Решение № 138959821, 13.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 рокусправа № 380/9764/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Приватного малого підприємства "ЕКСПРЕС" до Львівської митниці про скасування рішення,

у с т а н о в и в :

Приватне мале підприємство «ЕКСПРЕС» звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить:

- Податкові повідомлення-рішення від 17.04.2026 року № UA2090002026223 та № UA2090002026224 видані Львівською митницею визнати протиправними та скасувати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами документальної невиїзної перевірки Львівською митницею прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, якими Позивачу нараховано грошові зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість (з урахуванням рішення ДМС України за результатами адміністративного оскарження). Причиною прийняття ППР слугували висновки митного органу про непідтвердження преференційного походження товарів, імпортованих Позивачем за митними деклараціями у 2023 році із застосуванням преференції за кодом « 410» (Угода про асоціацію між Україною та ЄС) на підставі сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1.

Позивач вважає такі рішення митного органу протиправними. Зазначає, що імпортовані товари є товарами походженням з Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатами EUR.1 та додатково отриманими листами/документами від іноземних підприємств-виробників (зокрема, LAG TRAILERS NV, METAL-VURAIC d.o.o. тощо). Скаржник наголошує, що в ході адміністративного оскарження ДМС України підтвердила автентичність сертифікатів EUR.1 та встановила відсутність протиправного/удаваного умислу в діях імпортера. Також Позивач вказує, що як сумлінний учасник зовнішньоекономічної діяльності він обґрунтовано посилався на офіційно видані сертифікати, а можливі огріхи або відсутність документів у експортера при наступних перевірках не повинні тягнути за собою негативних наслідків для імпортера. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №47488 від 03.06.2026), у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вказує, що за результатами перевірок, проведених уповноваженими органами Французької Республіки (із залученням органів Чеської Республіки та Польщі) на запит Держмитслужби, було встановлено, що хоча надані сертифікати EUR.1 є автентичними (дійсними щодо бланка/підпису), однак статус преференційного походження товарів з ЄС не був документально підтверджений експортером під час перевірки.

Митниця наголошує, що факт виготовлення/складання товару на території ЄС сам по собі не є достатнім для застосування тарифної преференції. Відповідно до приписів Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (Доповнення І), товари групи 87 УКТЗЕД набувають преференційного походження лише за умови, що вартість усіх використаних матеріалів неєвропейського походження не перевищує 40% ціни товару на умовах "франко-завод". Оскільки експортер не надав перевіряючим органам документів щодо походження сировини/складових, уповноважені органи країни-експортера повідомили про неможливість визнати ці товари такими, що походять з ЄС. У зв`язку з цим, керуючись п. 6 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, митниця мала законні підстави відмовити у наданні преференції та самостійно визначити податкові зобов`язання. Просить відмовити у задоволенні позову.

Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№65942 від 27.07.2026).

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ПМП "ЕКСПРЕС" у 2023 році здійснено митне оформлення товарів, ввезених на митну територію України за митними деклараціями:

від 20.02.2023 № 23UA209180005749U9;

від 31.03.2023 № 23UA209180012949U4;

від 31.03.2023 № 23UA209180012943U0;

від 31.03.2023 № 23UA209180012938U0;

від 22.12.2023 № 23UA209180079012U8.

При декларуванні товарів Позивачем заявлено преференцію зі сплати ввізного мита за кодом « 410» («Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС») на підставі поданих сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1 (від 27.01.2023 № А 5057196, від 21.03.2023 № А 5175486, від 21.03.2023 № А 5175487, від 22.03.2023 № А 5175490, від 22.11.2023 № А 5175246).

Державною митною службою України в порядку адміністративного співробітництва направлено запити до уповноваженого органу Французької Республіки щодо перевірки автентичності та достовірності відомостей вказаних сертифікатів EUR.1.

За результатами перевірки уповноважений орган Французької Республіки листами від 31.10.2023, від 11.07.2024 та від 12.09.2025 повідомив Держмитслужбу про те, що зазначені сертифікати є автентичними, однак:

Щодо сертифіката від 27.01.2023 № А 5057196 на запит до митних органів Чеської Республіки отримано відповідь, що товар не може вважатися продукцією походження з ЄС в рамках Угоди;

Щодо сертифікатів від 21.03.2023 №№ А 5175486, А 5175487, від 22.03.2023 № А 5175490, від 22.11.2023 № А 5175246 французька компанія-представник польського експортера не підтвердила свої повноваження та не надала належних документів на підтвердження правил походження, у зв`язку з чим товари не можуть вважатися продуктами походження з ЄС.

На підставі вказаної інформації Львівською митницею видано наказ від 12.11.2025 № 558 та проведено документальну невиїзну перевірку ПМП "ЕКСПРЕС".

За результатами перевірки складено Акт від 12.12.2025 № 236/25/7.4-19/30253563, у якому зафіксовано порушення Позивачем вимог ст. 15 Доповнення І до Регіональної конвенції, ст.ст. 46, 257 Митного кодексу України, статей 185, 187, 190 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованих сум ввізного мита та ПДВ.

Не погодившись із первинними ППР (№ UA209000202663 та № UA209000202664 від 23.01.2026), Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги ДМС України прийнято рішення, яким частково задоволено скаргу: скасовано штрафні санкції в частині порушень дій/умислу, визнано сертифікати автентичними, однак підтверджено донарахування базових податкових зобов`язань через не підтвердження преференційного походження товарів експортером.

Львівською митницею прийнято нові податкові повідомлення-рішення:

№ UA2090002026223 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ввізне мито;

№ UA2090002026224 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість.

Вважаємо, що податкові повідомлення-рішення від 17.04.2026 року № UA2090002026223 та № UA2090002026224 є протиправними та такими, що підлягають до скасування, звернувся із цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд керувався таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

У відповідності до вимог ст. 1 Митного кодексу України (далі МК України), законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) далі ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках (п.216.4 ст.216 ПК України).

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу (ст.190 ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п.187.8 ст.187 ПК України).

Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, одним із видів мита є ввізне мито (п.1 ч.2 ст.271 МК України), яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України (ст.272 МК України).

Пунктом першим частини 1 статті 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

За приписами п.1 ч.1 ст. 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.

Обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема: у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України (ч.1 ст.289 МК України).

Відповідно до ч.4 ст.280 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До інших товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України (ч.5 ст.280 МК України).

Статтею 281 МК України передбачені тарифні пільги (тарифні преференції), зокрема, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори (ч.1 ст. 281 МК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч.7 ст. 36 МК України).

Таким чином, основною умовою для застосування пільгової ставки ввізного мита є підтвердження країни походження товару.

Відповідно до ч.1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару (ч.ч. 2 6 ст. 43 МК України).

Згідно з ч.1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

10.04.2008 Україна шляхом ратифікації Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) приєдналася до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (далі - ГАТТ), чим взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень ГАТТ/СОТ. Згідно з частиною першою статті 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають необхідність скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо імпортної та експортної документації.

Законом України від 16 вересня 2014 року №1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі Угода про асоціацію, Угода).

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Кожна Сторона відповідно до частини 1 етапі 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди як такі, що походять з Європейського Союзу, вважаються, зокрема (а) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною 1 статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, декларація, що надалі Іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Таким чином, сертифікат з перевезення товару EUR.1 та/або сертифікат про походження товару є підставою для застосування до товару тарифної преференції.

Відповідно до ч.2 ст.32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І Угоди, з метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Частинами 1, 3 та 5 ст.32 «Перевірка підтверджень походження» розділу VI Протоколу І Угоди встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Застосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів шляхом надання пільги (за кодом 410) у вигляді звільнення від сплати ввізного мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, здійснюється в рамках Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року №1678-VII (далі - Доповнення І Угоди).

Частиною 1 статті 16 Доповнення І Угоди передбачено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником, а відповідно до частини 3 цієї статті експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR.1-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR.1-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Законом України від 08 листопада 2017 року №2187-УІІІ "Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження" Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі Конвенція), яка набрала чинності для України з 01 лютого 2018 року.

21 листопада 2018 року Підкомітетом Україна - ЄС з питань митного співробітництва прийнято Рішення №1/2018 про заміну Протоколу І "Щодо визначення концепції" походження товарів і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Вказані зміни почали діяти з 01 січня 2019 року.

Відповідно до статті 1 вказаного Рішення Протокол I до Угоди замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

У статті 1 заміненого Протоколу І зазначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення І і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Відповідно до пункту 1 статті 15 Доповнення І товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21 (1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-МЕD"), надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Пунктом 2 статті 31 Доповнення І передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-МЕD", декларацій про походження і декларацій про походження EUR-МЕD" та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Згідно з ч.1 ст.45 МК України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Доповнення І подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

За приписами пунктів 3, 5 статті 32 Доповнення І перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

Так, як встановлено за акту перевірки та наявними матеріалами справи Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноважених органів Французької Республіки сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 27.01.2023 № А 5057196, 21.03.2023 № А 5175486, від 21.03.2023 № А 5175487, від 22.03.2023 № А 5175490, від 22.11.2023 № А5175246.

Державна митна служба України повідомила, що надісланий на перевірку сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 є автентичним. Однак, так як зазначений у цьому сертифікаті експортер товару має чеське походження, уповноважений орган Французької Республіки звернувся із запитом до митних органів Чеської Республіки, які в свою чергу повідомили, що товар, вказаний у сертифікаті з перевезення товару форми EUR.1 від 27.01.2023 № А 5057196, не може вважатися продукцією походження з Європейського Союзу в рамках Угоди.

Статтею 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом, зокрема, проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

За приписами ст. 345 Митного кодексу України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (ч.1 ст. 345).

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (ч.3 ст. 345).

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (ч.6 ст. 345).

На підставі ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Так, підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Відповідно до п. 190.1. ст. 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Враховуючи усе вищенаведене, суд зазначає, що митним органом правомірно було проведена документальна невиїзна перевірка позивача та винесено оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи встановлені судом обставини справи, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, з дотриманням вимог Митного кодексу України, Податкового кодексу України, вони відповідають критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доказів, які б спростовували правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень суду не надано, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,

у х в а л и в:

1.У задоволенні адміністративного позову Приватного малого підприємства «Експрес» (місцезнаходження: Львівська обл., Яворівський р-н., м. Новояворівськ, вул. С. Бандери, 7, ЄДРПОУ 30253563) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 код ЄДРПОУ: 43971343) про визнання протиправним та скасувати рішення про визначення(коригування) митної вартості товару - відмовити повністю.

2.Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна