Постановление суда № 139074471, 12.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

12.08.2026

Справа № 331/7384/25

Провадження № 4-с/331/15/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Антоненко М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Волотко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Вельможко Олег Олександрович заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на теперішній час Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міське комунальне підприємства «Основаніє», щодо зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2025 до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Вельможко О.О. на дії посадових осіб Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії.

Скарга обґрунтована тим, що постановою 148/2, 2010.2008 р., Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, державний виконавець Снігур Оксана Віталіївна, було здійснено обтяження (арешт) з наступними реквізитами: заявник: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код: 35037; тип майна: невизначене майно, все нерухоме майно; власник ОСОБА_1 ; номер обтяження: 8090557; дата реєстрації: 20.10.2008., даний арешт було накладено в забезпечення виконання судового наказу № 2н-790 виданого Жовтневим районним судом м.Запоріжжя 01.10.2006р. про стягнення солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «ВРЕЖО -2» 1709,17 грн. 05.02.2008р. у виконавчому провадженні № 6111644.

23.12.2014 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану.

Правонаступник стягувача ВРЕЖО-2 МКП «Основаніє» повідомив про відсутність заборгованості у скаржника, та наявність підстав для закриття виконавчого провадження у зв`язку з погашенням заборгованості боржником. У зв`язку із погашенням заборгованості не має законних підстав для зречення арешту майна боржника.

Представник скаржника адвокат Вельможко О.О. подав заяву, в якій просив судове засідання провести без його участі, скаргу просив задовольнити.

Представник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань чи заперечень не подав.

Представник позивача у справі МКП «Основаніє» в судове засідання не з`явились, будь-яких клопотань чи заперечень не подав.

Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

В зв`язку з чим розгляд скарги проводився без фіксування судового засідання технічними засобами, у відсутності сторін у справі.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було видано судовий наказ № 2н-790 від 01.10.2006р. про стягнення солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «ВРЕЖО -2» 1709,17 грн. 05.02.2008р. було відкрито виконавче провадження № 6111644.

29.12.2008р. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказаний судовий наказ повторно було пред`явлено до виконання та відкрито виконавче провадження № 11440336 17.02.2009 .

Під час виконання вказаного судового наказу, було накладено обтяження постановою 148/2, 2010.2008 р., Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, державний виконавець Снігур Оксана Віталіївна , було здійснено обтяження (арешт) з наступними реквізитами : заявник: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код: 35037; тип майна: невизначене майно, все нерухоме майно; власник ОСОБА_1 ; номер обтяження: 8090557; дата реєстрації: 20.10.2008.

Згідно рішення Запорізької міської ради № 5 від 27.04.2012р. КП «ВРЕЖО-2» ліквідовано, правонаступником визначено Міське комунальне підприємство «Основаніє» .

Згідно листа МКП «Основаніє» від 18.09.25р. № 323/01-10: по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритому на ОСОБА_2 за адресою : АДРЕСА_1 відсутня заборгованість перед МКП «Основаніє» за надані до 2016 вересня 2016 року житлово-комунальні послуги. В цьому ж листі вказане прохання до Центрального ВДВС у м.Запоріжжі закінчити виконавче провадження у зв`язку із погашенням заборгованості в повному обсязі.

На заяву про зняття арешту від 23.09.25р. отримано відповідь від 30.10.25р. № 144424/3 , згідно якої Центральний ВДВС у м. Запоріжжі не має можливості заяву про скасування арешту у зв`язку із відсутність матеріалів відповідного виконавчого провадження зазначивши, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 451 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 46 цього закону було визначено, що Закон України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Отже, в різні періоди та в різних редакціях Закону «Про виконавче провадження» як 1999 таку N 606-ХІV так і 1404-VІІІ від 2016 року містилися різні формулювання щодо стягнення виконавчого збору, в одні 10% від фактично стягнутих сум, в інших 10% від загальної суми до стягнення, тобто відповідальність боржника зменшувалась та збільшувалась.

З цього приводу висловився Верховний суд, зокрема в постанові від 20.05.2021 у справі №640/32814/20 суд звернув увагу на неприпустимість зворотної дії закону у часі крім випадків, холи вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, з огляду на це відповідальність остановлена у формі виконавчого збору встановлюється на час першого подання виконавчого документа.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у завершеному виконавчому провадженні унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна та реалізації права власності.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).

Суд також звертає увагу, що ОСОБА_1 позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження дій виконавця щодо не зняття арешту із належного йому майна. При цьому суд виходить із того, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку.

На підставі зазначеного суд вважає, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, зокрема закінчення виконавчого провадження, погашення заборгованості, враховуючи позицію позивача у справі, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов`язання зняти арешт з майна ОСОБА_1 , підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 447-453, 353 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» суд,

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Вельможко Олег Олександрович заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на теперішній час Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міське комунальне підприємства «Основаніє», щодо зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Зобов`язати посадових осіб Центального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт (обтяження) з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме:

Арешт (обтяження), накладений постановою 148/2 , 2010.2008 р., Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, державний виконавець Снігур Оксана Віталіївна , при виконанні судового наказу № 2н-790 виданий Жовтневим районним судом м.Запоріжжя, за наступними реквізитами : заявник: Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код: 35037; тип майна: невизначене майно, все нерухоме майно; власник ОСОБА_1 ; номер обтяження: 8090557; дата реєстрації: 20.10.2008.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Запорізької апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Антоненко М.В.