Решение № 139049513, 17.08.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1442/26

номер провадження 2/695/1932/26

17 серпня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,

за участю: секретаря судового засідання - Біліченко С.В.,

представника позивача - Синюка С.Л. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Золотоноша за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» про стягнення суми страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - позивачі) з позовом до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» (далі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.09.2025 близько 12 годин 40 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «ВАЗ211120» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Бориспіль Запоріжжя у напрямку від м. Київ до м. Золотоноша на території Золотоніського району, а саме поблизу с. Піщане допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який рухався попереду в попутному напрямку руху. Внаслідок ДТП велосипедист, ОСОБА_8 , загинув на місці пригоди від отриманих травм. Внаслідок вказаної події позивачам було завдану непоправної моральної шкоди та тяжких глибоких душевних страждань внаслідок загибелі сина, чоловіка, батька ( ОСОБА_8 ), що вже жодним чином неможливо виправити. Відомості про вказане кримінальне правопорушення були внесені до ЄДРДР за №12025250000000647. Відповідно до матеріалів справи спадкоємцями першої черги загиблого є позивачі. Згідно з постановою слідчого СВ ГУНП в Черкаській області про закриття кримінального провадження від 20.02.2026, кримінальне провадження було закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «ВАЗ211120» реєстраційний номер НОМЕР_1 була забезпечена полісом № ЕР 230268154 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ». Страхова сума за полісом № ЕР 230268154 на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить - 500 000,00 грн. 12 жовтня 2025 року позивачі звернулися до відповідача із заявами про виплату страхового відшкодування: моральної шкоди у розмірі 25 мінімальних заробітних плат, встановлених на дату ДТП. Позивачі вважають, що виплата страхового відшкодування повинна бути виплачена в розмірі 488 000,00 грн. Виконуючі взяті на себе зобов`язання, відповідач визнав подію страховою та провів виплату страхового відшкодування в розмірі 244 000,00 грн. Відповідач відповідно до листа № 020426-0682/к/у/тс від 02 квітня 2026 року повідомив, що виплата страхового відшкодування позивачам становить 50% від ліміту за відшкодування моральної шкоди, та витрат на утримання, надавши розрахунок страхового відшкодування. Однак, позивачі категорично не погоджуються з позицією відповідача в частині встановлення розміру страхового відшкодування та просять стягнути з відповідача недоотриману суду страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справі за даним позовом, постановлено здійснювати судовий розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання з розгляду даної справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач 30.04.2026 надав до суду відзив, у якому вказав про безпідставність позовних вимог, оскільки, як вбачається із постанови про закриття кримінального провадження, велосипедист ОСОБА_8 різко змінив напрямок руху та виїхав на смугу руху автомобіля. Своїми діями ОСОБА_8 поставив водія автомобіля ОСОБА_7 у такі умови, коли останній був позбавлений можливості уникнути наїзду шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. Отже, саме велосипедист створив аварійну обстановку для водія, що і спричинило настання дорожньо-транспортної пригоди та неможливість уникнути наїзду на велосипедиста. Таким чином, представник відповідача вважає, що вищенаведена інформація достеменно та вичерпно доводить факт грубої необережності зі сторони загиблого, а отже і непереборної сили, внаслідок якої було створено аварійну обстановку та виникнення смертельної ДТП. Отже, враховуючи норми чинного законодавства, а також ту обставину, що ДТП 07.09.2025 трапилася через невідповідність дій велосипедиста вимогам Правил дорожнього руху України, характеру його дій (нехтування правилами безпеки руху), обставин завдання шкоди (водій транспортного засобу діяв відповідно до вимог Правил дорожнього руху Україна і його дії не перебували у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною шкодою) та настанням, у зв`язку з цим його цивільно-правової відповідальності, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану (перебування у стані сильного алкогольного сп`яніння), представник відповідача вважає, що страховиком було прийнято правомірне рішення про застосування ч. 5 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та здійснення виплати страхового відшкодування позивачу в загальному розмірі 244 000 грн 00 коп. Відтак, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

05 травня 2026 року від представника позивачів надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. Таким чином, представник позивача вважає, що саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.1167 ЦК України, а відповідно до Закону, відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди покладається на відповідача, як на страховика.

