Решение № 139112424, 30.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/587/26

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від позивача: Кривошей Ю.І. адвокат (бере участь в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройіндекс», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект менеджмент К», м. Черкаси

про стягнення 305 441,19 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройіндекс» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект менеджмент К» про стягнення 305 441,19 грн: 300 000,10 грн, що утримуються відповідачем безпідставно, 2441,09 грн три проценти річних, 3000,00 грн інфляційних втрат.

Понесені судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не передав йому оплачений товар за усними домовленостями та на вимогу не повернув сплачені кошти, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти. Вбачає правові підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою від 04.05.2026 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд, тому з метою його належного повідомлення ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено судом за адресою, що повідомлена суду позивачем та відповідає даним зареєстрованого місцезнаходження відповідача, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 18002, Черкаська обл., місто Черкаси, Б. Шевченка, будинок 242/1 офіс 903.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто поштовим відділенням до суду через закінчення терміну зберігання.

Якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (такий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. 14 травня 2026 року адвокат ознайомився з матеріалами справи, зробив з них копії.

Ухвалою від 26.06.2026 суд задовольнив клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив. Відзиву на позов, будь-які інші письмові заперечення, докази, що впливають на вирішення спору по суті, відповідач не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 2521 цього Кодексу.

Суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України).

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновків про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

У судовому засіданні, суд заслухавши вступне слово позивача, усні пояснення, перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів. Позивач позов просив задовольнити з підстав у ньому викладених, зазначивши, що використав всі способи врегулювання спору мирним шляхом; суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.06.2026 підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Так, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач стверджує, що у грудні 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройіндекс» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будкомлект менеджмент К» як продавцем було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу товарів (будівельних матеріалів), а саме гладкого листа в кількості 946,97 кв.м. на загальну суму 300 000,10 грн.

31 грудня 2025 року позивачем на підставі рахунку № 87 від 30 грудня 2025 року було здійснено оплату на користь відповідача в розмірі 300 000,10 гривень, що підтверджується платіжною інструкцію № 1184 від 31 грудня 2025 року та банківською випискою за 31 грудня 2025 року.

На підставі усних домовленостей поставка передоплаченого товару повинна була відбутися не пізніше 15 днів з моменту передоплати. Однак в подальшому відповідач відмовився від поставки товару позивачу. Позивач намагався зв`язатися з відповідачем з метою отримання товару або повернення коштів. Відповідач перестав виходити на зв`язок. Товар не був поставлений, кошти не повернуті. Також відповідачем не було зареєстровано податкову накладну на суму передоплати за товар, як того вимагає ст. 201 Податкового кодексу України.

Позивач у порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією щодо повернення грошових коштів за непоставлений товар від 11.03.2026, яка 11.03.20026 направлена цінним листом. Повернулася позивачу за закінченням терміну зберігання.

Також позивач 06.04.2026 направляв претензію на офіційну електронну адресу відповідача. Претензія залишена без відповіді і без задоволення.

Позивач вважає, що кошти в сумі 300 000,10 гривень утримуються відповідачем безпідставно та мають бути повернуті позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, підкреслюючи, що особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

ТОВ «Стройіндекс» зазначає, що фактично між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір щодо купівлі-продажу відповідного товару. Порушення зобов`язання проявилось у простроченні ТОВ «Будкомлект менеджмент К» поставки товару.

Позивач доводить, що договір не укладався, але фактично в усному порядку було обумовлено, що строк поставки складає 15 календарних днів з моменту отримання передоплати, відносини між сторонами регулюються звичаєм ділового обороту, оскільки мали місце аналогічні господарські взаємовідносини в липні 2025 року. Так само відповідачем 15.07.2025 було виставлено рахунок за № 31 від 15.07.2025, який оплачений позивачем того ж дня згідно з платіжною інструкцією № 853 від 15.07.2025. В подальшому відповідачем була зареєстрована податкова накладна на дану суму та поставлено позивачу товар згідно з видатковою накладною № 13 від 30.07.2025.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Судом встановлено, що договір у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Чітких відомостей про встановлення сторонами строків передачі товару матеріали справи не містять.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказав, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Згідно з ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 910/1694/24).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як вже зазначалося матеріали справи не містять доказів, що сторонами чітко та однозначно визначено строк виконання договору хоча й позивач, обґрунтовуючи тим, що між сторонами мали місце аналогічні відносини, стверджує, що в усному порядку було обумовлено, що строк поставки складає 15 календарних днів з моменту отримання передоплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач як продавець не виконав обов`язку з передачі товару у власність позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи містять докази перерахування позивачем відповідачу 300 000,10 грн за платіжною інструкцією № 1184 від з призначенням платежу «Оплата за матеріали (гладкий лист) згідно рахунку № 87 від 30 грудня 2025 р., в т.ч. ПДВ 20 % 50 000,02 грн». Докази, що відповідач передав позивачеві оплачений товар, відсутні.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» («суд знає закон») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Зі встановлених судом обставин вбачається, що грошова сума, яку просить стягнути позивач, є попередньою оплатою, яка сплачена ним та на яку відповідач не передав товар на підставі домовленостей. Правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, договірний характер виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 вказано, що попередня оплата це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Таким чином відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його в установлений строк.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі № 918/631/19).

Відповідач не дотримався встановлених усним договором умов щодо передачі товару позивачеві в обумовленій кількості, відтак у нього виник обов`язок повернути суму грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за товар, який не переданий відповідачем. Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення 300 000,10 грн.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, не надав належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару чи повернення спірної суми передоплати.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на вказані норми, позивач вважає, що до ТОВ «Будкомлект менеджмент К» повинно бути застосовано такі санкції:

три проценти річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами, які складають 2441,09 грн,

втрати від інфляції, які складають 3000,00 грн.

Датою, з якої нараховуються штрафні санкції, позивач визначив 16 січня 2026 року, тобто шістнадцятий календарний день з моменту передоплати.

Іншого розрахунку позивач не надав, кінцеву дату закінчення строку не визначив.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 910/4747/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).

Таким чином, прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 921/460/22, від 15.05.2024 у справі № 910/6267/23, від 21.05.2024 у справі № 922/856/23 та інших).

Частиною 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з позовної заяви позивач нарахував 3 проценти річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2441,09 грн з 16 січня 2026 року, тобто шістнадцятий календарний день з моменту передоплати та посилаючись на ст. 625 ЦК України.

З урахуванням норм ст. 530 ЦК України та направлення позивачем 11.03.2026 претензії з вимогою про повернення у строк не пізніше семи календарних днів, з дня отримання претензії, грошових коштів, сплачених як попередню оплату за непоставлений товар, та повернення претензії АТ «Укрпошта» відправнику з відміткою від 30.03.2026 за закінченням терміну зберігання, позивач безпідставно розпочав нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з 16.01.2026, тобто ще до виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення попередньої оплати. Позов в системі «Електронний суд» сформовано 24.04.2026.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 у справі 308/3956/15-ц та від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц.

З врахуванням наведеного, розрахунок нарахувань суд вважає необґрунтованим.

У задоволенні вимог позивача про стягнення 2441,09 грн трьох процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами та 3000,00 грн втрат від інфляції належить відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем подано позов до суду через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в розмірі 4581,61 грн, який має становити 3665,30 грн.

З наведеного слідує, що судовий збір внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Судовий збір в сумі 916,31 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України у зв`язку з внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3600,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект менеджмент К» (бульв. Шевченка, 242/1, оф. 903, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18002, код 45460732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройіндекс» вул. Машинобудівна, 37, оф. 421, м. Київ, 03067, код 34970391)

300 000,10 грн суму попередньої оплати,

3600,00 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено та підписано 20 серпня 2026 року.

Суддя О.В. Чевгуз