Решение № 139057261, 18.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21034/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянув у письмовому спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

І. Суть спору.

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні у наданні ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки та матеріальної допомоги, яка виплачується під час надання щорічної основної відпустки, за заявами від 28.05.2025, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу, яка виплачується під час надання щорічної основної відпустки, за заявою від 28.05.2025;

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі № 420/40065/24 його поновлено на посаді начальника управління державного контролю на кордоні відповідача з дати звільнення 09.12.2024, на виконання чого відповідач видав наказ від 21.05.2025 № 102-к. Перебуваючи на посаді, 28.05.2025 позивач подав відповідачу заяви про надання частини щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів з 02.06.2025 та про надання грошової допомоги, що виплачується під час щорічної основної відпустки, у задоволенні яких відповідач листом від 26.06.2025 № Вих-1759/05/26-25 відмовив із єдиним мотивом відсутність позивача у графіку відпусток. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки графік відпусток на 2025 рік затверджено наказом від 18.12.2024 № 92-ОД, тобто у період, коли він був незаконно звільнений, а тому об`єктивно не міг бути до нього включений не з власної вини. Позивач наголошує, що іншим працівникам відповідача щорічна основна відпустка поза графіком та відповідна матеріальна допомога надавалися, що підтверджується наказами, наданими самим відповідачем, і свідчить про вибірковий та дискримінаційний підхід; відмова не містить інших мотивів. Посилаючись на статті 24 Конституції України, статтю 57 Закону України «Про державну службу», позивач просить визнати відмову протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити матеріальну допомогу.

(б) Позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується роботодавцем, а конкретний період відпустки поза графіком встановлюється за згодою сторін (стаття 10, частина четверта статті 11 Закону України «Про відпустки», стаття 80 Кодексу законів про працю України). Відповідач зазначає, що з дати поновлення на роботі позивач жодного разу не з`явився на робочому місці (акти про відсутність від 02, 03, 04, 05, 06, 09, 10 червня 2025 року; акт про відвідування за місцем проживання від 06.06.2025), а 10.06.2025 подав заяву про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з чим його звільнено наказом від 10.06.2025 № 113-к; погодження між сторонами періоду відпустки за таких обставин було неможливим. Відповідач указує, що право на відпустку у зручний для працівника час мають лише окремі категорії працівників (стаття 10 Закону України «Про відпустки»), до яких позивач не належить і документів на підтвердження такого права не подав, а грошова допомога виплачується лише у разі фактичного надання щорічної відпустки. Ознак дискримінації за захищеними ознаками відповідач не вбачає, вважаючи відмову зумовленою об`єктивними обставинами. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

IV. Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 обіймав посаду начальника управління державного контролю на кордоні відповідача (наказ від 03.06.2021 № 271-к) та був звільнений 09.12.2024 на підставі наказу від 03.12.2024 № 270-к у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (пункт 3 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 у справі № 420/40065/24 позивача поновлено на зазначеній посаді з дати звільнення 09.12.2024 (з допущенням рішення до негайного виконання в частині поновлення). На виконання цього рішення відповідач видав наказ від 21.05.2025 № 102-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

З 27.05.2025 по 30.05.2025 позивачу було відкрито листок непрацездатності № 17458190-2032360678-1.

28.05.2025 позивач подав відповідачу заяву про надання частини щорічної основної відпустки тривалістю 5 календарних днів з 02.06.2025 та заяву про надання грошової допомоги, що виплачується під час надання щорічної основної відпустки.

Графік відпусток працівників відповідача на 2025 рік затверджено наказом від 18.12.2024 № 92-ОД, тобто в період, коли позивача було звільнено з посади; до графіка позивача не включено.

10.06.2025 позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, на підставі якої його звільнено наказом відповідача від 10.06.2025 № 113-к.

Листом від 26.06.2025 № Вих-1759/05/26-25 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні його заяв від 28.05.2025, зазначивши як підставу відсутність позивача у графіку відпусток.

Листом від 26.07.2025 № Вих-2012/06/21-25 (за результатами розгляду запиту позивача) відповідач надав затверджений графік відпусток на 2025 рік та копії наказів про надання іншим працівникам щорічної основної відпустки поза графіком і виплату відповідної матеріальної допомоги.

V. Джерела права та висновки суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 24 Конституції України закріплено рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність перед законом.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону. За змістом статті 57 цього Закону державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою грошової допомоги; грошова допомога виплачується у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки. Згідно зі статтею 59 цього Закону щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем і доводяться до відома всіх працівників; конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем. Право на щорічні відпустки у зручний для них час мають окремі визначені законом категорії працівників. Статтею 12 цього Закону передбачено, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. За частиною четвертою статті 11 цього Закону та статтею 80 Кодексу законів про працю України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.

