Решение № 138935894, 12.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокуСправа №160/10763/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач з урахуванням уточнених позовних вимог від 20.05.2025 року просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 № 047050024496 (вих. № 10280/03-16) про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з моменту звернення до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з відповідною заявою від 24.03.2025.

В обґрунтування позову зазначено, що 24.03.2025 року позивачка по досягненню 53 річного віку звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 року № 10260/03-16 було відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на те, що пенсійний вік, визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років, у зв`язку із чим відсутні підстави для призначення пенсії. На думку позивача вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки згідно з Рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року, застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року в редакції, чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: жінки- після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Щодо відсутності 10 років пільгового стажу по Списку №2, позивач посилається на положення абз. 4 п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку, передбаченого ст. 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи жінкам. Позивач не погодилась з таким рішенням відповідача-2, тому, звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання копії вказаної ухвали шляхом подання уточненої позовної заяви із приведенням прохальної частини позову у відповідність до вимог п.4 ч.5 ст. 160 КАС України, разом із доказами направлення відповідачам уточненого позову у відповідності до положень ч. 9 ст. 44 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду від 30 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача 20 травня 2025 року надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30 травня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідача-1 та 2 11.06.2025 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.

Правом подання відзиву на позовну заяву в установлений термін відповідач-1 не скористався.

Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи обставини ненадання відповідачем-1 відзиву у встановлений строк (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.

04 липня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 24.03.2025 позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 року №047050024496 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV у зв`язку недосягненням необхідного пенсійного віку. Відмовляючи у призначенні позивачці пенсії Головне управління керувалося Законом №1058, в редакції Закону №2148, який є чинним і регулює спірні правовідносини, тому Головне управління діяло на підставі закону. В свою чергу, висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020 №1- р/2020 стосувались змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 до Закону №1788, який як зазначено вище станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не діяв і Головним управлінням під час прийняття рішення не застосовувався. Наведені положення Закону №1058 (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 23.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених посадах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам на 1 рік на кожні 2 роки такої роботи. За результатами перегляду відповідачем-2 пенсійної справи позивача на дату звернення встановлено: вік позивача становить 53 роки 11 місяців, страховий стаж роботи склав 38 років 3 місяці 27 днів, пільговий стаж за Списком №2 склав 9 років 6 місяців 1 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди. Пільговий стаж роботи за Списком №2 в якості слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні «АЗОТ», ВАТ «Дніпроазот», ПАТ «Дніпроазот», АТ «Дніпроазот» обчислено за фактично відпрацьований час з 07.02.2003 по 05.08.2012 згідно довідки від 19.10.2023 №018-1-310, оскільки довідку про неритмічну роботу не надано. До пільгового стажу роботи зараховано наступні періоди: з 07.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 10.08.2005, з 11.08.2005 по 05.08.2012. Отже, на думку відповідача-2, ним обґрунтовано прийнято рішення від 01.04.2025 року №047050024496 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку 55 років та відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років. Також відповідач-2 у своєму відзиві заперечує проти стягнення витрат за професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.03.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

У зв`язку з впровадженням екстериторіальності її заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та розглянуто ним.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №047050024496 від 01.04.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Рішення мотивоване тим, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Вік заявниці: 53 роки 11 місяців. Страховий стаж складає 38 років 3 місяці 27 днів, у тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 9 років 6 місяців. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 в якості слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні «АЗОТ», ВАТ «ДНІПРОАЗОТ», ПАТ «ДНІПРОАЗОТ», АТ «ДНІПРОАЗОТ» обчислено за фактично відпрацьований час з 07.02.2003 по 05.08.2012 згідно довідки від 19.10.2023 № 018-1-310. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із недосягненням необхідного пенсійного віку.

Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року, 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року, 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме - положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Відповідачем-2 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, відповідач 2 відмовляючи у призначенні пенсії позивачці з тих підстав, що нею не досягнуто відповідного віку 55 років, взагалі не дав ніякої оцінки тій обставині, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії 24.03.2025 року, ОСОБА_1 досягла віку з якого призначається пенсія (50 років) та мала загальний страховий стаж роботи 38 років 03 місяці 27 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2, який є достатнім для призначення пенсіє на пільгових умовах (10 років).

Так, хоча в оскаржуваному рішенні відповідач 2 і зазначає, що пільговий стаж роботи позивачки за Списком 2 складає - 09 років 06 місяців, і до страхового стажу зараховані всі періоди, в т.ч. пільговий стаж роботи за Списком № 2 в якості слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні «АЗОТ», ВАТ «ДНІПРОАЗОТ», ПАТ «ДНІПРОАЗОТ», АТ «ДНІПРОАЗОТ» (обчислено за фактично відпрацьований час з 07.02.2003 по 05.08.2012 згідно довідки від 19.10.2023 № 018-1-310), суд звертає увагу на той факт, що згідно Розрахунку стажу Форми РС право (зарахований по 30.06.2023 року, знаходиться в матеріалах справи) від 08.11.2023 року, пільговий стаж за Списком 2 становить 09 років 07 місяців 25 днів, а не 09 років 6 місяців, як зазначену у рішенні від 01.04.2025 № 047050024496.

Між тим, згідно Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.10.2023 року № 018-1-310, виданої Акціонерним товариством «Дніпроазот», та на яку посилається відповідач 2 у спірному рішенні, ОСОБА_1 в період з 07.02.2003 по 02.08.2016 року (більше 12 років) працювала за професією слюсаря з КВПтаА цеху автоматики та зв`язку, що передбачено Списком 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (Розділ X підрозділ 10А А пункт 10А.3 3, код КП 7241 (ДК 003:2010).

Періоди роботи позивачки із шкідливими та тяжкими умовами праці, що передбачені Списком 2 в Акціонерному товаристві «Дніпроазот» з 07.02.2003 по 02.08.2016 року, підтверджено і записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 09.07.1990 року, що у відповідності до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України, пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок № 637), є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи.

Крім того, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) у розділі «Відомості по спеціальному стажу» містяться відомості, що позивач в період з 2010 року по 2016 рік має спеціальний стаж на підприємстві з кодом ЄДРПОУ страхувальника - 05761620, що відповідно до відомостей про страхувальника відповідає Відкрите акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ» (ВАТ «ДНІПРОАЗОТ») та Акціонерне товариство «ДНІПРОАЗОТ» (АТ «ДНІПРОАЗОТ») з кодом підстави обліку спецстажу - ЗП3013Б1, що визначає: Працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників та з посиланням на відповідні накази про атестацію робочого місця, кількість днів в особливих умовах праці, що дають право на пільги.

Код для обліку спецстажу зазначається відповідно до Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 року.

Зазначені дані в індивідуальних відомостях застрахованої особи вказують на те, що позивач, зокрема, у період з 2012 року по 2016 рік працювала повний робочий день в шкідливих і важких умовах, та наявність у неї права на пільгову пенсію за Списком №2, з посиланням на код спецстажу (Список №2).

Тобто, відповідачем 2 при прийнятті спірного рішення та обрахуванні пільгового стажу позивачки за Списком 2 в Акціонерному товаристві «Дніпроазот» з 07.02.2003 по 02.08.2016 року, безпідставно не було зараховано весь стаж роботи з шкідливими та важкими умовами праці, а зараховано його тільки за період з 07.02.2003 по 05.08.2012 року.

Таким чином, суд переконаний, що на момент звернення із заявою від 24.03.2025 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач мала необхідний пільговий стаж по Списку №2 (більше 12 років).

За таких обставин, позивачка на час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 досягла 53 роки 11 місяців і мала загальний страховий стаж роботи 38 років 03 місяці 27 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 більше 12 років, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 року № 047050024496, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву від 24.03.2025 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з моменту звернення до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з відповідною заявою від 24.03.2025, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що задоволення повністю вказаних позовних вимог без перевірки суб`єктом владних повноважень наявності усіх визначених законом умов (в т.ч. пільгового стажу по Списку 2, що дає право на призначення пенсії за віком по досягненню 50 років), буде втручанням у дискреційні повноваження відповідачів, а відтак в цій частині позов слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача-2, як орган, яким прийнято спірне рішення про відмову у призначенні пенсії, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, враховуючи правову оцінку, яка надана судом у даному рішенні.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачами не було надано належних доказів правомірності дій та прийнятих рішень у спірних відносинах, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору слід вирішити у відповідності до положень ч. 3 ст. 139 КАС України.

Щодо стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 8000,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правничої допомоги №14 від 08.04.2025 року, Квитанція №1 від 08.04.2025 року, Опис наданих послуг виконаних адвокатом за договором №14 від 08.04.2025 року, ордер серії АЕ №1377325 від 11.04.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4169 від 13.03.2020 року.

Зважаючи на наведене, представник позивача просить суд стягнути з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правничої допомоги №14 від 08.04.2025 року (далі Договір).

Так, за умовами договору про надання правової допомоги №14 від 08.04.2025 року, укладеного між адвокатом Шевер Юлією Миколаївною та ОСОБА_1 предметом договору є (п.1.1 Договору): надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у справі за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання дій Головного Управління Пенсійного фонду в Донецькій області у відмові в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 «Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , викладені у рішенні від 01.04.2025 року № 10260/03-16 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, на умовах і в порядку, що визначено Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Детальний перелік видів правничої допомоги, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із виконанням даного Договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою (ми) угодою (ми) до цього Договору, описом наданих послуг, які є невід`ємною частиною Договору (п. 6.1).

08 квітня 2025 року між адвокатом Шевер Юлією Миколаївною та клієнтом ОСОБА_1 складено Опис наданих послуг виконаних адвокатом за договором №14 від 08.04.2025 року, щодо повного виконання умов за Договором, зокрема:

- надання консультації Клієнту та аналіз документів, затративши 1 годину вартість послуги склала 1 500,00 грн.;

- склала позовну заяву про визнання дій Головного Управління Пенсійного Фонду в Донецькій області в частині відмови в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 «Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , викладені у рішенні від 01.04.2025 року № 10260/03-16 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, затративши 4 години, вартість послуги склала 6 500 грн.

Загальна вартість наданих правничих послуг станом на 08.04.2025 р. склала 8000 грн., які були сплачені клієнтом 08.04.2025 року, що підтверджується квитанцією №1 від 08.04.2025 року.

Розмір адвокатського гонорару за годину роботи становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати.

На підтвердження здійснення оплати клієнтом суми гонорару у розмірі 8000 грн., адвокатом надано квитанцію №1 від 08.04.2025 року.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.

Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні, без проведення судового засідання), суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо надання консультацій це питання пов`язані з підготовкою та подачею позовної заяви і охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому, суд дійшов висновку, про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

З урахуванням положень частини 3 статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору та витрат на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м.Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.04.2025 № 047050024496 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 24.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, враховуючи правову оцінку, яка надана судом у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривен 60 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева