Решение № 138986349, 14.08.2026, Господарський суд Чернігівської області

Іменем України

РІШЕННЯ

14 серпня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/577/26 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД",

код ЄДРПОУ 38330194, вул. Гагаріна, буд. 36, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд",

код ЄДРПОУ 44132206, вул. Київська, 11, м. Чернігів, 14000,

про стягнення 456 552,50 грн

без повідомлення (виклику) сторін;

Обставини справи:

24.06.26, до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" про стягнення 456 552,50 грн заборгованості, в тому числі 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за видатковими накладними.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.26 справа №927/577/26 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою суду від 26.06.26 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.26 направлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно з довідками про доставку електронного листа, роздрукованих з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінета позивача 26.06.26 13:14, відповідача 26.06.26 13:09.

Відповідно до ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суд належним чином повідомив учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

Суд також врахував, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд констатує, що сторонами не заявлені клопотання щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, в порядку визначеному статтею 252 ГПК України. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснене при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 26.06.26.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" про стягнення 456 552,50 грн заборгованості за поставлений за видатковими накладними, в тому числі 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, укладеного у спрощений спосіб, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

За видатковими накладними:

-№16 від 05.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (кава БеллаКрема натуральна смажена в зернах (BellaCrema LaCrema 100 % Arabica 1000 gr)) у кількості 16 шт, ціна без ПДВ 291,67 грн, всього на суму 5600,06 грн з ПДВ.

-№124 від 30.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (кава БеллаКрема натуральна смажена в зернах (BellaCrema LaCrema 100 % Arabica 1000 gr)) у кількості 40 шт, ціна без ПДВ 291,67 грн, всього на суму 14000,16 грн з ПДВ.

-№285 від 28.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (кава БеллаКрема натуральна смажена в зернах (BellaCrema LaCrema 100 % Arabica 1000 gr)) у кількості 560 шт, ціна без ПДВ 375 грн, всього на суму 252 000 грн з ПДВ.

-№292 від 08.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (кава БеллаКрема натуральна смажена в зернах (BellaCrema LaCrema 100 % Arabica 1000 gr)) у кількості 40 шт, ціна без ПДВ 300 грн, всього на суму 14400 грн з ПДВ.

-№612 від 13.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (кава БеллаКрема натуральна смажена в зернах (BellaCrema LaCrema 100 % Arabica 1000 gr)) у кількості 192 шт, ціна без ПДВ 300 грн, всього на суму 69 120 грн з ПДВ.

-№337 від 05.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" товар (Смажена мелена кава Кафе Екселлент 100% у кількості 160 шт., Смажена мелена кава Кафе Преміум у кількості 160 шт., Смажена мелена кава Кафе Монтана у кількості 60 шт., кава БеллаКрема ЛаКрема натуральна смажена в зернах у кількості 16 шт, Кава БеллаКрема Еспрессо натуральна смажена в зернах у кількості 16 шт., Смажена мелена кава ГрандАрома у кількості 160 шт., Смажна мелена кава Арабіка у кількості 80 шт., Смажена мелена кава Кафе Стандарт у кількості 240 шт., всього на суму 90 199,63 грн з ПДВ., всього за видатковими накладними на суму 445319,85 грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками позивача та відповідача, а №292 від 08.03.24, №612 від 13.05.24 та №285 від 28.02.25 - скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем всього сплачено за товар 76 500 грн згідно наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій: №729 від 02.02.24 на суму 20 000 грн, №1519 від 28.02.25 на суму 14 500 грн, №867 від 08.03.24 на суму 23 000 грн, №1033 від 10.05.24 на суму 19 000 грн.

Несплата відповідачем вартості отриманого за видатковими накладними у розмірі 368 819,85 грн товару стала підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача 456 552,50 грн заборгованості, в тому числі 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості 456 552,50 грн заборгованості, в тому числі 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару отриманого за видатковими накладними №16 від 05.01.2024, №124 від 30.01.2024, №285 від 28.02.2025, №292 від 08.03.2024, №612 від 13.05.2024, №337 від 05.04.2023.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення вартості поставленого товару, на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, а також акцесорних вимог позивача за прострочення оплати його вартості.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частин 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в частині 1 статті 642 ЦК України.

Положеннями частини 2 статті 642 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до приписів статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 909/996/22 зазначив, що відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 922/1139/24, від 10.07.2024 у справі № 906/1108/23, від 30.11.2023 у справі № 910/9557/20, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Згідно з усталеними правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/55/23, від 30.04.2024 у справі № 910/5729/21, від 11.07.2023 у справі № 905/1223/21, від 11.01.2022 у справі № 927/738/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам під час розгляду справ належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи та встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини за договорами поставки, укладеними у спрощений спосіб.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як убачається з матеріалів справи позивачем передано відповідачу згідно видаткових накладних №16 від 05.01.2024, №124 від 30.01.2024, №285 від 28.02.2025, №292 від 08.03.2024, №612 від 13.05.2024, №337 від 05.04.2023 на загальну суму 445 319,85 гривень.

Судом установлено, що видаткові накладні №16 від 05.01.2024, №124 від 30.01.2024, №285 від 28.02.2025, №292 від 08.03.2024, №612 від 13.05.2024, №337 від 05.04.2023 містять найменування товару, його ціну, реквізити позивача (оферта), реквізити відповідача, а також підпис і печатку (у видаткових накладних: №292 від 08.03.24, №612 від 13.05.24 та №285 від 28.02.25) відповідача про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що зазначені позивачем у видаткових накладних (акцепт), що в свою чергу підтверджує обставину передачі позивачем товару відповідачу та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату отриманого товару.

Зазначені видаткові накладні підписані представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.

Таким чином, сторонами було укладено у спрощений спосіб договори поставки, зміст яких викладений у видаткових накладних.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, доказів повернення отриманого товару.

Суд зауважує, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджує обставину здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.

Положеннями частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання щодо сплати заборгованості за переданий товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу.

Доказів сплати вказаної суми боргу матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 368 819,85 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом враховано таке.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у межах визначених позивачем періодів нарахування, суд дійшов висновку, що сума 3% річних та інфляційних втрат розрахована позивачем вірно, отже позовні вимоги про стягнення 20801,85 гривень 3% річних та 66930,80 грн інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи N 910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи N 925/2301/14).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. (Постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 906/1222/19).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно з квитанцією про оплату №9024-2278-5756-6933 від 23.06.26 сплачено судовий збір у розмірі 5478,63 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5478,63 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артма-Трейд" (код ЄДРПОУ 44132206, вул. Київська, 11, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "З.МЕДВЕД" (код ЄДРПОУ 38330194, вул. Гагаріна, буд. 36, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) 368 819,85 грн основного боргу, 20801,85 грн 3% річних, 66930,80 грн іфнляційних втрат та 5478,63 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Документи по справі можуть бути направлені на адресу суду: пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, та на електронну адресу Господарського суду Чернігівської області: Е-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; тел. канцелярії (099)420-54-50.