Решение № 138998467, 14.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 рокусправа № 380/8848/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСОПАРТНЕР" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

у с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛЕКСОПАРТНЕР" звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900705/2 від 11.12.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в межах виконання зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025 з компанією «Polidruk West» Sp. z o.o.» (Польща) погоджено поставку товару бутилацетат (Butyl acetate), виробництва VISTACHEM COMPANY LIMITED. З метою митного оформлення товару подано електронну митну декларацію №25UA209170107134U4 від 09.12.2025 із задекларованим кодом УКТЗЕД 2915330000 («N-Butyl Acetate н-бутилацетат (бутиловий ефір оцтової кислоти), безбарвна рідина, масова частка основної речовини 99,85%, номер CAS: 123-86-4, для використання в поліграфічній промисловості, не для медичного використання») та визначенням митної вартості за основним методом - за ціною договору (контракту). До митної декларації надано вичерпний пакет товаросупровідної, технічної та експертної документації. Однак за результатами митного контролю відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900705/2 від 11.12.2025, яким безпідставно коригував митну вартість із застосуванням методу визначення митної вартості 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів відповідно до ст. 60 МК України), та прийняв картку відмови №UA209170/2025/064713. Позивач наголошує, що надав усі необхідні документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару та складові витрат, а зауваження митниці щодо ненадання платіжних документів (при наявності відстрочки платежу) та щодо маршруту транспортування є безпідставними.

Ухвалою від 11.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

На адресу суду від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали (вх.№40483 від 13.05.2026).

Ухвалою від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 14.08.2026 розглянуто клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №47137 від 02.06.2026), у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що під час здійснення митного контролю за МД №25UA209170107134U4 встановлено сумніви щодо правильності визначення митної вартості. Зокрема, на думку митного органу, декларантом не надано банківських платіжних документів про сплату транспортно-експедиційних послуг та заявку до договору перевезення, виявлено розбіжності між задекларованими умовами поставки FCA Гданськ та фактичним маршрутом з перевантаженням у Гливіце, а також не надано виписок з бухгалтерської документації та інформації біржових організацій. З огляду на це митний орган вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості законною та обґрунтованою. Крім того, у разі задоволення позову відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу як неспівмірний та завищений.

На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№52818 від 18.06.2026), у якій позивач критично оцінює доводи відповідача, наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги, просить їх задовольнити в повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР», код ЄДРПОУ 45436322, зареєстроване як юридична особа. Одним з основних видів діяльності позивача є виготовлення поліграфічної продукції та використання хімічних розчинників у виробничому процесі, для забезпечення власних виробничих потреб у сировині позивач імпортує в Україну компоненти, у тому числі хімічні речовин.

01.09.2025 між компанією «Polidruk West» Sp. z o.o.» (Польща) та ТОВ «ФЛЕКСОПАРТНЕР» укладено контракт купівлі-продажу №PDW-FL-01/09/2025. В межах виконання даного Контракту сторонами підписано Специфікацію №0511/812 від 05.11.2025 та рахунок-фактуру №812/MG4/2025 від 05.11.2025 на поставку товару «Butyl acetate» вагою 26100,00 кг вартістю 26883,00 USD на умовах FCA Гданськ.

09.12.2025 декларантом позивача подано електронну митну декларацію №25UA209170107134U4, у якій задекларовано товар: «N-Butyl Acetate н-бутилацетат (бутиловий ефір оцтової кислоти), безбарвна рідина, масова частка основної речовини 99,85%, номер CAS: 123-86-4, для використання в поліграфічній промисловості, не для медичного використання», за кодом УКТЗЕД 2915330000. Митна вартість товару визначена за ціною договору (основним методом) у розмірі 26883,00 USD, що за курсом 42,07 грн/ USD становить 1130967,81 грн.

До митної декларації надано повний пакет документів, зокрема сертифікат аналізу ВТАС250812, рахунок-проформу (Proforma Invoice) BD25259 від 31.07.2025 року, рахунок-фактуру (інвойс) №812/MG4/2025 від 05.11.2025 року, коносамент MEDUOV563699 від 24.08.2025 року, накладну УМВС №31525233 від 01.12.2025 року, автотранспортну накладну (№1552), супровідний документ Т1 №25PL322080NUZS9TK9 від 28.11.2025 РОКУ, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №19938 від 05.12.2025 року, довідку про транспортно-експедиційні витрати, контракт, додаток (специфікацію) №0511/812 від 05.11.2025 року до контракту, договір про перевезення (транспортно-експедиторське обслуговування) №101025-01 від 10.10.2025 року, копію митної декларації країни відправлення №422720250000900752 від 20.08.2025 року, закупівельний інвойс BD25259 від 12.08.2025 року, Purchase order від 15.10.2025 року, Price offer від 01.10.2025 року, PRICE OFFER від 25.07.2025 року, висновок Львівської торгово-промислової палати (№19-09/1003), калькуляцію ціни (Kalkulacja ceny) від 09.12.2025 року, а також лист №081225-25 від 08.12.2025 року.

Під час здійснення митного контролю митний орган надіслав декларанту вимогу від 09.12.2025 року, в якій запропонував надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

На вимогу митного органу декларантом у встановлений строк, листом від 10.12.2025 року, надано перелік вже поданих документів та пояснення про те, що додаткових документів надаватися не буде, у зв`язку з чим просив підтвердити заявлену митну вартість.

Попри це, Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900705/2, яким митну вартість задекларованого товару визначено за другорядним методом за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (ст. 60 МК України) у розмірі 29623,50 USD (з розрахунку 1,1350 USD/кг на підставі МД №UA209170/2025/95506 від 05.11.2025).

На підставі вказаного рішення посадовими особами митного органу видано Картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209170/2025/064713 від 11.12.2025.

При вирішенні спору суд керувався таким суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, з приводу яких виник цей спір, регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі МК України).

Відповідно до ч.1 ст.49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1 та 2 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч.5 ст.53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (ч.2 ст.54 МК України).

Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.5 ст.54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) обмінюватися інформацією, що стосується митної вартості товарів, в електронній формі у форматі міжнародних стандартів обміну електронною інформацією з митними органами іноземних держав із використанням інформаційних технологій, за умови дотримання вимог щодо її конфіденційності; 7) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.7 ст.54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

За змістом ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до ч.2 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч.3 ст.58 МК України).

Згідно з ч.4 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. За змістом ч.3 ст.60 МК України, для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Згідно з ч.4 ст.60 МК України, ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. Відповідно до ч.5 ст.60 МК України, у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Згідно з ч.2 ст.55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору (контракту); обов`язок доведення митної вартості товару покладено на декларанта, який зобов`язаний подати митному органу достовірні відомості, що базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, які піддаються обчисленню. При цьому митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. При цьому наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Ненадання декларантом витребуваних документів може бути підставою для коригування митної вартості лише у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Як встановлено судом, разом з митною декларацією №25UA209170107134U4 від 09.12.2025 року декларант подав до митного органу повний пакет документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України, а на вимогу митного органу й перелік вже поданих документів та пояснення про те, що додаткових документів надаватися не буде, у зв`язку з чим просив підтвердити заявлену митну вартість. Ціну товару та інші складові митної вартості підтверджено контрактом №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025 року, специфікацією (Додатком №0511/812 від 05.11.2025 року), інвойсом №812/MG4/2025 від 05.11.2025 року, калькуляцією ціни від 09.12.2025 року, а також документами щодо вартості перевезення. При цьому підставою для непризнання заявленої митної вартості за основним методом слугували наведені у графі 33 оскаржуваного рішення обставини, які суд оцінює наступним чином.

Щодо посилання відповідача на ненадання декларантом банківських платіжних документів та заявки до договору на перевезення суд зазначає таке.

Відповідно до умов Договору про транспортно-експедиторське обслуговування №101025-01 від 10.10.2025 року, оплата послуг експедитора здійснюється Клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Як убачається з матеріалів справи, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №19938 датований 05.12.2025 року. Отже, на момент подання митної декларації №25UA209170107134U4 (09.12.2025 року) строк оплати ще не настав, що об`єктивно унеможливлювало надання банківських платіжних документів про здійснення такої оплати.

Суд зауважує, що за приписами п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України банківські платіжні документи подаються декларантом лише у разі, якщо рахунок сплачено, тобто за наявності самого факту здійснення такої оплати. Відтак, у митного органу були відсутні законодавчо визначені підстави для витребування банківських платіжних документів про оплату за транспортні послуги.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Зазначена норма МК України не містить імперативної вимоги про підтвердження транспортної складової митної вартості виключно банківськими платіжними документами.

Правова позиція щодо застосування вказаних норм викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14, відповідно до якої, оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), то довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Подані позивачем до митного оформлення рахунок-фактура №19938 від 05.12.2025 року та довідка про транспортно-експедиційні витрати №00000026977 від 05.12.2025 року містять повну, деталізовану інформацію про вартість перевезення вантажу, його перевалки та страхування на загальну суму 120 096,76 грн (в т.ч. ПДВ) / 1 545,49 USD, що повністю відповідає числовим значенням, врахованим декларантом у митній декларації.

Стосовно доводів відповідача про неподання заявки до договору перевезення, суд зазначає, що відповідно до п. 1.3 та п. 1.4 Договору №101025-01 від 10.10.2025 року заявка подається Клієнтом електронними засобами зв`язку (шляхом направлення електронного листа). Наявність чи відсутність паперового примірника такої заявки серед поданих супровідних документів є внутрішнім організаційним питанням сторін договору і не є тією розбіжністю чи суперечністю, що впливає на числові значення складових митної вартості товару, адже зауважень щодо ціни та обсягу наданих послуг у митного органу не виявлено.

До того ж, згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.04.2018 року у справі №815/329/17, фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати, так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 року у справі №803/3649/15, від 29.07.2020 року у справі №420/1709/19, від 19.11.2024 року у справі №420/23588/23 та від 23.01.2025 року у справі №160/20493/23, у яких зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару; умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються, а тому розбіжності щодо умов оплати у документах, доданих до митної декларації, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.

Щодо доводів відповідача про маршрут перевезення перевезення (Гданськ - Гливіце Мостиська), суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Товар ввезено в Україну на умовах FCA Гданськ (Польща) згідно з умовами Контракту №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025 року та специфікації №0511/812 від 05.11.2025 року. Відповідно до міжнародних правил Інкотермс, за умов поставки FCA обов`язок продавця з поставки вважається виконаним з моменту передачі товару перевізнику у визначеному пункті (у даному випадку - Гданськ). Усі витрати на подальше транспортування вантажу від місця передачі (Гданськ) до пункту призначення здійснюються за рахунок покупця та включаються до складових митної вартості товару.

Як убачається з матеріалів справи, вантаж прибув до порту Гданськ з Китаю морським транспортом за коносаментом MEDUOV563699 від 24.08.2025 року. Для подальшого транспортування вантаж було передано перевізнику PCC Intermodal S.A. для доставки залізничним транспортом через контейнерний термінал у м. Гливіце (Польща) до Мостиська (Україна) за накладною №31525233 від 01.12.2025 року та транзитним документом Т1 №25PL322080NUZS9TK9 від 28.11.2025 року, звідки автотранспортом за накладною №1552 від 08.12.2025 року доставлено до с. Чишки.

Здійснення технологічних операцій з перевантаження контейнера на терміналі у м. Гливіце є складовою єдиного мультимодального ланцюга перевезення. Структура та загальна вартість усіх цих транспортно-експедиційних послуг (включаючи портові збори, перевалку, залізничне та автоперевезення) чітко розшифрована експедитором ТОВ «ЄВРО ФОРВАРДІНГ» у довідці №00000026977 від 05.12.2025 року та повністю врахована у рахунку №19938 від 05.12.2025 року, за якими загальні витрати до кордону України становили 65 018,72 грн ($1 545,49 USD). Посилання митного органу на відсутність окремих документів на перевезення від Гданська до Гливіце є необґрунтованим, оскільки наданий комплект документів (коносамент, автотранспортна накладна, супровідний документ Т1) відображає повний та безперервний маршрут переміщення товару.

Щодо доводів митного органу про ненадання виписки з бухгалтерської документації та інформації біржових, суд підкреслює, що згідно з ч. 3 ст. 53 МК України витребування таких документів є правомірним лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що у поданих документах містяться розбіжності чи недостовірні відомості. Неподання декларантом документів, зазначених у ч. 3 ст. 53 МК України, сам по собі не тягне за собою безумовних негативних наслідків у вигляді відмови у визнанні заявленої митної вартості, якщо надані первинні документи у своїй сукупності дають змогу перевірити її числові значення. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2020 року у справі №480/4423/18.

Суд також враховує, що наданий позивачем до митного оформлення висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/1003 від 09.12.2025 року містить дослідження вартості товару (бутилацетату) та підтверджує, що розрахована вартість на умовах кордон України становить 1,089 USD/кг (за даними контрактної документації та цінами продавця) та 1,059 USD/кг (за даними виробника). Вказані значення повністю узгоджуються із заявленою позивачем митною вартістю товару за основними документами (1,030 USD/кг FCA Гданськ + вартість доставки $0,059 USD/кг = 1,089 USD/кг). Оцінки зазначеному висновку та наведеним у ньому документам відповідач в оскаржуваному рішенні взагалі не надав та мотивів їх неприйняття не навів.

Щодо застосування відповідачем другорядного методу 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) на підставі митної декларації №UA209170/2025/95506 від 05.11.2025 року суд зазначає таке.

Згідно з ч.3 ст.60 МК України, для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку, проте в оскаржуваному рішенні відповідач не навів будь-якого аналізу якості, торгової марки та репутації товарів обох виробників, що унеможливлює встановлення подібності (аналогічності) у розумінні ст.60 МК України.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 року у справі №804/1755/17 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 25.05.2021 року у справі №520/10386/2020, від 02.06.2022 року у справі №460/2674/20 та від 27.02.2025 року у справі №300/784/24, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України повинні враховуватися судом під час вирішення цього спору.

Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900705/2 від 11.12.2025 року наведеним вимогам не відповідає, оскільки не містить пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії, умови поставки та комерційні умови, а посилання на митну декларацію №UA209170/2025/95506 від 05.11.2025 року лише як на джерело цінової інформації, без наведення таких пояснень, не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за другорядним методом.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що позивач надав усі необхідні та достатні документи, передбачені митним законодавством, які підтверджують правильність визначення ним митної вартості товару за основним методом за ціною договору (контракту), тоді як відповідач, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірності оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, а покладені в його основу висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Львівської митниці №UA209000/2025/900705/2 від 11.12.2025 року є правовим актом індивідуальної дії, суд констатує невідповідність такого рішення критеріям, визначеним у п.п.1, 3 ч.2 ст.2 КАС України, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 3328,00 грн, наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу врегульовано ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18 від 04.02.2020 №280/1764/19.

Згідно з ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На адресу суду від позивача надійшло клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат (вх.№52828 від 18.06.2026) у якому просить стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Судом встановлено, що між АО «Саляк і Партнери» (адвокатське об`єдання) та ТзОВ «ФлексоПартнер» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №06/4-26/ФП від 06.04.2026.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором, адвокатське об`єдання зобов`язується надавати на підставі звернення клієнта правову допомогу, а саме:

- представляти інтереси клієнта в державних органах України, в судах України усіх інстанцій т.ч. державного реєстратора, нотаріуса, органах Державної податкової служби, органах місцевого самоврядування, державної виконавчої служби, а також перед іншими підприємствами, установами і організаціями.

Згідно п. 3.1 договору, клієнт оплачує послуги адвокатського об`єднання, передбачені розділом 1 цього договору у розмірі, визначеному окремою угодою або в актах наданих послуг (виконаних робіт).

Сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №06/4-26/ФЛ від 06.04.2026, відповідно до якого, надано клієнту такі послуги:

- опрацювання наданих клієнтом АО «Саляк і Партнери» документів, на підставі яких підготовлено позов 2 год / 1500 грн;

- вивчення судової практики, що регулює питання визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарі 1 год /750,00 грн;

- збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви 7 год/5250,00 грн;

-підготовка відповіді на відзив 2 год/1500 грн.

Разом 12 год- 9000,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 21.01.2021 за №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Суд зазначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

Суд, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена у договорі витрат на правничу допомогу є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спростило роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 9000,00 грн неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Представником відповідача зазначено, що дана справа є справою незначної складності. Обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Разом з тим, у позовній заяві, адвокатом наведено норми права, що застосовуються до даних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що в свою чергу вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання заявником вимог частини п`ятої даної статті щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив рішення від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 9000,00 грн витрати на правничу допомогу не відповідають реальності таких, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Львівської митниці становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт).

З огляду на викладене, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану учасників справи, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача становить 3000.00 гривень.

Щодо решти витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,-

у х в а л и в:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» (адреса: вул. Т. Шевченка, 86, село Чишки, Львівський район, Львівська область, 81144, ЄДРПОУ 45436322) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1, код ЄДРПОУ: 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900705/2 від 11.12.2025.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» (ЄДРПОУ 45436322) з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір на суму 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн.00 коп.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» (ЄДРПОУ 45436322) з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) витрати на правничу професійну допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна