Решение № 139073176, 18.08.2026, Миронівський районний суд Київської області

Єдиний унікальний № 371/452/26

Номер провадження № 2/371/1068/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2026 р. м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кириленко М.О.

за участю секретаря судового засідання Овчаренко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Миронівка Київської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №95466352, відповідно до умов якого відповідач отримала грошові кошти у сумі 8 000, 00 грн на умовах визначених кредитним договором. 01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «Позика» укладений Договір факторингу №01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача Договором про надання фінансового кредиту №95466352 в сумі 15 200, 00 грн. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання по погашенню заборгованості, в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №95466352 від 01.07.2021 у розмірі 15 200, 00 грн та судові витрати.

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року (головуючий суддя Гуренко М.О.) у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 01 квітня 2026 року (головуючий суддя Гуренко М.О.) усунуто описку в ухвалі суду від 25 березня 2026 року.

Згідно розпорядження керівника апарату Миронівського районного суду Київської області №375 від 12.06.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи ЄУН 371/452/26, номер провадження 2/371/1068/26», здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із призначенням судді Гуренка М.О. на посаду судді Чернігівського апеляційного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 справу №371/452/26 розподілено судді Кириленко М.О.

Ухвалою суду від 22.06.2026 справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду в спрощеному порядку з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, повернувся конверт. Причина неявки суду не надала, клопотань про відкладення розгляду справи від останньої не надходило. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надала.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №95466352 (а.с. 19-24).

Згідно п.3.1 Договору, Товариство надає Клієнту кредит у розмірі 8 000, 00 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Відповідно п. 3.2 Договору, за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну проценту ставку у розмірі 3%.

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором (п. 11.1 Договору).

ОСОБА_1 отримала код для підтвердження згоди з умовами договору від 01.07.2022, одноразовий ідентифікатор 408814, який було відправлено 07.01.2021 на номер телефону відповідача, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с. 15).

Договір підписаний відповідачем одноразовим електронним підписом 408814.

30.07.2021, 02.09.2021, 09.11.2021, 31.12.2021, 14.02.2022 ОСОБА_1 підписала одноразовим електронним підписом 408814 Додаткові угоди до Договору про надання фінансового кредиту №95466352 від 01.07.2021, що підтверджується копіями Додаткових угод (а.с. 24зв.-25, 25зв.-26, 26зв.-27, 27зв.-28, 28зв.-29, 29зв.-30).

Згідно із довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251023172522 від 23-10-2025 встановлено, що відповідно до договору на переказ коштів було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта, а саме: 01-07-2021 17:00:21 на суму 8 000, 00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 95911399, призначення платежу: Зачисление 8000 грн на карту НОМЕР_1 (а.с. 37).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №95466352 заборгованість відповідача ОСОБА_1 складає 15 200, 00 грн, з яких: 8 000, 00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 200, 00 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с. 41-43).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «Позика» укладено Договір факторингу №01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ІРБІС» передає (відступає) ТОВ «Позика» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Позика» приймає належні ТОВ «ФК «ІРБІС» Права Вимоги до Боржників, вказаним в Реєстрі боржників (а.с. 31-33).

В матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги від 01.09.2025 до Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 (а.с. 10).

Як вбачається із платіжної інструкції №6054383 від 02.09.2025, ТОВ «ФК «Позика» було сплачено ТОВ «ФК «ІРБІС» грошові кошти у якості оплати суми фінансування згідно з Договором факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 (а.с. 39).

Згідно витягу із додатку до Договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025, заборгованість відповідача перед позивачем на дату відступлення права вимоги становить 15 200, 00 грн, з яких: 8 000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7 200, 00 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 13).

За змістом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Судом установлено, що ТОВ «ФК «ІРБІС» відступило ТОВ «ФК «Позика» право вимоги до ряду боржників, в тому числі і до відповідача. Договір факторингу є дійсним та чинним, відомостей про те, що він оскаржувався в судовому порядку відсутні.

Відтак, суд погоджується з тим, що до ТОВ «ФК «Позика», як до нового кредитора, перейшли права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №95466352.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

В силу ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Отже, на підтвердження існування договірних відносин між сторонами у справі було надано Договір про надання фінансового кредиту №95466352 від 01.07.2021, який був підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, вищевказаний договір свідчить про те, що відповідач умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні при його укладенні, у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки статтею 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Всупереч умовам договору позики, відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснював платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора.

Враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, нарахування процентів за користування кредитом було передбачено умовами договору, укладеного між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «ФК «ІРБІС», суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту - 8 000, 00 грн, заборгованості по несплаченим відсоткам в розмірі - 7 200, 00 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат у розмірі 5 500, 00 грн, позивачем було надано суду докази, а саме: Договір про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 додатковою угодою №76414407 від 16.02.2026 до Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02 січня 2026 року, детальним описом виконаних робіт за змістом якого сторони погодили, що сума витрат, за надання послуг по справі за позовом ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення кредитної заборгованості становить 5 500, 00 грн, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги (а.с. 16-18, 36, 14, 11).

Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Позика» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500, 00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000, 00 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 662, 40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 279, 280 ЦПК України, ст.ст.526, 530, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», код ЄДРПОУ 39493634, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №95466352 від 01.07.2021 в розмірі 15 200, 00 (п`ятнадцять тисяч двісті гривень) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», код ЄДРПОУ 39493634, витрати на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 грн (три тисячі гривень) та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.О. Кириленко