Решение № 139039474, 10.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4019/26

Провадження № 2/522/6369/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання Андрієвської М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філіїї «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філіїї «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська дорожна організація професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача:

одноразову матеріальну допомогу у розмірі десяти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію вперше в сумі 323793,40 гривень;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 і частково за 2025 роки в розмірі 20% тарифної ставки в сумі 13193,00 гривень;

заохочувальних виплат у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати 60 років з дня народження в розмірі 13530,00 гривень;

середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні по день розрахунку (за один місяць 23279,34 гривень за один місяць).

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач працювала на різних посадах Одеської залізниці з 1989 року. 10.02.2026 звільнена у з в`язку з виходом на пенсію за віком наказом від 29.01.2026 № 86/ос з посади інженера першої категорії відділу експлуатації служби колії регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця». На момент звільнення загальний стаж позивача становив 35 років 07 місяців 08 днів. Згідно умов колективного договору при стажі роботи більше 15 років при звільненні на пенсію не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку виплачується матеріальна допомога, яка становить десять середньомісячних заробітків, що становить 232793,40 гривень. Також позивач зазначає, що їй не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення у 2022-2023 та 2025 роках, не була виплачена у загальному розмірі 13530,00 гривень. Також не була виплачена заохочувальна виплата на ювілейну дату 60 років у розмірі 100% посадового окладу. В день звільнення позивачу мала бути нарахована та виплачена сума у розмірі 259516,40 гривень, одна не виплачена на момент подання позову, тому за твердженням позивача згідно ст. 117 КЗпП має бути виплачений середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

За результатами автоматизованого розподілу судової позивач ОСОБА_1 справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.04.2026 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 27.05.2026.

25.05.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. У випадку задоволення позовних вимог повністю або частково - зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95%, або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме розумним, пропорційним та справедливим.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із звільненням на пенсію визначене умовами Колективного договору між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011-2015 р.р. Пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління. у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Рішення є дійсним та відповідає правам, наданим роботодавцю чинним, на момент ухвалення рішення, законодавством. Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік виплачена позивачу в січні 2025 року в повному обсязі у розмірі 100 % посадового окладу. В 2023 році заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення позивачем на адресу відповідача не подавалася. У 2025 році матеріальна допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі 30 % від посадового окладу, відповідно до рішення правління №Ц-82/39 від 27.06.2024, що не заперечується та підтверджується позивачем, тому, в силу приписів норм ЦПК України, не потребує доведення. Згідно із зазначеним рішенням була зупинена дія окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та прийнято рішення здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в єдиному розмірі мінімальної норми 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Отже, нарахування та виплата одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати (60 років) є правом, а не обов`язком відповідача, і для його виплати обов`язковою умовою є клопотання (подання) керівника підрозділу, прийняття відповідного рішення комісією з питань оплати праці. Відповідно пункту 3 ст. 10 закону № 2136-ІХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ «Укрзалізниця» понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ «Укрзалізниця» на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов`язань відповідача.

У судове засідання 27.05.2026 прибув позивач ОСОБА_1 , представник третьої особи Костовська В.І. Відповідач у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, заяви та клопотання не подавав. Розгляд справи відкладено на 30.06.2026 у зв`язку з першою неявкою відповідача.

30.06.2026 до суду від представника відповідача надійшли пояснення, у яких вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а у випадку задоволення повністю або частково, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95% або до будь-якого іншого розміру, який суд вважає розумним, пропорційним та справедливим.

У судове засідання 30.06.2026 прибули позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 , представник третьої особи Костовська В.І. Сторони підтримали свої вимоги і заперечення.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 10.07.2026.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, вислухавши доводи учасників справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захи-щаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному пра-во на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Згідно ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ч. 2 ст. 95 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд встановив, що наказом (розпорядженням) № 86/а від 29.01.2026 Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звільнено 10.02.2026 ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за статтею 38 КЗпП України.

Позивач вважає, що відповідач не виплатив у повному обсязі суми належні їй при звільненні, зокрема: одноразову матеріальну допомогу у розмірі десяти середньомісячних заробітних плат, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 і частково 2025 роки у розмірі 20% тарифної ставки, заохочувальної виплати у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати 60 років з дня народження, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні по день розрахунку.

Щодо стягнення виплати одноразової матеріальної допомоги у розмірі десяти середньомісячних заробітних плат

Пунктом 4.17. Колективного договору між адміністрацією і дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011-2015 роки, дія якого продовжена до 31.12.2026 Постановою керівництва АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» і Президії дорпрофсоюзу № Н-02/77 пр-62/24 від 16.12.2025, при звільненні працівників, у зв`язку з виходом на пенсію вперше, виплачують основну єдиноразову грошову допомогу у відповідності до Положення № 8 до колективного договору у розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи у галузі: зокрема, більше 15 років п`ять середньомісячних заробтіків.

Окрім того, у випадку звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникнення права на пенсію, але не пізніше трьох місяців (без урахуванням тимчасової непрацездатності та строку дії воєнного стану в Україні), виплачувати додаткову допомогу за добросовісну працю на залізниці в таких розмірах при стажу роботи у галузі: вище 35 років для жінок п`ять середньомісячних заробітків.

Згідно протоколу № 2 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 29.01.2026 стаж роботи у залізничній галузі ОСОБА_1 на дату виходу на пенсію складає 35 років 07 місяців 08 днів, що дає право на отримання основної одноразової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової одноразової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, відповідно до колективного договору залізниці. Виплата основної одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті буде проведена після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Отже, позивач, яка має стаж роботи у залізничній галузі понад 35 років, на підставі п. 4.17. Колективного договору має право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі десяти середньомісячних заробітних плат.

У наказі № 86/а від 29.01.2026 про звільнення позивача зазначено, що виплату одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію вперше у розмірі десяти середньомісячних заробітків проводити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Тобто відповідач не заперечує право позивача на отримання зазначеної грошової допомоги, однак, вважає, що строк її виплати не настав.

Щодо доводів відповідача про зупинення дії колективного договору суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. (ч. 3 ст. 10 ).

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України в редакції, чинній з 13.09.2025 та станом на момент припинення трудових відносин позивача з відповідачем, у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Згідно з п. 2 Закону України «Про внесення зміни до статті 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом сторони колективного договору зобов`язані почати переговори про можливості та строки поновлення дії його положень, зупинених без взаємної згоди його сторін. Порядок та строки поновлення дії таких положень визначаються сторонами колективного договору.

Про рішення щодо поновлення дії положень колективного договору сторона роботодавця повідомляє орган, що здійснив повідомну реєстрацію цього колективного договору, у тижневий строк з дня ухвалення такого рішення.

Як вбачається з листа АТ «Укрзалізниця» вих. № Ц-5-1.5-25/122/25 від 04.04.2025 рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Оскільки станом на момент припинення трудових відносин позивачем з відповідачем діяла редакція ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка передбачала можливість дії окремих положень колективного договору за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором, докази досягнення згоди щодо зупинення дії певних положень колективного договору, а також щодо внесення змін до колективного договору, відповідач не надав, докази початку переговорів про можливості та строки поновлення колективного договору у строк, встановлений Закоом України «Про внесення зміни до статті 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відповідач не надав, суд вважає, що у виниклих правовідносинах відповідач зобов`язаний був виконати вимоги п. 4.17 Колективного договору та виплатити позивачу одноразову матеріальну допомогу у розмірі десяти середньомісячних заробітних плат.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 і частково за 2025 роки в розмірі 20% тарифної ставки в сумі 13193,00 гривень

Відповідно до п. 4.16. Колективного договору працівникам залізниці за письмовою заявою надається впродовж року разова допомога на оздоровлення, як правило, при виході у відпустку в розмірі, не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу, встановленого на дату звернення за допомогою.

Відповідно до рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-83/39 Ком.т. від 27.06.2024 ухвалено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філії, філії та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філії, філії та їх структурних (виробничих) підрозділів за письмовою заявою працівників, які безперервно працюють в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

У судовому засіданні позивач визнала, що доплату матеріальної допомоги за 2022 рік вона отримала у 2025 році.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача за виплатою матеріальної допомоги у 2023 році.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги за 2022 та 2023 роки не підлягають задоволенню.

У 2025 році матеріальна допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі 30 % від посадового окладу, відповідно до рішення правління №Ц-82/39 від 27.06.2024, що не заперечується сторонами.

З огляду на викладені вище висновки суду щодо не доведення відповідачем наявності підстав для зупинення дії певних положень колективного договору після внесення змін до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які набрали чинності 13.09.2025, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для обмеження розміру виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у 2025 році.

Щодо стягнення заохочувальних виплат у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати 60 років з дня народження в розмірі 13530,00 гривень

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Положення про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця» положення розроблене відповідно до Кодексу законів про працю України, законів України «Про оплату праці», «Про запобігання корупції», Генеральної угоди, Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», та є невід`ємною частиною Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками.

Пунктом 8.1 розділу 8 «Інші заохочувальні виплати та винагороди (крім винагороди за підсумками за рік)» Положення про оплату визначено, що це розділ регламентує порядок встановлення та виплати інших заохочувальних виплат (одноразових заохочень, премій, винагород за, в тому числі, сумлінну працю з нагоди ювілею.

Згідно з п. 8.3 розділу 8 Положення про оплату, рішення щодо виплати працівнику інших заохочувальних виплат та винагород приймається керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління (розділ 10 цього Положення) за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Відповідно до п. 8.8. Положення від про оплату праці працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової). Клопотання (подання) подає керівник із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника.

Із вказаних приписів Положення про оплату праці вбачається, що заохочувальна виплата за сумлінну працю з нагоди ювілею виплачується у разі прийняття відповідного рішення щодо виплати керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття такого рішення про виплату позивачу заохочувальної виплати з нагоди ювілею.

За таких обставин, позовній вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні по день розрахунку (за один місяць 23279,34 гривень за один місяць)

Відповідно до ч. 1-2 ст. 117 ЦПК України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 викладено такий правовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.»

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. (…) Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

З огляду на компенсаційний характер відшкодування за статтею 117 КЗпП України майнових втрат працівника, керуючись критеріями, визначеними Великою Палатою Верховного Суду, які спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною, враховуючи, що невиплата одноразової матеріальної допомоги та 20 % матеріальної допомоги на оздоровлення пов`язана із введенням в Україні воєнного стану, значним збитками, пов`язаними із військовою агресією російської федерації проти України та руйнуванням залізничної інфраструктури, суд дійшов висновку про зменшення розміру суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 23279,34 гривень.

Таким чином, всього з відповідача підлягає стягненню сума 258548,24 гривень, яка складається з: одноразової матеріальної допомоги у розмірі 232793,40 гривень, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 2475,50 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23279,34 гривень.

З огляду на приписи ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідач підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у сумі 2585,48 тривень.

Повний текст рішення суду складений 12.08.2026, з урахуванням значної навантаженості та періоду перебування судді у щорічній відпустці.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 258-259, 263-265, 268, 273, 293-294, 315, 319, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філіїї «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) одноразову матеріальну допомогу у розмірі 232793,40 гривень (двісті тридцять дві тисячі сімсот дев`яносто три гривні 40 коп.), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 2475,50 гривень (дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 50 коп.), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23279,34 гривень (двадцять три тисячі двісті сімдесят дев`ять гривень 34 коп.), всього 258548,24 гривень (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот сорок вісім гривень 24 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) в дохід держави суму судового збору у розмірі 2585,48 гривень (дві тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 48 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 12.08.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА