Постановление суда № 138994154, 14.08.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/4939/26

Провадження № 1-кп/191/321/26

У Х В А Л А

іменем України

14 серпня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026200000000029 від 24 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

До Синельниківського міськрайонного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026200000000029 від 24 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Підготовче судове засідання призначено на 14 серпня 2026 року.

В підготовчому судовому засіданні встановлено, що вказане кримінальне провадження не підсудне Синельниківському міськрайонному суду Дніпропетровської області з огляду на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення на території села Великоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Відповідно до ч.1 ст.32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.

Згідно п.1 ч.1 ст.34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.

Частиною 2 статті 34 КПК України визначено, що питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Згідно обвинувального акту, який направлено до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, на території села Великоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Тобто кримінальне правопорушення вчинено в межах територіальної юрисдикції Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра.

Таким чином, кримінальне провадження №12026200000000029 від 24 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України не підсудне Синельниківському міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що є всі передбачені законом підстави для направлення подання до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції.

Крім того, під час підготовчого судового розгляду кримінального провадження прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , оскільки він обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення і передбачені ст.177 КПК України ризики на даний час не зменшилися. Також просив визначити обвинуваченому ОСОБА_5 альтернативний розмір застави 200 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 665600,00 грн.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував і просив застосувати до ОСОБА_5 більш м`який запобіжний захід, посилаючись на те, що всі слідчі дії на даний час проведені, обвинувачений визнав свою вину і не має наміру переховуватися від суду.

Обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечував і зазначив, що всі слідчі дії на даний час проведені, ухилятися від суду він не має наміру.

Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали в межах вирішення даного клопотання, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Згідно п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до вимог ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, також суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою, при цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначено, що наявність вагомих підстав обвинуваченого затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. У рішенні ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальні правопорушення. Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» визначає, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Крім того, згідно рішення ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи. У справі «Феррарі-Браво проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.

При вирішенні заявленого клопотання суд враховує встановлені судом підстави обрання запобіжного заходу, а саме те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, вчиненого під час діє воєнного стану, що свідчить про можливість переховування його від суду.

Крім того, на даний час свідки по кримінальному провадженню не допитані, що свідчить про наявність ризику впливу на них з боку обвинуваченого у разі його звільнення з-під варти.

З урахуванням того, що у даному кримінальному провадженні вказані вище ризики не зменшилися та обставини, що були підставою для взяття обвинуваченого під варту, не змінилися, суд вважає за необхідне продовжити запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою з урахуванням вимог п.4 ч.2 ст.183 КПК України, строком на 60 днів, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти вищезазначеним ризикам.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, а саме в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240,00 грн.

Зазначений прокурором розмір застави 80 прожитковуваних мінімумів для працездатних осіб є завищеним.

Так, Європейський суд з прав людини зазначав, що розмір застави має бути посильним для підозрюваного та регулярно оцінюватися разом із майновим станом. Якщо сума є занадто високою і людина залишається під вартою лише через брак коштів, це вважається порушенням прав людини та перетворенням застави на покарання (Істоміна проти України).

Отже, розмір застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб суд вважає справедливим і здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Одночасно суд вважає за необхідне відповідно до ч.3 ст.183 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, у разі внесення ним застави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32, 34, 178, 183, 197, 314, 315, 316, 317 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Направити подання до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про направлення кримінального провадження №12026200000000029 від 24 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра.

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 12 жовтня 2026 року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області: код ЄДРПОУ 26239738, депозитний рахунок UA158201720355229002000017442, банк ДКСУ м.Київ, МФО 820172.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент протягом дії ухвали внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу суду прокурора або;

3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1