Решение № 139093606, 19.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/10522/25 2/335/705/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19серпня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А. В.,

за участю секретаря судового засідання Савченко О. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представниці позивача адвокатки Радостєвої М. В.,

представника відповідача-1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача-2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 8 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2025 позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в обґрунтування позовних вимог зазначивши таке.

29.07.2014 на підставі ухвали слідчого судді від 21.07.2014 за місцем проживання позивача проведено обшук, в ході якого було вилучено блокнот чорного кольору з написом «Щоденник», блокнот коричневого кольору, ноутбук HP CNF8401JVT із зарядним пристроєм до нього, 10 фрагментів листів з персональними даними його знайомих, а також 70 розписок с паспортами та дозволами-видами на проживання в Україні боржників. Після проведення обшуку слідчий, прокурор із клопотанням про накладення арешту на вказане майно до слідчого судді не звертались. Жодні слідчі дії з вказаним майном не проводились. У зв`язку із тим, що тривалий час слідчий безпідставно утримував належне позивачеві майно, він звернувся зі скаргою до слідчого судді, в якій просив зобов`язати уповноважених осіб Олександрівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області повернути зазначене майно. Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 17.12.2020 скаргу позивача було задоволено. Однак, дотепер вказане майно не повернуто. На адвокатський запит представниці позивача Відділ поліції № 2 повідомив, що кримінальне провадження, в межах якого було вилучене зазначене вище майно, закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України 18.01.2019. Наявність речових доказів в камері зберігання речових доказів не встановлена. Наказом начальника Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 26.09.2025 за даним фактом призначене службове розслідування.

Вартість ноутбуку, який був придбаний позивачем 22.02.2013, складає 10 200 грн. На час його вилучення, він був майже новий. Тривалий час позивач був позбавлений можливості ним користуватись, хоча той був необхідний йому для роботи. На даний час технічні можливості цього ноутбуку вже застаріли. На сьогоднішній день, з урахуванням індексу інфляції, вартість ноутбуку становить 43 511,29 грн.

Вилучені блокноти містили важливу для позивача інформацію щодо місць поховання родичів, їх метричні дані та зв`язки в країнах СНД, з якими зв`язок на теперішній час втрачено, що неможливо оцінити в грошовому виразі. Для відновлення інформації, що була наявна у блокнотах, необхідно витратити час, збирати дані в архівах, тощо. Пам`ять та історія роду Лебедєвих втрачена, відновити більшість записів є неможливим. Моральну шкоду позивач оцінює у 1 000 000 грн.

З урахуванням уточнення змісту позовних вимог, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду внаслідок неналежного зберігання тимчасово вилученого майна, речового доказу у розмірі 43 511,29 грн та моральну шкоду розміром 1 000 000 грн.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач-1 ГУНП в Запорізькій області в особі представника Кравченка О. М. подав відзив на позов, в якому посилався на недоведеність позивачем протиправності дій посадових осіб ГУНП в Запорізькій області та причинного зв`язку між такими діями та заподіянням шкоди позивачеві. Дії органу досудового розслідування можуть бути предметом оскарження в порядку ст. 303 КПК України. Представником позивача не обґрунтовано, чому із клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна 29.07.2014 під час обшуку позивач не звернувся до закриття 18.01.2019 кримінального провадження.

Також зазначив, що позивачем не надано доказів розміру матеріальної шкоди, не надано доказів належності йому вилученої речі, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та втратою речі.

Вважав неналежним доказом вартості ноутбуку фотокопію рахунку № 208 від 28.02.2013, що долучена до позову, оскільки без первинних бухгалтерських документів чи висновків оцінювача суд не має можливості достовірно встановити розмір шкоди. До позову не долучено також фото-візуальної характеристики вказаного ноутбуку. Наданий рахунок не враховує фактичного зносу станом на час звернення до суду. Також не надано доказів, що ноутбук був придбаний позивачем в новому стані.

Також не надано доказів щодо достовірного часу втрати речі, з огляду на що ситуація може бути оцінена судом як неповно з`ясована.

Крім того, не погодився із вимогами про стягнення моральної шкоди, оскільки підстави для відшкодування такої відсутні. Позивачем не надано доказів понесення моральних страждань, також не конкретизовано, в чому полягали душевні страждання та зміни способу життя позивача. За відсутності підстав для стягнення матеріальної шкоди, відсутні підстави й для стягнення моральної шкоди, яка є похідною від матеріальної.

Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем-2 Державною казначейською службою України в особі представника Бойко У. Р. подано відзив на позовну заяву, в якому посилався на пропуск позивачем строку позовної давності у три роки, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки позивачу ще у лютому 2021 року стало відомо про відсутність в Олександрівському ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області його майна. Отже, строк позовної давності сплинув у лютому 2024 року.

Вважає також помилковими посилання позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.199 № 266/94-ВР (далі Закон № 266/94-ВР), оскільки у ст. 2 цього Закону визначено вичерпний перелік випадків, коли у особи виникає право на відшкодування шкоди. Постановлення Жовтневим районним судом м. Запоріжжя ухвали від 17.12.2020 у справі № 331/5519/14-к, якою зобов`язано уповноважену особу відділу поліції повернути майно, вилучене під час обшуку, не є підставою для виникнення у особи права на відшкодування шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР.

З урахуванням положень ст.ст. 1166, 1172 ЦК України, майнова шкода, у разі встановлення факту її завдання працівниками поліції, має відшкодовуватися саме органом поліції, а не за рахунок коштів Державного бюджету України.

Звертає увагу, що позивачем не надано доказу на підтвердження того, що при вилученні ноутбуку із зарядним пристроєм він був у цілісному стані, повністю відповідав комплектації і мав справний робочий стан, адже з наданого позивачем фіскального чеку випливає, що ноутбук було придбано 28.02.2013, а вилучено у позивача 29.07.2014.

Також вважає необґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження моральних страждань. Крім того, позивачем не наведено розрахунку моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування 1 000 000 грн.

Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Судом проведено такі процесуальні дії у цій справі.

Ухвалою від 27.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження; розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 25.11.2025 на 11:00 годину; встановлено строки для подання заяв по суті справи (а.с. 45).

10.11.2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача-1 Кравченка О. М. на позовну заяву (а.с. 5060).

17.11.2025 надійшов відзив представника відповідача-2 Бойко У. Р. на позовну заяву, який було надіслано до суду поштою 14.11.2025 (а.с. 6271).

20.11.2025 надійшло клопотання позивача про долучення доказів.

25.11.2025 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 24.12.2025 за клопотанням представниці позивача з метою уточнення позовних вимог.

25.11.2025 надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , яка протокольною ухвалою прийнята судом до розгляду у цій справі.

Ухвалою суду від 24.12.2025 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті на 04.02.2026 на 11:00 год.

04.02.2026 судове засідання відкладене до 11.03.2026 за клопотанням представниці позивача у зв`язку із її зайнятістю в іншому процесі.

11.03.2026 судове засідання відкладене до 15.04.2026 за клопотанням представника позивача у зв`язку із неможливістю явки в судове засідання позивача та зайнятістю представниці позивача в іншому процесі.

15.04.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.06.2026, у зв`язку із необхідністю надання представником відповідача-1 інформації щодо проведення службового розслідування за фактом втрати вилученого у позивача майна в ході обшуку.

06.05.2026 надійшло клопотання представника відповідача-1 про долучення до матеріалів справи матеріалів службового розслідування, призначеного наказом начальника Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області № 1159 від 26.09.2025.

09.06.2026 судове засідання відкладене до 01.07.2026 за клопотання представниці позивача у зв`язку із її зайнятістю в іншому процесі.

01.07.2026 судове засідання відкладене до 12.08.2026 за клопотанням позивача у зв`язку із його перебуванням на лікуванні в санаторії.

12.08.2026 судом завершено розгляд справи та суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши перерву для виготовлення його повного тексту до 19.08.2026.

У судовому засіданні позивач та його представниця підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити з підстав, що викладені у ньому.

Представники відповідачів-1, 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, зазначених у відзивах на позов. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2014 у справі № 331/5519/14-к, провадження 1-кс/331/1453/14, задоволено клопотання старшого слідчого СВ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Пруднікова А. М. про надання дозволу на проведення обшуку в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 120140800200001788 від 13.07.2014 за ч. 3 ст. 357 КК України, надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою відшукання і вилучення речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, що мають значення для встановлення істини в досудовому розслідуванні. Зі змісту ухвали слідчого судді випливає, що за зазначеною адресою проживає ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом обшуку від 29.07.2014, складеного старшим слідчим СВ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Прудніковим А. М., за вказаною вище адресою, за участі ОСОБА_1 та інших учасників слідчої дії, проведено обшук, під час якого виявлене та вилучене таке майно: паспорти іноземних громадян у кількості 71 шт., ноутбук «HP» серії CNF8401JVTU із зарядним пристроєм до нього без батареї, 2 блокноти з рукописним текстом з персональними даними людей, 10 фрагментів аркушів з рукописним текстом з персональними даними людей.

31.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до начальника СВ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Попова Д. Г. із заявою, в якій просив повернути його особисті речі, а саме блокноти та ноутбук, що були вилучені в ході обшуку.

На вказану заяву старшим слідчим СВ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Прудниковим А. М. надано відповідь листом від 04.08.2014 № 27/7-Л-275, в якій зазначив, що два блокноти та ноутбук, що були вилучені у ОСОБА_1 під час обшуку 29.07.2014 були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 120140800200001788, та їх подальша доля буде вирішена під час проведення досудового слідства.

11.08.2014 ОСОБА_1 звернувся із заявою до прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя, в якій, серед іншого, просив зобов`язати слідчого ОСОБА_5 повернути вилучене в нього майно згідно з протоколом обшуку від 29.07.2014.

На вказану заяву заступником прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя надано відповідь від 28.08.2014 № 108-02/2788-14, за змістом якої після проведення усіх необхідних слідчих дій слідчим буде прийнято рішення відповідно до вимог ст. 100 КПК України та за наявності підстав вилучене майно буде повернуто.

21.08.2018, 20.11.2018 та 04.02.2019 ОСОБА_1 надіслав заяви до СВ Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, в яких знов просив вирішити питання щодо повернення йому вилученого в ході проведення обшуку майна, а 12.03.2019 направив заяву про бездіяльність поліції.

Листом заступника начальника Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 19.10.2020 № 11156/42/02-2020 позивача повідомлено про відсутність підстав для повернення вказаного в його заяві майна.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.12.2020 у справі № 331/5519/14-к, 1-кс/331/2140/2020, частково задоволено скаргу ОСОБА_1 щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120140800200001788 від 13.07.2014 за ч. 1 ст. 357 КК України та зобов`язано уповноважену особу Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області повернути ОСОБА_1 майно, що вилучене під час обшуку, проведеного 29.07.2014, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: блокнот чорного кольору, блокнот коричневого кольору, ноутбук «HP» серії НОМЕР_1 із зарядним пристроєм до нього.

Листом начальника Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області від 31.12.2020 № 13556/42/01-2020 слідчого суддю Жовтневого районного суду м. Запоріжжя повідомлено, що ухвала не виконана, речові докази відсутні.

04.02.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Олександрівського ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області про надання інформації щодо можливості отримання вищезазначеного майна.

Однак, вказане майно так і не було повернуто ОСОБА_1 .

У жовтні 2025 р. представниця позивача адвокатка Радостєва М. В. направила адвокатський запит до Відділу поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, в якому просила надати повну інформацію щодо речових доказів (блокнотів та ноутбуку) та місце їх перебування.

На вказаний адвокатський запит вказаним Відділом поліції надано відповідь від 07.10.2025 № 15144/42/02-2025, за змістом якої 18.01.2019 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120140800200001788 від 13.07.2014, за ч. 3 ст. 357 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Вжитими заходами не встановлено наявності речових доказів у камері зберігання речових доказів, вилучених в ході обшуку 29.07.2014 за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з викладеним, наказом начальника Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області № 1159 від 26.09.2025 призначене службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію.

За змістом висновку службового розслідування, затвердженого 10.10.2025 начальником Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, встановлено відсутність в матеріалах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 120140800200001788 від 13.07.2014, за ч. 3 ст. 357 КК України постанови про визнання речовими доказами документів та предметів, вилучених 29.07.2014 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 . Квитанція про передачу вказаних предметів до камери зберігання речових доказів також відсутня. Долю вилучених предметів встановити неможливо. В камері зберігання речових доказів Відділу поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області вказані речі відсутні та по книзі обліку до 2025 року не приймались. Водночас, зазначено, що ОСОБА_5 звільнений з органів поліції 22.10.2018. Встановлено наявність у діях слідчої ОСОБА_6 порушення вимог ст. 2, ч. 1 ст. 28, п. 1 ст. 40, ст. 91 КПК України, вимог п. 3 р. ІІ, пп. 1 п. 1 р. ІІІ, пп. 2-3 р. VI Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України № 570 від 06.07.2017, що виразилось у не забезпеченні повного, всебічного та неупередженого розслідування вказаного кримінального провадження, та порушення вимог п. 6 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104, оскільки під час закриття кримінального провадження не вирішене питання про речові докази у постанові. Однак, у зв`язку з тим, що з дня вчинення дисциплінарного проступку минуло більше шести місяців, дисциплінарне стягнення до вказаної слідчої не застосовано.

Згідно з листом ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, від 20.11.2025 № 12574зкп/мл-25/17-02-11967/25, начальника Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області повідомлено про відсутність достатніх підстав для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за фактом можливої втрати речових доказів за наслідками розгляду вищезазначеного висновку службового розслідування.

Позивач посилається у позовній заяві, як на підставу позову, серед інших норм права, на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, відшкодовується у повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Фактичний аналіз змісту вищевказаних норм Закону свідчить про те, що вказаний нормативно правовий акт не підлягає застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами по справі, оскільки відсутніми є факти, з якими пов`язується право на відшкодування шкоди за наведеним Законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

З огляду на те, що вищезазначеним Законом не передбачений порядок відшкодування шкоди через втрату речових доказів органом досудового розслідування, тому до конкретних спірних правовідносин цей Закон не застосовується.

За відсутності підстав для застосування вищевказаної норми закону діють правила частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 1666 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Завдання матеріальної шкоди позивачу в розмірі вартості ноутбуку протиправними діями слідчого поліції підтверджується висновком про результати службового розслідування від 10.10.2025 в частині неповернення слідчим речових доказів, вилучених 29.07.2014 під час обшуку за місцем мешкання позивача, що і не заперечується відповідачами.

Отже, з наведеного, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 була завдана матеріальна шкода посадовою особою органу, що здійснював досудове розслідування, внаслідок протиправних дій.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.

Розмір матеріальної шкоди, завданої вищезазначеними неправомірними діями посадової особи органу, що здійснював досудове розслідування, підтверджується рахунком № 208 від 22.02.2013, виданим ФОП ОСОБА_7 , згідно з яким вартість ноутбуку складає 10 200 грн (а.с. 27). Оригінал вказаного рахунку також було надано для огляду в судовому засіданні позивачем.

Посилання представників відповідачів на недоведеність, що вказаний ноутбук на момент його вилучення перебував у справному стані, ненадання позивачем інших доказів на підтвердження його характеристик та вартості станом на момент його вилучення під час обшуку, з огляду на що наявні сумніви у реальної вартості вказаного ноутбуку, жодними доказами на засадах змагальності не доведені. Представниками відповідачів під час судового розгляду не надавались висновки експертів, не заявлялось клопотання про проведення товарознавчої експертизи вказаного ноутбуку, а також не надано будь-яких доказів, які б доводили іншу вартість ноутбуку, аніж та, що вказана у наданому позивачем рахунку № 208 від 22.02.2013 на момент його придбання. Водночас, у протоколі обшуку від 29.07.2014 зазначено про вилучення у позивача конкретного ноутбуку, без зазначення того, що він є пошкодженим або перебував на момент його вилучення в неробочому стані. Виробник і серійний номер ноутбуку, вилученого під час обшуку, збігається із відповідними даними, що зазначені у наданому позивачем рахунку. Відтак, підстави вважати вказаний рахунок неналежним чи недопустимим доказом, згідно з положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України, відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі вартості ноутбуку, що вказана у рахунку № 208 від 22.02.2013, а саме 10 200 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Оскільки вказаною нормою права передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а позивачем не надано доказів, що вартість належного йому ноутбуку на момент розгляду справи змінилась у порівнянні з його вартістю в момент купівлі, тому стягненню на його користь підлягає саме сума 10 200 грн, яка відповідає реальній вартості вказаного ноутбуку.

Вимога позивача про стягнення у відшкодування матеріальної шкоди вартості ноутбуку з урахуванням втрат від інфляції за період з 20.07.2014 по 20.10.2025, які згідно з наданим позивачем розрахунком склали 33 311,29 грн, є необґрунтованою, оскільки інфляційні втрати у розумінні положень ст. 625 ЦК України можуть бути застосовані лише до грошових зобов`язань.

Інфляція це знецінення грошей і безготівкових коштів. Отже, в даному випадку неможливо стверджувати про знецінення грошових коштів, розмір яких тільки встановлюється судом та буде підлягати стягненню на користь позивача за цим судовим рішенням.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Стаття 16 ЦК України визначає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті третьому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р .№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та характеру немайнових втрат. При цьому суд враховує вимушені зміни у життєвих стосунках позивача, важкість морально-психологічних хвилювань, тривалість цих змін.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

У разі неповернення майна, вилученого як речові докази, унаслідок порушення правил їх зберігання, що призвело до їх втрати, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України. При цьому держава виступає відповідачем через відповідні органи державної влади, а кошти підлягають стягненню безпосередньо з Державного бюджету України, без зазначення в резолютивній частині рішення суду відомостей про суб`єкта виконання.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.08.2025 у справі № 521/8236/23.

Суд ураховує, що позивач впродовж тривалого часу, починаючи з 31.07.2014 (дата першої заяви позивача про повернення вилучених в ході обшуку речей), самостійно та через представника безрезультатно звертався до Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України (у подальшому Олександрівського ВП ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, Відділу поліції № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області) із заявами про повернення вилученого під час обшуку майна, ініціював судовий процес з метою захисту своїх порушених прав, а також ініціював проведення службового розслідування за фактом втрати речових доказів у кримінальному провадженні. Таким чином, внаслідок втрати вилученого в ході обшуку майна позивач змушений більше одинадцяти років поспіль витрачати час та зусилля для захисту своїх прав, користуватися допомогою адвоката, внаслідок чого перебував у стані емоційного напруження, дискомфорту та невизначеності. Такі обставини дійсно можуть бути підставою для відчуття несправедливості, розчарування у правдивості державних органів, втрати віри в можливість отримати захист з боку держави.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що ОСОБА_1 внаслідок таких дій та бездіяльності органу досудового розслідування завдано моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Суд вважає, що факт завдання позивачу моральної шкоди в спірних правовідносинах є очевидним. Водночас, заявлений позивачем розмір моральної шкоди 1 000 000 грн суд вважає таким, що достатніми доказами не обґрунтований та не доведений. Посилання позивача на те, що у вилучених слідчим блокнотах була певна інформація, що не підлягає відновленню, або що для її відновлення буде необхідно докласти значних часу та зусиль, об`єктивно нічим не підтверджується. Також жодними доказами по справі не доведено як змісту записів у цих блокнотах, так і значущості їх для позивача, а також неможливості відновлення цих записів.

Відтак, керуючись принципами добросовісності, справедливості та розумності, враховуючи тривалість спірних правовідносин та встановлені обставини справи, доходить до висновку, що справедливою сатисфакцією завданої моральної шкоди буде її стягнення в грошовому виразі в сумі 20 000 грн, а відтак позовні вимоги і в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Тому немає необхідності зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Тому, стягнення встановленого розміру матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 необхідно здійснити з Державного бюджету України.

Доводи представника відповідача-2 про пропуск позивачем строку позовної давності суд вважає необґрунтованими, з таких підстав.

ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України).

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Разом із тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324. продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тому, з 12.03.2020 строки позовної давності, які станом на вказану дату не спливли, були продовжені на весь строк дії карантину, тобто до 24:00 год. 30.06.2023.

Карантин був скасований з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено відповідними Указами Президента України, в останнє до 03.05.2026.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини було внесені зміни у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а саме: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024.

Надалі, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.

Ухвала слідчого судді, якою задоволена скарга позивача на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасового вилученого майна, постановлена 17.12.2020. Про неможливість виконання ухвали та фактичну втрату майна позивача було повідомлено листом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.02.2021. Тобто, про порушення своїх прав позивач дізнався саме в лютому 2021 року, коли діяв правовий режим карантину. З 24.02.2022 діє правовий режим воєнного стану. З урахуванням вимог Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025, саме з 04.09.2025 обчислення строків позовної давності було відновлено. До суду із цим позовом позивач звернувся 21.10.2025.

Отже, з урахуванням викладених положень чинного законодавства, строк позовної давності за вимогами позивача по цій справі не сплинув. Тому, доводи відзиву відповідача-2 в цій частині є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення на його користь з Державного бюджету України матеріальної шкоди у вигляді вартості ноутбука в сумі 10 200,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем є держава, тому судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду розміром 10 200 (десять тисяч двісті) грн 00 коп. та компенсацію за заподіяння моральної шкоди розміром 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене в повному обсязі 19 серпня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач-1 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, ЄДРПОУ 40108688, адреса місцезнаходження: вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29, м. Запоріжжя, 69005;

Відповідач-2 Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601.

Суддя А. В. Шалагінова