Решение № 138992476, 02.07.2026, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/8107/18

Провадження № 2/946/417/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Пащенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ізмаїл цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт б/н від 05.15.2015 року ОСОБА_2 отримав у позивача кредит у розмірі 91 648,35 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна угода разом з запропонованими АТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві, а також, з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами ознайомився на сайті https://privatbank.ua/rules. Позивач зазначає, що умови кредитного договору виконав у повному обсязі, однак відповідач належним чином платежі не здійснював, у зв`язку з чим станом на 30.10.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 274758,91 грн., яка складається з 89400,13 грн заборгованості за тілом кредиту, 52870,78 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 132488,00 грн заборгованості за пенею та комісією. Разом з тим, позивач у межах даного позову просить стягнути заборгованість у розмірі 116831,61 грн, яка складається з 89400,13 грн заборгованості за тілом кредиту та 27431,48 грн процентів за користування кредитом за період з 05.05.2015 року по 30.01.2017 року.

23.11.2018 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відкрито загальне позовне провадження у справі № 500/8107/18.

24.01.2019 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 500/8107/18 провадження закрито: в частині стягнення 89400,13 грн та 11518,26 грн (заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05.05.2015 року по 09.02.2016 року) на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, а в частині 15913,22 грн процентів за період з 10.02.2016 року по 30.01.2017 року на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

01.08.2019 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.01.2019 року скасовано, а справу № 500/8107/18 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

21.08.2019 року на підставі протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області вказана цивільна справа розподілена судді Пащенко Т. П.

23.08.2019 року ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. справу №500/8107/18 було прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Представник позивача подав клопотання щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак у зв`язку з технічними причинами участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції неможлива. В своїх заявах до суду представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення позовних вимог, при розгляді справи просив врахувати правову позицію викладену в письмових запереченнях. Згідно письмових заперечень відповідач зазначає, що 27.04.2016 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» вже звертався до суду з тотожним позовом до ОСОБА_1 у справі № 500/2289/16-ц про стягнення заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості б/н від 05.05.2015 року, укладеною з метою виконання позичальником (ФОП) договорів №№ 1-4, у тому числі договорів № 1 та № 3 від 17.10.2012 року. Відповідно до умов вказаної Генеральної угоди, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 91 648,35 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У межах справи № 500/2289/16-ц позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 131783,49 грн, яка складалась із: 89400,13 грн заборгованість за тілом кредиту; 11518,26 грн заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 05.05.2015 року по 09.02.2016 року; 19056,00 грн заборгованість за комісією за користування кредитом; 11809,10 грн штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.05.2018 року провадження у справі № 500/2289/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначена ухвала набрала законної сили 06.07.2018 року. Відповідач зазначає, що у даній справі позивач повторно заявляє вимоги щодо стягнення заборгованості за тим самим кредитним зобов`язанням, оскільки просить стягнути ту саму суму заборгованості за тілом кредиту 89400,13 грн, яка вже була предметом попереднього судового розгляду, та яка визнавалася позивачем, як складова повного розміру заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості б/н від 05.05.2015 року. Також у попередній справі № 500/2289/16-ц позивач вже заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 11518,26 грн за період з 05.05.2015 року по 09.02.2016 року, тоді як у даній справі просить стягнути 27431,48 грн процентів за період з 05.05.2015 року по 30.01.2017 року, тобто частково за той самий період, який вже був предметом судового розгляду у справі № 500/2289/16-ц. Відповідач вважає, що заявлення вимог щодо заборгованості за період, який вже був предметом судового розгляду та щодо якого спір було вирішено судом, є недопустимим, оскільки судове рішення у справі № 500/2289/16-ц набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, а тому відсутні правові підстави для повторного стягнення заборгованості та процентів щодо того самого кредитного зобов`язання. Крім того, звертаючись у 2016 році до суду із позовом до відповідача, позивач самостійно визначив розмір повної заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості б/н від 05.05.2015 року у сумі 131783,49 грн, яка включала, зокрема, 89400,13 грн заборгованість за тілом кредиту та 11518,26 грн проценти за користування кредитом. Аналогічна сума заборгованості за тілом кредиту 89400,13 грн заявлена позивачем і у даній справі, що свідчить про ідентичність предмета вимог. Спір між сторонами вже вирішено судом, а судове рішення набрало законної сили. Відповідно до статті 1050 ЦК України АТ КБ «ПриватБанк», звернувшись із позовом про дострокове стягнення заборгованості, реалізував право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також процентів і пені, передбачених договором, чим фактично змінив умови основного зобов`язання щодо строку його виконання, періодичності платежів та порядку нарахування процентів, що було предметом судового розгляду. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, а тому на момент такого звернення вважається, що строк виконання зобов`язання настав у повному обсязі.

Також відповідач зазначає, що повторне звернення позивача до суду із вимогами про стягнення процентів за користування кредитом за період після звернення банку із вимогою про дострокове погашення заборгованості є безпідставним, оскільки позивач реалізував право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

На думку відповідача, з моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитора на нарахування договірних процентів припинилось. На підтвердження зазначеного відповідач посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 444/9519/12, а також у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 року у справах № 473/825/16-ц, № 186/1974/14-ц та від 19.09.2018 року у справі № 643/16336/16-ц. Крім наведеного, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Згідно зі ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти, а до цих правовідносин застосовуються норми про позику (ст. 1046, 1048, 1049 ЦК України), якими передбачено обов`язок повернення коштів у визначений договором строк та право на проценти лише в межах умов договору. Статтею 631 ЦК України визначено, що строк договору це період, протягом якого сторони виконують свої зобов`язання. Водночас п. 2.2 Генеральної угоди передбачено дострокове настання строку виконання зобов`язання у разі прострочення понад 31 день, коли строк повернення кредиту вважається таким, що настав на 32-й день порушення. Отже, умовами договору визначено порядок зміни строку виконання зобов`язання, включаючи його дострокове настання. З матеріалів справи вбачається, що останні платежі здійснювалися 15.12.2015 та 27.04.2016, у зв`язку з чим строк виконання зобов`язання настав не пізніше 16.01.2016. Таким чином, на момент звернення позивача до суду у 2016 році строк виконання зобов`язання вже настав, а кредитор реалізував право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за ст. 1050 ЦК України. Оскільки Генеральною угодою не передбачено нарахування процентів після спливу строку або його дострокового настання, підстави для їх подальшого нарахування відсутні. Відповідно до наведених правових позицій проценти за кредитним договором можуть нараховуватись лише у межах строку кредитування або до моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, після чого підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Як вбачається із змісту позовної заяви позивач, як на підставу своїх вимог не посилається на положення ст.625 ЦК України. У зв`язку із наведеним відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а ч. 1 ст. 1049 вказаного Кодексу встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору кредит у строк та в порядку, встановлених договором.

У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 08.09.2008 року звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого з 14.06.2018 року є АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 08.09.2018 року (а. с. 5 т.1).

Відповідач підтвердив, що ознайомився і згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, що підтверджується підписом у заяві (а.с.5 т.1).

05.05.2015 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, метою якої є утворення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору б/н від 17.10.2012 року (далі договір 1), б/н від 11.09.2013 року (далі договір 2), б/н від 17.10.2012 року (далі договір 3), №SAMDN52000091180912 від 06.06.2013 року (дали договір 4), разом договори, а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (на сайті privatbank.ua), відповідно до якої ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного лінії на платіжну картку на споживчі цілі у розмірі 91 648,35 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 на місяць (18 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом в зазначені в заяві, Умовах та правилах строки. (а.с.2 т.2)

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надав кредитні кошти у розмірі 91648,35 грн. на строк 36 місяців з 05.05.2015 року по 31.05.2018 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі, в обмін на зобов`язання відповідача з повернення кредиту і сплати процентів в розмірі 1,5 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначені в заяві, Умовах та правилах строки. Позичальник повинен погашати заборгованість по кредиту щомісячними платежами в сумі 3325,00 грн. в період часу з 1 по 25 число кожного місяця.

Згідно п. 1.10 Генеральної угоди дана Генеральна угода в частині розділу «1. Реструктуризація заборгованості» діє протягом строку дії Договору 1, Договору 2, Договору 3, Договору 4.

З розділу 1 Генеральної угоди, вбачається, що позикодавець зменшує позичальнику розмір суми заборгованості, що виникла з дати надання позичальнику кредиту тощо (п.п.1.1.1., 1.2.1, 1.3.1, 1.4.1).

Отже, отримання суми кредиту мало місце до укладання вказаної Генеральної угоди.

На підтвердження позову крім Генеральної угоди позивач надав Витяг із Умов та правил надання банківських послуг від 06.03.2010 року N СП-2010-256.

Звертаючись до суду з позовом, представник АТ КБ "ПриватБанк" просить суд стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за договором станом на 30.10.2018 року у розмірі 116831,61 грн., яка складається з : 89400,13 грн заборгованості за тілом кредиту, 27431,48 заборгованості по процентам за користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З позовом про визнання недійсної генеральної угоди від 05.05.2015 року ОСОБА_1 до суду не звертався. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що він не підписував заяву-анкету від 08.09.2008 року чи генеральну угоду від 05.05.2015 року.

Крім того, з наданого Банком розрахунку заборгованості (а.с. 4 т.1) та виписки за договором (а.с. 3-6 т.2), вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та періодично здійснював його погашення. Також відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що позивач у 2016 році вже звертався до суду із позовом до відповідача, щодо стягнення заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості б/н від 05.05.2015 року у сумі 131783,49 грн, яка включала, зокрема, 89400,13 грн заборгованість за тілом кредиту та 11518,26 грн проценти за користування кредитом, аналогічна сума заборгованості за тілом кредиту 89400,13 грн заявлена позивачем і у даній справі, що свідчить про ідентичність предмета вимог, спір між сторонами вже вирішено судом, а судове рішення набрало законної сили, лскільки, як вбачається з копії позову, додатків до нього та ухвали суду позивачем у справі №500/2289/16-ц заявлялися вимоги щодо стягнення заборгованості за договором від 17.10.2012 року та Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості б/н від 05.05.2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», в зв`язку з чим, суд прийшов до висновку, що розгляд правових відносин між сторонами належить до господарської юрисдикції. Крім того, в даній справі попереднім складом суду 24.01.2019 року було прийняте судове рішення про закриття провадження у справі: в частині стягнення 89400,13 грн та 11518,26 грн (заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 05.05.2015 року по 09.02.2016 року) на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, а в частині 15913,22 грн процентів за період з 10.02.2016 року по 30.01.2017 року на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Дане рішення суду було скасовано 01.08.2019 року постановою Одеського апеляційного суду та направлено справу для подальшого розгляду, у зв`язку з тим, що період заборгованості інший та предметом даного позову є наявність заборгованості, яка виникла в результаті неналежного виконання відповідачем Генеральної угоди від 05.05.2015 року, яка була укладена між банком та ОСОБА_1 , як фізичною особою, а не фізичною особою підприємцем. Тобто, відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Щодо заперечень представника відповідача, що на момент звернення позивача до суду у 2016 році строк виконання зобов`язання вже настав, а кредитор реалізував право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за ст. 1050 ЦК України, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення відсотків, суд приходить до наступного висновку.

Представник відповідача зазначає, що звернувшись 27.04.2016 року до суду з вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, процентів та штрафних санкцій, кредитор реалізував право, передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання основного зобов`язання та порядок нарахування процентів за кредитним договором.

Однак, судом вже встановлено, що 27.04.2016 року позивач звертався до суду з вимогою до ФОП Смилянський, а не до фізичної особи Смилянський, тому строки основного зобов`язання не змінилися. Крім того, як вбачається з п.п. 1.1.3, 1.2.3, 1.3.3, 1.4.3 дата погашення заборгованості 31.05.2018 року. Отже, підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з 05.05.2015 року по 30.01.2017 року.

Таким чином, суд вважає, що у банку наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 89400,13 грн., та 27431,48 грн. заборгованості по процентам, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

За правилами частини 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно платіжного доручення №ZZ428B0XL9 від 08.05.2020 року позивач сплатив судовий збір за подачу позову до суду в розмірі 2102,00 грн (а.с.1 т.1).

Виходячи з того, що позовні вимоги задоволені у повному розмірі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274-279, 280-289 ЦПК України, ст.ст.526, 530, 533, 611, 625, 651, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), заборгованість за кредитним договором №б/н від 05 травня 2015 року, в розмірі 116831,61 (сто шістнадцять тисяч вісімсот тридцять одна гривня шістдесят одна копійка) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), судовий збір в розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.

Суддя: Т.П.Пащенко