15 травня 2026 року від представника відповідача надійшло заперечення, у якому він наголошує, що при розгляді справи необхідно враховувати дії всіх учасників ДТП, у тому числі і велосипедистів. Представник відповідача вказує, що у чинних Правилах дорожнього руху України певні обов`язки накладаються не лише на водіїв, а й на велосипедистів, які також можуть відповідати за заподіяння шкоди у разі ДТП, винний у наїзді може бути й сам велосипедист, і він також може нести адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. Представник відповідача вважає, що розмір страхового відшкодування у даному випадку, виходячи із всіх фактичних обставин справи повинен розраховуватися з урахуванням наявності двох осіб, відповідальних за шкоду, отже у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 35 Закону.

20 травня 2026 року представник позивача подав до суду відповідь щодо заперечення представника відповідача, у якому також просить задовольнити позовні вимоги повністю, а також просить стягнути з відповідача витрати позивачів на правничу допомогу.

Ухвалою від 10.06.2026 закрито підготовче засідання з розгляду справи, призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні, призначеному на 10 год 00 хв 05.08.2026 представник позивачів наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача у судове засідання не прибув.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке

З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що 07.09.2025 сталась дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 211120 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по а/д Бориспіль-Запоріжжя, поблизу с. Піщане, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 . Унаслідок ДТП велосипедист загинув на місці.

Факт смерті ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області 10.09.2025.

Відповідно до довідки про причини смерті № 251 від 09.09.2025, виданого на ім`я померлого ОСОБА_8 , причиною смерті зазначено - велосипедист травмований при зіткненні з легковим автомобілем.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 211120 реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно з полісом № 230268154 у ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ».

Постановою старшого слідчого Головного управління Національної поліції в Черкаської області про закриття кримінального провадження від 20.01.2026, кримінальне провадження внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12025250000000647 від 07.09.2025 закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 КК України.

Згідно з свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 , виданого Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області, 22.03.2019 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрували шлюб, про що здійснено відповідний актовий запис № 3. Після державної реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 16.05.1990, виданого Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_8 , батьками зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 24.062021, виданого Золотоніським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його батьками зазначено ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_6 від 24.06.2019, виданого Виконавчим комітетом Піщанської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його батьками зазначено ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .

12 жовтня 2025 року ОСОБА_4 , на підставі вимог ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», скерувала на адресу ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» заяву на виплату по полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №230268154, ОСОБА_4 , як дружині потерпілого, страхового відшкодування та для синів потерпілого - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (законним представником яких є ОСОБА_4 ).

До вказаної заяви, ОСОБА_4 надала ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» довідку про склад сім`ї, у якій родичами першого ступеню споріднення зазначено: ОСОБА_2 (мати померлого), ОСОБА_3 (батька померлого), ОСОБА_4 (дружина померлого), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (діти померлого). Додатково ОСОБА_4 вказала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували на утриманні померлого.

29 вересня 2025 року ОСОБА_3 , на підставі вимог ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», скерував на адресу ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» заяву, у якій просив здійснити належне відшкодування.

12 жовтня 2025 року ОСОБА_2 , на підставі вимог ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», скерувала на адресу ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» заяву на виплату по полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №230268154.

На вказані заяви ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» надіслало представнику позивачів лист за вих.№020426-0682/к/у/тс від 02.04.2026, у якому повідомило про прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування за вищевказаним випадком у сумі 244 000,00 грн., з них: 56 000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_3 ; 56 000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 ; 132 000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_4 , яка діє від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ст. 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування..

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі ст. 15,16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди.

Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров`я або смерті фізичної особи.

Із матеріалів справи встановлено, що внаслідок ДТП, яке відбулося 07.09.2025 між транспортним засобом під керуванням ОСОБА_7 та велосипедистом ОСОБА_8 , що загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є сином позивачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та батьком неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє їх мати - ОСОБА_4 , та дружина останнього, які є позивачами у даній справі, що підтверджується також матеріалами справи.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до статті 3 Закону, учасниками ринку обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, потерпілі особи (їхні законні представники, спадкоємці, правонаступники), інші особи, які відповідно до цього Закону мають право на отримання страхової виплати, страховики, надавачі супровідних послуг на ринку страхування, МТСБУ. страхувальники, які є фізичними особами, інші фізичні особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, фізичні особи, які відповідно до цього Закону мають право на отримання страхової виплати, є споживачами у значенні, наведеному в Законі України «Про страхування».

Предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом. Об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку (стаття 4 Закону).

Забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону).

