Решение № 138977638, 14.08.2026, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1115/26

Провадження № 2/452/1239/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" серпня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Бікезіної О.В.,

при секретарі судового засідання Кухар О.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача -

Львівської обласної прокуратури Сафонової М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про відшкодування заподіяної моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальноївідповідальності,

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області з позовом до Державної казначейської служби України та Львівської обласної прокуратури, в якому просить стягнути на його користь з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України 734 706,77 гривень моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.04.2018 року Самбірською місцевою прокуратурою внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018141290000021 та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом ДТП, яке відбулося 20.04.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, учасником якого був позивач.

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2019 року у справі № 455/137/19 (провадження № 1-кп/452/176/2019) ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.286 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року зазначений вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Турківського районного суду Львівської області від 21 квітня 2025 року у справі № 455/137/19 (провадження № 1-кп/458/15/2025) ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на підставі п. 3 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю в його діях складу зазначеного кримінального правопорушення.

Позивач в обґрунтування завданої йому моральної шкоди зазначив, що перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що надало позивачу право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (а.с.1-9).

Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання; запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву (а.с.68).

24.04.2026 року до суду від Державної казначейської служби України (Відповідача 1) надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що належним відповідачем у даній справі є Держава в особі органів, якими позивачеві заподіяна шкода, а не казначейство. При цьому, казначейство лише наділене повноваженнями щодо стягнення коштів на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Казначейство в даному випадку може бути залучено до участі у справі, як третя особа, з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак незалучення її не може бути підставою для відмови у позові. Сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Казначейства чи його територіального органу. Казначейство не володіє будь-якими фактичними даними щодо предмета спору. Також, залучення органу казначейства до участі у справі у якості співвідповідача, у разі задоволення позовних вимог, на казначейство безпідставно покладається тягар понесення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог до казначейства за безпідставністю (а.с. 73-79).

13.04.2026 року від представника Львівської обласної прокуратури Теличка О.О. (Відповідача 2) надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що по факту, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували визначений розмір моральної шкоди та вказували на причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями відповідача відносно позивача. Так, у позові лише в загальному зазначено, про те що ОСОБА_1 , перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, що ніби то надає йому право на отримання компенсації на підставі положень 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Окрім цього, суперечливим буде віднесення позивачем періоду з 14.11.2019 (дата винесення першого вироку по справі) по 14.09.2021 (дата скасування з направленням справи на новий розгляд), як такого, що завдано моральної шкоди, оскільки він не перебував під слідством. Таким чином, судовий розгляд обвинувального акту (судове слідство) стосовно ОСОБА_1 у період з 14.11.2019 по 14.09.2021 по суті не відбувався (20 місяців). Позивачем не надано жодних доказів того, що кримінальне переслідування відносно нього призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, негативних змін в емоційному стані (позивач з 2019 року успішно займається адвокатською діяльністю, а також працював у кримінально-виконавчій службі), а отже це не перебуває у причинному зв`язку з повідомленням про підозру чи застосуванням запобіжного заходу. Таким чином, позивач не підтвердив причинному зв`язку між моральними чи фізичними стражданнями та будь-якими рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури. Підсумовуючи наведене, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і протиправними діями Львівської обласної прокуратури, а також не обґрунтовано розмір оціненої позивачем шкоди. Представник Відповідача 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до обох Відповідачів (а.с. 109-119).

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с.131).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених ним письмово у позовній заяві. Зазначив, що сума, заявлена ним до відшкодування - 734 706,77 грн. це мінімальний розмір шкоди за сім років «вкраденого життя», який ним розрахований з розміру мінімальної заробітної плати на 2026 рік. В рамках даного кримінального провадження відносно нього обирався запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та нічного домашнього арешту.

Представник відповідача 2 - Львівської обласної прокуратури Сафонова М.П. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, навела доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 1 - Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представника відповідача 1.

Вислухавши доводи учасників справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, з постанови заступника прокурора Львівської області, старшого радника юстиції Борейка Г.Д. від 21.04.2018 року про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення органу досудового розслідування: «21.04.2018 року Самбірською місцевою прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом ДПТ, яка відбулася 20.04.2018 року на автодорозі Н-13 «Львів-Самбір-Ужгород», приблизно о 21 годині 50 хвилин, поблизу населеного пункту Торгановичі Старосамбірського району Львівської області на відрізку дороги 81 км+200 м автомобіль ВАЗ-2114 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням працівника органів прокуратури Львівської області ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України».

Проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018141290000021 від 21.04.2018 доручено слідчому відділу прокуратури Львівської області, матеріали зазначеного кримінального провадження направлені для організації досудового розслідування начальнику слідчого відділу прокуратури Львівської області (а.с.17-18).

23 квітня 2018 року заступником начальника другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Львівської області Замараєвим Р.М. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 19-21).

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2018 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 02.07.2018 року, включно (а.с.22-23).

Інших доказів щодо продовження (обрання) запобіжних заходів щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Відповідно до постанови від 15 травня 2018 року заступника Генерального прокурора, державного радника юстиції 3 класу Столярчука Ю.В., доручено здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42018141290000021 від 21.04.2018 Головному слідчому управлінню Національної поліції України (а.с. 24-25).

Постановою від 23 червня 2018 року заступника Генерального прокурора, державного радника юстиції 3 класу Столярчука Ю.В. продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018141290000021 до 3 (трьох) місяців, до 23.07.2018 (а.с. 26-28).

17 січня 2019 року заступником начальника другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Львівської області, молодшим радником юстиції Замараєвим Р.М. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, а саме про те, що він підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України (а.с.29-32).

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2019 року у справі № 455/137/19 (провадження № 1-кп/452/176/2019) ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст.286 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення (а.с.33-44).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Львівської області Замараєва Р.М. задоволено частково, вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України скасовано та призначений новий розгляд у суді першої інстанції (а.с.45-50).

Вироком Турківського районного суду Львівської області від 21 квітня 2025 року у справі № 455/137/19 (провадження № 1-кп/458/15/2025) ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. (а.с.51-62).

Зазначений вирок суду набрав законної сили 22.05.2025 року.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 зазначає що перебував під слідством і судом 84 місяці 29 днів - з моменту вручення повідомлення про підозру до набрання вироком Турківського районного суду Львівської області від 21 квітня 2025 року законної сили, зазнав значної моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані,

Завдану моральну шкоду позивач оцінює в сумі 734 706,77 грн.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 23 квітня 2018 року (з дати вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України) до 22 травня 2025 року (до дати набрання законної сили вироком Турківського районного суду Львівської області від 21 квітня 2025 року у справі № 455/137/19, (провадження № 1-кп/458/15/2025), що загалом становить 7 років 29 днів (84 місяці 29 днів).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8647 гривень, відтак, на момент вирішення спору, в основу розрахунку моральної шкоди має бути покладений розмір мінімальної заробітної плати в сумі 8647,00 гривень.

Таким чином, розмір моральної шкоди, обрахованої у відповідності до вищевказаних норм Закону становить:

84 місяці х 8647,00 грн. = 726 348,00 грн.

29 днів х 8647,00 грн./ 30 днів = 8358,77 грн.

726 348,00 грн. + 8358,77 грн. = 734 706,77 грн.,

що загалом є гарантованим державою мінімумом моральної шкоди завданої позивачу та яку позивач просить стягнути на свою користь.

Доводи Львівської обласної прокуратури про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Виходячи із вищевикладеного, дослідивши надані докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку Турківського районного суду Львівської області від 21 квітня 2025 року у справі № 455/137/19, суд дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, розгляду кримінального провадження тривалий час, що призвело до негативних змін в емоційному стані позивача, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, нераціонального витрачання життєвого часу, значних витрат фізичних, душевних та матеріальних ресурсів.

Тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що відшкодування в розмірі 734 706,77 гривень відповідатиме розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу в межах заявлених ним позовних вимог.

З приводу наданих Державною казначейською службою України заперечень і доводів, викладених у відзиві на позовну заяву відносно безпідставності залучення Казначейства в якості відповідача у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 466/2780/21 (провадження № 61-17432св23), згідно із яким відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та по суті є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).

Враховуючи усталену судову практику щодо участі Державної казначейської служби України у справах щодо відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету (як приклад у справах №757/20448/22-ц, 757/20705/20), суд вважає, що належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі як сторона через Державну казначейську службу України, як орган, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 76-80, 89, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 734 706,77 грн. (сімсот тридцять чотири тисячі сімсот шість гривень 77 коп.) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства та прокуратури.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач 1: Державна казначейська служба України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач 2: Львівська обласна прокуратура, адреса: 79005, Львівська область, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19, ЄДРПОУ 02910031.

Повний текст рішення складено 14.08.2026 року.

Головуюча суддя