Постановление суда № 139073310, 17.08.2026, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа номер 145/1015/26

Провадження номер 2/145/1027/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І.І.

за участю секретаря Коржан Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», подану та підписану представником Омельяненком Романом Руслановичем, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Тиврівського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 29.09.2025-100002153 від 29.09.2025.

Ухвалою суду від 22.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.08.2026 представник позивача Омельяненко Р.Р.подав до суду заяву, в якій просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідач у справі повністю розрахувався з ТОВ "Споживчий центр" за спірною заборгованістю, а відтак було проведено позасудове врегулювання спору, а також повернути сплачений судовий збір з державного бюджету.

Дослідивши зміст клопотання представника позивача, суд приходить до такого висновку.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній цивільній справі.

Щодо вимоги про повернення судового збору з державного бюджету.

Згідно платіжної інструкції №СЦ00109443 від 27.05.2026 позивач ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»при поданні до суду позову сплатив 2662,40 грн судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Разом з тим ч. 3 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Отже, законодавцем окремо врегульовано випадок, коли відмова позивача від позову зумовлена саме добровільним задоволенням відповідачем заявлених вимог після пред`явлення позову.

У цій справі підставою для припинення спору є не добровільна відмова позивача від своїх вимог як така, а їх фактичне задоволення відповідачем після звернення позивача до суду, тобто внаслідок вчинення відповідачем дій, які усунули предмет спору.

З огляду на це ч. 3 ст. 142 ЦПК України є спеціальною нормою щодо частини першої цієї статті та підлягає застосуванню у випадку, коли позивач відмовляється від позову саме через добровільне задоволення відповідачем заявлених вимог після пред`явлення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26).

З огляду на встановлені у цій справі обставини, заборгованість за кредитним договором була погашена відповідачем після звернення позивача до суду. Саме ця обставина зумовила припинення спору та необхідність вирішення питання про закриття провадження у справі.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір є понесеними ним судовими витратами, які відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача, оскільки вимоги позивача фактично задоволені відповідачем після пред`явлення позову.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Водночас зазначене положення Закону України "Про судовий збір" не може застосовуватися відокремлено від спеціального положення ч. 3 ст. 142 ЦПК України, яким безпосередньо визначено порядок розподілу судових витрат у випадку, коли позивач не підтримує своїх вимог саме внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову.

Отже, за встановлених обставин правові підстави для повернення позивачу з державного бюджету сплаченого ним судового збору відсутні.

Натомість, з урахуванням положень ч. 3 ст. 142 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Відтак вимога заявника про повернення з державного бюджету сплаченого судового збору задоволенню не підлягає.

Водночас суд зазначає, що в постанові від 05.08.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №953/10140/25 виснував, що розподіл судових витрат є імперативною нормою для суду. Суд зобов`язаний здійснити належний розподіл як за заявою учасника, так і з власної ініціативи, забезпечуючи захист майнових інтересів позивача та державного бюджету.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, без повернення судового збору з державного бюджету, з одночасним вирішенням питання про його стягнення з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 142, 255, 258-261 ЦПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у цивільній справі №145/1015/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ідентифікаційний код юридичної особи 37356833) судовий збір в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана потягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Патраманський І. І.