Згідно із статтею 5 Закону, страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону, у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Частиною 1 статті 18 Закону встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

У разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата, зокрема у зв`язку з смертю потерпілої фізичної особи (п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону, страхова (регламентна) виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть потерпілої фізичної особи настала протягом одного року з дня дорожньо-транспортної пригоди та є прямим її наслідком.

Згідно із абзацом 1 частини 2 статті 25 Закону, страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у разі смерті потерпілої фізичної особи здійснює страхову (регламентну) виплату у зв`язку із втратою годувальника кожній особі, яка відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та з урахуванням положень Сімейного кодексу України має право на таке відшкодування, у розмірі, що розраховується відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 25 Закону, загальний мінімальний розмір страхової (регламентної) виплати особам, які перебували на утриманні одного померлого, за весь період її отримання не може становити менше 36 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку.

Згідно із частино 3 статті 25 Закону, страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у вказаній ДТП, покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а у даному випадку на страховика забезпеченого транспортного засобу -відповідача.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 32, для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно життю або здоров`ю потерпілої фізичної особи.

Відповідно до пункту 8 ч. 3 статті 32 Закону, до заяви про страхову (регламентну) виплату додаються, у разі вимоги про страхову (регламентну) виплату у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи: свідоцтво про смерть потерпілої фізичної особи; документи, що посвідчують право осіб на утримання від померлої потерпілої фізичної особи або перебування осіб на утриманні потерпілої фізичної особи згідно з частиною другою статті 25 цього Закону, та документи, що підтверджують доходи померлої потерпілої фізичної особи за календарний рік, що передує року настання дорожньо-транспортної пригоди (за наявності), - у разі вимоги заявника про виплату страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника; документи, що підтверджують сімейні, родинні відносини відповідно до частини другої статті 25 цього Закону, - у разі вимоги про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю годувальника; документи, що підтверджують факт поховання потерпілого та/або спорудження надгробного пам`ятника та здійснення відповідних витрат, - у разі вимоги заявника про виплату відшкодування у зв`язку із здійсненням витрат на поховання потерпілого.

Частинами 1,2 статті 34 Закону встановлено, що страховик (МТСБУ) зобов`язаний у строк, передбачений частиною п`ятою статті 32 цього Закону, письмово у спосіб, зазначений у заяві про страхову (регламентну) виплату, повідомити заявника про прийняте за його заявою рішення. Страховик (МТСБУ) зобов`язаний здійснити страхову (регламентну) виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення за його заявою про здійснення такої виплати.

Згідно із частиною 5 статті 34 Закону, у разі якщо відповідальними за заподіяння шкоди взаємопов`язаними, спільними діями є декілька осіб, розмір страхової (регламентної) виплати за кожну з таких осіб визначається страховиком, якому подано заяву про страхову виплату, а в разі подання заяви про регламентну виплату - МТСБУ, шляхом поділу розміру заподіяної шкоди пропорційно до кількості таких осіб.

Позивачі у встановленому законом порядку звернулися до страховика водія транспортного засобу, із заявами про виплату страхового відшкодування.

Загальний розмір страхового відшкодування внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_8 , був розрахований страховиком шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість відповідальних осіб, відповідно до положень ч. 5 ст. 34 Закону, тобто на два, що стверджується сторонами.

Із розрахунків завданої шкоди вбачається, що розмір належної до відшкодування страхової виплати був зменшений страховиком удвічі, із посиланням на рівний ступінь відповідальності водія застрахованого транспортного засобу та загиблого потерпілого ОСОБА_8 .

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження відповідача виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

У першому випадку слід довести: наявність обставин непереборної сили; її надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов; причинний зв`язок між даною обставиною і завданою шкодою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.11.2021 у справі № 342/709/20 та від 06.07.2022 у справі № 442/3107/21.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Відповідно до частини ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу. Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №445/370/19.

Положення ст. 193 ЦК України є загальною нормою права, а Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом, і вимоги саме цього нормативного акту повинні бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на яку покликався відповідач, у разі якщо відповідальними за заподіяння шкоди взаємопов`язаними, спільними діями є декілька осіб, розмір страхової (регламентної) виплати за кожну з таких осіб визначається страховиком, якому подано заяву про страхову виплату, а в разі подання заяви про регламентну виплату - МТСБУ, шляхом поділу розміру заподіяної шкоди пропорційно до кількості таких осіб.

Водночас суд зауважує, що для форми вини у вигляді грубої необережності потерпілого характерно, що особа передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. у будь-якому випадку оцінку поведінки потерпілого щодо наявності вини у формі грубої необережності здійснює суд, приймаючи рішення по справі. Презумпції вини потерпілого не існує. Вина останнього повинна бути доведена завдавачем шкоди (відповідальною особою).

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 та 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, зазначена ДТП є страховим випадком і заподіяна позивачам, як батькам, дружині та дітям загиблого шкода підлягає відшкодуванню, і такий обов`язок покладається на страховика.

Наведений правовий висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 року № 447/2222/20.

Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 у справі №6-183цс14 вказав, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Також, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Наведений правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі №204/3783/16-ц.

Докази того, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілої особи ОСОБА_8 або ж непереборної сили, сторони суду не назвали та не надали.

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну у результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду у кримінальному провадженні. Тому, відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для незадоволення вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові у справі № 242/1930/21 від 16.02.2022.

Таким чином, за встановлених обставин справи, ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ», як страховик є зобов`язальним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, страховик набуває права зворотної вимоги до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Враховуючи встановлені обставини справи, на переконання суду, зменшення страхової виплати страховиком без доведення вини потерпілого є безпідставним.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що належить задовольнити повністю.

При вирішенні даної справи, суд також бере до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що позов задоволено повністю, а позивачі відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 2 440 грн 00 коп.

Щодо стягнення з відповідача понесених позивачами витрат на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 25 000 грн 00 коп., суд зазначає про таке.

15 червня 2026 року до суду надійшла заява представник позивачів про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, у якій він просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу позивачів у сумі 5 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_2 , у сумі 5 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_3 , у сумі 15 000 грн 00 коп. на користь ОСОБА_4 (яка є законним представником неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

На підтвердження реальності вказаних витрат до матеріалів справи долучено договір №21 про надання правової допомоги від 06.04.2026, договір №22 про надання правової допомоги від 06.04.2026, договір №23 про надання правової допомоги від 06.04.2026, акт наданих послуг від 11.06.2026 до договорів про надання правової (правничої) допомоги №21-23 від 06.04.2026, ордер серії АІ №2106475 від 06.04.2026, ордер серії АІ №2106476 від 06.04.2026, ордер серії АІ №2106483 від 06.04.2026, посвідчення адвоката України №6423/10 від 15.02.2018, видане на ім`я Синюк Станіслав Леонідович , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10 від 15.02.2018, видане на ім`я Синюк Станіслав Леонідович , згідно з якими розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Синюка Станіслава Леонідовича становлять 25 000 грн 00 коп.

Вказані докази у сукупності доводять наявність та реальність витрат позивачів на правову допомогу.

03 серпня 2026 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, у якому вона вказує, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є завищеним, а кількість часу, витраченого на надання правової допомоги позивачам - необґрунтованою, а тому представник відповідача вважає, що вартість витрат на правову допомогу, підлягає до зменшення до 1 000 грн 00 коп.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, що вказана категорія справ не є складною та існує чисельна усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, враховуючи, що подання таких позовів, не є одиничним випадком, що відповідно не потребує значного часу для професійного адвоката для складання позовної заяви, враховуючи її зміст, обґрунтування, викладені обставини, долучені докази, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу, складність даної справи та ціну позову, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, суд приходить до переконання, що заявлені представником позивачів витрати на оплату послуг адвоката у сумі є не співмірними та не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому підлягають до задоволення у розмірі 3 000 грн. на кожного з позивачів.

Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 89, 141, 229, 247, 263, 264, 354, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП) НОМЕР_8 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 154) про стягнення суми страхового відшкодування- задовольнити повністю.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» на користь:

-ОСОБА_2 - 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., що становить відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп.;

-ОСОБА_3 - 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., що становить відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 - 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., що становить відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 , як законному представнику ОСОБА_5 - 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., що становить відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 , як законному представнику ОСОБА_6 - 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., що становить відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. та шкоди, у зв`язку з втратою годувальника у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» на користь:

-ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.;

-ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 , як законному представнику ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.;

-ОСОБА_4 , як законному представнику ОСОБА_6 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ-СТРАХУВАННЯ» на користь держави судовий збір у сумі 2 440 (дві тисячі чотириста сорок) грн 00 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суд у може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Ватажок-Сташинська