Решение № 138989587, 05.08.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2126/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Вароди П.Б.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Богельського І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання батьківства,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вароду Павла Борисовича (ордер серії ВО №1116188 від 08 серпня 2025 року) звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третьої особи Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та просить:

- встановити факт батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком дитини громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

За життя, починаючи з червня 2017 року і до дня смерті, ОСОБА_3 перебував у близьких відносинах з відповідачкою ОСОБА_2 , з якою познайомився у місті Києві, проживаючи у селі Хотів Києво-Святошинського району Київської області, а вона на той час навчалася в місті Києві. У результаті цих відносин відповідачка завагітніла.

18 грудня 2018 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3 , у відповідачки ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_5 , запис про батька якої у Книзі реєстрації народжень здійснено відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Після народження дитини, приблизно через 3 - 4 дні, позивачка ОСОБА_1 , відвідуючи онуку за місцем проживання її матері, відповідачки ОСОБА_2 , у місті Дубровиці Рівненської області, відібрала зразки біологічного матеріалу (слини) дитини та передала їх разом зі своїми аналогічними біологічними зразками та зразками свого чоловіка ОСОБА_6 , для проведення порівняльного біологічного дослідження на предмет їх спорідненості, до ТОВ «Медико-генетичний центр «Мама Папа».

Відповідно до результату ДНК-аналізу №8638804 від 25 лютого 2019 року, проведеного зазначеною лабораторією встановлено, що ймовірність біологічного споріднення між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які виступають у дослідженні як передбачувані бабуся та дідусь по батьковій лінії, та дитиною ОСОБА_9 , становить 99,99%.

З часу народження дитини, позивачка ОСОБА_1 підтримує з нею сталі родинні стосунки, відвідує онуку за місцем її проживання у місті Дубровиці, постійно спілкується з нею телефоном, бере участь у її вихованні та розвитку, регулярно перераховує грошові кошти на банківський рахунок матері дитини, відповідачки ОСОБА_2 , а також передає посилки з подарунками та необхідними речами для забезпечення належних умов життя онуки.

Разом з тим, останнім часом відповідачка безпідставно обмежила можливість позивачки спілкуватися з онукою, що негативно позначається на їхніх усталених родинних відносинах.

У зв`язку з тим, що відповідачка ОСОБА_2 останнім часом почала обмежувати можливість позивачки ОСОБА_1 спілкуватися з онукою, виникла потреба у встановленні факту батьківства її сина ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 . Встановлення цього факту є необхідним для того, щоб позивачка могла реалізувати свої законні права як бабуся, брати участь у вихованні та розвитку дитини, а також захищати її права та інтереси.

Ухвалою судді від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 20 листопада 2025 року, яке не відбулося та було відкладено на 24 грудня 2025 року в якому оголошено перерву до 03 лютого 2026 року.

Вказаною ухвалою також задоволено копотання представника позивача - адвоката Вароди П.Б. та витребувано в Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію чи здійснено запис про батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у Книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Витребовувана інформація та копія актового запису про народження дитина надана суду 08 жовтня 2025 року.

Окрім того, представником позивача у позовній заяві, відповідно до положень ч. 1 ст. 93 ЦПК України, поставлено до відповідачки ОСОБА_2 запитання на які вказаною ухвалою зобов`язано відповідачку надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті у формі заяви свідка.

Така заява свідка в порядку ст. 93 ЦПК України подана відповідачкою ОСОБА_2 30 жовтня 2025 року.

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

Крім того, відповідачка скористалася наданим їй правом та подала до суду відзив на позову заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову зважаючи на наступне.

Так, відповідачка, з приводу заявлених позовних вимог, з посиланням на ч. 2 ст. 19 ЦПК України, зауважила, що дана заява подана в порядку позовного провадження.

Разом з тим, звертає увагу на норми статтей 126, 128, 130 СК України та вказує, що Закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства про що позов заявляється до особи, яка вважається батьком дитини, або нею самою, та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини.

Зважаючи на наведені норми законодавства, відповідачка зазначає, що встановлення батьківства у позовному провадженні можливе лише тоді, коли ймовірний батько дитини живий. Якщо ж він помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, встановлення факту визнання батьківства або факту батьківства можливе у порядку окремого провадження.

Вказує, що зі змісту наведених норм, у разі смерті батька дитини, факт батьківства особи, яку заявник вважає батьком дитини, може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

При цьому, звертає увагу на норму ч. 2 ст. 130 СК України, яка, з відсиланням на ч. 3 ст. 128 СК України, визначає перелік осіб, якими може бути подана заява про встановлення факту батьківства, а саме матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

З огляду на це та враховуючи п. 4 постанови Пленуму ВС України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України.

Щодо поданого позивачем результату ДНК-аналізу №8638804 від 25 лютого 2019 року, що проведений ТОВ "Медико-генетичний центр "Мама Папа", відповідачка, посилаючись на вимоги ст. 106 ЦПК України, зазначає, що якщо стороною по справі до суду подається висновок експерта, складений на замовлення такої сторони, а не на підставі ухвали суду, то в такому випадку вказаний висновок повинен містити відомості, що він складений саме для подачі до суду та відомості про те, що експерт, який складав даний висновок попереджений про кримінальну відповідальність, що також узгоджується з висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі 522/1029/18.

Також відповідачка заперечила обставини, викладені у позові, щодо того, що позивачка підтримує з дитиною сталі родинні стосунки, відвідує онуку за місцем її проживання, постійно спілкується з нею по телефону, бере участь у її вихованні та розвитку, регулярно перераховує грошові кошти на банківський рахунок їй, як матері дитини, а також передає посилки з подарунками. Позивачка також вказує, що вона обмежила їй можливість спілкуватися з онукою у зв`язку з чим виникла потреба у встановленні батьківства її сина ОСОБА_3 відносно дитини, що є, на думку позивачки, необхідним для того, щоб позивачка могла реалізувати свої законні права як бабуся, брати участь у вихованні та розвитку дитини, а також захищати її права та інтереси.

Свої заперечення відповідачка ґрунтує на тому, що позивачка з самого початку поставила під сумнів свої ж родинні зв`язки з дитиною, крадькома взявши матеріали для дослідження на встановлення біологічного споріднення, без відома та згоди на те матері дитини. У подальшому позивачка приїздила побачитись з онукою лише двічі за все життя дитини: перший раз у грудні 218 року, другий раз 24-25 липня 2025 року лише протягом двох днів. Втім зауважила, що перерахунок коштів, відвідувати та дарувати подарунки для дитини можуть не тільки родичі, а інші (знайомі, друзі, хресні батьки), але це не робитиме їхні стосунки усталенно родинними.

Наголошу, що зараз дитині повних шість років, однак позивачка маючи необмежену можливість у спілкуванні та відвідуванні дитини, лише двічі за шість років відвідала онуку.

Також звертає увагу, що твердження позивачки про те, що вона обмежує їй спілкування з онукою не відповідає дійсності та не підтверджується належними та допустимими доказами.

Отже, відповідачка просить відмовити у позові з наведених нею підстав.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Варода П.Б. позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Богельський І.В. позов не визнали з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи - Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився. Втім, через канцелярію суду надійшла заява представника третьої особи Д.Юрчук про розгляд справи без участі представника відділу на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася дитина - ОСОБА_10 . Матір`ю дитини є відповідачка ОСОБА_2 . Відомості про батька дитини в органах ДРАЦС внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (за вказівкою матері).

Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи копією актового запису про народження №231 від 27 грудня 2018 року (а.с.23).

Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 серпня 1997 року (а.с.10), позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Втім, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якого позивачка вважає біологічним батьком дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19 серпня 2025 року (а.с.10 звор.бік).

Як зазначає позивачка ОСОБА_1 , вона доводиться бабою дитині - ОСОБА_11 .

Як встановлено у судовому засіданні, дитина ОСОБА_10 з моменту народження і по теперішній час (протягом 7 років) постійно проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_2 , яка належним чином виконує свої батьківські обов`язки.

Доказів протилежного позивачкою до суду не надано.

Окрім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачка ОСОБА_1 є опікуном чи піклувальником дитини.

Вказаний факт позивачкою не спростований.

Так, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання батьківства, проте у змісті позовних вимог просить встановити факт батьківства щодо ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, суд зазначає, що такий спосіб захисту порушеного чи оспорюваного права є матеріально та процесуально помилковим з огляду на таке.

Сімейне законодавство чітко розмежовує інститути "визнання батьківства" (ст. 128 СК України) та "встановлення факту батьківства" (ст. 130 СК України) залежно від того, чи є живою особа, щодо якої ініційовано спір про батьківство.

Аналізуючи вказані норми законодавства суд звертає увагу на те, що норми ст. 128 СК України застосовуються виключно за життя чоловіка, якого позивач вважає батьком дитини. Позов у такому разі пред`являється безпосередньо до цього чоловіка, який набуває статусу відповідача, має право особисто заперечувати проти позову, надавати біологічні зразки та користуватися іншими процесуальними правами учасника справи.

Натомість, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, правовідносини регулюються виключно статтею 130 СК України, яка передбачає встановлення факту батьківства в порядку окремого (а не позовного) провадження за правилами глави 6 ЦПК України.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України). Відтак, після смерті особи неможливо заявити до неї позов або визнати її батьком у межах позовного провадження про "визнання батьківства", оскільки померла особа не може мати цивільних чи процесуальних обов`язків.

Заразом, згідно з ч. 2 ст. 130 СК України, заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч. 3 ст. 128 цього Кодексу.

Аналіз ч. 3 ст. 128 СК України свідчить, що законодавець визначив вичерпне коло осіб, які мають процесуальне право звертатися до суду з вимогами про визнання/встановлення батьківства, а саме: матір, опікун, піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує дитину, а також сама дитина, яка досягла повноліття.

При цьому, баба дитини (матір померлого біологічного батька) не наділена самостійним процесуальним правом на ініціювання такого спору за життя матері дитини, якщо дитина проживає з матір`ю, а баба не є її опікуном чи особою, яка фактично виховує та утримує дитину.

Зазначена норма має імперативний характер, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №361/2653/15-ц безпосередньо наголошено, що коло осіб, які мають право звертатися до суду із заявою про встановлення факту батьківства (або позовом про його визнання), регламентовано Сімейним кодексом України. Подавати таку заяву можуть виключно ті особи, які прямо зазначені у ст. 128 СК України (мати, опікун/піклувальник, утримувач дитини або сама повнолітня дитина).

До того ж, для підтвердження батьківства свого сина ОСОБА_3 , позивачкою додано результат аналізу ДНК (а.с.11), здійсненого на її замовлення, що проведений ТОВ "Медико-генетичний центр "Мама Папа", який встановлено, що ймовірність біологічного споріднення між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які виступають у дослідженні як передбачувані бабуся та дідусь по батьковій лінії та дитиною ОСОБА_14 , становить 99,99%.

Так, дійсно, для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі "Калачова проти російської федерації", заява №3451/05, § 34, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.

Як визначено ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, статтею 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подавати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Втім, у ч. 6 ст. 106 ЦПК України зазначається, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Частиною 5 ст. 106 ЦПК України чітко визначено, що у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Проте, наданий позивачкою ДНК аналіз не містить таких складових.

Вказані норми узгоджуються з висновком, зробленим у постанові Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №552/1029/18 з якого вбачається, що якщо стороною по справі до суду подається висновок експерта, складений на замовлення такої сторони, а не на підставі ухвали суду, то в такому випадку вказаний висновок повинен містити відомості, що він складений саме для подачі до суду та відомості про те, що експерт, який складав даний висновок попереджений про кримінальну відповідальність.

До того ж, як вказує відповідачка та, відповідно, не заперечує у своєму позові і позивачка, забір біологічного матеріалу для проведення вищевказаного тесту було здійснено без згоди її єдиного законного представника - матері, що, на переконання суду, є грубим порушенням особистих немайнових прав дитини та правил збирання доказів.

Ураховуючи положення ст.ст. 12, 81 ЦПК України, що визначають зміст змагальності судового процесу та обов`язок доказування, позивач мала право звертатися до суду із клопотанням про призначення судової експертизи і таким правом вона не скористалася.

Не варто залишати поза увагою той факт, що на момент розгляду справи, дитині виповнилося 7 років та, як вказує відповідачка, за цей час позивачка, яка рахує себе бабусею дитини, лише двічі бачилася з онучкою. а саме у грудні 2018 року. після народження дитини, та 24-25 липня 2025 року.

Отже, із зазначеного слідує, що позивачка не реалізувала свої права баби, передбачені ст. 257 СК України. зокрема, що баба має право на спілкування та виховання внуків.

Проте, відповідно до практики ЄСПЛ (рішення Kruskic and Others v. Croatia від 25 листопада 2014 року), обсяг зобов`язань держави щодо забезпечення зв`язку між бабою та онуками є значно вужчим, ніж у відносинах батьків і дітей.

Так, позивачка від народження дитини виявляла пасивність, не здійснювала жодних спроб налагодити фактичний емоційний зв`язок із дитиною та не реалізовувала надане їй законом право і, як результат, суд вважає, що за цей час у дитини сформувалося стабільне соціальне середовище.

Що стосується наявних у матеріалах справи копій платіжних інструкцій про перерахування грошових коштів на рахунок відповідачки, які, як вважає позивачка, свідчать підтвердженням її вимог та наявності родинних зв`язків із дитиною, судом сприймаються критично.

Тож, надані платіжні інструкції датовані лише 2024 та 2025 роками.

Тому, факт періодичного перерахування грошових коштів відповідачці протягом 20242025 років не є законодавчо визначеною підставою для виникнення процесуального права на звернення до суду з позовом про визнання батьківства чи встановлення його факту.

При цьому, суд зауважує, що надання фінансової допомоги не розширює імперативний та вичерпний перелік осіб, визначений ч. 3 ст. 128 та ч. 2 ст. 130 СК України, та не наділяє бабу процесуальною правосуб`єктністю (статусом належного позивача) за життя матері дитини.

У даному випадку важливим фактором є те, що зазначені платежі здійснювалися лише протягом двох років, тоді як дитині на момент розгляду справи вже виповнилося 7 років. Тобто, протягом решти років життя дитини, позивачка взагалі не виявляла фінансового чи особистого інтересу до неї.

Суд пересвідчується в тому, що сама по собі матеріальна допомога, яка до того ж мала епізодичний характер у короткому проміжку часу, не свідчить про наявність стабільних, тривалих та усталених родинних зв`язків між бабою та малолітньою дитиною. Перерахування коштів без особистої участі у щоденному житті, вихованні, духовному та фізичному розвитку дитини не формує між ними психологічного та соціального зв`язку "баби та онуки".

Таким чином, надані платіжні інструкції за 2024 та 2025 роки доводять лише факт безповоротної фінансової підтримки, але в силу закону не спростовують того, що позов пред`явлено неналежним позивачем, і не є підставою для втручання у правовий статус дитини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що пред`явлення позову про "визнання батьківства" до матері дитини як до відповідача після смерті передбачуваного батька свідчить про те, що позивачка штучно створила позовне провадження та обрала спосіб захисту, який суперечить імперативним вимогам сімейного закону.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання батьківства - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 14 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 . адреса реєстрації: 48563, с. Милівці, Чортківський район Тернопільська область.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Дубровицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ: 35080399, адреса місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця. вул. Воробинська, буд. 4 Сарненський район Рівненська область.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.