Постановление суда № 138957928, 12.08.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення

12 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/8015/25 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року в даній справі адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2025 року №1458/8578 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз 12, п.3, ч.12, ст.26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу, у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (своєю мамою);

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз. 12, п.3, ч.12, ст.26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (своєю мамою) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року задоволено заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 в строк тридцять днів з дня отримання цієї ухвали подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у цій справі в частині зобов`язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз. 12, п.3, ч.12, ст.26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу у зв??язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (своєю мамою) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

08 квітня 2026 року до суду надійшов звіт Військової частини НОМЕР_2 про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у даній справі.

У даному звіті відповідачем зазначено, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 повторно розглянув рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні.

За результатами повторного розгляду командиром військової частини НОМЕР_1 накладено резолюцію про непогодження звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Про прийняте рішення позивача повідомлено листом від 04.02.2026 №1458/1480, який, за твердженням відповідача, отримано позивачем 14.02.2026.

Відповідач вказує, що під час повторного розгляду рапорту було досліджено подані позивачем документи, зокрема документи щодо інвалідності його матері та необхідності здійснення за нею постійного догляду, а також акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 11.03.2025 №4243, довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні та афідевіт матері позивача.

На думку відповідача, зазначені документи підтверджують інвалідність матері позивача та її потребу в постійному догляді, однак не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд. При цьому відповідач зазначає, що в акті обстеження сімейного стану не міститься відомостей про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача.

Також відповідач посилається на положення частини 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, відповідно до яких до рапорту про звільнення мають додаватися, зокрема, документи, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за особою.

Відповідач стверджує, що у матеріалах рапорту такі документи відсутні, у зв`язку з чим за результатами повторного розгляду прийнято рішення про непогодження звільнення позивача.

Таким чином, відповідач вважає, що ним виконано рішення суду від 25.12.2025, оскільки рапорт позивача повторно розглянуто, надано оцінку поданим до нього документам, прийнято відповідне рішення та повідомлено про нього позивача із зазначенням підстав відмови.

Позивачем заперечень щодо поданого відповідачем звіту про виконання судового рішення не подано.

Відповідно до частини першої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Розгляд звіту про виконання судового рішення здійснено судом в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у прийнятті звіту з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Тлумачення положень Основного Закону щодо обов`язковості виконання судових рішень неодноразово здійснювалося Конституційним Судом України у прийнятих ним рішеннях.

Так Конституційний Суд України зокрема зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Це право охоплює, крім іншого, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У Рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява №60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 №2-р (II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28.11.2006, заява №30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон №1402-VIII) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні приписи містять положення частин другої та третьої статті 14 та статті 370 КАС України.

Отже, обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України, статтею 13 Закону №1402-VIII. Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Частиною другою статті 381-1 КАС України передбачено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Як установлено частиною першою статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

За приписами частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.

Частиною п`ятою статті 382-3 КАС України передбачено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Відповідно до частини десятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

З вказаних законодавчих положень вбачається, що суд може застосувати заходи реагування у порядку судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду (керівника суб`єкта владних повноважень).

Головною метою судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є реалізація завдання адміністративного судочинства, оскільки ефективний захист прав осіб завершується виконанням судового рішення.

Розглядаючи звіт суб`єкта владних повноважень про виконання рішення, суд повинен перевірити чи досягнуто мети задля якої постановлено судове рішення, тобто, чи відбулося фактичне відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що в мотивувальній частині рішення суду було зазначено: «Як встановлено судом, позивачем при поданні рапорту на звільнення з військової служби відповідачу були надані: - копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; - копія військового квитка ОСОБА_1 ; - копія паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 (мати); - копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; - копія довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №ЛЗ-184010-ф/о від 16.08.2024 року; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 із зазначенням інформації про наявність чи відчутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) №3481 від 25.03.2025 року; копія довідки МСЕК серія 12 ААГ №953382 від 10.06.2024 року; - копія рішення ЛКК №279 від 20.08.2024; - копія пенсійного посвідчення Серія НОМЕР_3 від 03.07.2024 року; - копія довідки про отримання допомоги №1906-07/4327 від 25.12.2024 (допомога для одинокої матері); - копія довідки №420973 від 13.10.2004 року; - копія довідки №01 від 17.09.2002 року; - копія засвідченої заяви від матері №2293 від 24.12.2024 року.

З вказаних документів вбачається, що виключно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані у житловому приміщенні/будинку за адресою: АДРЕСА_1 .; ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду (копія довідки МСЕК серія 12 ААГ №953382 від 10.06.2024 року та рішення ЛКК №279 від 20.08.2024 та медичний висновок ЛКК №321 від 10.07.2025 року), нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 про відсутність у неї інших родичів першого та другого ступеня споріднення, крім її сина ОСОБА_1 , і волевиявлення останньої щоб її син ОСОБА_1 здійснював за нею догляд та про підтвердження факту.

Отже, на думку суду, з урахуванням вище перелічених норм права та наявних у матеріалах справи доказах, у ОСОБА_1 наявні правові підстави для звернення з рапортом до відповідача щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз 12, п.3, ч.12, ст.26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що позивачем формально виконані вимоги Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (зі змінами і доповненнями), в тому числі і до подання документів, щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

В свою чергу, відповідач відмовляючи у задоволенні рапорту не надав належної оцінки всім документам, що були надані позивачем до такого рапорту. У відповіді від 2 липня 2025 року формально відмовив у його задоволенні, посилаючись на загальні обставини відмови у його задоволенні.

