Решение № 138959795, 13.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 рокусправа № 380/10361/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексорес" до Львівської митниці про скасування рішення про відмову,

у с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флексорес" звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вх.№61992 від 14.07.2026) :

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці щодо класифікації товарів № 26UA20900000049-КТ від 01.04.2026.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2026/000397.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці щодо класифікації товарів № 26UA20900000064-КТ від 09.04.2026.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2026/000443;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у межах виконання зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 10.06.2025 № 88/PL-UA/062025, укладеного з компанією «ZARYA SP. Z O.O.» (Польща), здійснив ввезення на митну територію України двох партій товару під торговельною назвою «Solvent TOLMET+». Під час митного оформлення першої партії за ЕМД № 26UA209170017474U7 від 03.03.2026 та другої партії за ЕМД № 26UA209170025354U5 від 25.03.2026 декларантом позивача заявлено товар за кодом УКТ ЗЕД 3814 00 90 19 («Розчинники та розріджувачі складні органічні на основі толуолу…»). Заявлений код та опис товару повністю відповідали наданим контролюючому органу товаросупровідним та техніко-технологічним документам виробника (картка безпеки, технічний опис, опис технологічної схеми виготовлення реліз-лаку, сертифікати якості). Однак відповідач за результатами лабораторних досліджень СЛЕД Держмитслужби прийняв оскаржувані класифікаційні рішення від 01.04.2026 № 26UA20900000049-КТ та від 09.04.2026 № 26UA20900000064-КТ, якими класифікував товар за кодом УКТ ЗЕД 3811 19 00 00 як антидетонатор (добавка до моторного бензину), а також виніс похідні картки відмови № UA209170/2026/000397 та № UA209170/2026/000443. Позивач вважає такі рішення та картки відмови протиправними, оскільки класифікація митного органу за кодом 3811 19 00 00 ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого (теоретичного) використання компонента суміші у якості присадки до пального, а не на фактичних властивостях та цільовому призначенні товару. Окрім того, лабораторні дослідження СЛЕД Держмитслужби повністю підтвердили якісний та кількісний склад, заявлений декларантом (основним компонентом є толуол 44,91 мас. %, який переважає кожен з інших компонентів). Позивач також наголошує на порушенні відповідачем процедури взяття проб (відсутність вмотивованого рішення керівника) та неврахуванні поданих первинних документів. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 05.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали на адресу суду надійшло клопотання (вх.№46137 від 20.05.2026).

Ухвалою суду від 29.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 12.08.2026 прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву (від 12.06.2026 вх.№51001) в якому Львівська митниця проти позову заперечує. Зазначає, що згідно з висновками СЛЕД Держмитслужби від 13.03.2026 № 1420003104-0035 та від 20.03.2026 у складі товару виявлено суміш толуолу, метанолу та ізопропанолу (загальною масовою часткою 89,56 мас. %), які можуть використовуватися у моторних бензинах як компоненти, що підвищують октанове число (антидетонатори). Застосувавши Основні правила інтерпретації УКТ ЗЕД 1 та 6, митний орган дійшов висновку про правильність класифікації товару саме у товарній підкатегорії 3811 19 00 00. Окрім цього, відповідач вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу незаконними та непідтвердженими. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№52811 від 18.06.2026) у якій критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність у сфері виробництва лакофарбової продукції та витратних матеріалів для поліграфічної промисловості.

10.06.2025 між компанією «ZARYA SP. Z O.O.» (Польща) як продавцем та ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» як покупцем укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу № 88/PL-UA/062025. 10.02.2026 сторонами підписано Доповнення № 24 до Контракту на поставку товару «Solvent TOLMET+».

Згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) від 27.02.2026 № FV 17/02/2026 позивач придбав у продавця партію товару «Solvent TOLMET+» у кількості 23,5 mtn (23500 кг).

03.03.2026 з метою митного оформлення декларант позивача подав до Львівської митниці електронну митну декларацію № 26UA209170017474U7.

У графі 31 ЕМД зазначено опис товару: «Розчинники та розріджувачі складні органічні на основі толуолу: Solvent TOLMET+, у вигляді прозорої безбарвної рідини, що містить толуол 44,23 мас.%, метанол 40,36 мас.%, ізопропіловий спирт 6,32 мас.%; парафінові вуглеводні 7,80 мас.%; інші домішки 1,28 мас.%; води 0,15 мас.%. Використовується в поліграфічній промисловості та для знежирення поверхні перед фарбуванням». У графі 33 визначено код товару за УКТ ЗЕД 3814 00 90 19.

Посадовими особами митниці 03.03.2026 здійснено відбір проб товару та направлено їх до СЛЕД Держмитслужби.

Згідно з висновком СЛЕД від 13.03.2026 № 1420003104-0035 за результатами лабораторного дослідження у складі проби виявлено: толуол (44,91 мас. %), метанол (39,53 мас. %), ізопропанол (5,12 мас. %), н-бутилацетат (0,52 мас. %), неароматичні вуглеводні С5-С6. При цьому експерт зазначив, що результати дослідження проби не суперечать даним щодо хімічного складу, зазначеним у графі 31 МД. Згідно з доповненням від 20.03.2026 до висновку № 1420003104-0035 вказано, що виявлені у складі проби толуол та аліфатичні спирти можуть використовуватися у бензинах моторних в якості компонентів, що підвищують октанове число (антидетонатори).

01.04.2026 Львівською митницею прийнято рішення про класифікацію товарів № 26UA20900000049-КТ, яким товар задекларовано за кодом УКТ ЗЕД 3811 19 00 00.

На підставі вказаного рішення відповідач виніс Картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209170/2026/000397 від 01.04.2026.

Згідно з інвойсом від 06.03.2026 № FK1/03/2026 позивач придбав партію товару «Solvent TOLMET+» у кількості 23,32 mtn (23320 кг).

25.03.2026 декларант подав ЕМД № 26UA209170025354U5 із зазначенням коду УКТ ЗЕД 3814 00 90 19.

За результатами відбору зразків та дослідження СЛЕД (висновок від 03.04.2026 № 1420003104-0052) підтверджено склад: толуол (44,90 мас. %), метанол (40,76 мас. %), ізопропанол (5,27 мас. %). 09.04.2026 Львівська митниця прийняла рішення про класифікацію товарів № 26UA20900000064-КТ з визначенням коду 3811 19 00 00 та винесла Картку відмови № UA209170/2026/000443.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні справи суд керувався таким.

Відносини, що виникають при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, регулюються нормами Митного кодексу України (надалі - МК України) та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи.

У відповідності до норм частин 1 - 5 статті 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Як складний випадок класифікації товару розуміють випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

Згідно частини 7 статті 69 МК України рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

При цьому, термін «класифікація товару» для цілей розділу МК України міститься в пункті 3 Порядку роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №650, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 за №1085/21397 (далі - Порядок №650), та розуміється як: визначення коду товару відповідно до вимог Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, передбачених Законом України «Про митний тариф України»(далі - Основні правила інтерпретації УКТ ЗЕД), з урахуванням Пояснень до УКТ ЗЕД, рішень Комітету з Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації, методичних рекомендацій щодо класифікації окремих товарів згідно з вимогами УКТ ЗЕД, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи на виконання статті 68 Кодексу, до початку переміщення товару через митний кордон України, під час митного оформлення та після завершення митного оформлення.

Також, в пункті 3 розділу І Порядку №650 визначено, що контроль правильності класифікації товарів - це перевірка правильності опису товару та відповідного йому коду в митній декларації вимогам Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД під час проведення процедур його митного контролю та митного оформлення.

Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІІ зазначеного Порядку №650 декларант або уповноважена ним особа класифікує товари згідно з УКТ ЗЕД при їх декларуванні відповідно до статті 69 МК України, а посадові особи митного поста здійснюють контроль правильності класифікації товарів під час проведення митних формальностей при митному оформленні товарів.

Пунктом 4 розділу ІІІ цього Порядку №650 встановлено, що контроль правильності класифікації товарів здійснюється, зокрема, шляхом перевірки відповідності:

- відомостей про товар та коду товару згідно з УКТ ЗЕД, заявлених у митній декларації, відомостям про товар (найменування, опис, визначальні характеристики для класифікації товарів тощо), зазначеним у наданих для митного контролю документах, шляхом перевірки дотримання вимог Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД з урахуванням Пояснень до УКТ ЗЕД, рекомендацій, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи відповідно до вимог статті 68 Кодексу;

- заявленого коду товару відомостям, наведеним у базі даних «Класифікаційні рішення» програми «Інспектор 2006» ЄАІС. При цьому, така відповідність поділяється на три категорії: а) ідентичні товари; б) подібні (аналогічні) товари; в) товари, які не підпадають під вимоги підпунктів «а» та «б» абзацу четвертого цього пункту, але мають схожі: характеристики, які є визначальними для класифікації товару; призначення або принцип дії яких є основним для класифікації товару.

У разі неможливості однозначно перевірити правильність класифікації товару на підставі задекларованих відомостей відповідно до вимог статті 69 Кодексу декларант або уповноважена ним особа письмово повідомляється про необхідність надання додаткових документів чи відомостей, необхідних для підтвердження задекларованого ним коду товару згідно з УКТ ЗЕД. При електронному декларуванні посадова особа ВМП або ПМО чи митного поста за допомогою АСМО створює та передає декларанту або уповноваженій ним особі засвідчене електронним цифровим підписом електронне повідомлення про необхідність подання документів, які підтверджують класифікацію товару (пункт 5 розділу ІІІ Порядку №650).

У разі відмови у наданні декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів чи відомостей посадовою особою митного органу здійснюються митні формальності за наявними документами та відомостями з використанням довідкової інформації. При проведенні цих митних формальностей або підтверджується код товару, або надається відмова в митному оформленні та за наявності достатньої інформації виноситься Рішення (пункт 6 розділу ІІІ Порядку №650).

Відповідно до частин 2-4 статті 67 МК України в УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнішої товарної класифікації використовуються сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної під категорії (десять знаків).

В силу норми статті 67 МК України українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

Крім того, з метою забезпечення єдиного тлумачення і застосування УКТ ЗЕД в Україні запроваджено пояснення до УКТ ЗЕД, побудовані на основі Пояснень до Гармонізованої системи опису та кодування товарів 2012 і Пояснень до Комбінованої номенклатури Європейського Союзу, що затверджені наказом Державної фіскальної служби України від 09.06.2015 №401.

Відповідно до пунктів 1-4, 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД додатку до Закону України «Про Митний тариф України» класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється за такими правилами:

1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТ ЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:

2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;

(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.

3. У разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:

(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;

(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;

(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.

4. Товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.

5. На додаток до наведеного до зазначених нижче товарів застосовуються такі правила:

(а) футляри для фотоапаратів, музичних інструментів, зброї, креслярського приладдя, прикрас та подібні вироби, які мають спеціальну форму і призначені для зберігання відповідних виробів або набору виробів, придатні для тривалого використання разом з виробами, для яких вони призначені, класифікуються разом з упакованими в них виробами. Це правило не поширюється на тару (упаковку), що становить разом з виробом одне ціле і надає останньому істотно іншої властивості;

(b) відповідно до правила 5 (а) тару (упаковку) разом з товарами, які в ній містяться, слід класифікувати разом з цими товарами, якщо вона належить до такого типу тари (упаковки), яка зазвичай використовується для упакування цих товарів. Це положення є необов`язковим, якщо ця тара (упаковка) придатна для повторного використання.

6. Для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.

Судом досліджено текстовий опис та структура відповідних товарних позицій УКТ ЗЕД:

У товарній позиції 3814 00 класифікуються: «Розчинники та розріджувачі складні органічні, в інших товарних позиціях не зазначені; готові суміші для видалення фарб або лаків» (товарна підкатегорія 3814 00 90 19 «інші»).

У товарній позиції 3811 класифікуються: «Антидетонатори, антиоксиданти, інгібітори смолоутворення, загусники, антикорозійні препарати та інші готові присадки, добавки для нафтопродуктів (включаючи бензин) або для інших рідин, які використовують з тією самою метою, що і нафтопродукти» (товарна підкатегорія 3811 19 00 00).

Згідно з Поясненнями до УКТ ЗЕД, затвердженими наказом Держмитслужби від 14.12.2022 № 543, до товарної позиції 3814 включаються суміші органічних розчинників, що використовуються у виробництві лаків і фарб або як суміші, що видаляють жир (наприклад, суміші толуолу, метанолу, етилацетату, бутилового спирту). Натомість товарна позиція 3811 включає готові присадки, цільовим призначенням яких є підвищення стійкості пального до детонації або запобігання смолоутворенню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач надав митному органу повний комплект техніко-технологічної та комерційної документації виробника «ZARYA SP. Z O.O.», зокрема:

Технічний опис (Technical Data Sheet) та Картку безпеки (MSDS) продукту «Solvent TOLMET+», у яких закріплено єдине сфера застосування товару розчинник/розріджувач для лакофарбової та поліграфічної промисловості;

Опис технологічної схеми виготовлення реліз-лаку 0916 та лист про використання продукту, що підтверджують безпосереднє застосування імпортованого розчинника у власному виробничому циклі ТОВ «ФЛЕКСОРЕС» для розчинення поліамідних смол і виготовлення наддрукувальних лаків.

Жодних доказів того, що імпортований продукт «Solvent TOLMET+» призначений або розроблений для використання як антидетонатор чи присадка до моторного бензину, відповідачами не надано і в матеріалах справи такі відсутні.

Пояснення до УКТЗЕД мають статус допоміжного матеріалу і не можуть суперечити Закону «Про Митний тариф України». Текст Закону (назви позицій) має пріоритет. Крім того, Відповідач вибірково трактує Пояснення, ігноруючи примітки до групи 87, які вказують, що спеціальні транспортні засоби класифікуються у 8705. Механічне тлумачення фрази «машини для вивезення сміття» без аналізу конструктивних особливостей (наявності преса) призводить до помилкової класифікації.

Суд зауважує, що лабораторними дослідженнями СЛЕД Держмитслужби (висновки № 1420003104-0035 від 13.03.2026 та № 1420003104-0052 від 03.04.2026) повністю підтверджено склад товару, заявлений декларантом у графі 31 митних декларацій: основним компонентом суміші є толуол (понад 44.9 мас. %), який переважає кожен з інших складників.

Посилання відповідача на припущення експерта СЛЕД про те, що компоненти суміші (толуол, метанол, ізопропанол) «можуть використовуватися у бензинах моторних як антидетонатори», суд оцінює критично. Зазначення про теоретичну або потенційну можливість застосування окремих хімічних речовин в інших галузях промисловості не є належною підставою для зміни класифікаційного коду готового сумішевого продукту. Класифікація товару за УКТ ЗЕД має здійснюватися виходячи з його фактичних властивостей, складу та функціонального призначення на момент митного оформлення, а не на основі гіпотетичних припущень контролюючого органу.

Аналогічний підхід щодо неприпустимості класифікації товару на підставі припущень про його можливе використання сформовано у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 814/1256/17, від 20.06.2019 у справі № 826/7208/16 та від 13.12.2023 у справі № 804/7239/17.

Крім того, суд погоджується з аргументами позивача про те, що класифікація митним органом спірного товару за кодом 3811 19 00 00 призвела до безпідставного та штучного віднесення даної продукції до підакцизної. Відповідно до підп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України до підакцизних товарів віднесено розчинники або розріджувачі на основі метанолу (тобто де метанол за масовим показником переважає інші компоненти). Оскільки в досліджуваному товарі основними лідируючим компонентом є толуол (44,91 мас. %), а не метанол (39,53 мас. %), товар не належить до підакцизних.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 356 МК України взяття проб (зразків) товарів проводиться на підставі вмотивованого письмового рішення керівника митного органу або його заступника. Натомість відповідач не надав суду належних доказів винесення таких рішень, що свідчить про недотримання процедурних вимог митного законодавства.

Львівською митницею не наведено жодних доказів на спростування вищевказаних доводів позивача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що декларант позивача правомірно та обґрунтовано визначив код товару за УКТ ЗЕД 3814 00 90 19, а відповідач прийняв рішення про класифікацію товарів від 01.04.2026 № 26UA20900000049-КТ та від 09.04.2026 № 26UA20900000064-КТ за відсутності порушень правил класифікації з боку декларанта, необґрунтовано та без урахування усіх обставин справи.

Оскільки Картки відмови № UA209170/2026/000397 від 01.04.2026 та № UA209170/2026/000443 від 09.04.2026 є похідними від скасованих класифікаційних рішень і винесені виключно з підстав відсутності у графі 44 ЕМД визначених митницею класифікаційних рішень, такі картки відмови також є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу врегульовано ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18 від 04.02.2020 №280/1764/19.

Згідно з ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На адресу суду від позивача надійшло клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат (вх.№52808 від 18.06.2026) у якому просить стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Судом встановлено, що між АО «Саляк і Партнери» (адвокатське об`єдання) та ТзОВ «Флексорес» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №06/4-26/ФЛ від 06.04.2026.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором, адвокатське об`єдання зобов`язується надавати на підставі звернення клієнта правову допомогу, а саме:

- представляти інтереси клієнта в державних органах України, в судах України усіх інстанцій т.ч. державного реєстратора, нотаріуса, органах Державної податкової служби, органах місцевого самоврядування, державної виконавчої служби, а також перед іншими підприємствами, установами і організаціями.

Згідно п. 3.1 договору, клієнт оплачує послуги адвокатського об`єднання, передбачені розділом 1 цього договору у розмірі, визначеному окремою угодою або в актах наданих послуг (виконаних робіт).

Сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №06/4-26/ФЛ від 06.04.2026, відповідно до якого, надано клієнту такі послуги:

- опрацювання наданих клієнтом АО «Саляк і Партнери» документів, на підставі яких підготовлено позов 2 год / 1500 грн;

- вивчення судової практики, що регулює питання визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарі 1 год /750,00 грн;

- збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви 7 год/5250,00 грн;

-підготовка відповіді на відзив 2 год/1500 грн.

Разом 12 год- 9000,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 21.01.2021 за №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Суд зазначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

Суд, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена у договорі витрат на правничу допомогу є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спростило роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 9000,00 грн неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Представником відповідача зазначено, що дана справа є справою незначної складності. Обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Разом з тим, у позовній заяві, адвокатом наведено норми права, що застосовуються до даних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що в свою чергу вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання заявником вимог частини п`ятої даної статті щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив рішення від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 9000,00 грн витрати на правничу допомогу не відповідають реальності таких, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Львівської митниці становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт).

З огляду на викладене, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану учасників справи, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача становить 3000.00 гривень.

Щодо решти витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Флексорес (вул. Лесі Українки,53, с.Чишки, Львівський р-н., Львівська область, 81114, ЄДРПОУ 38953610) до Львівської митниці Державної митної служби України (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці щодо класифікації товарів № 26UA20900000049-КТ від 01.04.2026.

3.Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2026/000397.

4.Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці щодо класифікації товарів № 26UA20900000064-КТ від 09.04.2026.

5.Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2026/000443.

6.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Флексорес (ЄДРПОУ 38953610) 6656,00 грн (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень 00 копійок) грн сплаченого судового збору.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Флексорес (ЄДРПОУ 38953610) витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна