Постановление суда № 138945979, 12.08.2026, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/1604/26

Провадження № 1-кп/163/208/26

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42025142410002946 від 05.08.2025 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

в с т а н о в и в :

Підготовче судове засідання у кримінальному провадженні призначено на 12 серпня 2026 року.

10.08.2026 року на електронну адресу суду прокурор надіслав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке обґрунтував наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Вважає, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання обвинуваченого під вартою, не в змозі запобігти зазначеним ризикам.

В підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 проти такого клопотання прокурора заперечили.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.314 КПК України під час підготовчого судового засідання суд, за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою обрати, змінити чи скасувати запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують, а також повинен з`ясувати чи зменшились раніше визначені ризики та чи не з`явились нові.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Положеннями ст.199 КПК України передбачено, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, враховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Як вбачається зі ст.194 КПК України, під час розгляду вказаного питання суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, визначені пунктами 1 - 3 частини 1 даної статті, та згідно з положеннями ст.178, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризують особу обвинуваченого та визначені у пунктах 1 - 12 частини 1 вказаної статті.

Вирішуючи в даному випадку питання про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує, що статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачені випадки, коли особу може бути позбавлено свободи відповідно до процедури, встановленої законом, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (пункт «с»).

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Таким чином, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно з вимогами ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов`язаний встановити наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

У свою чергу, обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.

Матеріали кримінального провадження дають підстави вважати підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, обґрунтованою, а обставини здійснення ним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого судового розгляду, що не виключає можливості продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Частиною 2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Так, з ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року вбачається, що підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слугувала наявність ризиків, передбачених п.п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що він може переховуватися від органів досудового розслідування і суду; знищити, сховати документи, речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

В подальшому ухвалами слідчого судді цього ж суду від 06 травня 2026 року, 03 липня 2026 року обвинуваченому, тоді підозрюваному ОСОБА_4 було продовжено строк тримання під вартою.

На думку суду, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 по цей час обставини, які стали підставою для обрання цього запобіжного заходу, не змінились, а наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, в підготовчому судовому засіданні підтверджено з таких підстав.

Можливість ОСОБА_4 переховуватись від суду доводиться тим, що інкримінований злочин передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, і тяжкість такого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду та останній має можливість незаконно перетнути державний кордон України, враховуючи його обізнаність із схемами незаконного переправлення осіб через державний кордон України та суспільні зв`язки і зв`язки з правоохоронними органами, а також те, що обвинувачений досконало знає місцевість у зоні прикордонного контролю і з врахуванням того, що він обвинувачується в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництві такими діями та сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, з корисливих мотивів, вбачається ризик втечі обвинуваченого шляхом залишення меж території України.

Врахування цієї обставини відповідає практиці Європейського суду з прав людини при застосуванні ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення у справі «Ілійков проти Болгарії», де Суд визначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування; рішення у справі «Летельє проти Франції», де Суд визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу).

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, беручи до уваги те, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.

Можливість ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні доводиться тим, що він обіймав посаду співробітника безпеки Центру спеціальних операцій «А» СБ України, маючи авторитет в правоохоронних органах та органах державної влади і з метою уникнення кримінальної відповідальності, може здійснювати вплив як на свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , так і на інших свідків, яким відомі обставини вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, та показання яких мають значення для встановлення істини у справі.

Крім цього, відповідно до передбаченої КПК України процедури отримання показань свідків, а саме першочергово на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, в подальшому, після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку ст.225 КПК України. Слід зазначити, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 в суді перебуває на стадії підготовчого засідання.

Перешкоджання кримінальному провадженню в інший спосіб підтверджується тим, що ОСОБА_4 зможе впливати на викривлення важливих даних для кримінального провадження шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників/сторін кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також може використати свої зв`язки для незаконного впливу на понятих, які брали участь у слідчих діях, та експертів, які проводили експертизи, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, підшукувати осіб, що зможуть надати вигідні для нього неправдиві показання.

Твердження прокурором в клопотанні, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, є необґрунтованими і достатніми доказами не підтверджується, оскільки має бути доведена реальність замаху на вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження наявного.

Таким чином, враховуючи зміст обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, запобігти ризикам: втечі, незаконного впливу на свідків, експертів, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином можливо лише утримуючи обвинуваченого під вартою.

Суд враховує заперечення сторони захисту, однак вважає, що наразі вони не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 і застосування йому більш м`якого запобіжного заходу.

Крім цього, на переконання суду, жоден більш м`який запобіжний захід на даній стадії процесу не може запобігти визначеним судом ризикам.

Отже, суд дійшов висновку, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 слід продовжити на 60 днів з можливістю внесення застави та покладенням на обвинуваченого певних обов`язків.

При визначенні розміру застави у якості альтернативного запобіжного заходу суд також враховує, що сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Тобто, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд з урахуванням положень ст.ст.177,178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникло бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Таким чином, враховуючи обставини кримінального правопорушення, тяжкість правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , особу обвинуваченого, суд вважає, що розмір застави слід визначити у розмірі 210 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 698880,00 гривень. Такий розмір зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, запобігти ризикам кримінального провадження та не являється непомірним для обвинуваченого.

З огляду на викладене, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає до задоволення, тому слід продовжити строк тримання ОСОБА_4 під вартою на строк 60 днів, з можливістю внесення застави, розмір якої, на думку суду, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 176, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 331 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 10 жовтня 2026 року, включно.

На підставі ч.5 ст.182, ч.3 ст.183 КПК України визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 210 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 698 880,00 (шістсот дев`яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному цією ухвалою, на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області №UA358201720355259001500002504 в ДКСУ міста Київ (МФО 820172, код ЄДРПОУ 26276277), та надати суду документ, що підтверджує таке внесення.

В разі внесення застави відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) прибувати до суду за кожною вимогою, а в разі неможливості з`явитись через поважні причини завчасно повідомити про це;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утриматися від спілкування зі свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

6) носити електронний засіб контролю.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 10 жовтня 2026 року включно.

У випадку внесення застави та після проведення відповідної перевірки уповноважена службова особа установи попереднього ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти, про що повідомити Любомльський районний суд Волинської області.

В такому випадку з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, і зобов`язаний виконувати покладені на нього цією ухвалою в порядку ч.5 ст.194 КПК України обов`язки.

Копію ухвали направити в ДУ «Луцький слідчий ізолятор» та негайно вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення.

Дата виготовлення повного тексту ухвали о 09:30 год. 13 серпня 2026 року.

Головуюча: суддя ОСОБА_1