Решение № 138972018, 13.08.2026, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/331/26

Провадження № 2/931/329/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Приходай Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

представника позивача - Кондрат Л.Г. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

30.04.2026 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивує тим, що 13.09.2021 між ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77533254.

Відповідно до п. 2 даного договору сума позики становить 4000,00 грн, процентна ставка (базова, фіксована) - 1,60 %, яка нараховується за кожен день користування позикою.

Відповідно до положень договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

27.01.2022 року було укладено договір №27/01/2022, відповідно до якого ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" відступило на користь ТзОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77533254.

10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТзОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77533254.

Таким чином, TOB «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідачки за договором №77533254.

Заборгованість за договором відповідачкою не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідачки обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №77533254, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 6744,50 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 2671,30 грн, інфляційні - 64,00 грн, 3% річних - 9,20 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект центр» заборгованість за договором №77533254 від 13.09.2021 року у розмірі 6744,50 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Ухвалою судді від 06.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

01.06.2026 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення, де зазначено, що відповідачка позовні вимоги не визнає повністю та заперечує факт оформлення кредиту, факт підписання будь якого електронного договору з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», факт отримання одноразового ідентифікатора для підписання договору та отримання грошових коштів за спірним договором.

Свої заперечення мотивує тим, що матеріали позову не містять належного оригіналу електронного договору, технічних логів укладення договору, доказів надсилання та введення одноразового ідентифікатора саме відповідачкою, а також доказів належності банківської картки відповідачці.

Сам по собі PDF-файл договору або його паперова/візуальна копія з надрукованими персональними даними відповідачки і рядком «електронний підпис одноразовим ідентифікатором PcjfLcM8bL» не доводить, що такий ідентифікатор був створений, направлений, доставлений та введений саме відповідачкою.

Позивач не надав електронний оригінал договору з технічними реквізитами. Не надано й технічних доказів того, що саме текст договору № 77533254 у тій редакції, яка подана до суду, був відображений відповідачці. Навпаки, серед матеріалів наявний документ сервісу «Вчасно», з якого вбачається, що файл « ОСОБА_1 НОМЕР_1 .pdf» був відправлений та отриманий 06.03.2026 і підписаний/засвідчений електронним підписом та печаткою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» саме у 2026 році. Такий документ може підтверджувати лише факт формування/засвідчення кредитодавцем певного PDF-файлу у 2026 році, але не підтверджує підписання цього договору відповідачкою 13.09.2021.

У матеріалах позову є істотні неузгодженості щодо контактних даних відповідачки. Так, у позовній заяві як електронну адресу відповідачки зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 Водночас у візуальній формі договору № 77533254 як e-mail позичальника зазначено іншу адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2

Отримання коштів відповідачкою не доведено. Позивач посилається на лист АТ «ТАСКОМБАНК» про те, що 13.09.2021 о 16:35:23 було здійснено переказ 4000,00 грн на картку НОМЕР_2 . Однак цей лист підтверджує лише технічний факт переказу на маскований номер картки, а не те, що ця картка належала саме ОСОБА_1 .

Перехід права вимоги не доводить існування первинного боргу. Позивач посилається на ланцюг відступлення права вимоги: від первісного кредитодавця до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а потім до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Однак договори факторингу/відступлення та витяги з реєстрів боржників є похідними документами. Вони можуть підтверджувати лише внутрішні відносини між кредиторами щодо передання певного «портфеля» вимог, але не замінюють доказів фактичного укладення первинного договору з відповідачем і фактичної видачі їй коштів.

Розрахунок заборгованості є суперечливим і не підтверджує заявлену суму. Позивач просить стягнути 6744,50 грн, у тому числі 2671,30 грн процентів. Водночас, розрахунок первісного кредитодавця містить інший залишок. Також у витягах/реєстрах відступлення права вимоги фігурують інші суми. Позивач не пояснює, з яких підстав у позові заявлено саме 2671,30 грн процентів, якщо первинний розрахунок та реєстри містять інші суми.

Вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу вкрай завищеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

03.06.2026 року від представника позивача надійшли письмові заперечення на додаткові пояснення, де ним зазначається, що договір із ОСОБА_1 укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Зокрема, наприкінці тексту договору, після викладення істотних умов та реквізитів сторін, прямо зазначено спосіб його підписання - шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У заключній частині договору окремо вказані одноразові ідентифікатори електронних підписів сторін, а саме: з боку позикодавця - 7xIOKvngE0, з боку відповідача - PcjfLcM8bL, що є одноразовим ідентифікатором, сформованим у процесі укладення договору та пов`язаним із конкретним електронним документом, персональними даними позичальника та його засобами зв`язку.

Звертає увагу, що згідно з положеннями Законів України «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію» різниця між одноразовим ідентифікатором та електронним цифровим підписом полягає лише в способі ідентифікації підписувача та ступеня захисту такого підпису. Але юридично вони мають однакову силу.

Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідачкою не надано жодного доказу того, що треті особи без її відома могли отримати доступ до її особистого кабінету, номеру телефону або банківської картки, тоді як сам договір підтверджує, що укладення відбулося із використанням його індивідуальних ідентифікаційних даних та реквізитів.

Позивачем до матеріалів справи було долучено лист про підтвердження платежу від АТ «ТАСКОМБАНК», відповідно до якого 13.09.2021 року було успішно перераховано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 .

Щодо правомірності нарахованих процентів за кредитним договором, зазначає, що проценти за цим договором нараховуються на залишок позики згідно з графіком платежів, за кожний день користування позикою, включаючи дати отримання та повернення, з врахуванням п. 6.7 Правил.

Посилання відповідачки на розбіжність між розміром заборгованості, переданої за договором відступлення права вимоги, та сумою, заявленою до стягнення, є безпідставними, оскільки позивачем заявлено до стягнення суму, яка є меншою за обсяг переданого права вимоги.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з 27.01.2022 (дата, з якої ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором № 77533254) по 23.02.2022 (дата, яка передувала дню, з якого оголошено воєнний стан) відповідачу було нараховано 3% річних та інфляційні за користування грошовими коштами згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України.

04.06.2026 року ухвалою суду витребувано в АТ КБ «Приватбанк», ТзОВ "Коллект центр" і ТзОВ "1 Безпечне агенство необхідних кредитів" докази за клопотанням представників сторін.

05.08.2026 року від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначає, що ці пояснення доповнюють раніше подані заперечення з урахуванням письмових пояснень позивача.

Вказує, що КЕП на файлах 2026 року не є електронним підписом відповідача під договором 2021 року.

Лист АТ «ТАСКОМБАНК» підписаний працівником банку 31.03.2026.

Файл CustomerCard_5365685_20260611153141.pdf зазначає номер телефону НОМЕР_3 . Натомість договір, довідка про ідентифікацію, лог-файл і відповідь Приватбанку пов`язують операцію з номером +380631859352. Позивач не пояснив походження двох різних номерів, дату їх внесення, історію змін профілю та те, який саме номер використовувався для кожного етапу автентифікації.

Наданий PDF містить окремі фрагменти API -запитів: registerCustomer, addLoan, acceptLoanPassport , acceptLoanOffer , ConfirmContract. Проте він не містить IP-адреси, ідентифікатора пристрою, браузера/user-agent, ідентифікатора сесії, технічної історії входів, даних другого фактора входу або аудиторського сліду, який не дозволяє редагування. Колонка «Виконавець: ОСОБА_1 » є текстовим ярликом у сформованій кредитором таблиці, а не криптографічною ідентифікацією фізичної особи.

Не доведено доставку одноразових кодів і договору.

Відповідач не заперечує зміст офіційної відповіді АТ КБ «Приватбанк»: картка № 5168757379739230 та відповідний IBAN належали ОСОБА_1 ; фінансовим номером у період 13-19.09.2021 був +380631859352; 13.09.2021 на рахунок надійшов переказ 4000,00 грн. Ці обставини підлягають урахуванню, але їх доказове значення не можна поширювати на інші факти, яких банк не засвідчив.

У розрахунку позивач відобразив два платежі по 1088,11 грн - 29.03.2024 та 25.04.2024, разом 2176,22 грн, і зарахував їх у зменшення процентів. Водночас первинні платіжні документи, платник, рахунок-джерело та призначення платежу не надані. Тому ці записи мають бути враховані як визнане самим позивачем зменшення розрахунку, але не можуть використовуватися як доказ того, що платежі здійснила або уповноважила відповідачка.

Зазначає, що посилання на те, що відповідачка не зверталася з окремим позовом про недійсність договору, є безпідставним. Відповідачка не стверджує, що укладений нею правочин потрібно визнати недійсним; вона заперечує сам факт свого волевиявлення та укладення договору. Неукладеність/недоведеність укладення є запереченням проти позову і не потребує окремої позовної вимоги.

Також ним заперечується нарахування відсотків, інфляційних витрат, 3% річних, нараховані позивачем та витрати на правничу допомогу.

10.08.2026 року від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він зазначає, що протягом усього часу після укладення кредитного договору 13.09.2021 року відповідачка не вчиняла жодних дій, які б свідчили про заперечення факту отримання кредитних коштів або укладення кредитного договору, не зважаючи на те, що кредитні кошти були зараховані саме на банківську картку відповідачки, остання не зверталася до правоохоронних органів із заявою про можливе шахрайське оформлення кредиту, не повідомляла банківську установу про несанкціоноване зарахування коштів на її рахунок, а також не вчиняла інших дій, які були б логічними та очікуваними у разі неукладення кредитного договору.

Позивачем було долучено додаткові докази, які підтверджують наведені у позовній заяві обставини, а саме: довідку про укладення договору (ідентифікацію), Customer Card позичальника, журнали подій (Log-файли), підтвердження АТ «ТАСКОМБАНК» щодо здійснення переказу кредитних коштів.

Також, в ході розгляду вищезазначеної справи, було отримано відповідь АТ КБ «Приватбанк», якою підтверджено належність банківської картки та фінансового номера телефону відповідачці і факт зарахування на зазначену картку кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн.

Позивач ніколи не стверджував, що кваліфікований електронний підпис директора первісного кредитора, накладений при формуванні електронних копій документів у 2026 році, є електронним підписом відповідачки під кредитним договором. Навпаки, із самого змісту поданих позивачем доказів вбачається, що кваліфікований електронний підпис використовувався виключно для посвідчення електронних документів, сформованих первісним кредитором, та підтвердження цілісності їх змісту під час надання до суду.

Норми, які встановлюють додаткові вимоги щодо використання кваліфікованого електронного підпису для договорів про надання фінансових послуг, з`явилися лише після укладення спірного кредитного договору.

Так, довідка про укладення договору (ідентифікацію) містить відомості про те, що при оформленні кредитного договору № 77533254 від 13.09.2021 використовувався номер телефону НОМЕР_6 . Саме на цей номер було направлено одноразовий ідентифікатор для підписання договору, після чого зазначений одноразовий ідентифікатор був введений позичальником, а кредитний договір вважався укладеним. Отже, аналогічні відомості містяться і у журналі подій (Log-файлі), який фіксує послідовність усіх електронних дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора.

У своїй відповіді банк підтвердив, що номер телефону НОМЕР_6 знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 та був фінансовим номером телефону, на який направлялися повідомлення щодо підтвердження операцій за банківською карткою № НОМЕР_2 .

Крім того, АТ КБ «Приватбанк» підтвердив, що саме на зазначену банківську картку 13.09.2021 були зараховані кредитні кошти у сумі 4 000,00 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви, інфляційні втрати та три проценти річних були нараховані лише за період до 23.02.2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану. Отже, позивачем не здійснювалося нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за період, на який поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала повністю із підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просить його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у поданих письмових поясненнях просив у задоволенні позову відмовити із наведених ним мотивів.

У судовому засіданні 10.08.2026 року судом постановлено відкласти ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 12:30 13.08.2026 року на підставі абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України та умовами укладеного між сторонами договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що 13.09.2021 між ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77533254, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику кошти в сумі, визначеній п. 2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту становить 4000 грн. Кредит надається строком на 64 дні. Знижена процентна ставка складає 1,6%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,70% (а.с. 7).

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором PcjfLcM8bL. Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Уклавши кредитний договір, сторони взяли на себе відповідні зобов`язання.

З розрахунку заборгованості ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" вбачається, що ОСОБА_1 надано кредит в сумі 4000 грн та нараховано проценти за користування кредитом за період з 13.09.2021 по 27.11.2021 включно на суму 4847,52 грн. Загальна сума заборгованості становить 8847,52 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 4847,52 грн (а.с. 11, 12).

27.01.2022 року між ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТзОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №27/01/2022, відповідно до якого ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" відступило на користь ТзОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77533254 (а.с. 16-24).

Згідно з розрахунком ТзОВ «Вердикт капітал» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року складає 8920,72 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за процентами - 4847,52 грн, нараховані ТзОВ «Вердикт капітал» за період з 27.01.2022 по 23.02.2022 року 3% річних - 9,20 грн, та інфляційні за 02.2022 року - 64 грн (а.с.14).

10.01.2023 року між ТзОВ «Вердикт капітал» та ТзОВ «Коллект центр» було укладено договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, згідно з яким ТзОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТзОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників. Згідно з витягом з Реєстру боржників від 10.01.2023 року до договору № 10-01/2023 ТОВ ТзОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 8920,72 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 4847,52 грн, нараховані згідно із ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні - 73,2 грн (а.с. 25-38).

З метою стягнення коштів за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року у примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідачки.

Так, відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Доказами, наданими позивачем, підтверджується, що до позивача перейшли права вимоги за спірним кредитним договором і він вправі пред`являти відповідні вимоги про стягнення коштів.

Разом з тим, представником відповідачки заперечується факт укладення договору позики №77533254, його підписання відповідачкою та отримання коштів на карту саме за цим договором.

Відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Аналізуючи матеріали справи та долучені сторонами докази, враховуючи усі заперечення представника відповідачки та пояснення представника позивача, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка розглядається, наданий суду кредитний договір №77533254 від 13.09.2021 року укладено сторонами в електронному вигляді У заключній частині договору окремо вказані одноразові ідентифікатори електронних підписів сторін, а саме: з боку позикодавця - 7xIOKvngE0, з боку відповідача - PcjfLcM8bL, що є одноразовим ідентифікатором, сформованим у процесі укладення договору та пов`язаним із конкретним електронним документом, персональними даними позичальника та його засобами зв`язку.

Зазначені обставини повністю відповідають положенням ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якої електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Під час проходження процедури реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора, позичальник здійснив акцепт зазначеної пропозиції шляхом вчинення дій, що спрямовані на підтвердження прийняття її умов.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Суть електронного підпису з одноразовим ідентифікатором полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта.

Підпис з використанням одноразового ідентифікатора неможливо перевірити через спеціальні сервіси, однак, дійсність укладення договорів з використанням таких підписів вже неодноразово підтверджувалася в судовій практиці України.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку: "Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення".

Таким чином, для підписання (укладення) електронного договору сторони можуть використовувати вищезазначений підпис, з урахуванням вимог законодавства щодо порядку його використання.

Крім того, на підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем коштів за цим договором, позивачем надано відповідь АТ «ТАСКОМБАНК» від 31.03.2026 року (а.с.8).

А інформацією АТ КБ «Приватбанк» від 15.06.2026 року, наданою на виконання вимог ухвали суду, підтверджується факт перерахування грошових коштів на банківську картку № НОМЕР_2 , яка належала ОСОБА_1 , фінансовим номером телефону якої у відповідний період був НОМЕР_6 , а 13.09.2021 на зазначену картку були зараховані кошти у розмірі 4000,00 грн.

У відповіді банк підтвердив, що номер телефону НОМЕР_6 знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 та був фінансовим номером телефону, на який направлялися повідомлення щодо підтвердження операцій за банківською карткою № НОМЕР_2 .

Крім того, АТ КБ «Приватбанк» підтвердив, що саме на зазначену банківську картку 13.09.2021 були зараховані кредитні кошти у сумі 4 000,00 грн. Отже, саме банківська установа підтвердила існування безпосереднього зв`язку між відповідачем, номером телефону НОМЕР_6 , банківською карткою, на яку були зараховані кредитні кошти, та здійсненням відповідної фінансової операції.

Довідка про укладення договору (ідентифікацію) містить не лише інформацію про номер телефону відповідача, а й чітку послідовність дій, а саме: дату та час направлення одноразового ідентифікатора, дату та час його введення позичальником, після чого відбулося укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів.

Зазначені відомості повністю узгоджуються із журналом подій (Log-файлом), у якому відображено весь процес укладення кредитного договору: реєстрацію користувача, створення заявки, формування паспорта кредиту, прийняття оферти, підтвердження договору із використанням одноразового ідентифікатора та завершення процедури укладення кредитного договору.

Крім того, Log-файл містить запис «Message mileniymviza5@gmail.com => OK», що свідчить саме про успішне виконання інформаційною системою кредитодавця дії щодо направлення відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену самим позичальником при оформленні кредиту. Твердження відповідача про те, що зазначений запис не підтверджує зміст повідомлення, саме по собі не свідчить про відсутність факту його направлення або неукладення кредитного договору.

При цьому слід враховувати, що відповідь АТ КБ «Приватбанк» підтверджує не лише належність банківської картки відповідачу, а й належність їй фінансового номера телефону, який збігається із номером телефону, зазначеним у довідці про укладення договору (ідентифікацію), журналі подій (Log-файлі) та інших документах первісного кредитора. У свою чергу лист АТ «ТАСКОМБАНК» підтверджує здійснення переказу кредитних коштів саме за кредитним договором № 77533254 на зазначену банківську картку (а.с. 175-178, 218-221).

Щодо посилання представника відповідачки на те, що серед матеріалів наявний документ сервісу «Вчасно», з якого вбачається, що файл « ОСОБА_1 НОМЕР_1 .pdf» був відправлений та отриманий 06.03.2026 і підписаний/засвідчений електронним підписом та печаткою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» саме у 2026 році і такий документ може підтверджувати лише факт формування/засвідчення кредитодавцем певного PDF-файлу у 2026 році, але не підтверджує підписання цього договору відповідачем 13.09.2021 року, суд зазначає наступне.

Так, кваліфікований електронний підпис директора первісного кредитора, використовувався виключно для посвідчення електронних документів, сформованих первісним кредитором та підтвердження цілісності їх змісту під час надання до суду.

При цьому електронний підпис відповідача під кредитним договором був сформований та використаний ще 13.09.2021 року шляхом застосування одноразового ідентифікатора, що прямо передбачено умовами кредитного договору та відповідає вимогам статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію».

На момент укладення оспорюваного договору надання позики законодавство в сфері споживчого кредитування та в сфері укладення електронних правочинів не вимагало обов`язкового застосування/накладення КЕП.

Норми, які встановлюють додаткові вимоги щодо використання кваліфікованого електронного підпису для договорів про надання фінансових послуг, з`явилися лише після укладення спірного кредитного договору.

Зокрема, Національний Банк України, який є регулятором фінансових установ, згідно Постанови Правління Національного банку України №113 від 03 листопада 2021 року встановив додаткові вимоги до діяльності небанківських фінансових установ, у тому числі щодо застосування електронних підписів при укладенні договорів, яка набрала чинності лише у лютому 2022 року, тобто після укладення кредитного договору.

Отже, сукупність наданих доказів підтверджує, що договір № 77533254 від 13.09.2021 був укладений належним чином, із дотриманням вимог чинного законодавства (на час його укладення), шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а доводи представника відповідачки про його непідписання, необізнаність з умовами чи відсутність волевиявлення є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Суд погоджується з твердженням представника відповідачки, що цивільний процес не покладає на відповідача обов`язку спочатку домогтися кримінального провадження, щоб заперечувати позов.

Водночас, відповідачка, заперечуючи факт укладення кредитного договору, не надала жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував, що кредитні кошти були перераховані іншій особі. Так само відповідачкою не наведено жодних обставин та не подано жодного доказу того, що доступ до банківської картки, фінансового номера телефону чи банківського рахунку мали сторонні особи, які могли ініціювати відповідну операцію або отримати кредитні кошти.

Разом з тим, аналізуючи надані позивачем розрахунок заборгованості ТзОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року, суд зазначає, що він розрахований не правильно і підлягає перерахунку, виходячи з наступного.

Так, суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Проте суд підкреслює, що зазначене не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання, зазначене є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

Щодо посилання позивача на п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", яким передбачено нарахування процентів, починаючи з першого дня понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів, суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики №77533254 від 13.09.2021, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо нарахування процентів не більше 90 календарних днів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила, відсутність у договорі, що підписаний відповідачем, домовленості сторін про такий термін нарахування відсотків, надані банком Правила надання грошових коштів у позику не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в договорі позики позичальника, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, суд вважає, що Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.09.2021 року, шляхом підписання договору позики. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді нарахування процентів не більше 90 календарних днів понадстрокового користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами договору №77533254 від 13.09.2021 року, останній укладено на строк 64 днів, з 13.09.2021 по 15.11.2021. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором до 27.11.2021 року, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Як передбачено договором, відсотки нараховуються за цей період за зниженою ставкою 1,60 % в день та становлять 4096 грн (64х64,00).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТзОВ «Коллект центр» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року складає 6744,50 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 2671,30 грн (з урахуванням сплати 1088,11 - 23.03.2024, 1088,11 - 25.04.2024), 3% річних - 9,20 грн, та інфляційні - 64 грн (а.с.15).

Отже до примусового стягнення із ОСОБА_1 за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року підлягають відсотки в розмірі 1919,78 грн, розраховані в межах строку кредитування за ставкою 1,60%, та з врахуванням уже сплачених відсотків - 2176,22 грн.

Що стосується стягнення нарахованих за період з 27.01.2022 по 23.02.2022 року 3% річних - 9,20 грн, та інфляційних за 02.2022 року - 64 грн, відповідно до ст. 625 ЦК України суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 15 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (в редакції на час нарахування) у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

В свою чергу, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 та діяв з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

З 24 лютого 2022 року та по цей час на території України введений воєнний стан.

Отже, на підставі приписів п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахування позичальнику неустойки, штрафу, пені у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року (та тридцятиденний строк після цієї дати) не допускається.

В свою чергу на підставі приписів п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахування позичальнику будь якої неустойки в тому числі відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у період з 24 лютого 2022 року по даний час не допускається.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви, інфляційні втрати та три проценти річних були нараховані за період до 23.02.2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану.

Враховуючи наведене, суд констатує, що боржник, на час такого нарахування не звільнявся від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, відтак 3% річних - 9,20 грн, та інфляційні - 64 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 в користь позивача.

Таким чином до примусового стягнення із ОСОБА_1 за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року підлягає - 5992,98 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 1919,78 грн, 3% річних - 9,20 грн, та інфляційні - 64 грн, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню частково.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 гривень. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2365,81 гривень судового збору.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то судом встановлено наступне.

Згідно із ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги від 01.07.2024 року № 01-07/2024, укладений ТзОВ "Коллект центр" із адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 904 від 02.03.2026 року, прайс-лист вартості послуг, витяг з акту №20 із розрахунком витрат на юридичну допомогу від 31.03.2026 року за вказаним договором, з якого вбачається види юридичних послуг, наданих позивачу, та їх вартість, а саме: надання усної консультації - 3000 грн, складання позовної заяви - 6000 грн, всього на суму 9000 грн (а.с. 46-53).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При цьому, суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Суд звертає увагу, що ця справа розглядалась у спрощеному провадженні, за участі представника позивача у судовому засіданні, однак не входить до категорії складних.

З огляду на обставини справи, заперечення зі сторони відповідача, пропорційність розміру задоволених позовних вимог, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 3500 грн, що відповідатиме обсягу наданих послуг і вимогам розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 11, 204, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1080, 1082, п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, ст.ст. 3,11,12 Закону України "Про електронну комерцію", суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за кредитним договором №77533254 від 13.09.2021 року в сумі 5992 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн 98 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 4000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 1919,78 грн, 3% річних - 9,20 грн, та інфляційні втрати - 64 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2365 (дві тисячі триста шістдесят п`ять) грн 81 коп. і витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Локачинського районного суду Т. О. Приходай