Постановление суда № 138997975, 13.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

13 серпня 2026 року м. Київ № 320/31172/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса Україна, 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16 ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з нарахуванням та виплатою недоотриманої пенсії за період з 12.09.2025 року по теперішній час.

В силу вимог частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначаються докази, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому адміністративний позов є процесуальною формою реалізації права особи на судовий захист та має містити достатні відомості для визначення предмета спору, його фактичних і правових підстав, а також способу захисту порушеного права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий суд, а статтею 13 цієї Конвенції - право на ефективний засіб юридичного захисту. Водночас право на доступ до суду не означає звільнення особи, яка звертається до суду, від обов`язку дотримуватися встановлених законом процесуальних вимог.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка фактично нівелює встановлені законом вимоги до форми та змісту позовної заяви.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає конкретне порушене право, свобода чи законний інтерес особи, а не абстрактне прагнення до відновлення законності та правопорядку у публічно-правових відносинах.

Обов`язковою передумовою надання судового захисту є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися конкретно визначеного суб`єктивного права чи інтересу позивача та бути пов`язаним із конкретною поведінкою відповідного суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу, особа, яка звертається до суду, повинна самостійно визначити, яке саме її право, свобода чи законний інтерес порушено, у чому полягає таке порушення, яким рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача воно спричинене та який спосіб судового захисту необхідний для його поновлення.

Зазначене узгоджується із принципом диспозитивності, відповідно до якого саме позивач визначає предмет та підстави позову, зміст позовних вимог та обсяг судового захисту, за яким він звертається.

Суд не наділений повноваженнями самостійно визначати замість позивача предмет та підстави позову, встановлювати, які саме рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень позивач вважає протиправними, визначати замість позивача норми матеріального права, порушення яких останній пов`язує із заявленими вимогами, або самостійно обирати належний спосіб захисту порушеного права.

Вчинення судом таких дій фактично означало б формування предмета та підстав позову замість особи, яка звернулася за судовим захистом, що не відповідає засадам адміністративного судочинства.

У поданій позовній заяві позивач заявляє вимогу зобов`язального характеру - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоотримані суми.

Водночас позивачем не визначено, яке саме рішення, дія чи бездіяльність відповідача є предметом оскарження та у чому саме полягає їх протиправність.

Таким чином, позовна заява фактично містить вимогу про певний результат - перерахунок та виплату пенсії, однак не містить належного визначення конкретного порушення, яке передувало заявленій вимозі.

Саме по собі прохання зобов`язати суб`єкта владних повноважень здійснити певні дії не звільняє позивача від обов`язку визначити, яке саме рішення, дія чи бездіяльність відповідача призвели до порушення його права та в чому полягає протиправність такої поведінки.

Вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не може бути сформульована абстрактно, без зазначення юридичної підстави виникнення відповідного обов`язку відповідача та конкретного порушення права позивача.

За відсутності зазначених відомостей суд позбавлений можливості належним чином визначити предмет спору, встановити межі судового розгляду та предмет доказування, а також оцінити відповідність обраного позивачем способу захисту характеру стверджуваного порушення.

Крім того, така невизначеність позовних вимог перешкоджає відповідачу належним чином реалізувати право на захист, оскільки з позовної заяви не вбачається, проти яких саме рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідач має надати свої заперечення.

Суд також звертає увагу, що встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів у процесі розгляду справи не може підміняти обов`язок позивача належним чином сформулювати позов та визначити обставини, на яких він ґрунтується.

Інше означало б покладення на суд обов`язку самостійно встановлювати замість позивача предмет спору, з`ясовувати характер спірних правовідносин, визначати протиправну поведінку відповідача та формулювати належний спосіб захисту, що виходить за межі функції суду як незалежного арбітра спору.

При цьому суд не може на стадії вирішення питання про відкриття провадження самостійно припускати, які саме обставини мав на увазі позивач, якими нормами права він обґрунтовує свої вимоги та яку саме поведінку відповідача оскаржує.

Отже, позивачу необхідно привести позовну заяву у відповідність до вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом чіткого та недвозначного визначення: конкретного суб`єктивного права, свободи чи законного інтересу, який, на думку позивача, порушено; конкретного рішення, дії чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, які позивач вважає протиправними; обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання відповідачем відповідного обов`язку; конкретного та належного способу судового захисту щодо встановленого порушення.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги потребують конкретизації таким чином, щоб із позовної заяви було однозначно зрозуміло, яке саме право позивача порушено, ким, унаслідок яких конкретних дій чи бездіяльності, коли та за яких обставин відбулося порушення, якими доказами це підтверджується, які норми законодавства, на думку позивача, порушено відповідачем та який саме спосіб судового захисту позивач просить застосувати для поновлення порушеного права.

При цьому суд звертає увагу позивача, що усунення зазначених недоліків не передбачає надання судом правової оцінки спірним правовідносинам замість позивача або формулювання за нього позовних вимог. Саме позивач повинен визначити фактичні та правові підстави свого звернення до суду, тоді як суд після відкриття провадження надає правову оцінку заявленим вимогам у межах визначеного позивачем предмета спору.

Наведені недоліки позовної заяви є такими, що перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження та забезпечити належний розгляд справи в межах визначеного позивачем спору.

Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:

- уточненої позовної заяви (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи та один для суду), шляхом конкретизації змісту порушеного права та характеру правопорушення, деталізувавши який саме нормативний акт порушив відповідач під час яких дій чи бездіяльності, яким індивідуальним актом це зафіксовано тощо.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.