Решение № 139083580, 18.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21181/26

Провадження № 2/127/5821/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Сичука М.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.08.2019-100003506 від 23 серпня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 23.08.2019-100003506, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 14 календарних днів.

Позивач зазначає, що кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач належним чином свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не виконала.

03 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу № 030524-12, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 23.08.2019-100003506 від 23 серпня 2019 року, укладеним із ОСОБА_1 .

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано копію договору факторингу, акт приймання-передачі та витяг з реєстру прав вимог.

Позивач вказує, що 15 серпня 2025 року повідомив відповідача про відступлення права вимоги та зміну кредитора шляхом направлення SMS-повідомлення на номер телефону відповідача.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 16 червня 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 10 180,00 грн, з яких: 6 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 1 640,80 грн заборгованість за процентами та 2 539,20 грн заборгованість за штрафом.

Позивач просив стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати, які, за твердженням позивача, складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

У позовній заяві позивач також заявив клопотання про витребування у АТ «Укрсиббанк» інформації щодо емітованої на ім`я відповідача банківської картки та руху коштів за відповідним рахунком з метою підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів у АТ «Укрсиббанк».

На виконання зазначеної ухвали АТ «Укрсиббанк» надало суду інформацію, відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_1 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до рахунку № НОМЕР_3 . Банком також надано виписку про рух грошових коштів за відповідним рахунком за період з 23 по 28 серпня 2019 року.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечила.

У відзиві відповідач зазначила, що позивач не довів фактичного отримання нею кредитних коштів, а також правильності визначення розміру заборгованості, зокрема в частині штрафу.

Крім того, відповідач заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що кредитний договір укладено 23 серпня 2019 року строком на 14 календарних днів, а після виникнення заборгованості нею не вчинялися дії, які б свідчили про визнання боргу або переривання позовної давності.

Також відповідач заперечила проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи.

У зв`язку з наведеним відповідач просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, застосувати позовну давність, а в разі часткового задоволення позову відмовити у стягненні штрафних санкцій та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 23 серпня 2019 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 23.08.2019-100003506, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 14 календарних днів.

На підтвердження факту укладення кредитного договору позивачем надано копію заявки на отримання кредиту, пропозицію про укладення кредитного договору, підтвердження укладення кредитного договору, а також інші документи, сформовані під час укладення відповідного електронного правочину.

За змістом статей 10, 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а у разі укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, його істотні умови, розмір наданого кредиту та порядок виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

При цьому доводи відповідача про недоведеність факту отримання кредитних коштів спростовуються матеріалами справи.

Так, на виконання ухвали суду від 19 червня 2026 року АТ «Укрсиббанк» надало суду інформацію, відповідно до якої банківська картка № НОМЕР_4 ХХ-ХХХХ-ХХ37 емітована (видана) на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та прив`язана до рахунку № НОМЕР_3 .

Банком також надано виписку про рух коштів за відповідним рахунком за період з 23 по 28 серпня 2019 року.

Отже, отримана судом від банківської установи інформація підтверджує належність рахунку, на який здійснювалося перерахування кредитних коштів, саме відповідачу, а тому доводи останньої про відсутність доказів фактичного отримання кредиту суд відхиляє.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, отримані кредитні кошти у встановлений договором строк не повернула.

Відповідно до наданої позивачем картки субконто боржника та довідки про заборгованість станом на 16 червня 2026 року за відповідачем обліковується заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 10 180,00 грн, з яких 6 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 1 640,80 грн заборгованість за процентами та 2 539,20 грн штраф.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає, що факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6 000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами, а доказів їх повернення матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 6 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заборгованості за процентами суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

Досліджені судом умови кредитного договору передбачають обов`язок відповідача сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості свідчить про нарахування відповідачу 1 640,80 грн процентів. Відповідачем конкретного контррозрахунку процентів не надано, правильність визначення їх розміру належними доказами не спростовано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 1 640,80 грн заборгованості за процентами є доведеною та підлягає задоволенню.

Разом з тим суд не знаходить правових підстав для задоволення вимоги про стягнення 2 539,20 грн штрафу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує зазначену вимогу пунктом 5.4 кредитного договору, відповідно до якого у разі невиконання або неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань кредитор має право нараховувати штраф.

Водночас сам позивач у позовній заяві зазначив, що нарахування штрафу не відображене у картці субконто боржника, а підтверджується лише окремою довідкою про заборгованість.

При цьому суд враховує не лише питання документального підтвердження розміру штрафу, а насамперед спеціальне правове регулювання відповідальності позичальника за кредитним договором у період дії карантину та воєнного стану.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання кредитних зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Зазначене правове регулювання поширюється на кредитні договори, укладені до введення воєнного стану, та на всі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, який наголошує, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює саме звільнення позичальника від відповідальності, а не відстрочення її сплати.

Отже, нарахування штрафу за період після 24 лютого 2022 року за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором суперечить спеціальним положенням цивільного законодавства.

При цьому, оскільки заявлений позивачем штраф визначений єдиною сумою 2 539,20 грн без належного розмежування періодів та без належного документального підтвердження того, яка саме частина штрафу була нарахована до 24 лютого 2022 року, а яка після цієї дати, суд позбавлений можливості встановити розмір штрафних санкцій, який потенційно міг би бути стягнутий.

Таким чином, вимога про стягнення штрафу у розмірі 2 539,20 грн задоволенню не підлягає.

При цьому суд звертає увагу, що наведені відповідачем посилання на карантинні обмеження самі по собі не є єдиною підставою для відмови у стягненні штрафу, оскільки правові наслідки прострочення кредитного зобов`язання у період воєнного стану прямо врегульовані пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Саме ця спеціальна норма є безпосередньою правовою підставою для відмови у стягненні заявленої штрафної санкції. Верховний Суд також послідовно виходить із того, що штраф, пеня та неустойка як заходи відповідальності за прострочення кредитного зобов`язання у відповідний період не нараховуються та підлягають списанню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що кредитний договір укладений 23 серпня 2019 року строком на 14 днів, а тому загальний трирічний строк позовної давності сплив.

Однак із таким висновком суд погодитися не може.

На момент виникнення права позивача на звернення до суду діяли спеціальні положення цивільного законодавства щодо перебігу позовної давності.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України діяв до 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, продовжувалися на строк його дії.

Надалі Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено у новій редакції, відповідно до якої перебіг позовної давності на період дії воєнного стану зупинявся.

З 4 вересня 2025 року Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено, у зв`язку з чим перебіг позовної давності відновився.

Верховний Суд у постановах, ухвалених у 20252026 роках, звертає увагу, що якщо станом на 2 квітня 2020 року позовна давність не спливла, то її перебіг спочатку продовжувався на строк дії карантину, надалі на строк дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року був зупинений на період дії воєнного стану.

У даній справі право вимоги щодо повернення кредиту виникло після закінчення встановленого договором строку кредитування у вересні 2019 року. Станом на 2 квітня 2020 року передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності не сплив.

Отже, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності.

З урахуванням наведеного, на момент звернення ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до суду 16 червня 2026 року строк позовної давності щодо заявлених вимог не сплив.

Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що саме по собі відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора не змінює перебігу позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Відтак, передача права вимоги за договором факторингу не створює для позивача нового трирічного строку позовної давності, однак і не позбавляє його права звернутися до суду в межах строку, який обчислюється з урахуванням передбачених законом особливостей його перебігу.

Щодо переходу права вимоги судом встановлено, що 3 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу № 030524-12.

Відповідно до умов зазначеного договору первісний кредитор відступив фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких визначений відповідним реєстром прав вимоги.

З наданого суду витягу з реєстру прав вимог № 1 вбачається, що до складу відступлених прав включено право вимоги за кредитним договором № 23.08.2019-100003506, укладеним із ОСОБА_1 .

На підтвердження факту переходу права вимоги позивачем також надано акт приймання-передачі відповідного переліку прав вимоги.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 23.08.2019-100003506 та є належним позивачем у цій справі.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» є обґрунтованими в частині стягнення з ОСОБА_1 6 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 1 640,80 грн заборгованості за процентами, тобто всього 7 640,80 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення 2 539,20 грн штрафу належить відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов задоволено у частині 7 640,80 грн із заявлених 10 180,00 грн, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 998,32 грн.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн суд виходить із положень статей 137, 141 ЦПК України.

При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має враховувати, зокрема, складність справи, час, необхідний для виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг, ціну позову та значення справи для сторін, а також співмірність заявлених витрат із фактично виконаною роботою.

З огляду на характер спору, його незначну складність, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, типовість заявлених вимог, часткове задоволення позову, а також відсутність необхідності проведення судових засідань із безпосередньою участю представника позивача, суд вважає заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн такими, що підлягають оцінці з точки зору критеріїв реальності, необхідності та співмірності.

Надані позивачем документи підтверджують понесення відповідних витрат, однак з урахуванням часткового задоволення позову та характеру розглянутої справи суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 4 503,42 грн.

Отже, загальний розмір судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 501,74 грн, з яких 1 998,32 грн судовий збір та 4 503,42 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, статтями 509, 512-516, 525, 526, 530, 626, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» заборгованість за кредитним договором № 23.08.2019-100003506 від 23 серпня 2019 року в розмірі 7 640 (сім тисяч шістсот сорок) гривень 80 копійок, з яких 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок заборгованість за тілом кредиту; 1 640 (одна тисяча шістсот сорок) гривень 80 копійок заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» судові витрати в загальному розмірі 6 501 (шість тисяч п`ятсот одна) гривня 74 копійки, з яких: 1 998 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 32 копійки судовий збір; 4 503 (чотири тисячі п`ятсот три) гривні 42 копійки витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційнго суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 273 ЦПК України.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», адреса: Україна, 01133, місто Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 13, офіс 601, ЄДРПОУ 43170298.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026 року.

Суддя