Решение № 138991691, 04.08.2026, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/527/26

Провадження № 2/675/703/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2026 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., за участю: секретаря судового засідання Хом`як І. Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Довженка В. І., представника відповідача Желіховської Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника адвоката Довженка В. І. із позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

ОСОБА_1 зазначає, що відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)» за вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року в справі 1-65/2004. На підставі зазначеного судового рішення із його пенсійних виплат здійснювалося стягнення на виконання вироку суду в частині цивільного позову.

Проте після прийняття постанови Правління Національного банку України № 466 від 06 серпня 2014 року перерахування коштів стягувачам, які перебувають на території Автономної Республіки Крим, стало неможливим.

Внаслідок цього на депозитному рахунку відповідача наявні кошти в сумі 21 534,45 грн, які до цього часу не передані стягувачам, а тому підстава, на якій вони були утримані, фактично відпала. Утримання майна за відсутності мети його передачі, на думку позивача, трансформується у безпідставне збагачення відповідача за рахунок засудженого, що позбавляє останнього засобів до існування та є актом свавілля.

Тому ОСОБА_1 вважає, що він набув право на повернення безпідставно утримуваних Державною установою «Замкова виправна колонія (№ 58)» коштів, а також на стягнення із відповідача трьох процентів річних і інфляційних втрат внаслідок такого безпідставного утримання коштів. Крім того, внаслідок неправомірних дій Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, що накопичувалися роками, неможливості одержання належного лікування та діагностики та порушенні принципу «справедливого балансу».

За указаних обставин, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправними дії Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» щодо утримання коштів із його пенсії після 06 серпня 2014 року та стягнути з відповідача на користь позивача 21 534,45 грн основного боргу, три проценти річних у сумі 7455,42 грн, 11 044,35 грн інфляційних втрат та 15 000,00 грн моральної шкоди, а всього - 55 034,22 грн.

У поданому до суду відзиві представник відповідача Подвигін А. В. просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Ствердив, що утримання із пенсії позивача проводилося відповідно до вимог чинного законодавства України. Законодавством не передбачено повернення боржнику коштів, утриманих на підставі виконавчих документів у випадку тимчасової неможливості їх перерахування стягувачу. Підстави для застосування ст. 625 ЦК України у даному випадку відсутні, оскільки між сторонами немає будь-яких грошових зобов`язань. Жодних протиправних дій щодо ОСОБА_1 установою не вчинялося, а тому законні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.

Ухвалою судді Ізяславського районного суду Хмельницької області від 08 квітня 2026 року задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалами суду від 08 квітня 2026 року задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення його позову. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представника адвокат Довженко В. І. у судовому засіданні позов підтримали з зазначених у ньому підстав та просили його задовольнити.

Представник відповідача Желіховська Л. В. проти задоволення позову заперечила із підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Як убачається із довідки № 87, виданої бухгалтерією Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) 20 квітня 2026 року, ОСОБА_1 дійсно відбував покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58).

У вказаній установі перебувають на виконанні виконавчі листи щодо ОСОБА_1 у справі 1-65/2004, видані Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, а саме:

- виконавчий лист № 1-65/2004 про стягнення на користь Кримського НДІСЕ коштів у сумі 508,52 грн, які утримано в сумі 508,52 грн;

- виконавчий лист № 1-65/2004 про стягнення на користь НДЕКЦ коштів у сумі 1001,74 грн, які утримано в сумі 1001,74 грн;

- виконавчий лист № 1-65/2004 про стягнення на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 400 000,00 грн, які утримано в сумі 12 833,38 грн;

- виконавчий лист № 1-65/2004 про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів у сумі 80 000,00 грн, які утримано в сумі 7190,81 грн.

Протягом 2005-2020 років здійснювалось утримання коштів згідно даних виконавчих листів на загальну суму 21 534,45 грн, з них: перераховано кошти в сумі 482,75 грн, не перераховано до цього часу кошти в сумі 21 051,70 грн.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 466 від 06 серпня 2014 року банкам України призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, тому кошти утримувались, але не перераховувались постраждалим. Кошти, які утримані з пенсії по вказаних виконавчих листах, знаходяться на депозитному рахунку установи. З 2022 року утримання по виконавчих листах із пенсій боржників припинено тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.

03 березня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Довженка В. І. звернувся до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) з вимогою щодо списання коштів в розмірі 21 051,70 грн з депозитного рахунку установи та зарахування їх на особовий рахунок засудженого, мотивуючи це тим, що подальші підстави для утримання зазначених коштів установою відсутні, що підтверджується його зверненням № 62, на що одержав лист від 10 березня 2026 року № 1015 про неможливість задоволення його звернення.

Також ОСОБА_1 звернувся до Управління західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області з приводу незаконного проведення Державною установою «Замкова виправна колонія (№ 58) відрахування коштів із його пенсії з метою збагачення. Дане звернення було направлене за належністю до Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а його копія до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області. Т.в.о. начальника Відділу поліцейської діяльності № 2 Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області повідомив ОСОБА_1 за вих. від 11 вересня 2024 року № 5559/121/124/106/01-2024, що в ході перевірки, яка проводилася зазначеним відділом поліції, було встановлено, що в діях працівників Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) відсутні ознаки кримінального та адміністративного правопорушення.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що підстава, на якій із нього на користь відповідача стягнено кошти, фактично відпала, оскільки після прийняття постанови Правління Національного банку України № 466 від 06 серпня 2014 року перерахування коштів стягувачам, які перебувають на території Автономної Республіки Крим, стало неможливим. Правовою підставою для повернення вказаних у позовній заяві коштів визначено положення статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 зазначала, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними.

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та безпідставно збагатило його.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому фактичному збагаченні, коли набувач, не набувши права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в юридичному збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача майна, що набуто поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 642/1088/23.

Положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 915/411/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 910/660/19, від 17 березня 2020 року у справі № 922/2413/19).

Судом встановлено, що утримання із пенсії ОСОБА_1 проводилося відповідачем на підставі виконавчих листів, виданих судом. Сума грошових коштів, про стягнення якої заявляє позивач, була утримана виправною установою саме на виконання вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2004 року в справі № 1-65/2004, тобто за наявності відповідної правової підстави.

Позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вищевказані грошові кошти були утримані відповідачем без достатньої правової підстави, або що відповідна правова підстава відпала на даний час, наприклад, у зв`язку зі скасуванням рішення суду, на підставі якого видано виконавчі листи, або в зв`язку з визнанням цих виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки відповідні кошти були утримані відповідачем із пенсії позивача на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та не скасоване до цього часу, суд приходить до висновку про те, що спірні кошти не мають характеру безпідставно отриманих.

Той факт, що відповідно до постанови Правління Національного банку України № 466 від 06 серпня 2014 року зобов`язано банки України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, і внаслідок цього тимчасово неможливо здійснити перерахування утримуваних коштів стягувачам, сам по собі не є належним та допустимим доказом тієї обставини, що відповідач зберігає у себе майно без достатньої правової підстави та зобов`язаний його повернути на користь позивача.

Тому підстави для визнання дій Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» щодо утримання коштів із пенсії ОСОБА_1 після 06 серпня 2014 року протиправними та стягнення з відповідача на користь позивача 21 534,45 грн безпідставно отриманих коштів відсутні, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Вказані вище висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17-ц.

Водночас оскільки вимоги щодо стягнення трьох процентів річних у сумі 7455,42 грн та 11 044,35 грн інфляційних втрат є похідними від основної вимоги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, у їх задоволенні слід відмовити.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача на його користь 15 000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди.

За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру і обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.

На думку суду, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки порушення прав позивача не мало місце, а тому правові підстави для такого стягнення відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання дій протиправними та стягнення коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , перебуває у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» - м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, РНОКПП - 1805914416.

Відповідач Державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)», місце знаходження - м. Ізяслав, вул. Патріотів, буд. 2 Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ - 08564771.

Повне рішення суду складене 14 серпня 2026 року.

Суддя: В. І. Столковський