Решение № 138998340, 13.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 рокусправа № 380/5611/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885), яка полягає у непризначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років за його заявою від 28.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ: 13814885) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з урахуванням наявної вислуги років у розмірі 29 років.

Ухвалою судді від 31.03.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що починаючи з лютого 2022 року уповноважені органи російської федерації припинили нарахування та виплату пенсії позивачу. Вказані обставини настали незалежно від волі позивача та не були зумовлені його діями чи бездіяльністю, а виникли внаслідок об`єктивних зовнішніх факторів. У результаті позивач фактично був позбавлений основного джерела існування, що свідчить про істотне втручання у його право на соціальний захист. У зв`язку з припиненням виплат позивач, маючи підтверджений стаж військової служби, відповідну вислугу років та статус особи офіцерського складу, фактично був позбавлений можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення на території України, попри наявність усіх передбачених законом підстав. З метою відновлення порушеного права на пенсійне забезпечення позивач 27.10.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення (поновлення) пенсії за місцем свого постійного проживання. За результатами розгляду зазначеної заяви отримав письмову відповідь, у якій відповідач фактично відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність можливості отримання пенсійної справи від органів російської федерації та припинення дії відповідних міжнародних договорів у межах Співдружності Незалежних Держав. Водночас такі доводи відповідача не спростовують факту наявності у позивача права на пенсію за вислугу років, не усувають обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти на підставі та в межах законодавства України та не можуть бути підставою для невчинення дій щодо призначення пенсії. Фактична відмова у призначенні пенсії та неприйняття відповідного рішення по суті заяви свідчать про протиправну бездіяльність відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 14.05.2026 (вх. № 7488ел), у якому зазначає, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1425 Про вихід з Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав Україна вийшла з Угоди від 15.05.1992. Дія Угоди припинена 04.01.2024. Головне управління позбавлене можливості здійснити запит пенсійної справи для поновлення виплати за новим місцем проживання. Окрім цього, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не призначало пенсію ОСОБА_1 та не припиняло її виплату, оскільки як отримувач пенсії за вислугу років на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області не перебував. Згідно з долученою копією паспорта, ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України 19.02.2002, проте, зі слів позивача, пенсію отримував в російській федерації.

Пенсії призначені відповідно до Закону-2262 є спецпенсіями та призначаються з врахуванням вислуги років особи та грошового забезпечення, що особа отримувала на службі які видаються уповноваженим органом. У Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області відсутні матеріали пенсійної справи позивача. А також не надходили від уповноваженого органу документи для призначення пенсії. Отже, в Головного управління відсутні підстави та можливість здійснити призначення (поновлення) виплати пенсії та здійснити запит пенсійної справи в російську федерацію враховуючи розірвання Угоди від 14.02.1992 та Угоди від 15.05.1992. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив від 19.05.2026 (вх. № 42549), у якій зазначає, що у відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.01.2026 наведені у відзиві доводи щодо нібито відсутності підтвердження припинення пенсійних виплат на території російської федерації взагалі не зазначались як підстава для відмови у призначенні пенсії позивачу. Натомість відповідачем фактично було наведено інші мотиви та підстави відмови, а тому посилання на нові обставини та аргументи лише на стадії судового розгляду справи свідчить про непослідовність правової позиції Відповідача та спробу додаткового штучного обґрунтування раніше прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 27.10.2025 щодо пенсійного забезпечення.

Листом від 11.11.2025 № 26725-28570/К-52/8-1300/25 відповідач повідомив, що Пенсійне забезпечення військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і членів їх сімей здійснювалося відповідно до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14.02.1992 (далі - Угода від 14.02.1992), Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992 (далі - Угода від 15.05.1992). Зазначеними Угодами було встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців держав учасниць Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно законодавства держави, на території якої вони проживають. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (зі змінами), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. На підставі Указу Президента України від 27.11.2023 № 789/2023 Про вихід України з Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей та Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові, гарантії військовослужбовців з військової служби, та членів їх сімей Україна вийшла з Угоди від 14.02.1992. Дія Угоди припинена 05.12.2023. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1425 Про вихід з Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та / членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав Україна вийшла з Угоди від 15.05.1992. Дія Угоди припинена 04.01.2024. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Враховуючи вищезазначене, Головне управління позбавлене можливості здійснити запит за Вашою пенсійною справою для поновлення виплати за новим місцем проживання.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно пункту «в» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Стаття 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії за вислугу років призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідач покликається на те, що російською федерацією розірвано Угоду між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14.02.1992, Угоду про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992.

Надаючи оцінку викладеним вище доводам суб`єкта владних повноважень, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Сстаттями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.

Однак, Україна вийшла з цієї угоди у 2023 році згідно з Указом Президента від 27.11.2023 № 789/2023.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для Держави Співдружності, обраної для постійного місця проживання.

Порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців передбачений Угодою про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992.

Згідно із статтею 2 названої Угоди у вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних Силах і інших військових формуваннях, зазначених у статті 1 цієї Угоди, у порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території котрих військовослужбовці проходили службу. Розмір грошового забезпечення (заробітку) для призначення пенсій військовослужбовцям і їх сім`ям визначається в порядку, встановленому законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці або їх сім`ї.

Згідно з постановою КМУ № 1425-2022-п від 23.12.2022 Україна вийшла з цієї Угоди.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд зазначає, що денонсація Угод означає, що вказані Угоди припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.

Крім того, відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації, не може бути підставою для позбавлення його права на пенсію в Україні.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/424/23.

Також суд звертає увагу, що статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійною фонду або до уповноваженою ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 4 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мапи місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Частина 5 статті 45 Закону №1058-IV передбачає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійною фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, які регулюють пенсійні правовідносини, суд дійшов висновку, що передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті органами Пенсійного фонду за результатами розгляду заяви про призначення (переведення, перерахунку) пенсії: про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Тобто, у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення (перерахунок, переведення) пенсії, останній зобов`язаний розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення.

Однак, у даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області всупереч вищенаведеним нормам законодавства не прийняло жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача від 27.10.2025 про призначення (поновлення) пенсії, а лише надіслало позивачу лист.

Отже, відповідач діяв протиправно, надаючи відповідь листом на заяву позивача, без постановлення рішення за результатом розгляду цього питання.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені норми законодавства, вимоги позивача, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення порушеного прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 27.10.2025 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополит Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні (поновлені) пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1331,20 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13.08.2026.

Суддя Кедик М.В.