Решение № 138980225, 11.08.2026, Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/438/26

провадження 2/287/1371/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Винара Л.В.

з участю секретаря Кострицької Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Олевську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», представник позивача Мінковська Анастасія Володимирівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (надалі позивач, ТОВ «ФК «Позика») звернулося до Олевського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , відповідачка, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 20.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 83508850, за умовами якого відповідачка отримала кошти в сумі 4200 грн. 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені цим кредитним договором. ТОВ «ФК «Ірбіс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну їй суму, проте остання зі свого боку не виконала умов кредитного договору. 01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та позивачем ТОВ «ФК «Позика» відповідно до чинного законодавства України укладений договір факторингу № 01092025/1. Відповідно до умов цього договору, відбулося відступлення права вимоги, та позивач ТОВ «ФК «Позика» набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги і за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021, що укладений між кредитодавцем та відповідачкою. Позивач ТОВ «ФК «Позика» зазначає, що сума заборгованості відповідачки становить 14910,00 грн., з них: 1) заборгованість за тілом кредиту - 4200 грн. 00 коп.; 2) заборгованість за відсотками 10710,00 грн.

Враховуючи наведене, позивач просить суд прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Стягнути з відповідачки на користь позивача ТОВ «ФК «Позика» заборгованість за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021 у розмірі 14910,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Винару Л.В.

На запит суду надійшла інформація стосовно зареєстрованого місця проживання відповідачки по справі ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 11.05.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 10.06.2026 відкладено судове засідання у справі та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк».

13.07.2026 на виконання ухвали суду про витребування доказів від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надійшла запитувана судом інформація.

Представник позивача ТОВ «ФК «Позика» в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просить розглядати справу без участі представника позивача, на підставі наявних доказів та матеріалів. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка в судові засідання 10.06.2026 та 11.08.2026 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у встановленому законодавством порядку, що стверджується матеріалами справи. Причини неявки суду невідомі, заяв про відкладення розгляду справи від відповідачки до суду не надходило. Відзив на позов відповідачка до суду не надала.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Згідно з ч.5 ст.223 ЦПК України, суд може розглянути справу за відсутності позивача, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідив матеріали справи, вирішив питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин та дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір про надання фінансового кредиту № 83508850, за умовами якого відповідачка отримала кошти в сумі 4200 грн. 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього договору, та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені цим договором. Відповідно до предмету договору, сума становить - 4200 грн. 00 коп., кредит надається строком на 90 днів з 20.09.2021. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити до 19.12.2021. Пільгова процентна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах 30 календарних днів з 20.09.2021 по 20.10.2021. Стандартна процентна ставка становить 3 % в день та застосовується у межах 60 календарних днів з 21.10.2021 по 19.12.2021. Видача (надання) кредиту товариством клієнту за цим Договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватись з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті , та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачки 796548 (а.с. 28-39).

Судом встановлено й те, що 20.09.2021 о 16:09:26 на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 було успішно перераховано кошти у сумі 4200 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23.10.2025 (а.с. 51).

Відповідно до інформації АТ КБ «Приват банк» від 01.07.2026 підтверджено зарахування на картковий рахунок відповідачки 4200,00 грн. 20.09.2021.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» нарахувало відповідачці заборгованість за кредитним договором у розмірі 14910,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 4200 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками 10710,00 грн. (а.с. 56-58).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та позивачем ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01. Відповідно до умов даного договору, відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021, що укладений між ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачкою (а.с. 40-50).

Відповідно до витягу із додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 сума заборгованості відповідачки становить 14910 грн. 00 коп., з них: сума заборгованості за тілом кредиту - 4200 грн. 00 коп.; сума заборгованості по відсотках - 10710 грн. 00 коп. (а.с. 19).

Відтак, позивач ТОВ «ФК «Позика», з урахуванням передачі права вимоги за укладеним договором факторингу, виконав свої зобов`язання, надавши відповідачці кошти за кредитним договором у встановленому в цьому договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, проте остання в односторонньому порядку відмовилась від виконання взятих на себе зобов`язань у наведеній частині, у зв`язку з чим допустила спірну заборгованість.

При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним договором відповідачкою не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частини 1-3 ст. 216 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У свою чергу, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Слід зазначити, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», згідно з приписами ЦК України, мають різний зміст. Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 ст. 631 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Своєю чергою, поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що між сторонами у справі (з урахуванням договору факторингу № 01092025/01 укладеного між ТОВ «ФК «Позика» та позивачем ТОВ «ФК «Ірбіс») було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору № 83508850 від 20.09.2021, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію його правомірності, у зв`язку з чим такий правочин, згідно із ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідачка не виконала зобов`язань за цим кредитним договором, допущену заборгованість нею у встановленому порядку та сумі не погашено.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість, яка складається в загальній сумі 14910 грн. 00 коп.

При цьому судом також було враховано, що розмір спірної заборгованості за вказаним договором відповідачкою не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.

Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

За правилом частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, серед яких витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно платіжної інструкції № 83508850 від 03.03.2026 (а.с. 1) позивачем було сплачено 2662,40 грн. судового збору, які підлягають стягненню з відповідачки.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн. 00 коп. позивач ТОВ «ФК «Позика» надало суду: копію договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, укладеного між ТОВ «ФК «Позика» та ФОП ОСОБА_2 (а.с. 22-27), копію акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 (а.с. 16-17); копію детального опису наданих послуг від 16.02.2026 (а.с. 20); копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копія посвідчення адвоката (а.с. 59-62).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідачкою не надано суду заперечення щодо витрат позивача ТОВ «ФК «Позика» на правничу допомогу у розмірі 5500 грн. 00 коп., водночас, суд, враховуючи принцип співмірності таких витрат, вважає, що витрати на правову допомогу у даній конкретній справі належить обмежити до 3000 грн. 00 коп., які стягнути на користь зазначеного позивача з відповідачки.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст.ст. 509,517,525,526,530,610,626,628,629,1050,1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», представник позивача Мінковська Анастасія Володимирівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 83508850 від 20.09.2021 у розмірі 14910 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот десять) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» сплачений судовий збір в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. понесених судових витрат у вигляді коштів на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення коштів на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»,місцезнаходження: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17Б, ЄДРПОУ 39493634.

Представник позивача: Мінковська Анастасія Володимирівна, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: 03117, м. Київ, пров. Берестейський, буд. 65.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. В. Винар