Решение № 138944200, 11.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6863/26 2/335/3601/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря судового засідання Барановської В.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Будинкоуправління №2» про розірвання трудового договору, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Будинкоуправління №2» про розірвання трудового договору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.08.2021 позивач ОСОБА_1 влаштувалася на роботу у Міське комунальне підприємство «Будинкоуправління № 2» та була прийнята на посаду двірника на підставі наказу № 21-к від 30.08.2021. На займаній посаді позивач працювала з 31.08.2021 по 14.09.2021. Відповідно до записів у трудовій книжці та наказу № 22-к від 14.09.2021 позивач була звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України. Згодом 26.10.2021 позивач була знову прийнята на посаду двірника у МКП «Будинкоуправління № 2». З початком повномасштабного збройного вторгнення російської федерації - позивач була вимушена покинути своє постійне місце проживання у м. Волноваха Донецької області та переміститися на підконтрольну територію України, де наразі перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа. На теперішній час позивач позбавлена можливості припинити трудові відносини та розірвати трудовий договір у загальному порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України, оскільки виробничі потужності та керівні органи підприємства-роботодавця знаходяться на тимчасово окупованій території України, а зв`язок із адміністрацією повністю втрачено. Окрім того, зважаючи на вік позивача та незадовільний стан її здоров`я, а саме погіршення самопочуття, що унеможливлює подальше виконання трудових обов`язків, то позивач об`єктивно не має змоги продовжувати трудову діяльність на даній посаді. За таких обставин, єдиним захистом порушених прав позивача є звернення до суду із даним позовом. У зв`язку з чим, позивач ОСОБА_1 просить визнати припиненими трудові відносини між нею та відповідачем - Міським комунальним підприємством «Будинкоуправління № 2» у зв`язку із розірванням трудового договору на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 24.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, матеріали позову містять заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

На підставі наявних у справі доказів, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Дослідивши та проаналізувавши надані письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 26.10.2021 позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Міським комунальним підприємством «Будинкоуправління № 2» (код за ЄДРПОУ 31471828) на підставі наказу № 28-к від 25.10.2021, що підтверджується записом № 32 у трудовій книжці позивача.

Факт укладення трудового договору також підтверджується індивідуальними відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, виданими Пенсійним фондом України за на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Згідно копії довідки за формою ОК-5 вбачається, що за 2022 рік інформація від Міського комунального підприємства «Будинкоуправління № 2» відносно виплаченої позивачу заробітної плати до Пенсійного фонду України не передавалася.

Згідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 18.07.2002, зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується відповіддю № 2921276 від 23.06.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру.

У зв`язку із початком повномасштабного збройного вторгнення рф, позивач виїхала підконтрольну територію України до м. Новомосковськ Дніпропетровської області, що підтверджується відповіддю № 2921318 від 23.06.2026 з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу (довідка № 1215-5000620819 від 29.03.2022, видана УПСЗН Новомосковської МР).

Після чого, позивач ОСОБА_1 переїхала до м. Запоріжжя, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2304-5003293896 від 21.05.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 має фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що також підтверджується відповіддю № 2921318 від 23.06.2026 з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу.

Відповідно до відповіді № 2919239 від 23.06.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено що відповідач Міське комунальне підприємство «Будинкоуправління № 2» зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Переліку територій, територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, на час розгляду справи, м. Волноваха Донецької області є тимчасово окупованою територією України з 10.03.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, в Україні було введено військовий стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який послідуючими указами Президента України неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Станом на час звернення до суду з позовом, Міське комунальне підприємство «Будинкоуправління № 2» знаходиться на тимчасово окупованій території України.

У позивача відсутня будь-яка можливість припинити трудові правовідносини з відповідачем, подавши відповідну заяву на звільнення. Заробітна плата позивачеві не нараховується та не виплачується. Наявність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу до Міського комунального підприємства «Будинкоуправління № 2» і відсутність запису про звільнення, перешкоджає позивачеві для реалізації її законних прав та інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно ст. 1 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 Кодексу законів про працю України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ст. 22 Кодексу законів про працю України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо).

У законодавстві України про працю встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст.36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3, 7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.).

Отже, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

Стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Так, у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Законом України від 21.04.2022 року №2220-ІХ « Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану», що набрав чинності 07.05.2022 року, передбачено спрощену процедуру набуття статусу безробітного, зокрема для осіб які перебувають на тимчасово окупованій території, які перебувають на території, на якій ведуться бойові дії, для внутрішньо переміщених осіб. На виконання вказаного Закону розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» доповнено п.5.2. Відповідно вказаного пункту для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та територіальний орган Пенсійного фонду України.

Частину 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено абзацом 2 згідно якого «Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору". Після абзацу другого доповнено п`ятьма новими абзацами такого змісту: "Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це: роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними); територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби".

З позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить суд розірвати трудовий договір з МКП «Будинкоуправління №2», оскільки не мала об`єктивної можливості скористатися позасудовим порядком припинення трудових відносин через органи зайнятості, через поважний вік, незадовільний стан здоров`я та труднощі, пов`язані з вимушеним переселенням і втратою комунікації з роботодавцем, що унеможливило проходження додаткових адміністративних процедур.

Водночас, позивач позбавлена можливості врегулювати питання звільнення з роботодавцем, у зв`язку з відсутністю будь якого зв`язку та неможливості комунікації, оскільки підприємство перебуває на тимчасово окупованій території України.

Таким чином, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, однак процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю не виконана.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що існує порушення права позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України, тобто припинення трудових відносин.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 року, який набрав чинності 24.03.2022 року, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Трудові відносини між позивачем та підприємством фактично припинені з моменту коли позивач вимушено покинула своє постійне місце проживання у м. Волноваха, Донецької області та перемістилися на підконтрольну в Україні територію (зареєстрована як внутрішньо переміщена особа з 29.03.2022), проте позивач позбавлена можливості оформити припинення трудових відносин у встановленому законодавством порядку, що порушує її конституційні права.

За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довела наявність обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на підтвердження позивачем факту не перебування нею у фактичних трудових відносинах протягом тривалого часу, беручи до уваги відсутність у суду підстав піддавати сумніву встановлені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог.

Виходячи з того, що станом на день розгляду справи, відповідачем не прийнято рішення щодо звільнення позивача, що порушує право останньої на вільний вибір праці та встановлює для неї додаткові обов`язки, заявлена вимога про розірвання трудового договору підлягає задоволенню шляхом визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Міським комунальним підприємством «Будинкоуправління № 2», з 29.03.2022 внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 21, 22, 24, 36, 38 Кодексу законів про працю України, ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-284, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Будинкоуправління №2» про розірвання трудового договору задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Міським комунальним підприємством «Будинкоуправління № 2» (код ЄДРПОУ 31471828), з 29.03.2022 внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Міського комунального підприємства «Будинкоуправління № 2» (код ЄДРПОУ 31471828) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Копію заочного рішення направити сторонам, які не з`явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення, або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення судового рішення, апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення підписано без його проголошення, відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Повне рішення складено та підписано 11 серпня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Міське комунальне підприємство «Будинкоуправління № 2» (код ЄДРПОУ 31471828; адреса підприємства: Донецька область, Волноваський район, м. Волноваха, вул. Олександра Олійника, буд. 25).

Суддя: І.А. Крамаренко