Відповідачем у відповіді від 02.07.2025 року на рапорт позивача, не вказано конкретних обставин, що перешкоджають звільнення позивача з військової служби, а саме: не зазначено інших родичів першого та другого ступеня споріднення, крім її сина ОСОБА_1 , які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 ..

З огляду на вищевикладене, суд вважає рішення Військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2025 року №1458/8578, вираженим у відмові у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз 12, п.3, ч.12, ст.26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу, у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню». (а.с. рішення суду 6)

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач при первісному розгляді рапорту позивача обмежився формальною відмовою, не надав належної оцінки поданим документам, які підтверджували інвалідність матері позивача, її потребу в постійному догляді та відсутність інших родичів першого і другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати такий догляд. При цьому відповідачем не було наведено конкретних обставин, які перешкоджали звільненню позивача з військової служби. Саме неналежний та формальний розгляд рапорту зумовив визнання рішення відповідача від 02.07.2025 протиправним та його скасування.

Відповідно до резолютивної частини рішення суду від 25.12.2025 відповідача було зобов`язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

З поданого Військовою частиною НОМЕР_1 звіту вбачається, що за результатами повторного розгляду рапорту командиром військової частини прийнято рішення про непогодження звільнення позивача. При цьому підставою для такого рішення відповідач зазначив відсутність у матеріалах рапорту документів, які підтверджують відсутність в матері позивача інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд.

Водночас саме обставини щодо наявності у позивача правових підстав для звернення з рапортом, подання ним документів на підтвердження інвалідності матері, її потреби у постійному догляді та відсутності інших родичів першого і другого ступеня споріднення вже були предметом оцінки суду при вирішенні справи. Суд у рішенні від 25.12.2025 дійшов висновку про формальне виконання позивачем вимог Інструкції №170 щодо подання відповідних документів та визнав протиправною первісну відмову відповідача саме через неналежну оцінку поданих документів і відсутність конкретного обґрунтування підстав для відмови.

Таким чином, повторний розгляд рапорту відповідачем не може зводитися лише до повторного прийняття рішення про відмову у звільненні, а повинен здійснюватися з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні від 25.12.2025, та з усуненням встановлених судом недоліків попереднього розгляду рапорту.

Однак зі змісту поданого звіту не вбачається, що відповідач усунув зазначені судом недоліки. Навпаки, наведені у звіті підстави для повторної відмови фактично ґрунтуються на тих самих обставинах щодо підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача, оцінка яких уже була надана судом у рішенні від 25.12.2025.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем формально здійснено повторний розгляд рапорту позивача, однак не виконано рішення суду в частині обов`язку повторно розглянути рапорт з урахуванням наданої судом правової оцінки та усунення встановлених судом недоліків.

Отже, поданий Військовою частиною НОМЕР_1 звіт не підтверджує належного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2025, а тому правові та фактичні підстави для його прийняття відсутні.

При вирішенні питання про накладення штрафу суд враховує, що відповідно до частини другої статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення суддя може встановити новий строк подання звіту та накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.

Застосування такого заходу судового контролю має на меті забезпечення реального та належного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а не формального вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій, що за своїм змістом не відповідають висновкам та обов`язкам, визначеним судовим рішенням.

У даному випадку суд враховує, що відповідачу було достовірно відомо про зміст рішення суду від 25.12.2025, характер встановлених судом порушень та необхідність їх усунення при повторному розгляді рапорту позивача. Незважаючи на це, за результатами повторного розгляду рапорту відповідач знову поклав в основу свого рішення обставини, які фактично були предметом судової оцінки, та не усунув недоліків, встановлених судом.

Таким чином, характер вчинених відповідачем дій свідчить не про об`єктивну неможливість виконання судового рішення, а про неналежне його виконання шляхом формального здійснення повторного розгляду рапорту без урахування правової оцінки, наданої судом.

Суд також враховує, що відповідальність за організацію виконання судового рішення та забезпечення належного розгляду рапорту позивача покладалася на керівника Військової частини НОМЕР_1 , який після набрання рішенням суду законної сили був обізнаний про його зміст та спосіб виконання.

За таких обставин суд вважає, що невиконання рішення суду у встановлений спосіб є наслідком недобросовісного ставлення керівника Військової частини НОМЕР_1 до обов`язку забезпечити його належне виконання, що є підставою для застосування передбаченого частиною другою статті 382 КАС України заходу процесуального примусу у вигляді штрафу.

З огляду на викладене вище суд доходить висновку про наявність передбачених частиною другою статті 382 КАС України підстав для накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 як на посадову особу, відповідальну за виконання рішення суду від 25.12.2025 у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб та одночасно встановити новий строк для надання звіту.

Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У прийнятті звіту Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі №140/8015/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Встановити відповідачу (боржнику) Військовій частині НОМЕР_2 новий строк для подання до суду звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі №140/8015/25 разом з доказами надіслання копії звіту позивачу один місяць з дня отримання цієї ухвали.

Накласти на командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 штраф у сумі двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560,00 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 (службова адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до Державного бюджету України половину штрафу у розмірі 33 280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 (службова адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) половину штрафу у розмірі 33 280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ю.Ю. Сорока