Аналіз наведених норм свідчить, що надання працівникові частини щорічної відпустки поза затвердженим графіком здійснюється за погодженням між працівником і роботодавцем. Водночас реалізація роботодавцем відповідних повноважень не звільняє його від обов`язку діяти на підставі, обґрунтовано, з дотриманням принципу рівності та із наведенням належних мотивів прийнятого рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив, що єдиною підставою відмови у задоволенні заяв позивача, наведеною у листі відповідача від 26.06.2025 № Вих-1759/05/26-25, є відсутність позивача у графіку відпусток на 2025 рік. Разом з тим графік відпусток затверджено наказом від 18.12.2024 № 92-ОД у період, коли позивача було незаконно звільнено з посади (що встановлено рішенням суду у справі № 420/40065/24), а тому позивач об`єктивно не міг бути включеним до цього графіка не з власної вини. За таких обставин сама лише відсутність поновленого за рішенням суду працівника у графіку відпусток, до якого його не могло бути включено, не є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови у наданні йому частини щорічної відпустки та пов`язаної з нею матеріальної допомоги.

Крім того, за наказами, наданими самим відповідачем (лист від 26.07.2025 № Вих-2012/06/21-25), іншим працівникам відповідача щорічна основна відпустка поза графіком та відповідна матеріальна допомога надавалися. Відмовивши за таких умов у наданні відпустки поза графіком саме позивачу, відповідач допустив відступ від принципу рівного ставлення до осіб за схожих обставин (пункт 7 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд також зазначає, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з мотивів, наведених у самому рішенні. Доводи відповідача про неявку позивача на роботу та подальше звільнення за власним бажанням, на які він посилається у відзиві, у листі-відмові від 26.06.2025 не наведені і не можуть бути покладені в основу висновку про правомірність відмови під час судового розгляду.

За наведених обставин суд доходить висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу частини щорічної основної відпустки та матеріальної допомоги, оформлена листом від 26.06.2025 № Вих-1759/05/26-25, є необґрунтованою та такою, що не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає визнанню протиправною.

Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу, яка виплачується під час надання щорічної основної відпустки, з огляду на таке.

За змістом статті 57 Закону України «Про державну службу» грошова допомога виплачується у зв`язку з наданням щорічної основної відпустки та нерозривно пов`язана з фактом її фактичного надання, а її розмір визначається станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки. Матеріалами справи підтверджено, що щорічну основну відпустку позивачу фактично не надано. Крім того, 10.06.2025 позивача звільнено з державної служби за власним бажанням, унаслідок чого надання йому щорічної відпустки та пов`язаної з нею грошової допомоги стало неможливим.

Належним способом захисту майнового інтересу працівника щодо невикористаної щорічної відпустки у разі звільнення є виплата грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, передбачена статтею 24 Закону України «Про відпустки», яка не є предметом цього позову. За таких обставин зобов`язання відповідача виплатити саме грошову допомогу, що виплачується під час надання щорічної відпустки, без фактичного надання відпустки суперечило б наведеним нормам, а тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що станом на час розгляду справи позивача звільнено з державної служби, а тому надання йому щорічної відпустки та безпосередня виплата пов`язаної з нею грошової допомоги вже неможливі. Водночас обмеження захисту лише визнанням відмови протиправною не забезпечить ефективного поновлення прав позивача та може зумовити необхідність повторного звернення до суду. Відповідно до частини другої статті 9 та пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі заявлених позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи, та обрати інший спосіб захисту, який не суперечить закону. З огляду на це суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяви позивача від 28.05.2025 та за результатами розгляду вирішити питання про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, передбаченої статтею 24 Закону України «Про відпустки», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 06.06.2018 у справі № 824/360/16-а Верховний Суд, розглядаючи подібні правовідносини, визнав протиправною поведінку роботодавця щодо нерозгляду заяви працівника про надання щорічної відпустки, поданої до звільнення, зазначивши, що майновий інтерес такого працівника щодо невикористаної щорічної відпустки забезпечується виплатою грошової компенсації за невикористані її дні відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки». Водночас безпосередня виплата грошової допомоги, що виплачується під час надання щорічної відпустки, поза фактичним її наданням чинним законодавством не передбачена, у зв`язку з чим позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу задоволенню не підлягає.

Оцінивши надані сторонами докази за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання відмови протиправною та про часткове задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, який ним не сплачувався, а тому розподілу не підлягає.

Позивач заявив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги від 22.01.2025 № 45, додаткову угоду № 1, акт № 2 приймання-передачі правничої допомоги від 27.08.2025 та рахунок № 2 від 27.08.2025.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною п`ятою статті 134 та частиною дев`ятою статті 139 цього Кодексу розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Враховуючи часткове задоволення позову, категорію та незначну складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, суд вважає розумним та пропорційним розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у сумі 4 000 грн. У задоволенні решти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 90, 132, 134, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (місцезнаходження: 65058, м. Одеса, вул. Добровольців, буд. 7; код ЄДРПОУ 44068843) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, оформлену листом від 26.06.2025 № Вих-1759/05/26-25, у наданні ОСОБА_1 частини щорічної основної відпустки та матеріальної допомоги, яка виплачується під час надання щорічної основної відпустки, за заявами від 28.05.2025.

Зобов`язати Південне міжрегіональне головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.05.2025 про надання частини щорічної основної відпустки та матеріальної допомоги і за результатами розгляду вирішити питання про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (код ЄДРПОУ 44068843) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО