Решение № 139002649, 14.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20505/25

Провадження № 2/752/2512/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №75771529 від 21.05.2021р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №75771529 від 21.05.2021р. та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором позики №75771529 від 21.05.2021р. в розмірі 48 853,50 грн., з яких 15 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 33 853,50 грн. сума заборгованості за відсотками, а також стягнути судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що з метою отримання кредиту відповідач звернувся до ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та між сторонами був укладений Договір позики №75771529 від 21.05.2021р. За цим Договором відповідач отримав від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» грошові кошти у кредит, які зобов`язався повернути у строки, встановлені Договором. 19.11.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №1911, за яким ТОВ «Фінансова компанія управління активами» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №75771529 від 21.05.2021р. У подальшому 03.04.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №030423-ФК, за яким до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №75771529 від 21.05.2021р. Оскільки відповідачем не сплачено заборгованість в повному обсязі, то заявлені відповідні вимоги для стягнення боргу в судовому порядку.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25.08.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Фінпром Маркет», постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

28.08.2025р. відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09.09.2025р. постановлено повернути клопотання відповідача без розляду.

10.09.2025р. відповідач повторно подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.09.2025р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

02.12.2025р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що визнає укладення ним договору позики №75771529 від 21.05.2021р. та не заперечує факт отримання кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн., проте не погоджується з нарахованими відсотками в розмірі 33 853,50 грн. за період з 22.05.2021р. по 18.09.2021р., тобто за 120 днів, оскільки, як вказує відповідач, у позивача є право нараховувати відсотки лише в межах строку позики, тобто за період з 21 травня 2021р. по 20 червня 2021р., і сума за цей період складає 6 988,50 грн. нарахованих відсотків, з урахуванням частково сплаченого боргу за проценти в розмірі 1 966,50 грн. від 19 червня 2021р. Також відповідач зазначає, що позивач пропустив строки подання позовної заяви до нього з даними вимогами. Окрім того, наголошує на тому, що позивачем не підтверджено факти надання правничої допомоги.

04.12.2025р. надійшла до суду відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача. Вказує, що в Договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому Договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарних днів. Щодо строку позовної давності, то, як зазначає позивач, у період з 02.04.2020р. по 04.09.2025р. строки позовної давності були зупинені і звернення позивача з даним позовом 16.08.2025р. вчинено в межах строку позовної давності.

16.02.2026р. відповідач подав до суду заперечення (на відповідь на відзив ). Відповідач вказує, що позивачем не спростовано, що надані ним Правила надання грошових коштів у позику були погоджені при укладення з позичальником (відповідачем у справі), а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема, й щодо пролонгації договору. При цьому Договором позики від 21.05.2021р. не зазначались та сторонами не погоджувуались умови пролонгації чи автопролонгації. Відповідач не заперечує, що дійсно підписував кредитний договір та користувався кредитними коштами, однак заперечує, що вказаний договір містив умови пролонгації договору на 90 днів. Відповідач погоджується з наданим позивачем розрахунком та визнає позовну вимоги лише в частині стягнення тіла кредиту (позики) в розмірі 15 000,00 грн. та 6 988,50 грн. процентів.

Відповідачем подано також клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Відповідач звертає увагу, що подані позивачем документи на підтвердження витрат з правничої допомоги не є такими, оскільки не містять відомостей та інформації про боржників, щодо яких надається правнича допомога. При цьому зазначена сума витрат не є співрозмірною, не відповідає складності справи, не є співмірною з часом, витраченим адвокатом. На думку відповідача, вартість витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не може перевищувати 1 000,00 грн., і лише у випадку задоволення судом позову у справі в повному обсязі.

У додаткових поясненнях відповідач вказує, що позивачем не надано жодних

доказів, що підтверджують факт переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" до ТОВ "Фінансова компанія з управлінням активами", що є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Окрім того, відповідачем подано заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, за якою він просить стягнути з позивача на свою користь усі судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, в розмірі 10 000,00 грн.

Позивачем подані заперечення на заяву про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, вказуючи про те, що зазначені витрати в малозначній справі є значно завищеними, оскільки не потребують значеної витрати часу, та просить відмовити відповідачу в компенсації витрат на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

03.02.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено Договір позики №75771529 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцем таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Умовами вказаного Договору позики його сторони також визначили наступне: сума позики - 15 000,00 грн.; строк позики (строк Договору) - 30 днів; процентна ставка (базова)/день - 1,99 %, фіксована; дата надання позики - 21.05.2021р.; дата повернення позики - 20.06.2021р.; знижена процентна ставка/день% (застосовується у відповідності до умов програми лояльності) - 0,69%; процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день % (не застосовується в період карантину ) - 2,70%; орієнтовна реальна річна процентна ставка % - 886,52%; орієнтовна загальна вартість позики у грн. - 18 105,00 грн.

Додатком №1 до договору позики визначена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Судом встановлено, що Договір позики та додаток №1 до нього укладені шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідності до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається

таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або

кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 638 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» цей Закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.

За частиною 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Положення частини 6 даної статті Закону передбачають шляхи надання відповіді особи, якій адресова пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчиненні дій, що вважаються прийняттям

пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 10561 процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У відповідності до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Матеріали справи свідчать, що 21.05.2021р. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на виконання умов Договору позики перерахувало відповідачу 15 000,00 грн.

Також судом встановлено, що 19.11.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія управління активами», як фактором, був укладений Договір факторингу №1911, за умовами якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі заборгованостей, у розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (права вимоги).

Згідно з п. 5.2. Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі реєстру заборгованостей (з одночасною передачею реєстру заборгованостей в електронному вигляді), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписані сторонами Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід`ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підписуються в день укладення цього Договору.

19.11.2021р. сторонами Договору факторингу підписано Акт прийому-передачі реєстру заборгованостей за Договором факторингу №1911 від 19.11.2021р.

Також 19.11.2021р. сторонами підписано Акт прийому-передачі згідно реєстру заборгованості в електронному вигляді за Договором факторингу №1911 від 19.11.2021р.

У реєстрі прав вимоги №3 від 19.11.2021р. значиться боржник ОСОБА_1 , Договір №75771529.

Отже, з умов Договору факторингу №1911 від 19.11.2021р., актів прийому-передачі, реєстру прав вимоги вбачається, що до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №75771529.

Крім того, 03.04.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія управління активами», як клієнтом, та ТОВ «Фінпром Маркет», як фактором, був укладений Договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі заборгованостей, у розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (права вимоги).

Згідно з п. 5.2. Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі реєстру заборгованостей (з одночасною передачею реєстру заборгованостей в електронному вигляді), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні

права вимоги. Підписані сторонами Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід`ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в

електронному та паперовому вигляді) підписуються в день укладення цього Договору.

03.04.2023р. сторонами Договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023р. підписано Акт прийому-передачі реєстру заборгованостей.

Окрім того, 03.04.2023р. підписано Акт прийому-передачі інформації згідно реєстру заборгованості в електронному вигляді за Договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023р.

У реєстрі боржників від 03.04.2023р. значиться ОСОБА_1 , Договір позики №75771529.

Таким чином, виходячи з умов вказаних договорів факторингу позивач у даній справі 03.04.2023р. став кредитором, у тому числі і за Договором позики №75771529 від 21.05.2021р., боржник ОСОБА_1 .

У відповідності до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 1 ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором позики ні позивачу, ні первісним кредиторам.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості за тілом кредиту перед позивачем у сумі 15 000,00 грн., а тому вимога про стягнення вказаної суми основного боргу є обгрунтованою.

Позивачем, окрім того, заявлено до стягнення з відповідача суми процентів за користування кредитом за період з 22.05.2021р. по 18.09.2021р. в розмірі 33 853,50 грн.

Разом з тим, суд не може погодитись у повній мірі із періодом нарахування відсотків та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються

договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023р. у справі №910/4518/16 зробила висновки про те, що зі спливом строку кредитування чи пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту в межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору боргу), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а, отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає в позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а, отже, і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що умовами Договору позики визначений строк позики у 30 днів, то нарахування відсотків за користування

кредитним коштами може бути здійснено з 21.05.2021р. по 19.06.2021р. Разом з тим, оскільки позивач згідно поданого розрахунку суми заборгованості не нараховує проценти за 21.05.2021р., то судом береться до уваги період нарахування з 22.05.2021р. по 19.06.2021р.

За вказаний період за розрахунком суду сума відсотків склала 6 690,00 грн. з урахуванням сплаченої 19.06.2021р. суми в 1 966,50 грн., і саме вона підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

При цьому суд не погоджується з доводами позивача про те, згідно Правилами надання грошових коштів у позики ТОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" строк кредитування за Договором позики був пролонгований, враховуючи те, що ці Правила не містять підпису відповідача, а, отже, їх не можна розцінювати як частину Договору позики, і тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді умови договору щодо продовження строку кредитування.

За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 15 000,00 грн. та сума відсотків у розмірі 6 690,00 грн.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до розглянутих вище вимог.

Позивач подав заперечення на заяву про застосування строку позовної давності з посиланням на Закон України від 30.03.2020р. "Про внесення змін до деякких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та на п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Слід відмітити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц ; №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц; від 7 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 ; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності в суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування

якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в

позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав до 30.06.2023р.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії

норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Згідно Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення «Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав чинності 04.09.2025р.

Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України

права на доступ до суду було передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні карантину та правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого карантину та правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у зазначений період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента цей строк неодноразово продовжувався.

Отже, оскільки з 12.03.2020р. на території України установлено карантин, який тривав до 30.06.2023р., а також з урахуванням п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, що втратив чинність 04.09.2025р., та з огляду на те, що перебіг позовної давності почався з 20.06.2021р. та продовжувався згіно названих норм, а позов ТОВ "Фінпром Маркет" зареєстровано 18.08.2025р., то суд зазначає, що позивач не пропустив позовну давність, а тому підстави для відмови в задоволенні позову у зв`язку з його пропуском немає.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного

судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до

спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 065,86 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових

витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - не обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 зазначив, що як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано суду Договір №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024р., Витяг з Акту №14-П приймання-передачі наданої правничної допомоги від 19.05.2025р. на суму 3 500,00 грн., в якому зазначено про виконану роботу щодо боржника ОСОБА_1 , платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №579934713.1 від 19.05.2025р. з призначенням платежу "Оплата згідно акту №14-П приймання наданої правничої допоомги від 19 травня 2025р. за Договором про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01 листопада 2024 року без ПВД".

Відповідач клопотав про змешення розміру витрат на оплату правничої допомоги та вважає, що достанім розміром судових витрат у даному випадку є 1 000,00 грн.

Враховуючи особливості предмета спору, складність справи, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, а також, з огляду на те, що позовні вимоги задоволені частково, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 1 540,00 грн.

Відповідач також заявив про відшкодування витрат, понесених розглядом справи, та просить стягнути з позивача на свою користь 10 000,00 грн. витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою, на підтвердження чого надає Договір про надання правничої допомоги від 13.10.2025р., Додаток №1 від 13.10.2025р. до Договору про надання правничої допомоги від 13.10.2025р., Акт приймання-передачі грошових коштів згідно Додатку №1 до Договору про надання правничої допоомги від 13.10.2025р. на суму 10 000,00 грн., Акт приймання-передачі наданих послуг від 16.02.2026р. до Договору про надання правничої допомоги від 13.10.2025р. на суму 10 000,00 грн.

Позивач заперечує проти заяви відповідача про відшкодування витрат та просить відмовити в задоволенні цієї заяви.

Враховуючи наведені вище норми ЦПК України, а також практику Верховного Суду, з урахуванням того, що в частині позовних вимог відмовлено позивачу, а також наявність заперечень позивача, суд вважає, що підлягає до стягнення з позивача та користь відповідача сума витрат на правничу допомогу в розмірі 5 600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю «Фінпром Маркет» 15 000,00 (п?ятнадцять тисяч грн. 00 коп.) грн. заборгованості за тілом кредиту, 6 690,00 (шість тисяч шістсот дев`яносто грн. 00 коп.) грн. заборгованості за відсотками.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 1 065,86 (одна тисяча шістдесят п`ять грн. 86 коп.) грн. судового збору, 1 540,00 (одна тисяча п`ятсот сорок грн. 00 коп.) грн. витрат на правничу допомогу.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 5 600,00 (п`ять тисяч шістсот грн. 00 коп.) грн. витрат на правничу допомогу.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, код ЄДРПОУ 43311346).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення суду складено та підписано 14.08.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА