№ 138971173, 10.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2386/26

3/132/1030/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріал, який надійшов з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Херсон Херсонської області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, солдата, розвідника-кулеметника 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти солдата резерву 3 взводу 129 запасної роти військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально непідтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдатом, перебуваючи на посаді розвідника-кулеметника 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти солдата резерву 3 взводу 129 запасної роти військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в умовах особливого періоду 03 липня 2026 року близько 15год.20хв., перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, виконував обов`язки військової служби, в нетверезому стані, а саме в стані алкогольного сп`яніння, що зафіксовано у висновку (акті) огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу від 03.07.2026 року № 113, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.

До Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в передбаченому законом порядку.

З матеріалів справи об`єктивно вбачається, що ОСОБА_2 достеменно обізнаний про те, що стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.172-20 КУпАП, і розгляд справи відбудеться у Калинівському районному суді Вінницької області, а тому повинен проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для того, щоб бути в курсі подій у провадженні, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні в справі Каракуця проти України від 16.02.2017 року № 18986/06.

В матеріалах справи про адміністративне правопорушення міститься письмова заява ОСОБА_2 , яка адресована безпосередньо Калинівському районному суду Вінницької області, в якій заявник просить розглянути справу у його відсутності, вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП визнає у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, виходить із такого.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право бути присутньою при розгляді справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та заперечення, користуватися правовою допомогою захисника, виступати рідною мовою, користуватися послугами перекладача, а також оскаржити постанову у справі. При цьому положення зазначеної норми не встановлюють безумовного обов`язку суду відкладати розгляд справи у кожному випадку неявки особи, якщо така особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, обізнана про здійснення провадження та реалізувала своє право визначити власну процесуальну поведінку.

Зі змісту статті 268 КУпАП убачається, що право особи бути присутньою під час розгляду справи є саме процесуальним правом, а не процесуальним обов`язком. Відтак така особа вправі як реалізувати це право шляхом особистої участі у судовому засіданні, так і добровільно відмовитися від його реалізації, якщо така відмова є усвідомленою, добровільною та недвозначною.

Як встановлено судом, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала письмову заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, визнала свою вину у повному обсязі та просила суворо її не карати. Зазначена заява свідчить про те, що особа обізнана про існування судового провадження, знає про дату та предмет судового розгляду, усвідомлює зміст висунутого їй обвинувачення, а також свідомо і добровільно відмовилася від реалізації свого права на особисту участь у судовому засіданні.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що гарантоване статтею 268 КУпАП право особи на участь у розгляді справи не є абсолютним та може бути реалізоване або не реалізоване виключно за волевиявленням самої особи. Якщо особа належним чином повідомлена про розгляд справи, не наполягає на особистій участі, подає заяву про розгляд справи за її відсутності або іншим чином висловлює згоду на такий порядок розгляду, відсутні правові підстави для обов`язкового відкладення розгляду справи. За таких обставин розгляд справи за відсутності особи не свідчить про порушення її права на захист та не є підставою для визнання судового рішення незаконним.

Аналогічний підхід відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, у тому числі право бути присутнім при розгляді справи, не є абсолютним та може бути предметом добровільної, усвідомленої та недвозначної відмови особи від його реалізації, якщо така відмова не суперечить будь-якому важливому суспільному інтересу та супроводжується мінімальними гарантіями, адекватними значущості відповідного права.

Європейський суд з прав людини також послідовно виходить із того, що особа повинна добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами, проявляти належну зацікавленість у перебігу судового провадження та не вдаватися до дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи. Добровільна відмова від участі у судовому засіданні за наявності належного повідомлення про його проведення сама по собі не свідчить про порушення гарантій справедливого судового розгляду.

Крім того, відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень. Необґрунтоване відкладення розгляду справи за відсутності відповідних процесуальних підстав суперечило б принципу своєчасності судового розгляду та не відповідало б завданням адміністративного провадження.

Судом встановлено, що матеріали справи містять достатній обсяг доказів, необхідних для з`ясування всіх обставин справи, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, необхідність дослідження додаткових доказів чи забезпечення реалізації інших процесуальних прав від особи не надходило. Навпаки, остання у своїй письмовій заяві прямо висловила волевиявлення щодо розгляду справи без її участі та підтвердила визнання вини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розгляд даної справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідає вимогам статей 245, 268, 280 КУпАП, не порушує права особи на захист, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду та практикою Європейського суду з прав людини, а тому відсутні будь-які процесуальні перешкоди для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, приходжу до наступних висновків:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до положень статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно приписів статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення № ОДВ/550 від 04.07.2026 року слідує, що ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдатом, перебуваючи на посаді розвідника-кулеметника 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти солдата резерву 3 взводу 129 запасної роти військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в умовах особливого періоду 03 липня 2026 року близько 15год.20хв., перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, виконував обов`язки військової служби, в нетверезому стані, а саме в стані алкогольного сп`яніння, що зафіксовано у висновку (акті) огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу від 03.07.2026 року № 113, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 551-ХІV, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Частиною 3 статті 172-20 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов`язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов`язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп`яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.

Об`єктом правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП, є суспільні відносини у сфері військової дисципліни, належне несення військової служби.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисних діях щодо розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, а також виконання службових обов`язків у нетверезому стані.

Кваліфікуючі ознаки вчинення правопорушення в умовах особливого періоду.

За змістом частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, підтверджуються дослідженими судом доказами, а саме:

протоколом про військове адміністративне правопорушення № ОДВ/550 від 04.07.2026 року;

копією військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 16.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_3 від 18.04.2026 року № 112;

протоколом серії ОДВ № 821 про адміністративне затримання від 03.07.2026 року;

висновком (актом) огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу від 03.07.2026 року № 113, та іншими матеріалами.

Відповідно до положень частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно частини 2 цієї статті обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно приписів статті 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт перебування військовослужбовця військової служби за мобілізацією, солдата ОСОБА_2 , розвідника-кулеметника 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти солдата резерву 3 взводу 129 запасної роти військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в умовах особливого періоду 03 липня 2026 року близько 15год.20хв. на території військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, де він виконував обов`язки військової служби, в нетверезому стані, а саме в стані алкогольного сп`яніння, в умовах особливого періоду, а саме під час дії воєнного стану, знайшов своє підтвердження та повністю доведений поза розумним сумнівом в ході даного судового розгляду, а його дії за частиною 3 статті 172-20 КУпАП правильно кваліфіковано.

Відповідно до вимог статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Санкцією частини 3 статті 172-20 КУпАП (в редакції закону, що діяв під час і за місцем вчинення правопорушення) передбачене покарання у виді штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п`ятнадцяти діб.

Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість та достатність застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді мінімального штрафу, передбаченого санкцією ч.3 ст.172-20 КУпАП, а саме у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп.

При вирішенні питання про накладення цього адміністративного стягнення, суд відповідно до вимог статті 33 КУпАП, у повній мірі врахував характер вчиненого ним правопорушення, який завдає шкоди позитивному авторитету як військовослужбовця, так і військової служби в цілому, впливає на боєздатність військової частини, знижує рівень готовності до виконання завдань за призначенням та дисципліни.

Дане стягнення на думку суду буде необхідним та достатнім для його виховання, попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, та повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Дана справа не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

З урахуванням цього, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665грн.60коп.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 172-20, 221, 283-284, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп. в дохід держави на рахунок (IBAN) UA978999980313060106000002776, отримувач: ГУК у Він.обл./м.Калинівка/21081100, код ЄДРПОУ 37979858, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 21081100.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 665грн.60коп. на номер рахунку (IBAN) UA908999980313111256000026001, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП, та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя