Решение № 138975848, 24.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/6703/26

Провадження № 2/643/5436/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання припиненими зобов`язань за кредитним та іпотечним

договорами, скасування записів у Державному реєстрі речових

прав на нерухоме майно, зобов`язання вчинити певні дії та

стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі позивач) в особі свого представника адвоката Ципліцького Д.О. звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі відповідач, Банк), в якому просить суд:

- визнати зобов`язання ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за Кредитним договором № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року та Договором іпотеки № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року припиненими;

- записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 4233613 (тип значення: заборона на нерухоме майно) від 15 грудня 2006 року та за реєстраційним номером 4235713 (тип значення: іпотека) від 13 березня 2007 року скасувати;

- зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , які були передані Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» на виконання умов Кредитного договору № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року та Договору іпотеки № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року;

- стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що після належного та повного виконання забезпеченого іпотекою кредитного зобов`язання, що підтверджується рішеннями судів у справі № 690/522/22, добровільним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, а також встановленням судом факту повного виконання зобов`язання і визнанням цієї обставини представником Банку, основне зобов`язання припинилося відповідно до статей 526, 599, 1054 Цивільного кодексу України. Як наслідок припинення основного зобов`язання, відповідно до статті 593 Цивільного кодексу України та статей 4, 17 Закону України «Про іпотеку», припинилися і зобов`язання за договором іпотеки, а відповідач був зобов`язаний протягом встановленого законом строку звернутися із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки, забезпечити скасування записів про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, що також передбачено умовами договору іпотеки. Однак, незважаючи на припинення забезпеченого зобов`язання, відповідач зазначених дій не вчинив, а звернення позивача про припинення обтяжень та повернення документів залишив без належного вирішення, чим, на думку позивача, створив стан правової невизначеності щодо існування його договірних обов`язків та безпідставно продовжив обтяження належного йому нерухомого майна. Посилаючись на положення статей 16, 23, 526, 593, 599, 1054, 1167 Цивільного кодексу України, статей 4, 17 Закону України «Про іпотеку», а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності способу захисту шляхом визнання припиненими зобов`язань, виконаних належним чином, позивач вважає належним способом судового захисту визнання припиненими всіх зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, скасування державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження, зобов`язання відповідача повернути оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, а також стягнення моральної шкоди, яка, за твердженням позивача, заподіяна тривалим невиконанням відповідачем покладених на нього законом і договором обов`язків, що спричинило душевні страждання, стан правової невизначеності та обмеження у повноцінному здійсненні права власності на належне позивачу нерухоме майно.

2.Стислий зміст заперечень відповідача проти позову.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підтверджуються належними доказами. На думку відповідача, Банк не відмовляв позивачу у припиненні іпотеки, скасуванні обтяжень чи поверненні правовстановлюючих документів, а лист від 19.03.2026 містив виключно вимогу щодо дотримання встановленої законодавством процедури ідентифікації клієнта або його представника, необхідної для забезпечення режиму банківської таємниці та перевірки повноважень особи, яка звернулася до Банку. Відповідач вважає, що його дії повністю відповідали вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність», були спрямовані на виконання встановлених законом обов`язків щодо захисту інформації про клієнта та не містили ознак протиправної поведінки. За відсутності неправомірних дій, на переконання відповідача, відсутні й передбачені законом підстави для покладення на нього цивільно-правової відповідальності. Також відповідач заперечує проти вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на недоведеність її заподіяння, відсутність вини Банку та причинно-наслідкового зв`язку між його діями і заявленими позивачем негативними наслідками, у зв`язку з чим вважає вимогу про стягнення 30 000,00 грн моральної шкоди необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

3.Стислий зміст заперечень позивача щодо доводів, викладених відповідачем у відзиві на позов.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій, посилається на той самий документ, який, на думку позивача, підтверджує їх неправомірність, а саме лист АТ КБ «Приватбанк» від 19.03.2026 № 20.1.0.0.0/7-260309/80263.

На думку представника позивача, твердження відповідача про те, що зазначений лист не є відмовою, а лише законною вимогою щодо дотримання процедури ідентифікації клієнта та/або його представника, не відповідає його змісту.

Представник позивача звернув увагу, що у першому абзаці зазначеного листа Банк повідомив, що питання щодо зняття обтяжень та передачі правовстановлюючих документів буде розглянуто після погашення заборгованості за Кредитним договором № НАЕЕGK01270005 від 15 грудня 2006 року. На думку позивача, наведене свідчить про те, що відповідач фактично розглянув звернення по суті та відмовив у його задоволенні, мотивуючи це наявністю непогашеної заборгованості, а не залишив звернення без розгляду з підстав недотримання вимог щодо ідентифікації чи з інших причин.

У зв`язку із цим представник позивача вважає, що доводи відповідача щодо необхідності дотримання вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» стосовно забезпечення банківської таємниці не стосуються предмета спору та не спростовують наведених позивачем обставин.

Щодо заперечень відповідача проти вимоги про відшкодування моральної шкоди представник позивача зазначив, що саме позиція Банку, який, на його думку, безпідставно відмовляється виконати законні вимоги позивача, незважаючи на наявні документи та відкриття судового провадження, є причиною моральних страждань позивача.

Також представник позивача звернув увагу на твердження відповідача про те, що предмет позову є типовим, а правова позиція однозначною, зазначивши, що таке твердження, на його думку, свідчить про типовість практики Банку щодо неповернення правовстановлюючих документів та невжиття заходів для скасування обтяжень після повного виконання позичальником своїх зобов`язань, що, на переконання позивача, також є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи доводи відповідача щодо відсутності доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначив, що у позовній заяві було прямо вказано про очікуване понесення таких витрат та зазначено, що їх остаточний розрахунок буде подано суду додатково відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України та умов договору про надання правничої допомоги. На думку представника позивача, на момент подання позову подання остаточного розрахунку було неможливим, оскільки розмір витрат залежить від фактичного обсягу наданої правничої допомоги та часу, витраченого на її надання, а тому є змінним. Представник позивача також зазначив, що збільшення обсягу процесуальних дій у справі з боку відповідача обумовлює відповідне збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягатимуть заявленню до відшкодування.

4.Рух справи.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі № 643/6703/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04 травня 2026 року.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 04 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 643/6703/26 до судового розгляду по суті на 16 червня 2026 року.

16 червня 2026 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Новіченко Н.В. у відпустці, наступне судове засідання призначено на 15 липня 2026 року.

У судовому засіданні 15 липня 2026 року представник позивача адвокат Ципліцький Д.О. підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача адвокат Кураксіна О.І. у судовому засіданні 15 липня 2026 року заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 15 липня 2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та призначив його проголошення на 24 липня 2026 року.

5.Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

15.12.2006 року між позивачем (Банк), та відповідачем-1 (Позичальник) було укладено Кредитний договір № НАЕЕGК01270005 (далі Кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк зобов`язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 15.12.2006 року по 14.12.2026 року включно, у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 56531, 00 доларів США (далі кредит) на придбання житла за адресою АДРЕСА_1 - 47 000, 00 доларів США, а також на оплату страхових платежів у розмірі 9 561, 00 доларів США, у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,75% від суми виданого кредиту у момент настання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення дострокового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору. Періодом сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим Договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент настання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 554, 43 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

За умовами п. 1.2. Кредитного договору кредит надається в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди і комісії в зазначені даним договором строки.

Пунктами 2.2.2., 2.2.3. Кредитного Договору на Позичальника покладено обов`язок сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до п. п. 1.1., 3.1., 3.2. даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; сплатити Банку винагороду і комісію згідно п. п. 1.1. і п. 6.2. даного договору.

Відповідно до п. 3.7. Кредитного договору Позичальник сплачує Банку винагороду в розмірі й у строки, зазначені в п. 1.1. даного Договору. Якщо згідно з п. 1.1. даного Договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному в п. 1.1.) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від кількості днів, що пройшло від закінчення останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість по Кредитному договору не проводиться.

Згідно з п. 6.2. Кредитного договору при невиконанні Позичальником умов, передбачених п. 2.2.11 договору, Банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому, Позичальник сплачує Банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між несплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу коштами, нарахованими Банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит надається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться Позичальником за даним Договором є відсотками в розумінні ЦК України.

Крім того, 15.12.2006 між позивачем (Іпотекодавець) та відповідачем (Іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки № HAEEGK01270005 (далі Договір іпотеки), відповідно до п. 1 якого предметом цього Договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 7 цього Договору (предмет іпотеки), в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.

За цим Договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань Позичальника за кредитним договором від 15.12.2006 № НАЕЕGК01270005, укладеного між Банком та Іпотекодавцем по:

- поверненню кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 56 531,00 доларів США на наступні цілі: придбання житла за адресою АДРЕСА_1 47 000,00 доларів США, а також на сплату страхованих платежів у розмірі 9 531,00 доларів США на строк з 15.12.2006 по 14.12.2026 включно;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 відсотків за місяць у період сплати з 20 по 25 число кожного місяця;

- щомісячного надання грошових коштів у період сплати сумою не менше 554,43 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість по кредитом, відсотками, комісією;

- сплаті відсотків за користування кредитом при порушенні Позичальником зобов`язань по погашенню кредиту у розмірі 0,00 відсотків за місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Розраховані згідно цього пункту договору відсотки сплачуються Позичальником окремо понад суми щомісячного платежу за кредитним договором разом із несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу;

- сплаті винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторинга згідно з п. 6.2. кредитного договору;

- сплати пені в розмірі 1,00% від суми непогашеної заборгованості, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Згідно з п. 7 Договору іпотеки в забезпечення виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме трьохкімнатну квартиру загальною площею 66,0 м.кв., житловою площею 45,3 м.кв. Предмет іпотеки буде належати Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.12.2006 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю., реєстр. № 6736. Предмет іпотеки передається в іпотеку з невід`ємними приналежностями, які знаходяться в ньому. Предмет іпотеки буде зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності. Предмет іпотеки знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 18.11. Договору іпотеки Іпотекодавець зобов`язується до отримання Позичальником кредиту або протягом 3-х днів з моменту реєстрації права власності на предмет іпотеки передати правовстановлюючі документи на предмет іпотеки на зберігання Іпотекодержателю до дати остаточного погашення заборгованості за Кредитним договором.

На виконання умов договору іпотеки до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна були внесені відповідні записи про іпотеку та заборону відчуження, які після запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обліковуються, зокрема, за реєстраційними номерами 4235713 (іпотека) та 4233613 (заборона відчуження).

У зв`язку з вищевказаними договорами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено реєстраційні записи за реєстраційним номером 4233613 (тип значення: заборона на нерухоме майно) від 15 грудня 2006 року та за реєстраційним номером 4235713 (тип значення: іпотека) від 13 березня 2007 року.

Відповідач наявність вищевказаних записів під час розгляду справи не заперечував, тобто визнав ці обставини.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина перша статті 82 Цивільного процесуального кодексу України).

У листопаді 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно 23 959, 65 доларів США, з яких 21 592, 98 доларів США заборгованість за тілом кредиту, 1 614, 67 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 752, 00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Банк посилався на те, що 15.12.2006 року між ним та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № НАЕЕGK01270005, на підставі якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 56 531, 00 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 15.12.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № НАЕЕGK01270005/1, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. Оскільки ОСОБА_1 належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов`язання не виконала, у неї виникла заборгованість.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року у справі № 690/522/22 позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за Кредитним договором № НАЕЕGK01270005 від 15.12.2006 у розмірі 6 193 (шість тисяч сто дев`яносто три) доларів США 65 центів, що еквівалентно 226 493 (двісті двадцять шість тисяч чотириста дев`яносто три) грн. 11 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року у справі № 690/522/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 17 014,00 доларів США, які були сплачені за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2023 року в оскаржуваній частині змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ухвалою від 05 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих листів, виданих Салтівським районним судом міста Харкова 10.11.2025 у справі № 690/522/22 задоволено; визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі листи, видані Салтівським районним судом міста Харкова у справі № 690/522/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» грошових коштів у розмірі 6 193, 65 доларів США, що еквівалентно 226 493, 11 грн. та судового збору у розмірі 1 698, 70 грн.

07 березня 2026 року представник позивача адвокат Ципліцький Д.О. звернувся до банку із заявою, в якій просив повідомити про день, час та місце, де ОСОБА_1 та/або її представник можуть отримати належні їй на праві власності оригінали правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , які були передані Банку на виконання умов кредитного та іпотечного договорів, а також здійснити всі заходи, спрямовані на вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційних записів.

Листом від 19.03.2026 № 20.1.0.0.0/7-260309/80263 Банк повідомив представника позивача про те, що Банком буде розглянуто питання щодо зняття обтяжень та передачі правовстановлюючих документів після погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором № НАЕЕGК01270005 від 15 грудня 2006 року. Більш детальну інформацію щодо розміру заборгованості та підстав її нарахування надати не вбачається за можливе. Також Банк зазначив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, а саме банківською таємницею. Посилаючись на положення статей 60, 61, 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Банк повідомив, що надання інформації, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи можливе лише на підставі дозволу від клієнта або за рішенням суду.

6.Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні даного спору та застосовані норми права.

Що стосується заявлених вимог про визнання зобов`язань позивача перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за Кредитним договором № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року та Договором іпотеки № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року припиненими, а також про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іпотеки та заборони відчуження, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Однією із таких підстав є належне виконання зобов`язання, що прямо передбачено статтею 599 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, припинення кредитного зобов`язання не залежить від волевиявлення кредитора, оформлення будь-яких внутрішніх документів банку чи вчинення ним додаткових дій, а є наслідком належного виконання боржником усіх покладених на нього договірних обов`язків.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність основного зобов`язання між сторонами, суд враховує, що зазначені обставини вже були предметом судового дослідження під час розгляду справи № 690/522/22.

Як убачається із матеріалів справи, рішення у справі № 690/522/22 було виконано позивачем у повному обсязі.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів існування після виконання рішення суду будь-якої непогашеної заборгованості позивача за Кредитним договором № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року.

Доказів реалізації свого права на стягнення будь-яких інших платежів відповідачем також під час розгляду справи надано не було.

При цьому саме на відповідача, який посилається на існування неприпиненого зобов`язання, відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилання Банку у листі від 19 березня 2026 року на необхідність погашення заборгованості саме по собі не може свідчити про фактичне існування такої заборгованості, оскільки зазначене твердження не підтверджене жодним розрахунком, бухгалтерськими документами, виписками з особових рахунків або іншими належними доказами, які б свідчили про наявність невиконаного грошового зобов`язання позивача перед Банком.

Разом з цим, цивільне судочинство ґрунтується на принципі змагальності сторін, відповідно до якого саме сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються. При цьому суд не вправі виходити із припущень щодо існування заборгованості за відсутності належних доказів її існування.

Натомість сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що забезпечене кредитним договором зобов`язання було виконано позивачем у повному обсязі, у зв`язку із чим відповідно до статті 599 ЦК України припинилося.

Такий висновок узгоджується із правовою природою припинення зобов`язання виконанням, оскільки після належного виконання договору між сторонами припиняються права та обов`язки, що становили зміст відповідного зобов`язального правовідношення.

Виконання зобов`язання є самостійною підставою його припинення, а належним способом захисту у випадках, коли інша сторона безпідставно заперечує факт припинення такого зобов`язання, може бути судове рішення про визнання зобов`язання припиненим. Такий спосіб захисту спрямований на усунення стану правової невизначеності між сторонами та забезпечення ефективного поновлення порушеного права особи.

У цій справі між сторонами фактично існує спір саме щодо юридичного факту припинення кредитного зобов`язання та правових наслідків такого припинення. З огляду на те, що відповідач після виконання позивачем усіх передбачених законом та договором зобов`язань продовжує посилатися на наявність непогашеної заборгованості та пов`язує із цим виконання власних обов`язків щодо припинення забезпечення, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання зобов`язання припиненим відповідає змісту порушеного права, є ефективним та таким, що здатний усунути існуючу правову невизначеність.

Отже, суд дійшов висновку, що після належного виконання позивачем Кредитного договору № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року основне зобов`язання сторін припинилося в силу статті 599 Цивільного кодексу України, а тому подальше існування будь-яких похідних забезпечувальних правовідносин може оцінюватися виключно через призму правових наслідків припинення основного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

За змістом статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застави, предметом якої є нерухоме майно, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Водночас правова природа іпотеки визначається її акцесорним (додатковим) характером. Іпотека не існує самостійно, а виникає виключно з метою забезпечення виконання основного зобов`язання і не може існувати окремо від нього.

Зазначений принцип закріплений як у Цивільному кодексі України, так і у Законі України «Про іпотеку».

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Аналогічне положення міститься у статті 593 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право застави припиняється у разі припинення забезпеченого заставою зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Таким чином, припинення забезпеченого кредитного зобов`язання є юридичним фактом, з яким закон безпосередньо пов`язує припинення іпотеки, без необхідності укладення сторонами будь-яких додаткових угод чи прийняття кредитором окремого рішення.

Із системного аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що після припинення основного зобов`язання іпотекодержатель уже не має матеріально-правових підстав для подальшого існування забезпечення, оскільки відсутній сам об`єкт забезпечення.

Саме тому після припинення забезпеченого зобов`язання банк зобов`язаний вчинити всі необхідні юридично значимі дії, спрямовані на припинення відповідних обтяжень майна іпотекодавця.

Державна реєстрація іпотеки не породжує саме право іпотеки, а лише засвідчує його існування. Відтак після припинення забезпеченого зобов`язання запис про іпотеку перестає відповідати фактичному стану цивільних правовідносин, а його подальше існування створює необґрунтовані перешкоди власнику майна у здійсненні права власності.

Відповідач всупереч вимог частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України не надав суду жодних належних доказів, які б свідчили про існування правових підстав для подальшого збереження зазначених обтяжень.

Посилання відповідача на необхідність проведення процедури ідентифікації клієнта не можуть бути підставою для продовження існування іпотеки після припинення забезпеченого нею основного зобов`язання.

Суд звертає увагу, що процедура ідентифікації клієнта є способом виконання банком вимог спеціального законодавства у сфері банківської діяльності та фінансового моніторингу, однак не змінює правової природи цивільних правовідносин між сторонами та не впливає на момент припинення основного чи забезпечувального зобов`язання.

Навіть у випадку необхідності проведення додаткової перевірки особи, яка звернулася до банку, це не надає банку права продовжувати обмеження права власності особи за відсутності чинного забезпеченого зобов`язання.

Оцінюючи лист АТ КБ «ПриватБанк» від 19 березня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260309/80263 у сукупності з іншими доказами у справі, суд дійшов висновку, що незалежно від його юридичної кваліфікації як відмови чи інформаційного повідомлення, фактичним наслідком його направлення стало невчинення відповідачем дій щодо припинення іпотеки та повернення позивачу правовстановлюючих документів.

При цьому вирішальним для правильного вирішення спору є не правова кваліфікація змісту зазначеного листа, а встановлення наявності або відсутності у відповідача обов`язку вчинити відповідні дії.

Оскільки судом встановлено факт припинення основного кредитного зобов`язання, у відповідача виник обов`язок забезпечити припинення всіх похідних забезпечувальних правовідносин, у тому числі шляхом припинення державної реєстрації іпотеки та заборони відчуження.

Наявність у державному реєстрі записів про обтяження за відсутності чинного забезпеченого зобов`язання суперечить змісту статей 3 та 17 Закону України «Про іпотеку», статті 593 ЦК України, а також порушує право власника на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном, гарантоване статтями 317, 319 та 321 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання припиненими зобов`язань за Кредитним договором та Договором іпотеки, а також про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іпотеки та заборони відчуження є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки суд зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що зазначені документи були передані Банку саме у зв`язку з укладенням кредитного договору та договору іпотеки як документи, необхідні для належного оформлення забезпечувальних правовідносин.

Після припинення основного зобов`язання та припинення іпотеки правові підстави для подальшого утримання Банком зазначених документів відсутні.

Будь-яких доказів існування іншої законної підстави для їх зберігання відповідач суду не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що право позивача на отримання належних йому правовстановлюючих документів підлягає судовому захисту шляхом покладення на відповідача обов`язку повернути їх власнику.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених законом.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди можливе лише за умови встановлення сукупності всіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправності поведінки заподіювача шкоди, факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та негативними наслідками, а також вини особи, якщо інше прямо не передбачено законом.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що після припинення забезпеченого кредитного зобов`язання відповідач не виконав покладених на нього законом обов`язків щодо припинення іпотеки, скасування відповідних обтяжень та повернення правовстановлюючих документів.

Разом із тим саме по собі встановлення факту порушення цивільного права не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Відповідно до положень статей 12, 13 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Отже, саме на позивача покладається процесуальний обов`язок довести не лише факт порушення його права, а й факт заподіяння моральної шкоди, її характер, обсяг, а також причинно-наслідковий зв`язок між неправомірною поведінкою відповідача та заявленими немайновими втратами.

Як убачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на душевні переживання, викликані тривалим невиконанням відповідачем своїх обов`язків, стан правової невизначеності та неможливість повною мірою реалізувати право власності на належне йому нерухоме майно.

Однак зазначені доводи мають переважно загальний характер та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про істотне погіршення психоемоційного стану позивача, необхідність звернення за медичною чи психологічною допомогою, порушення звичного способу життя, втрату соціальних зв`язків або інші негативні наслідки немайнового характеру, які виходять за межі звичайних переживань, пов`язаних із виникненням цивільного спору.

Сам факт судового спору, необхідність звернення до суду для захисту свого права, а також переживання, які природно супроводжують будь-який майновий конфлікт, самі по собі не можуть автоматично свідчити про заподіяння моральної шкоди у розумінні статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України.

Крім того, заявлений до стягнення розмір моральної шкоди визначений позивачем у сумі 30 000,00 грн, однак матеріали справи не містять належного обґрунтування саме такого розміру компенсації, критеріїв його визначення чи доказів, які б давали суду можливість перевірити співмірність заявленої суми характеру та обсягу заподіяних немайнових втрат.

Суд також враховує, що порушене право позивача підлягає ефективному поновленню шляхом визнання припиненими кредитного та іпотечного зобов`язань, скасування записів про обтяження та покладення на відповідача обов`язку повернути правовстановлюючі документи.

Застосування саме таких способів захисту забезпечує повне відновлення порушеного майнового права позивача та усуває наслідки допущеного відповідачем порушення.

За встановлених судом обставин відсутні достатні правові підстави для висновку про доведеність усіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді обов`язку відшкодувати моральну шкоду.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн є недоведеною, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову в цілому, суд зазначає, що вони не спростовують встановленого судом факту припинення основного зобов`язання та похідної від нього іпотеки.

Посилання відповідача на необхідність дотримання процедури ідентифікації клієнта відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» саме по собі не впливає на момент припинення цивільного зобов`язання та не звільняє банк від обов`язку виконати вимоги закону після припинення забезпеченого іпотекою кредитного зобов`язання.

Судом також відхиляються доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення іпотеки та скасування відповідних обтяжень, оскільки вони ґрунтуються на припущенні про існування непогашеної заборгованості, яке не підтверджене належними та допустимими доказами.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми матеріального права суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, скасування державної реєстрації обтяжень і покладення на відповідача обов`язку повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тоді як у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити у зв`язку з її недоведеністю.

7. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 246 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення суду вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат (пункт 5 частини 7 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України).

За таких обставин, оскільки представник позивача відповідно до вимог частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України зробив заяву про те, що докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про витрати позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати зобов`язання ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за Кредитним договором № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року та Договором іпотеки № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року припиненими.

3.Скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 4233613 (тип значення: заборона на нерухоме майно) від 15 грудня 2006 року та за реєстраційним номером 4235713 (тип значення: іпотека) від 13 березня 2007 року.

4.Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , які були передані Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» на виконання умов Кредитного договору № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року та Договору іпотеки № HAEEGK01270005 від 15 грудня 2006 року.

5.В іншій частині позову відмовити.

6.Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 194 (три тисячі сто дев`яносто чотири) грн 88 коп.

7.Відповідно до статті 246, пункту 5 частини сьомої статті 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу на 13.08.2026 р. о 10:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 38-Є.

8.Зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення надати суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

9.Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10.Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ).

11.Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570).

Повне рішення складено 07.08.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко