Приговор № 139141949, 21.08.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1634/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні в залі суду м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025186110000103 від 06 грудня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нивецьк Сарненського району Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти середньої, неодруженого, раніше несудимого, військовослужбовця Збройних Сил України, матроса резерву 93 запасної роти військової частини НОМЕР_1 у військовому званні "солдат",

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 05 грудня 2025 року приблизно о 12 год. 30 хв., перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин під час словесної суперечки із ОСОБА_4 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс не менше двох ударів скляною пляшкою в область голови ОСОБА_4 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді двох забійних ран тім`яної ділянки голови - з нерівними краями. з ознаками кровоточивості, без ушкоджень апоневрозу та кісток черепа. розмірами по 2х0,5 см. та 1,5х0,5 см., які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Зазначені умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень. що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України оскільки відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:

- письмова заява обвинуваченого ОСОБА_3 , складена в присутності його захисника ОСОБА_5 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними в обвинувальному акті, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні;

- письмова заява потерпілого ОСОБА_4 щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

За результатами дослідження змісту відповідних заяв та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені заяви як обвинуваченого, так і потерпілого, є усвідомленими, відповідають їх внутрішній волі, а їх процесуальна позиція сформувалася без будь-якого стороннього неправомірного впливу на них.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

На підтвердження вини обвинуваченого суд приймає до уваги встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового процесу, і не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень. що спричинило короткочасний розлад здоров`я є правильною.

Як передбачає ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При цьому судом враховано положення ст. 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", де зазначено, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, є кримінальним проступком.

Доказами, що характеризують особу обвинуваченого, є характеристика № 57/02 від 10.02.2026 року (а.п.22), довідки КНП "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради (а.п.26), вимога УІАП ГУНП в Рівненській області (а.п.24-25).

Обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, та які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, згідно вимог ст. 65 КК України, враховує, що останній вчинив кримінальний проступок, визнав себе винним, матеріальна шкода потерпілому не заподіяна, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності раніше притягувався, втім, згідно ст. 89 КК України, є несудимим, є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, а тому, беручи до уваги всі вказані обставини в сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, з урахуванням ч. 2 ст. 53 КК України, що в даному випадку буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та можливого запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_3 .

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід в межах кримінального провадження обвинуваченому не обирався.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 84-86, 94, 100, 107, 302, 368-371, 373-376, 381-382, 392-395 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (вісімсот п`ятдесят гривень).

(Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів - ГУК у Рівн.обл/Дубров.міс.тг/24060300, код ЄДРПОУ - 38012494, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA208999980313010115000017511, код класифікації доходів бюджету: 24060300).

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд протягом тридцяти днів з дня його отримання з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1