Решение № 138935690, 12.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокуСправа №160/11335/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.04.2026 №047050027661 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 10.04.2001, з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007 згідно дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1998, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.04.2013, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.04.2026.

В обґрунтування позивач посилався на те, що 19.04.2026 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком та рішення від 27.04.2026 № 047050027661 ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу роботи. Так, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019, оскільки громадянам, які працювали на території російської федерації, стаж при призначенні пенсії можливо зарахувати лише по 31.12.1991. Також в рішенні зазначено, що період роботи з 02.09.1998 по 10.04.2001 до загального трудового стажу зараховано частково (по 30.06.2000), оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані. Посилаючись на протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із позовом для захисту свого порушеного права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 22.05.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано у ГУ ПФУ в Полтавській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення.

19.05.2026 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Полтавській області, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування, посилався на те, що 19.04.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заява розглядалась ГУ ПФУ в Полтавській області, яке своїм рішенням № 047050027661 від 27.04.2026 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 31 року. Страховий стаж позивача за наданими документами становить 27 років 07 місяців 26 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. З цих самих підстав до загального страхового стажу також не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 02.04.2013 НОМЕР_2 . Період роботи з 02.09.1998 по 10.04.2001 до загального страхового стажу зараховано частково (по 30.06.2000), оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані. Вважаючи, що рішення про відмову у призначенні пенсії є законним та обґрунтованим, представник відповідача просив відмовити в позові.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області правом на подачу письмових пояснень третьої особи не скористалось.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.04.2026 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява була розглянута ГУ ПФУ в Полтавській області, яке рішенням від 27.04.2026 № 047050027661 відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

ГУ ПФУ в Полтавській області зазначило, що страхований стаж позивача становить 27 років 07 місяців 26 днів.

В той же час з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року від 24 до 34 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 року від 15 до 25 років. є страховий стаж 32 роки.

За результатами розгляду поданих позивачем документів до страхового стажу не зараховані наступні періоди:

- згідно записів дублікату трудової книжки від 02.09.1998 НОМЕР_1 до загального

страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991;

- згідно трудової книжки від 02.04.2013 НОМЕР_2 не зараховано періоди роботи, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991;

- період роботи з 02.09.1998 по 10.04.2001 до загального страхового стажу зараховано частково (по 30.06.2000), оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані.

Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності рішення щодо відмови в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, передбачено ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі № 226/1994/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює.

Щодо спірних періодів роботи з 01.07.2000 по 10.04.2001 слід зазначити наступне.

З дублікату трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 вбачаються наступні записи за спірний період:

- 02.09.1998 позивач прийнятий водієм на мікроавтобус в ПП «Віант» (запис № 1);

- 10.04.2001 позивач звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 2).

Отже трудова книжка позивача в означений вище період містить необхідні відомості про період роботи, посаду, номери наказів про прийняття та звільнення з посади і зауважень щодо оформлення трудової книжки у ГУ ПФУ в Полтавській області під час прийняття спірного рішення не виявлено.

А тому, суд вважає, що пенсійний органом безпідставно не зараховано позивачу період роботи з 01.07.2000 по 10.04.2001 до страхового стажу.

Сам по собі факт відсутності у відповідача відомостей про сплату позивачем страхових внесків, з огляду на практику Верховного Суду вказану вище, не може мати для позивача негативні наслідки у вигляді відмови у призначенні пенсії.

Окрім того, відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що на підприємство та установу, де працювала позивач накладалися адміністративні стягнення за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.

Щодо періоду роботи позивача з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019 на території Російської Федерації слід зазначити наступне.

Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду навчання передбачено наступне.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до положень ст. 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Відповідно до ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022. При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватись виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/ отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Відтак, наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, період навчання в Республіці Казахстан підлягає врахуванню з метою визначення страхового стажу та обчислення позивачу пенсії. В заяві про призначення пенсії (зразок якої розроблено Пенсійним фондом України та затверджено Порядком № 22-1) зазначено «Пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР призначалась/не призначалась».

І в цьому розділі позивачем вказано, що пенсія не призначалась в іншій державі та не отримує пенсію іншого виду, в тому числі пенсію від рф, отже він підтвердив факт не отримання пенсії на території іншої держави.

Суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні позивачу періодів роботи з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019 на території Російської Федерації, оскільки набуття ним трудового стажу в означений період відбулося в період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України, і вихід з Угоди не може мати негативні наслідки на законне право позивача щодо призначення пенсії.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

З наявних у справі доказів вбачається, що позивач має відповідні записи в дублікаті трудової книжки від 02.09.1998 НОМЕР_1 про періоди роботи з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007 та в трудовій книжці від 02.04.2013 НОМЕР_2 за період з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019, зауважень щодо оформлення трудових книжок у відповідача не має, що вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, а тому трудова книжка є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження його страхового стажу.

Отже, стаж, набутий позивачем на території Російської Федерації та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, мають бути враховані при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.04.2026 №047050027661 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 10.04.2001, з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007 згідно дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1998, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.04.2013, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.04.2026.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20грн., що документально підтверджується квитанцією №45Н1-325Е-К879-8Е16 від 29.04.2026.

Натомість, позивачем при сплаті судового збору не було враховано, що при подачі позову засобами системи «Електронний суд», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8. Відтак судовий збір мав бути сплачений у розмірі 1064, 96 грн.

20.05.2026 позивачем була подана заява про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 266,24грн.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1064,96грн. з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, а судовий збір у розмірі 266,24 згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу, як сплачений в більшому розмірі.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, ЄДРПОУ 13967927), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 27.04.2026 №047050027661 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 10.04.2001, з 16.05.2001 по 13.01.2006, з 20.03.2006 по 10.12.2007 згідно дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1998, з 02.04.2013 по 18.02.2014, з 01.04.2014 по 21.01.2015, з 06.07.2015 по 23.06.2017 та з 25.10.2017 по 17.04.2019 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.04.2013, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19.04.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96грн.

Судовий збір, сплачений ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за подачу позовної заяви згідно квитанції №45Н1-325Е-К879-8Е16 від 29.04.2026 на суму 266, 24 грн. (двісті шістдесят шість грн. 24 коп., перерахований на розрахунковий рахунок UA368999980313141206084004632, ЄДРПОУ 37988155, одержувач ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/22030101, призначення платежу судовий збір за позовом ОСОБА_1 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець