що вже є окремою і достатньою підставою для скасування вказаного вище рішення державного реєстратора, також встановлено, що житловий будинок, щодо якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 , в натурі не існує. Так, відповідно до інформації наданої Національним центром управління та випробування космічних засобів від 27.11.2024 № 4238-5-04.01.02-2024, встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , ознак знаходження будь-яких споруд в період 2019-2024 року не виявлено. Згідно з протоколами огляду місця події від 31.07.2024 та від 27.01.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 по АДРЕСА_1 , розташована біля проїжджої частини дороги. Земельна ділянка огороджена парканом, проте на ній відсутні об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, на який зареєстровано право власності. Земельна ділянка вкрита природним покривом - травою, землею, рослинами. Разом з тим, житловий будинок відповідно ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України є нерухомою річчю (нерухоме майно, нерухомість). В свою чергу поняття «речі» визначено у ч. 1 ст. 179 Цивільного кодексу України, згідно якої річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Оскільки житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 як предмет матеріального світу не існує, то відповідно він не є річчю, щодо якої можуть виникати цивільні права, у тому числі право власності. Тому, рішення про державну реєстрацію права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна є незаконним, оскільки державна реєстрація лише посвідчує речове право, що виникло (набуто), а вданому випадку право не може бути набуто у зв`язку із відсутністю самого об`єкту цього права. При цьому, наявність зареєстрованого права власності щодо неіснуючого об`єкту нерухомого майна перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню земельною ділянкою комунальної власності, зокрема її передачі особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від її використання. Подібні висновки щодо порушення прав та інтересів власника земельної ділянки внаслідок незаконної державної реєстрації речових прав щодо майна, якого не існувало, містяться у постанові Верховного Суду України від 25.03.2024 у справі № 757/19322/22-ц. Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. Указані положення узгоджуються з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 цього Закону розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ. Отже, враховуючи неправомірність реєстрації права власності на неіснуючий житловий будинок по АДРЕСА_1 , рішення державного реєстратора від 30.12.2021 № 62694880 про внесення запису про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підлягає скасуванню в судовому порядку, а розділ щодо такого об`єкту нерухомого майна - закриттю.

Щодо наявності правових підстав для повернення власнику земельної ділянки. Як вже зазначено, житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2550151480000) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001), право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , не існує. Водночас, вищевказана земельна ділянка огороджена парканом, проте дана земельна ділянка належить до комунальної форми власності та не відводилась будь-яким фізичним чи юридичним особам, а також у відповідача відсутні документи, що посвідчують речове право на неї. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (ч. ч. 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. За змістом ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17. Водночас, Київська міська рада не приймала рішень про передачу ОСОБА_1 чи будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001). Згідно ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18). Згідно ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Ураховуючи, що належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки шляхом встановлення паркану, беззаперечно порушує права Київської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою. Велика Палата Верховного суду України у постанові від 18.09.2024 № 914/1785/22 дійшла висновку, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не маючи прав, самовільно зайняла земельну ділянку, за нею неправомірно зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомості, наявні правові підстави для зобов`язання звільнити земельну ділянку, яка належить територіальній громаді столиці. З огляду на викладене, наявні достатні підстави для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0721 га та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній паркану.

Обґрунтування неправомірності державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Статтею 3 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що державний земельний кадастр базується на таких основних принципах як об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно вимог Закону. Чинним законодавством України встановлений порядок виготовлення документації із землеустрою (в тому числі і технічної документації), вимоги до її складу. Згідно із статтею 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні. Статтею 11 Закону визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів. Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», передбачено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст. 21 Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації. За змістом ст. 22 Закону документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству. У відповідності до ст. 24 Закону для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. Пунктом 114 Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку. Частиною 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). За ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є подання заявником документів, передбачених ч. 4 цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Згідно із ст. 28 Закону України «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, а також норм і правил при здійсненні землеустрою; інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою. Статтею 29 Закону України «Про землеустрій» передбачені загальні вимоги до змісту документації із землеустрою. Так, документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку, в якій зазначаються підстава проведення землеустрою (у тому числі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснюється розроблення документації із землеустрою); основні відомості про об`єкт (об`єкти) землеустрою; використані розробником нормативноправові акти з питань здійснення землеустрою; використані розробником норми і правила у сфері землеустрою; використані розробником документи Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель; використані розробником відомості Державного земельного кадастру, а також Державного реєстру земель у разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2013 року; використані розробником відомості Державного картографо-геодезичного фонду; використана розробником затверджена містобудівна документація, а також викопіювання із такої документації; опис процедури виконання топографо- геодезичних робіт (у разі їх виконання); опис та обґрунтування проектного рішення; інформація про проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою (у разі їх проведення); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою будівлі, споруди та речові права на них (у разі формування земельних ділянок, внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою обмеження у використанні земель (у разі формування земельних ділянок, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовану земельну ділянку, обмеження у використанні земель) із зазначенням підстави встановлення таких обмежень; виконавець робіт із землеустрою, його технічне і технологічне забезпечення; умови щодо зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок (у разі порушення ґрунтового покриву земельних ділянок у результаті реалізації проектного рішення); інформація про виконання передбачених законом вимог щодо погодження документації із землеустрою; інформація про дотримання вимог закону щодо погодження поділу, об`єднання, вилучення земельних ділянок. Положеннями статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: завдання на складання технічної документації із землеустрою; пояснювальну записку; матеріали топографогеодезичних робіт; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки; відомості про встановлені межові знаки. Водночас подана технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) не відповідає вимогам Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» в частині дотримання загальних вимог до змісту документації із землеустрою (ст. 29 Закону України «Про землеустрій»), оскільки містить недостовірні дані щодо розташування на земельній ділянці житлового будинку, який насправді не існує. Як вже зазначалось, документи, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 19.11.2024 за № 35464-24 документація із землеустрою по зазначеній земельній ділянці до регіонального фонду документації із землеустрою та оцінки земель Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, не передавались. Станом на теперішній час, відомості про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку 8000000000:72:515:0001 від органу державної реєстрації прав, відповідно до ст. 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр», в порядку інформаційного обміну до Державного земельного кадастру не надходили. Окрім того, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.01.2022 № 057-1136, інформація щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 у Міському земельному кадастрі відсутня та документація із землеустрою, визначена статтею 25 Закону України «Про землеустрій» щодо вищевказаної земельної ділянки у Департаменті також відсутня. Крім того, згідно з абз. «а» ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» в редакції, чинній станом на 25.01.2022 (дату реєстрації земельної ділянки), відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо категорії земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель. Відповідно до ч. 8 ст. 79-1 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 25.02.2022, у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. З огляду на це, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з чинним законодавством на час прийняття державним кадастровим реєстратором рішення про державну реєстрацію земельних ділянок, не вносилась до переліку документації із землеустрою, на підставі якої могли вноситись до Державного земельного кадастру відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо їх категорії. Також при здійсненні державної реєстрації спірної земельної ділянки її цільове призначення за Класифікацією видів цільового призначення земель, затверджених наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548, визначено за кодом 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Водночас, власником земельної ділянки - Київською міською радою відповідне рішення щодо визначення такого цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось. Таким чином, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001за відсутності рішення власника - Київської міської ради та інших передбачених законодавством підстав її віднесено до земель житлової і громадської забудови та визначено код цільового призначення 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визначення реєстрації недійсною. Отже, під час розроблення документації із землеустрою відносно спірної земельної ділянки не враховано вимоги ст. ст. 20, 198 Земельного кодексу України, ст. ст. 29, 55 Закону України «Про землеустрій», а також ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та не перевірено факт наявності чи відсутності в натурі (на місцевості) будівель та споруд на проектованій земельній ділянці, в результаті чого до Державного земельного кадастру були внесені недостовірні відомості про земельну ділянку, що як наслідок призвело до порушення прав та/або законних інтересів територіальної громади м. Києва. Ураховуючи, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво та обслуговування житлового будинку, якого не існує та ніколи не існувало, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним чи юридичним особам не приймала, є необхідність у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

З врахуванням наведеного просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:515:0001, а саме: - скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.12.2021 індексний номер 62694880, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на нього та із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2550151480000; - зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) земельну ділянку площею 0,0721 га по АДРЕСА_1 , з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній паркану; - скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 площею 0,0721 га, що розташована по АДРЕСА_1 із закриттям Поземельної книги; судові витрати покласти на відповідача, стягнувши їх на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку: 820172, ІВАN UА168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150).

26 лютого 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 28 лютого 2025 року.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялися запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на такий запит надійшла до суду 21 березня 2025 року.

Ухвалою суду від 25 березня 2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження; призначено підготовче засідання.

Також, 03 березня 2025 року від представника Київської міської ради до суду надійшли пояснення, які обґрунтовані наступним. Київська міська рада підтримує позовні вимоги в повному обсязі та зазначає наступне. Щодо загальних обставин справи Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженської К.С. 30.12.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесла відомості про право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 47,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2550151480000). Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості стали довідки від 20.05.2021 № 31-18 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, що видана ФОП ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 . Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 47,8 кв. м. побудована у 1992 році. Вважаємо, що проведення державними реєстраторами зазначених реєстраційних дій є грубим порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - закон). Протиправними діями державних реєстраторів беззаперечно порушено права Київської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися землями комунальної власності, що підтверджується наступним. Реєстрація права власності на нежитлову будівлю площею 47,8 кв. м. за адресом: АДРЕСА_1 стала можливою лише внаслідок проведення неправомірних реєстраційних дій, за результатом яких територіальна громада міста Києва позбавлена права власності на частину земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 . За приписами статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. За приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. В свою чергу, Київською міською радою не приймалось рішення про відведення земельної ділянки на праві власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій воно розміщено, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Отже, внаслідок протиправних дій державних реєстраторів територіальна громада міста Києва була позбавлена права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 47,8 кв. м., на якій незаконно розміщена та зареєстрована нежитлова будівля. Щодо неправомірності вчинення реєстраційних дій Порушено порядок розгляду документів, поданих для державної реєстрації права. Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. ^ Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами (частина перша статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстраційних дій) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком. Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. У пункті 77 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції) зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Згідно з абзацом третім пункту 78 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції) документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року. Документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, не вимагається у разі державної реєстрації права власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник у поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення його адреси (абз. 3 п. 79 Порядку № 1127). Таким чином, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30.12.2021 державним реєстратором - Меженської К.С. було проведено реєстраційну дію «реєстрація права власності» на підставі довідки від 20.05.2021 № 31-18 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, що видана ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону, державний реєстратор повинен зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав у випадку подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством. На підставі вищевикладеного, у зв`язку із поданням державному реєстратору неповного пакету документів для державної реєстрації, у останнього були відсутні підстави для здійснення реєстраційних дій, а вимог Закону щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав державним реєстратором Меженською К.С. виконано не було. Також, державним реєстратором проігноровано та не було виконано вимоги п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону. Отже, в результаті незаконних дій державного реєстратора - Межинської К.С., 30.12.2021 було протиправно проведено реєстраційну дію по державній реєстрації права власності - індексний номер рішення: 46027080. Щодо правового статусу об`єкта нерухомого майна Статтями 90, 95, 102-1 ЗК України унормовано, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Пунктом другим постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним Такий же правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц. Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки -будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. З матеріалів позовної заяви вбачається, що у ході вивчення питання законності набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 47,8 кв. м. розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001) по АДРЕСА_1 , яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Водночас, вказана земельна ділянка ОСОБА_1 або іншим фізичним та юридичним особам для будівництва не надавалась, у зв`язку з чим нежитлова будівля за вказаним адресом є об`єктом самочинного будівництва. Отже, реєстрація права власності на самочинно збудоване майно за особою, яка його здійснила, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13. Враховуючи аргументи, викладені Прокурором у позовній заяві, ОСОБА_1 не набула права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 47,8 кв. м. у визначеному законом порядку у зв`язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки для цієї мети. Київська міська рада, як власник земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в установленому порядку фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, земельну ділянку не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувались. Враховуючи вищезазначене, оскільки оскаржувані правочини були спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, наявні усі достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку. Спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан та звільнення від нежитлової будівлі. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 18 серпня 2025 року, підготовче провадження у справі за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича, подану в інтересах держави в особі: Київської міської ради, до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.

03 листопада 2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. За правилом абз. 4 ч.5 ст.3 Закону №1952 державна реєстрація прав проводиться будь - яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав. Пунктами 2,3 ч.1 ст.6 Закону №1952 визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, державні реєстратори прав на нерухоме майно Так, ч.3 ст.10 Закону №1952 врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Пунктом 1 ст.20 Закону №1952 визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування). Згідно ст.23 Закону №1952 Заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. 2. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника. 3. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Статтею 24 Закону №1952 передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого ч.3 статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п.8 ч.1 ст.24 Закону). Відповідно до ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно із ч.ч. 2, 3 та 4 ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність). Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17. Державна реєстрація права власності на будинок проведена у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку, на підставі належних документів - технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами від 14 травня 2021 року, довідки №31?18 від 20.05.2021р., та підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №293408149 від 30.12.2021р. (додаються до відзиву). З огляду на викладене вище відповідач вважає, що право власності на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м по АДРЕСА_1 набуте правомірно, тому відсутні будь - які підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на це майно. Щодо будинку: Будинок на ділянці по АДРЕСА_1 був побудований у 1991 році це підверджується технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами від 14 травня 2021 року. Будинок існував під час проведення державної реєстрації, це підтверджується Витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний № ТІ01:3468-3301-1022-4080, але був знесений у 2024 році через фізичний знос, що підтверджується висновком про знищення/знесення майна від 07.06.2024р., на місці зносу залишився фундамент (фото додається). За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до Державного реєстру прав. Припинення права власності на таке майно пов`язується із фактом звернення власника за своєю волею до відповідного органу та наявністю рішення цього органу про виключення знищеної речі з Державного реєстру прав. Оскільки власник здійснює своє право власності на майно незалежно від волі інших осіб, а законом або іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку власника подати заяву про припинення свого права власності на майно у зв`язку з його знищенням, суд не може зобов`язувати відповідача вчинити такі дії. Право власності на знищене майно припиняється тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до Державного реєстру прав. Відповідну правову позицію викладено в постановах КГС ВС: від 08.08.2019 у справі № 907/710/17 http://reyestr.court.gov.ua/Review/83619660 від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/82190970 Щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:515:0001. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. У частині 2 статті 83 Земельного кодексу України зазначено, що в комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. За правилами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Для оформлення права власності на земельну ділянку відповідач звернулась до ПП «Фірма інженер» код ЄДРПОУ: 32536922. Зазначеним підприємством було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 . Відповідно до витяга № НВ - 5900216232022 від 25.01.2022р. зазначену ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Але через початок війни оформлення земельної ділянки зупинилося. Також хочу зазначити про те, що будинок і земельну ділянку відповідач після проведення державної реєстрації мала на меті передати своєму сину ОСОБА_3 , який з 2022 року перебуває на службі в Збройних Силах України та захищає країну від ворога. Неналежний спосіб захисту Позов заявлено як негаторний (усунення перешкод), тоді як фактично йдеться про витребування майна. Відповідно до статей 387, 388 ЦК України, у таких випадках має застосовуватися віндикаційний позов. Велика Палата ВС у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16?ц (п. 71) роз`яснила, що негаторний позов не може бути заміною віндикаційного, оскільки вони слугують для захисту різних правових ситуацій. Віндикаційний позов застосовується для витребування майна з незаконного володіння, тоді як негаторний позов - для усунення перешкод у користуванні майном, коли володіння збереглося. Таким чином, обраний прокуратурою спосіб захисту є юридично некоректним і не забезпечує реального відновлення прав територіальної громади. Відсутність підстав для представництва прокуратурою Прокуратура не довела наявності підстав для представництва інтересів держави. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Прокуратура, реалізуючи представницькі функції, має довести не лише факт порушення інтересів держави, але й те, що уповноважений орган не вживає належних заходів для їх захисту. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може звертатися до суду лише у разі бездіяльності компетентного органу. У цій справі не доведено, що Київська міська рада відмовилась або не могла захищати свої інтереси. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду. Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35). Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. У даній справі таких доказів не надано, а отже, відсутні підстави для представництва інтересів держави прокурором. Відсутність доказів незаконності дій державного реєстратора Згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Згідно частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом. За правилом абзацу 4 частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом. Для скасування запису у Державному реєстрі речових прав необхідно довести недійсність документів, на підставі яких проведено реєстрацію. Позивач не надав таких доказів. ВС у постанові від 09.02.2024 у справі №367/3223/20 підкреслив, що сама по собі незгода з рішенням реєстратора не є підставою для скасування запису, якщо відсутні порушення процедури. Практика Верховного Суду підтверджує, що реєстрація права власності є підтвердженням, а не підставою виникнення права. Велика Палата ВС у постанові від 16.03.2023 у справі №910/12212/19 зазначила, що суд повинен досліджувати правовстановлюючі документи, а не лише факт реєстрації. Підсумовуючи викладене та враховуючи обставини справи, щодо яких виник цей спір зазначає про наступне: у позовній заяві прокурор не довів бездіяльності органу місцевого самоврядування, не надав доказів незаконності реєстраційних дій та обрав неналежний спосіб захисту, тому відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню. Враховуючи вище викладене, просив у задоволенні позову відмовити.

12.02.2026 року від керівника Солом`янської окружної прокуратури м. Києва до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним. Щодо доводів захисника відповідача «у позовній заяві прокурор не довів бездіяльність органу місцевого самоврядування». Так, Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 16.05.2024 № 44-5491вих-24 та від 22.01.2025 № 44-779вих-25 повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомості, реєстрацію земельної ділянки та витребувано інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за вказаним фактом. За дорученням Київської міської ради відповідь на дані листи Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листами від 27.05.2024 № 0570202/1-7119 та від 28.01.2025 № 057-1136 надано відповіді, згідно яких встановлено, що заходи цивільно-правового характеру щодо 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Таким чином, подаються правовстановлюючі документи, що підтверджують набуття прав на нерухоме майно. У вказаній справі, підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості стала довідка від 20.05.2021 № 31-18 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, видана ФОП ОСОБА_2 . При цьому, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є документи, що посвідчують право власності особи на майно, проте вищевказана довідка такою не являється. Таким чином, на даний час, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності на житловий будинок площею 47,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 , якого не існує. Крім того, реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якого не існує, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь- яким фізичним або юридичним особам не приймала. Таким чином, рішення про реєстрацію права власності від 30.12.2021 №62694880 (з відкриттям розділу) на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 та подальша державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 в Державному земельному кадастрі здійснені у порушення вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню у судовому порядку. Щодо доводів захисника «про тещо прокурор обрав неналежний спосіб захисту». Слід зазначити, що ефективність способу судового захисту визначається відповідно до характеру порушеного права, змісту порушення та його наслідків. При цьому, ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно з п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння. У даному випадку для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки загальною площею 0,0721 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001), належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній паркану. Повернення земельної ділянки та знесення незаконно встановлених на ній споруд є лише шляхом відновлення прав власника на спірну земельну ділянку і лише такі позовні вимоги, спроможні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Саме такий спосіб захисту, як повернення земельної ділянки та демонтаж об`єктів, є адекватним наявним обставинам, дозволить у повному обсязі поновити порушене право дійсного власника земельної ділянки, надасть можливість володіти, користуватись та розпоряджатись нею, тобто, дасть найбільший ефект. Поєднуючи вимоги необхідно керуватися їх нерозривністю, оскільки у такому випадку задоволення вимоги про повернення земельної ділянки без вирішення правової долі споруджених об`єктів не призведе до відновлення порушеного права власника на земельну ділянку, яка фактично залишиться у користуванні ОСОБА_1 без будь-якої правової підстави. Крім того, до відзиву захисником додано висновок про знищення майна та фото фундаменту будинку додаток № 9 та 10. Разом із тим, слід вказати, що відповідно до інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27.06.2024, документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися та не реєструвалися. Окрім того, відповідно до інформації КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 02.07.2024 № 062/14-6782 житловий будинок по АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано. Відповідно до інформації наданої Національним центром управління та випробування космічних засобів від 27.11.2024 № 4238-5-04.01.02-2024, встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , ознак знаходження будь-яких споруд в період 2019-2024 року не виявлено. Згідно з протоколами огляду місця події від 31.07.2024 та від 27.01.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 по АДРЕСА_1 , розташована біля проїжджої частини дороги. Земельна ділянка огороджена парканом, проте на ній відсутні об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, на який зареєстровано право власності. Земельна ділянка вкрита природним покривом - травою, землею, рослинами. Таким, чином доводи представника ОСОБА_1 не відповідають дійсності. Отже, відповідачем жодним чином не спростовано доводів позовної заяви, не надано жодного доказу у спростування обставин справи та поданих доказів.

19 лютого 2026 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які обґрунтовані наступним. Відповідач повністю підтримує доводи, викладені у поданому відзиві на позовну заяву, та вважає, що аргументи, наведені прокуратурою у відповіді на відзив, не спростовують фактичних обставин справи, не містять належного правового обґрунтування та не підтверджені достатніми і допустимими доказами. Відповідь на відзив по суті повторює позовні доводи та зводиться до переоцінки обставин без наведення нових доказів чи правових підстав для задоволення позову. Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво інтересів держави прокурором має виключний характер. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (щодо представництва прокурором інтересів держави) зазначила, що прокурор зобов`язаний довести: наявність підстав для представництва: порушення або загрозу порушення інтересів держави; неналежне здійснення захисту або відсутність захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, причини, чому саме цей орган не здійснює захист. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 910/12217/17 підкреслено, що сам по собі факт незвернення органу до суду не свідчить автоматично про його бездіяльність. Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформовано ключовий висновок: - Прокурор має довести, що орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. - "Бездіяльність" органу має бути чітко обґрунтована. Прокурор повинен довести, що орган знав/повинен був знати про порушення, але не вжив заходів (не звернувся до суду у розумний строк). - Прокурор не має права самостійно вирішувати, що орган "неналежно" працює, він має це довести суду. Крім того, у земельних спорах щодо повноважень Київської міської ради Верховний Суд послідовно зазначає, що орган місцевого самоврядування є самостійним суб`єктом права. Так, у постанові від 27.11.2018 у справі № 826/8917/17 Верховний Суд вказав, що Київська міська рада реалізує повноваження власника земель територіальної громади та самостійно здійснює їх захист. У постанові ВП ВС від 28.04.2022 по справі № 676/196/20 підкреслено, що участь прокурора є виключною, а не загальною. Принцип пропорційності: Суд має оцінити, чи є втручання прокурора збалансованим між захистом інтересів держави та правами інших осіб. Надмірна формалізація інтересів держави не допускається, але втручання має бути обґрунтованим у кожному конкретному випадку. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 є ключовим прецедентом щодо представництва прокурором інтересів держави. Суд роз`яснив, що прокурор може звертатися до суду лише у виключних випадках, обґрунтувавши, що компетентний орган не здійснює або неналежно здійснює захист. Розглянувши справу, Велика Палата ВС зазначила таке. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. У матеріалах справи № 760/5027/25 відсутні докази: відмови Київської міської ради від звернення до суду; неможливості реалізації нею своїх повноважень; існування виключних підстав для втручання прокуратури. Отже, прокурором не доведено наявність умов, передбачених законом для представництва інтересів держави. Щодо законності державної реєстрації права власності Державна реєстрація права власності на будинок розташований на ділянці по АДРЕСА_1 була здійснена у 2021 році на підставі належних документів - довідки № 31-18 від 20.05.2021 року та технічного паспорта. На момент реєстрації об`єкт нерухомості існував. Будинок було знесено у 2024 році у зв`язку з фізичним зносом, що підтверджується відповідним висновком. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду України, сам по собі запис у реєстрі не є незаконним без доведення протиправності набуття права оскільки реєстрація лише підтверджує (засвідчує) право власності, а не створює його ( Постанова Верховного Суду у справі № 522/3999/2317 січня 2024 р., Постанова ВП Верховного Суду від 12 березня 2019 р. у справі № 911/3594/17, Постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, Постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23). Ключові аспекти цього принципу: Державна реєстрація - це підтвердження, а не набуття права: Реєстратор фіксує право, яке виникло на підставі правочину (договір, спадщина, рішення суду тощо). Презумпція правомірності: Згідно із законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом. Необхідність доведення: Щоб скасувати запис у реєстрі, потрібно довести протиправність правочину, на підставі якого було зроблено цей запис, або незаконність дій реєстратора (наприклад, реєстрація за підробленими документами). Незалежність запису від правочину: Якщо договір купівлі-продажу було визнано недійсним, право власності, зареєстроване на підставі цього договору, має бути скасоване в судовому порядку. Якщо договір законний, то навіть технічні помилки в реєстрації не роблять набуття права незаконним. З огляду на вище викладене можна дійти висновку, що якщо особа хоче скасувати запис у реєстрі, вона повинна судовим позовом оскаржувати не сам факт наявності запису, а законність підстав (документів), на основі яких було зареєстровано право власності. Прокурором не доведено у встановленому законом порядку недійсності довідки № 31-18 від 20.05.2021р та технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами від 14 травня 2021 року, не доведено фальсифікації або порушення процедури державної реєстрації будинку на ділянці по АДРЕСА_1 . Таким чином, відсутні правові підстави для скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.12.2021 індексний номер 62694880, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності. Щодо способу захисту та земельних вимог Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 підкреслила, що обраний позивачем спосіб захисту має бути ефективним та відповідати характеру порушення. Суд зазначив, що спосіб захисту має бути передбачений законом або договором і реально відновлювати порушене право. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20)]. Суд не може просто скасувати право власності через формальне порушення процедури в минулому, якщо це призведе до порушення принципу правової визначеності та добросовісних очікувань власника. Зазначена позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та Постанові Касаційний цивільний суд ВС від 31.01.2025 у справі № 638/8634/23. Також у своїй практиці Верховний Суд неодноразово підкреслював, що скасування державної реєстрації прав або записів про державну реєстрацію є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли іншими способами захистити порушені права неможливо (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 640/109/19). У своєму позові прокуратура фактично просить застосувати найбільш суворий спосіб втручання без доведення незаконності набуття права. Щодо принципу правової визначеності, стабільності цивільного обороту та легітимних очікувань відповідача Однією з фундаментальних засад правової системи України є принцип правової визначеності, який є складовою верховенства права та неодноразово визнавався як Конституційним Судом України, так і Верховним Судом. Правова визначеність означає: стабільність правовідносин; передбачуваність наслідків правомірної поведінки; неприпустимість довільного перегляду рішень державних органів; захист довіри особи до офіційних реєстрів та дій держави. У даній справі право власності відповідача було зареєстровано у встановленому законом порядку державним реєстратором на підставі належних документів. Відповідач діяла добросовісно, покладаючись на: видані компетентним органом документи, внесений державним реєстратором запис та офіційні дані Державного реєстру речових прав. Втручання держави або інших суб`єктів у право власності є правомірним лише тоді, коли воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету, є необхідним у демократичному суспільстві (доведене істотне порушення) та відповідає принципу правової визначеності. Зазначена позиція викладена у Постановах ВП ВС від 13.10.2020 у справі № 447/455/17 (14-64цс20), ВП ВС від 03.04.2024 справа № 916/2938/21). Практика Великої Палати Верховного Суду щодо земель водного фонду (2024- 2025): Вказує, що навіть у разі порушень при приватизації (наприклад, земель водного фонду), суд має оцінювати, чи не є втручання в право власності надмірним, враховуючи добросовісність особи. З огляду на вище викладене можна дійти висновку, що втручання у право власності не може бути свавільним. Воно потребує доведення істотності порушення, а принцип правової визначеності захищає власника від непередбачуваних змін у його правовому статусі. У постанові від 02.06.2020 у справі № 640/109/19 Верховний Суд підкреслив, що скасування державної реєстрації є крайнім заходом, який допускається лише за умови доведення очевидної протиправності. В зазначеній справі Верховний Суд підкреслив, що суд має надати правову оцінку всім обставинам справи та переконатися, що скасування реєстрації є необхідним і пропорційним заходом. Ця правова позиція відповідає судовій практиці Верховного Суду. Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема, неодноразово підкреслюючи це у справах, пов`язаних із державними реєстраторами та речовими правами) зазначає, що скасування державної реєстрації - це втручання у право власності або право користування, тому воно має відбуватися з дотриманням принципу пропорційності. Ключовим аспектом цієї позиції є очевидна протиправність, вона допускається лише тоді, коли реєстраційна дія була очевидно незаконною, вчиненою з грубим порушенням процедури або неповноважною особою. Верховний Суд послідовно зазначає, що ризик можливих помилок державного органу не може перекладатися на добросовісного набувача. Якщо навіть припустити наявність процедурних недоліків з боку державного реєстратора (що у даній справі не доведено), негативні наслідки таких дій не можуть автоматично покладатися на особу, яка діяла добросовісно та в межах закону (Постанова Великої Палати ВС від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, Постанова КЦС ВС від 24 січня 2024 року № 291/86/20, Постанова Великої Палати ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18). Отже, сам факт наявності сумнівів у законності реєстрації не може бути підставою для знищення вже сформованих майнових прав. Легітимні очікування як складова права власності Принцип легітимних очікувань означає, що особа має право розраховувати на стабільність правового статусу, якщо вона діяла добросовісно та відповідно до закону. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що поняття «майно» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює не лише наявне майно, а й законні очікування щодо набуття або збереження майнового права. Зокрема: у справі "Kopecky v. Slovakia" (2004) ЄСПЛ зазначив, що легітимне очікування має місце тоді, коли існує достатня правова підстава в національному праві; у справі "Stretch v. the United Kingdom" (2003) Суд визнав, що навіть очікування, засноване на дії органу влади, може становити майновий інтерес; у справі "Fedorenko v. Ukraine" (2006) Суд підкреслив, що втручання держави у майнові права повинно бути пропорційним та передбачуваним. У даному випадку право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м по АДРЕСА_1 набуте правомірно оскільки право власності на будинок було зареєстровано державним органом; відповідач не вчиняла жодних протиправних дій; документи на будинок не визнані недійсними у встановленому законом порядку; реєстраційні дії не скасовані у встановленому законом порядку. Отже, у відповідача сформувалися легітимні очікування щодо стабільності її майнового статусу. Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У даній справі відсутні докази незаконності набуття права; не доведено істотного порушення інтересів громади; втручання шляхом повного скасування реєстрації є непропорційним; прокуратура фактично ініціює позбавлення відповідача майнового права без доведення протиправності її поведінки. Щодо заборони зворотної дії у часі при оцінці реєстраційних дій Однією з фундаментальних засад правової системи є принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, а також принцип оцінки правомірності дій особи та органу державної влади виходячи із законодавства і фактичних обставин, що існували на момент вчинення таких дій. Відповідно до ст. 58 Конституції України, - Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Хоча наведена норма безпосередньо стосується юридичної відповідальності, Конституційний Суд України у своїй практиці неодноразово наголошував, що принцип незворотності є складовою верховенства права та поширюється на сферу правового регулювання загалом, зокрема на оцінку правомірності вже вчинених юридичних фактів. Це означає, що правомірність дій державного реєстратора та відповідача повинна оцінюватися виключно з огляду на: законодавство, чинне на момент реєстрації, фактичні обставини, які існували на момент вчинення реєстраційної дії, наявні на той час документи. У Постанові від 15.03.2018 у справі № 810/1881/16 Верховний Суд зазначив, що перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень здійснюється виключно на момент прийняття такого рішення, що забезпечує стабільність правовідносин. У Постанові Верховного Суду від 11.07.2025 зазначено, що Суди при оцінці рішень СВП наголошують, що правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин, що існували на момент прийняття рішення. З огляду на зазначені Постанови можна дійти висновку, що якщо рішення СВП було законним на момент прийняття на основі наявних даних, наступна зміна обставин не робить його автоматично незаконним (хоча може бути підставою для прийняття нового рішення). Отже, знесення будинку у 2024 році не може ретроспективно впливати на оцінку законності реєстрації, проведеної у 2021 році. Фактично позиція прокуратури зводиться до того, що якщо об`єкт на сьогодні відсутній, то реєстрація права власності у минулому є незаконною. Такий підхід суперечить базовим принципам цивільного права. Право власності виникає та припиняється на підставах, визначених законом. Якщо на момент виникнення права були наявні всі передбачені законом умови, подальша зміна фактичного стану речі не робить попередню реєстрацію автоматично незаконною. Інакше це означало б можливість перегляду будь-якого правового статусу виключно через зміну фактичних обставин у майбутньому, повну нестабільність цивільного обороту, відсутність передбачуваності правових наслідків. Європейський суд з прав людини у рішенні "Sunday Times v. the United Kingdom" (1979) зазначив, що закон повинен бути передбачуваним у своєму застосуванні. У справі "Rysovskyy v. Ukraine" (2011) ЄСПЛ наголосив, що держава не може покладати на особу негативні наслідки власної непослідовності чи змін правозастосування. Якщо держава через певний час після реєстрації права змінює оцінку тих самих обставин та намагається позбавити особу вже набутого права без доведення протиправності, це порушує принцип правової визначеності. У даній справі №760/5027/25 реєстрація будинку розташованого на ділянці по АДРЕСА_1 проведена у 2021 році, будинок існував на момент реєстрації, документи були чинними, законодавство дозволяло проведення такої реєстрації, жоден документ не визнано недійсним.Тому подальше знесення будинку на ділянці по АДРЕСА_1 у 2024 році не може анулювати правові наслідки реєстрації, створити підставу для ретроспективного визнання її незаконною, виправдати втручання у вже сформоване право власності. Оцінка правомірності реєстраційних дій повинна здійснюватися станом на момент їх вчинення, а не виходячи з подій, які відбулися згодом. Будь - який інший підхід порушував би ст. 58 Конституції України, принцип правової визначеності, практику Верховного Суду, гарантії, передбачені ст. 1 Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Щодо особистих обставин відповідача та принципу пропорційності втручання у право власності Додатково відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на обставини, що мають істотне значення для оцінки пропорційності втручання у право власності. Спірний житловий будинок разом із земельною ділянкою оформлювався відповідачем з метою забезпечення житлом її сина. На момент оформлення права власності син відповідача не мав та станом на сьогодні не має у власності іншого нерухомого майна. Більше того, син відповідача на даний час проходить військову службу в офіцерському званні та перебуває у зоні бойових дій, з 2022 року захищаючи територіальну цілісність та незалежність України. Таким чином, майнові права відповідача у даному випадку безпосередньо пов`язані з забезпеченням житлових потреб особи, яка виконує конституційний обов`язок із захисту держави. Значення цих обставин для правової оцінки Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, втручання у право власності повинно відповідати принципу справедливого балансу між інтересами суспільства та правами особи (справа "Broniowski v. Poland" (2004)). При оцінці пропорційності втручання суд повинен враховувати: характер майнового інтересу; добросовісність набуття права; соціальні наслідки позбавлення майна; наявність або відсутність альтернативних способів досягнення публічної мети. У даній справі:відповідач діяла добросовісно; право виникло у встановленому законом порядку; незаконність набуття не доведена; позбавлення права фактично позбавляє родину військовослужбовця єдиного потенційного житлового активу. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово підкреслював, що втручання, яке покладає на особу надмірний та індивідуальний тягар, порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. У даному випадку скасування державної реєстрації та позбавлення права власності створювало б саме такий надмірний тягар, що не відповідає принципу справедливого балансу. Узагальнюючий висновок Сукупність наведених правових позицій Верховного Суду та практики ЄСПЛ свідчить про таке: право власності відповідача є таким, що виникло у встановленому законом порядку; у відповідача сформувалися легітимні очікування щодо стабільності майнового статусу; прокурором не доведено виключності підстав для представництва; не доведено незаконності реєстрації; втручання у право власності є непропорційним та таким, що порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Доводи прокуратури: не доводять незаконності реєстрації; не підтверджують виключності представництва; не спростовують існування об`єкта на момент реєстрації; не обґрунтовують застосування крайнього способу захисту. З огляду на викладене вище відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

В судове засідання прокурор з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував. Вказав, що на момент реєстрації об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці було розміщено будинок, який в подальшому, у 2024 році було знесено. З врахуванням наведеного будь - яких підстав для задоволення позову не має.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з`явився, 18 серпня 2025 року надав до суду заяву у якій просив провести засідання за його відсутності.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №414541152 від 21.02.2025 року, житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 47,8 кв.м. належить на праві власності ОСОБА_1 ; дата державної реєстрації 24.12.2021 року; документи подані для державної реєстрації: Довідка про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, серія та номер 31-18, виданий 20.05.2021, видавник ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 36 - 37).

Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №414540762 від 21.02.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:72:515:0001 її площа 0,0721 га (т. 1 а. с. 38).

Судом також досліджено заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (т. 1 а. с. 39 - 40), Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (т. 1 а. с. 41 - 43), Лист про наявність технічної інвентаризації (т. 1 а. с. 44), Довідку про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси (т. 1 а. с. 45), Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62694880 від 30 грудня 2021 року (т. 1 а. с. 47).

Як вбачається з інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» (Вих. №ПБ-2021 №2448 від 24.12.2021 року), згідно з даними реєтрових книг Бюро, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрований (т. 1 а. с. 46).

У відповідь на запит Солом`янської окружної прокуратури, Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було повідомлено, що згідно з даними МЗК земельна ділянка на АДРЕСА_1 не зареєстрована та не обліковується (т. 1 а. с. 51 - 52).

У відповідь на запит Солом`янської окружної прокуратури, Солом`янською районною в місті Києві Державною адміністрацією було повідомлено що у період з 2004 року по теперішній час звернення від фізичних чи юридичних осіб щодо присвоєння реквізитів адреси об`єкту нерухомості на АДРЕСА_1 до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації не надходили, відповідне розпорядження не видавалось (т. 1 а. с. 56 - 57).

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю, до Департаменту не надходило звернень з документами, передбаченими Законом та Порядком №466 щодо набуття права на виконання підготовчих / будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих / будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за цією адресою, а тому надати запитувану інформацію не вбачається за можливе (т. 1 а. с. 60 - 61).

Згідно до листа КП КМР «КМ БТІ» (Вих. №062/14-6782 від 02.07.2024 року), за адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа в сховищі бюро відсутня, оскільки інвентаризація за вказаною адресою не замовлялась і не проводилась (т. 1 а. с. 64 - 65).

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю, у реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» відсутні відомості про документ щодо присвоєння будь - якому об`єкту нерухомого майна адреси АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 68).

Як вбачається з листа Держгеокадастр від 08.11.2024 року, за інформацією Відділу № 8 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадасгру у м. Києві та Київській області, згідно з даними Державного земельного кадастру, 25.01.2022 за заявою ЗВ-9700821682022 від 19.01.2022 державним кадастровим реєстратором Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ПП «Фірма «Інженер», внесено відомості (здійснено реєстрацію) земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5900216232022 від 25.01.2022. У регіональному фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 8, створеного відповідно до Положення про Державний фонд документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 №1553, відсутня вищевказана документація із землеустрою, на підставі якої було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001. Згідно до положень статті 32 Закону України «Про землеустрій» сертифіковані інженери-землевпорядники, які відповідають за якість робіт із землеустрою зобов`язані безоплатно передавати документацію із землеустрою та оцінки земель до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель в електронному вигляді у місячний строк після її затвердження. Відділом № 8 підготовлені вивантажені за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5900216232022 від 25.01.2022, який надавався заявнику та заява про державну реєстрацію земельної ділянки ЗВ-9700821682022 за 19.01.2022. Відповідно до пункту 164 Порядку відомості з Державного земельного кадастру є актуальними на дату та час формування документів. Додатково повідомляли, що враховуючи Закон України «Про захист персональних даних», на виконання рішення, ухвали, постанови суду Головним управлінням буде наданий електронний документ, який був направлений кадастровому реєстратору для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (т. 1 а. с. 71 - 76).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5900216232022 від 25.01.2022, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:72:515:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку; категорія земель - землі громадської забудови (т. 1 а. с. 77 - 81).

Судом досліджено тематичні карти, надані Національним центром управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України Солом`янській окружній прокуратурі м. Києва (т. 1 а. с. 84 - 125).

З наданих тематичних карт вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 протягом періоду з 21.03.2017 по 17.11.2024 будь - які забудови, зокрема житловий будинок, відсутні.

Відповідно до Протоколу огляду від 31 липня 2024 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 має огородження вздовж проїзджої частини у вигляді частково цегляного частково металевого паркану висотою приблизно 2 - 2,5 м коричневого кольору; по центру вказаного паркану наявні металеві ворота коричневого кольору; паркан встановлено на бетонному фундаменті, облицьованому декоративним камінням (т. 1 а. с. 127 - 131).

Згідно до Протоколу огляду від 27.01.2025 року, огляд розпочато на вул. Набережній у місті Києві. З одного боку вулиці знаходяться житлові будинки та домоволодіння, а з іншої протилежної сторони знаходиться відкрита ділянка місцевості з ґрунтовим та трав`яним покриттям, а також знаходиться річка. Відповідно до даних земельного кадастру України земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 з сторони вулиці та проїжджої частини загороджено парканом. З правої сторони від вказаної земельної ділянки знаходиться будинок з приватною територією, яка має адресу: АДРЕСА_4 , який також обгороджено парканом, який відрізняється від того, яким обгороджено земельну ділянку. Паркан, яким обгороджену земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 (з боку вулиці) має фундамент, який дроблений декоративним каменем. На фундаменті знаходяться стовпчики з цегли червоного кольору. Між стовпчиками паркан являє собою міст з металевого профнастилу. По центру паркану знаходиться широкі висувні ворота з профнастилу. Колір профнастилу паркану - коричневий. Ворота зачинені. Дверей у паркані немає. При візуальному огляді земельної ділянки за парканом будівель та капітальних споруд виявлено не було. По середині ділянки, від паркану та до центру виявлено заглиблення з якого стирчить арматура. З іншої сторони земельної ділянки знаходиться суміжна земельна ділянка на якій знаходиться будинок. Паркан між цими земельними ділянками відсутній (т. 1 а. с. 132 - 137).

З листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вбачається, що у МЗК земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001) на АДРЕСА_1 не обліковується; інформація про формування земельної ділянки у розумінні статті 79-1 ЗК України в Департаменті відсутня; будь - які звернення фізичних або юридичних осіб щодо оформлення земельної ділянки у МЗК не зареєстровані (т. 1 а. с. 142 - 144).

Судом також досліджено надані представником відповідача до матеріалів справи докази, які частково дублюють докази надані стороною позивача, а саме: копію Технічного паспорту (т. 1 а. с. 228 - 231), Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т. 1 а. с. 239 - 246).

Відповідно до Висновку про знищення / знесення майна, 05.04.2023 року внаслідок фізичного зношення будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було знищено (т. 1 а. с. 247 - 249).

При цьому, суд враховує, що надані представником відповідача до матеріалів справи докази суперечать доказам наданим стороною позивача, зокрема даним тематичних карт з яких вбачається, що протягом періоду з 2017 по 2024 рік на вказаній земельній ділянці будь - яка забудова була відсутня.

20 травня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення щодо наступного. Я, ОСОБА_4 , є власником житлового будинку АДРЕСА_5 , який розташований безпосередньо поруч із земельною ділянкою та об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . 27.04.2026р. йому стало відомо, що у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває справа № 760/5027/25 за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. У зв`язку з цим повідомляє суду наступне. Він тривалий час зареєстрований за вказаною адресою та має можливість безпосередньо спостерігати за станом та використанням сусідніх земельних ділянок. Йому достовірно відомо, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 фактично існував станом на 2021 рік, тобто на момент проведення державної реєстрації права власності. Будинок був фізично наявний, мав ознаки об`єкта нерухомого майна та використовувався як житловий. Окремо зазначає, що у 2014 році щодо належного йому будинку за адресою: АДРЕСА_5 мала місце шахрайська схема, внаслідок якої будинок було незаконно відчужено на підставі підроблених документів. З метою захисту свого права власності він звернувся до суду. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 липня 2024 року у справі № 760/19793/17 позов було задоволено, право власності поновлено, а майно витребувано з чужого незаконного володіння. Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року зазначене рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 04 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін. Таким чином, факт існування шахрайських схем щодо нерухомого майна у даному районі підтверджується судовими рішеннями, що набрали законної сили. Наскільки йому відомо, зазначені особи також намагалися здійснювати дії щодо оформлення прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , однак такі спроби не були реалізовані. З огляду на викладене, вважає, що державна реєстрація права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у 2021 році здійснювалася щодо реально існуючого об`єкта нерухомого майна. Вважає, що ці обставини мають значення для оцінки судом питання пропорційності можливого втручання у право власності. Дані пояснення надає добровільно, усвідомлюючи відповідальність за надання неправдивих відомостей. На підставі викладеного, просив долучити дані додаткові пояснення у справі до матеріалів справи №760/5027/25 та подальший розгляд справи №760/5027/25 проводити з їх урахуванням.

При цьому, суд критично сприймає вказані пояснення, оскільки ОСОБА_4 будь - якого процесуального статусу у справі не має, виклик та допит його у якості свідка у справі жодною стороною не заявлявся, безпосередній допит вказаної особи в судовому засіданні не проводився.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані письмові пояснення не є допустимим доказом у справі.

Інших доказів надано суду не було.

Щодо наявності підстав для представництва прокуратурою.

Як вбачається з матеріалів справи Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами від 16.05.2024 № 44-5491вих-24 та від 22.01.2025 № 44-779вих-25 повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконної реєстрації права власності на неіснуючий об`єкт нерухомості, реєстрацію земельної ділянки та витребувано інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за вказаним фактом.

За дорученням Київської міської ради відповідь на дані листи Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листами від 27.05.2024 № 0570202/1-7119 та від 28.01.2025 № 057-1136 надано відповіді, згідно яких заходи цивільно-правового характеру щодо порушених у листах прокуратури питань, не вживалися, а також у разі наявності підстав для судового захисту органами прокуратури, Департамент будь-якими способами сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації щодо зазначеного питання.

Таким чином, незважаючи на порушення інтересів держави, Київською міською радою заходів щодо звернення до суду не вжито, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Враховуючи невжиття Київською міською радою протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підстави для звернення прокурора до суду.

Щодо порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 сформульовано наступний правовий висновок: розуміння поняття «Інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону № 1697-VII.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, посилаючись на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. «Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до п. 3 вказаного рішення суд, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Згідно з п. 2 Рекомендації Rес (2012) 11 Комітету міністрів Ради Європи державним - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоб представляти загальні та публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Пунктом 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють від імені українського народу право власності на землю та повноважень Київської міської ради у сфері земельних правовідносин, контролю за додержанням земельного законодавства у сфері забудови територій (ст. 9 Земельного кодексу України), порушені майнові права Київської міської ради, як власника земельної ділянки.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону, у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами. Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Таким чином, державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Відповідно до ст. 18-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Порушення прав територіальної громади свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

На Київську міську раду, як власника, покладено обов`язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

При цьому, Київська міська рада, знаючи про порушення інтересів держави, та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не вчинила належних дій щодо захисту інтересів держави, а тому у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Судом було встановлено, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва листом від 21.02.2025 № 44-2059вих-25 повідомлено Київську міську раду про звернення до суду з даним позовом.

Даний лист отримано 21.02.2025 року та зареєстровано за № 08/7642.

Отже, прокурором була надана достатня можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.

Проте, Київська міська рада з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом припинення права володіння правом власності на нерухоме майно та визнання недійсними правочинів не звернулась, що свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень по захисту державних інтересів.

Таким чином, вказане свідчить про нездійснення Київською міською радою повноважень по захисту державних інтересів, що відповідно до ст. 131- 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

Таким чином, прокурор, виявивши відповідні порушення інтересів держави, зобов`язаний був вжити заходи, спрямовані на їх захист.

Суд враховує, що з відповідним позовом прокурор звернувся до суду 26 лютого 2025 року.

Таким чином, будь - яких порушень при зверненні прокурора в інтересах територіальної громади м. Києва до суду не встановлено.

Щодо суті спору.

Судом було встановлено, що 24.12.2021 зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0721 га, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:72:515:0001. Технічна документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 виготовлена ПП «Фірма «Інженер».

Власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України, яка не приймала рішень про її передачу у власність чи користування.

При цьому, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , а саме: рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни від 30.12.2021 № 62694880 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2550151480000, номер відомостей про речове право: 46027080).

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що на вказаній земельній ділянці відсутній будь - який об`єкт нерухомого майна; при цьому, вона огороджена парканом.

З наданих суду Тематичних карт судом встановлено, що протягом 2017 - 2024 років на земельній ділянці будь - які об`єкти нерухомого майна були відсутні.

Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості стала довідка від 20.05.2021 № 31-18 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси, видана ФОП ОСОБА_2 .

При цьому, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є документи, що посвідчують право власності особи на майно, проте вищевказана довідка такою не є.

Таким чином, на даний час, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності на житловий будинок площею 47,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 , якого не існує.

Крім того, реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якого не існує, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь яким фізичним або юридичним особам не приймала.

Таким чином, рішення про реєстрацію права власності від 30.12.2021 №62694880 (з відкриттям розділу) на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 та подальша державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 в Державному земельному кадастрі здійснені у порушення вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню у судовому порядку.

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час проведення реєстраційних дій). загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно зі ст. 2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, за умови якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (зокрема, реєстрація права власності на нерухоме майно в Бюро технічної інвентаризації).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Частиною 2 ст. 12 Закону передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону, одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

За ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстраційних дій) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

У пункті 77 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції) зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Згідно з абзацом третім пункту 78 Порядку № 1127 (у діючій на той час редакції), документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

Документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, не вимагається у разі державної реєстрації права власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник у поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення його адреси (абз. 3 п. 79 Порядку № 1127).

Таким чином, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Так, згідно матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна № 2550151480000 вбачається, що первинна державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі лише довідки про показники об`єкта та підтвердження поштової адреси від 20.05.2021 № 31-18 та витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 24.12.2021. Водночас інших документів, які вимагаються Порядком № 1127 у реєстраційній справі немає.

При цьому, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.

Довідка, у свою чергу, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості.

Також, державним реєстратором при прийнятті рішення від 30.12.2021 № 62694880 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) не було отримано відомості з ЄДЕССБ про присвоєння поштової адреси спірному будинку.

Отже, подані документи не дають змоги однозначно встановити, що житловий будинок по АДРЕСА_1 було побудовано до 05.08.1992 та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, незважаючи на вищевказані вимоги законодавства, в реєстраційній справі щодо спірного об`єкту нерухомого майна відсутні документи, які дають змогу встановити, що житловий будинок було побудовано до 05.08.1992; відсутні відомості з ЄДЕССБ про присвоєння поштової адреси та відомості про земельну ділянку.

Окрім цього, документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, ОСОБА_1 не надані та взагалі не існують.

Відповідно до інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27.06.2024, документи, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися та не реєструвалися.

Механізм присвоєння адрес в місті Києві визначено, зокрема, Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві».

Відповідно до п. 4.16 Положення присвоєння поштової адреси багатоквартирним житловим будинкам, домоволодінням, житловим будинкам садибного типу, індивідуальним дачним та садовим будинкам здійснюється розпорядженням відповідної районної в місті Києві державної адміністрації. Присвоєння поштових адрес іншим об`єктам нерухомого майна здійснюється наказом Департаменту містобудування та архітектури міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Так, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 22.05.2024 № 108-6371, повідомила, що райдержадміністрацією жодного питання щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 , не опрацьовувалось, жодних звернень не надходило.

Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 14.08.2024 № 055-7694 повідомив, що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом, відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єктам нерухомості поштової адреси: АДРЕСА_1 .

Окрім того, відповідно до інформації КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 02.07.2024 № 062/14-6782 житловий будинок по АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва відноситься до повноважень Київської міської ради.

Оскільки, вказана земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.

Разом з тим, Київська міська рада, як власник земельної ділянки по АДРЕСА_1 в установленому порядку будь яким фізичним чи юридичним особам, зокрема ОСОБА_1 , у власність чи користування, в тому числі для будівництва, земельну ділянку не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувались.

З огляду на це, державна реєстрація спірної нерухомості площею 47,8 кв.м на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , власником якої є Київська міська рада, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстрокове.

Київська міська рада у цьому разі не може розпоряджатися земельною ділянкою в інтересах територіальної громади міста Києва та не зможе здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі.

Тому державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав від 30.12.2021 не враховано відсутність даних про виникнення у ОСОБА_1 чи будь-яких інших осіб речових прав на житловий будинок по АДРЕСА_1 до 01.01.2013.

Ураховуючи, що подані ОСОБА_1 документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор за наслідками розгляду його заяви повинен був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку із їх не відповідністю вимогам, встановленим цим Законом.

Натомість, державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С. 30.12.2021 прийняла рішення № 62694880 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2550151480000, номер відомостей про речове право: 46027080), яке є незаконним та підлягає скасуванню з наведених вище підстав.

Окрім порушень вимог закону щодо підстав та порядку здійснення державної реєстрації речових прав, що вже є окремою і достатньою підставою для скасування вказаного вище рішення державного реєстратора, також встановлено, що житловий будинок, щодо якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 , в натурі не існує.

Так, відповідно до інформації наданої Національним центром управління та випробування космічних засобів від 27.11.2024 № 4238-5-04.01.02-2024, встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , ознак знаходження будь-яких споруд в період 2019-2024 року не виявлено.

Згідно з протоколами огляду місця події від 31.07.2024 та від 27.01.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 по АДРЕСА_1 , розташована біля проїжджої частини дороги. Земельна ділянка огороджена парканом, проте на ній відсутні об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, на який зареєстровано право власності. Земельна ділянка вкрита природним покривом - травою, землею, рослинами.

Разом з тим, житловий будинок відповідно ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України є нерухомою річчю (нерухоме майно, нерухомість). В свою чергу поняття «речі» визначено у ч. 1 ст. 179 Цивільного кодексу України, згідно якої річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Оскільки житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 як предмет матеріального світу не існує, то відповідно він не є річчю, щодо якої можуть виникати цивільні права, у тому числі право власності. Тому, рішення про державну реєстрацію права власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна є незаконним, оскільки державна реєстрація лише посвідчує речове право, що виникло (набуто), а вданому випадку право не може бути набуто у зв`язку із відсутністю самого об`єкту цього права.

При цьому, наявність зареєстрованого права власності щодо неіснуючого об`єкту нерухомого майна перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню земельною ділянкою комунальної власності, зокрема її передачі особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від її використання.

Подібні висновки щодо порушення прав та інтересів власника земельної ділянки внаслідок незаконної державної реєстрації речових прав щодо майна, якого не існувало, містяться у постанові Верховного Суду України від 25.03.2024 у справі № 757/19322/22-ц.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Указані положення узгоджуються з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 цього Закону розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Таким чином, враховуючи неправомірність реєстрації права власності на неіснуючий житловий будинок по АДРЕСА_1 , рішення державного реєстратора від 30.12.2021 № 62694880 про внесення запису про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підлягає скасуванню в судовому порядку, а розділ щодо такого об`єкту нерухомого майна - закриттю.

Щодо наявності правових підстав для повернення власнику земельної ділянки.

Житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2550151480000) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001), право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , не існує.

Водночас, вищевказана земельна ділянка огороджена парканом, проте дана земельна ділянка належить до комунальної форми власності та не відводилась будь-яким фізичним чи юридичним особам, а також у відповідача відсутні документи, що посвідчують речове право на неї.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (ч. ч. 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17.

Водночас, Київська міська рада не приймала рішень про передачу ОСОБА_1 чи будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001).

Згідно ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Згідно ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ураховуючи, що належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки шляхом встановлення паркану, беззаперечно порушує права Київської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного суду України у постанові від 18.09.2024 № 914/1785/22 дійшла висновку, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не маючи прав, самовільно зайняла земельну ділянку, за нею неправомірно зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомості, наявні правові підстави для зобов`язання звільнити земельну ділянку, яка належить територіальній громаді столиці.

З огляду на викладене, наявні достатні підстави для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,0721 га та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній паркану.

Обґрунтування неправомірності державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 3 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що державний земельний кадастр базується на таких основних принципах як об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно вимог Закону.

Чинним законодавством України встановлений порядок виготовлення документації із землеустрою (в тому числі і технічної документації), вимоги до її складу.

Згідно із статтею 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно- правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні.

Статтею 11 Закону визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», передбачено, що відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 21 Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених ст. 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації.

За змістом ст. 22 Закону документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

У відповідності до ст. 24 Закону для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. Пунктом 114 Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Частиною 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). За ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є подання заявником документів, передбачених ч. 4 цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Згідно із ст. 28 Закону України «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, а також норм і правил при здійсненні землеустрою; інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою.

Статтею 29 Закону України «Про землеустрій» передбачені загальні вимоги до змісту документації із землеустрою.

Так, документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку, в якій зазначаються підстава проведення землеустрою (у тому числі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснюється розроблення документації із землеустрою); основні відомості про об`єкт (об`єкти) землеустрою; використані розробником нормативноправові акти з питань здійснення землеустрою; використані розробником норми і правила у сфері землеустрою; використані розробником документи Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель; використані розробником відомості Державного земельного кадастру, а також Державного реєстру земель у разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2013 року; використані розробником відомості Державного картографо-геодезичного фонду; використана розробником затверджена містобудівна документація, а також викопіювання із такої документації; опис процедури виконання топографо- геодезичних робіт (у разі їх виконання); опис та обґрунтування проектного рішення; інформація про проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою (у разі їх проведення); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою будівлі, споруди та речові права на них (у разі формування земельних ділянок, внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою обмеження у використанні земель (у разі формування земельних ділянок, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовану земельну ділянку, обмеження у використанні земель) із зазначенням підстави встановлення таких обмежень; виконавець робіт із землеустрою, його технічне і технологічне забезпечення; умови щодо зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок (у разі порушення ґрунтового покриву земельних ділянок у результаті реалізації проектного рішення); інформація про виконання передбачених законом вимог щодо погодження документації із землеустрою; інформація про дотримання вимог закону щодо погодження поділу, об`єднання, вилучення земельних ділянок.

Положеннями статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: завдання на складання технічної документації із землеустрою; пояснювальну записку; матеріали топографогеодезичних робіт; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки; відомості про встановлені межові знаки.

Водночас подана технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) не відповідає вимогам Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» в частині дотримання загальних вимог до змісту документації із землеустрою (ст. 29 Закону України «Про землеустрій»), оскільки містить недостовірні дані щодо розташування на земельній ділянці житлового будинку, який насправді не існує.

При цьому, документи, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 19.11.2024 за № 35464-24 документація із землеустрою по зазначеній земельній ділянці до регіонального фонду документації із землеустрою та оцінки земель Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, не передавались. Станом на теперішній час, відомості про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку 8000000000:72:515:0001 від органу державної реєстрації прав, відповідно до ст. 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр», в порядку інформаційного обміну до Державного земельного кадастру не надходили.

Окрім того, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.01.2022 № 057-1136, інформація щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 у Міському земельному кадастрі відсутня та документація із землеустрою, визначена статтею 25 Закону України «Про землеустрій» щодо вищевказаної земельної ділянки у Департаменті також відсутня.

Згідно з абз. «а» ч. 2 ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» в редакції, чинній станом на 25.01.2022 (дату реєстрації земельної ділянки), відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо категорії земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель.

Відповідно до ч. 8 ст. 79-1 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 25.02.2022, у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

З огляду на це, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з чинним законодавством на час прийняття державним кадастровим реєстратором рішення про державну реєстрацію земельних ділянок, не вносилась до переліку документації із землеустрою, на підставі якої могли вноситись до Державного земельного кадастру відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо їх категорії.

Також при здійсненні державної реєстрації спірної земельної ділянки її цільове призначення за Класифікацією видів цільового призначення земель, затверджених наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548, визначено за кодом 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Водночас, власником земельної ділянки - Київською міською радою відповідне рішення щодо визначення такого цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось. Таким чином, при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 за відсутності рішення власника - Київської міської ради та інших передбачених законодавством підстав її віднесено до земель житлової і громадської забудови та визначено код цільового призначення 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визначення реєстрації недійсною.

Отже, під час розроблення документації із землеустрою відносно спірної земельної ділянки не враховано вимоги ст. ст. 20, 198 Земельного кодексу України, ст. ст. 29, 55 Закону України «Про землеустрій», а також ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та не перевірено факт наявності чи відсутності в натурі (на місцевості) будівель та споруд на проектованій земельній ділянці, в результаті чого до Державного земельного кадастру були внесені недостовірні відомості про земельну ділянку, що як наслідок призвело до порушення прав та/або законних інтересів територіальної громади м. Києва.

Ураховуючи, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво та обслуговування житлового будинку, якого не існує та ніколи не існувало, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним чи юридичним особам не приймала, є необхідність у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Щодо способу захисту прав.

Відповідно до ст. ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 Цивільного кодексу України зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення та інші способи встановленні законом. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 Цивільного кодексу України). Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У даному випадку суд погоджується, що для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки загальною площею 0,0721 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:515:0001), належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній паркану.

Відповідно до пункту б) частини третьої ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Повернення земельної ділянки та знесення незаконно встановлених на ній споруд є лише шляхом відновлення прав власника на спірну земельну ділянку і лише такі позовні вимоги, спроможні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Саме такий спосіб захисту, як повернення земельної ділянки та демонтаж об`єктів, є адекватним наявним обставинам, дозволить у повному обсязі поновити порушене право дійсного власника земельної ділянки, надасть можливість володіти, користуватись та розпоряджатись нею, тобто, дасть найбільший ефект. Поєднуючи вимоги необхідно керуватися їх нерозривністю, оскільки у такому випадку задоволення вимоги про повернення земельної ділянки без вирішення правової долі споруджених об`єктів не призведе до відновлення порушеного права власника на земельну ділянку, яка фактично залишиться у користуванні ОСОБА_1 без будь-якої правової підстави.

Отже, вирішення спору у такий спосіб не матиме наслідком фактичне відновлення порушених інтересів територіальної громади та загалом є невиконуваним через те, що позбавляє можливості власника земельної ділянки володіти, користуватись та розпоряджатись нею (постанова Верховного Суду України від 10.01.2024 у справі № 483/954/21).

Враховуючи викладену позицію Верховного суду належним та ефективним способом захисту також буде повернення земельної ділянки законному власнику шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, адже оглядами місця події від 31.07.2024 та від 27.01.2025 встановлено, що територію земельної ділянки з кадастровим номером 80000000000:72:515:0001 огороджено парканом.

Таким чином, реальне поновлення права користування та розпорядження територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради земельною ділянкою можливо лише шляхом повернення її власнику з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення розташованого на ній майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, законодавством закріплено, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а отже реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.

Таким чином, скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а отже реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення можливо лише шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності як такого, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушує право власності територіальної громади на використання земельної ділянки.

Водночас наявність вищевказаного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності є перешкодою для повноцінного розпорядження земельною ділянкою її дійсним власником - Київською міською радою. Враховуючи, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна проведено на підставі рішення державного реєстратора, яке не відповідає вимогам законодавства, відповідно до ст. 26 Закону, є підстави для його скасування, а розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірний об`єкт нерухомості підлягає закриттю.

Згідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 вказаного Закону, поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно п. 60 цього Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Пунктом 114 зазначеного Порядку передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку. Скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги з одночасним проставленням державним кадастровим реєстратором на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронної позначки про факт її закриття за власним кваліфікованим електронним підписом, а також проставленням на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про факт її закриття за формою згідно з додатком 9 із зазначенням, окрім іншого, даних про дату її проставлення. В той же час, обов`язок до вчинення таких дій виникає у відповідного органу державної реєстрації лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17.

Частиною 10 ст. 24 Закону «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як вбачається з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 не зареєстровано.

Водночас, земельна ділянка сформована під неіснуючий об`єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності з порушенням законодавства України про державну реєстрацію прав, а також за відсутності рішення Київської міської ради про її передачу у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам, у тому числі для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Як зазначено у ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У даному випадку реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки під неіснуюче нерухоме майно, під яке вона сформована, є формально законною перешкодою територіальній громаді столиці в особі Київської міської ради реалізувати всі правомочності власника комунальної землі, у зв`язку з чим державна реєстрація такої земельної ділянки підлягає скасуванню.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даному спорі обраний прокурором спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним з огляду на те, що в разі задоволення позову буде відновлено порушене право Київської міської ради на розпорядження земельною ділянкою комунальної власності відповідно до вимог земельного законодавства.

Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23.12.2020 у справі № 923/236/19 та від 05.08.2020 у справі №766/46/19.

Саме такий спосіб захисту гарантуватиме не тільки відновлення прав позивача, а й убезпечить їх від порушень в майбутньому, адже унеможливить використання земельної ділянки у комерційних цілях (забудова тощо), усуне стан юридичної невизначеності її цільового призначення, нівелює можливість фізичним або юридичним особам отримати у користування або власність земель комунальної власності всупереч вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні, розпорядженні земельною ділянкою шляхом: скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній паркану.

При цьому, суд враховує, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Отже, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням ст. ст. 376, 391 Цивільного кодексу України і ст. ст. 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного власника спірної земельної ділянки щодо володіння, користування і розпорядження нею, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16- ц (пункт 96), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 18), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 74).

У справі що розглядається рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, на підставі яких власником майна на земельній ділянці став ОСОБА_1 , фактично є інструментом, за допомогою якого відповідач продовжує перешкоджати державі реалізувати всі правомочності власника земельної ділянки.

Вимога про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, знесення об`єктів самочинного будівництва і зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка продовжує перебувати у користуванні ОСОБА_1 , а тому порушення прав її законного володільця - Київської міської ради - на реалізацію всіх правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимоги позовної заяви є обґрунтованими, обставини в ній викладені знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, підтверджені належними та допустимими доказами. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з платіжних інструкції №209 від 17 лютого 2025 року та №81 від 28 січня 2025 року Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 7 267,20 грн. (т. 1 а. с. 159 - 160).

Оскільки, за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, то на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у вказаному вище розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 141, 212 - 218, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича, подану в інтересах держави в особі: Київської міської ради, до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, - задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:515:0001, а саме:

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30.12.2021 індексний номер 62694880, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на житловий будинок загальною площею 47,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на нього та із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2550151480000;

- зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) земельну ділянку площею 0,0721 га по АДРЕСА_1 , з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній паркану;

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:515:0001 площею 0,0721 га, що розташована по АДРЕСА_1 із закриттям Поземельної книги.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку: 820172, ІВАN UА168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір в сумі 7 267,20 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва Даракчі Олександра Георгійовича (місцезнаходження: 03124, місто Київ, вул. Академіка Шалімова, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 02910019/029);

Держава в особі: Київської міської ради (місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя І. О. Тесленко