Решение № 138929564, 27.07.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2036/22

Провадження 2-30/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О.В., прокурора Курінного С.О., представника відповідача Стафійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення на користь територіальної громади, треті особи Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_2 , Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки.

У позовній заяві прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 була передана у приватну власність на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 для ведення індивідуального садівництва.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що вказана земельна ділянка належить до земель водного фонду, оскільки розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища річки Дніпро. На переконання позивача, з огляду на особливий правовий режим земель водного фонду та встановлені законодавством обмеження щодо їх використання і передачі у приватну власність, спірна земельна ділянка не могла бути передана для ведення індивідуального садівництва.

Прокурор стверджує, що передача земельної ділянки у приватну власність відбулася з порушенням вимог земельного та водного законодавства, унаслідок чого вона вибула з власності територіальної громади поза її волею. У подальшому спірна земельна ділянка була відчужена на підставі цивільно-правових договорів та зареєстрована у власності відповідача.

На підтвердження наведених обставин прокурор посилається на судові рішення, якими встановлено порушення вимог законодавства під час прийняття розпорядження про передачу земельної ділянки у приватну власність та визнано недійсним зазначене розпорядження в частині, що стосується спірної земельної ділянки.

Посилаючись на те, що перебування земельної ділянки у приватній власності відповідача перешкоджає Українській міській раді Обухівського району Київської області здійснювати повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Української міської ради.

З огляду на викладене прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її витребування з незаконного володіння відповідача та повернення у власність Української територіальної громади в особі Української міської ради, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

2. Позиції учасників справи

У відзиві від 23.09.2022 відповідачка ОСОБА_4 через свого представника зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Вказала, що набула спірну земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного відповідно до вимог законодавства, при цьому право власності попереднього власника було належним чином зареєстроване та не було скасоване. На час укладення договору відсутні будь-які встановлені обмеження чи заборони щодо відчуження земельної ділянки. Відповідачка також посилається на результати попереднього судового розгляду спорів щодо спірної земельної ділянки та пов`язаних із нею правовідносин. На її думку, позивач не надав належних і допустимих доказів незаконності набуття земельної ділянки, а доводи позову ґрунтуються переважно на припущеннях. У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

29.09.2022 прокурором подано відповідь на відзив, в якій заперечено проти доводів відповідача та підтримано позовні вимоги в повному обсязі. Зазначено, що законність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку спростовується встановленими судами обставинами щодо незаконності її первинного вибуття з державної власності. Прокурор посилався на те, що постановою Київського апеляційного суду у справі № 372/4154/18 розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 в частині передачі у приватну власність спірної земельної ділянки визнано недійсним. При цьому судами встановлено, що земельна ділянка належить до земель водного фонду та розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища річки Дніпро, а її передача у приватну власність відбулася з порушенням вимог земельного та водного законодавства. Зазначені обставини, на думку прокурора, є преюдиційними та не потребують повторного доказування у цій справі.

Щодо обраного способу захисту прокурор зазначив, що позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Оскільки землі водного фонду, зокрема землі прибережних захисних смуг, мають обмежений цивільний оборот і не можуть перебувати у приватній власності, заявлені вимоги підлягають розгляду як негаторний позов, на який позовна давність не поширюється.

Також прокурор заперечував доводи відповідача щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави, зазначивши, що Українська міська рада, будучи уповноваженим органом у спірних правовідносинах, не вжила належних заходів для захисту порушених прав територіальної громади, а до звернення до суду прокуратура повідомляла міську раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів. Щодо доводів про порушення права відповідача на мирне володіння майном прокурор зазначив, що втручання у право власності відповідає критеріям законності, переслідує суспільно значущу мету та є пропорційним.

07.10.2022 відповідачкою подано заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримано позицію, викладену у відзиві.

22.12.2022 відповідач ОСОБА_1 через представника подав до суду відзив, у якому заперечив щодо позовних вимог з огляду на таке. Позивач не довів належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в межах прибережної захисної смуги; у матеріалах справи відсутні належні документи, які б підтверджували встановлення меж прибережної захисної смуги, формування відповідної земельної ділянки та виникнення права власності держави на неї, а також відомості щодо внесення меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг до Державного земельного кадастру. Відповідач також ставить під сумнів обраний позивачем спосіб захисту, заперечує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та дотримання прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Окремо відповідач посилався на сплив позовної давності.

07.02.2023 третьою особою ОСОБА_4 подано до суду пояснення, в яких заперечено щодо позовних вимог у повному обсязі.

06.03.2023 прокурором подано до суду пояснення щодо питань, поставлених представником відповідача та інших питань.

3. Рух справи

25.08.2022 року ухвалою судді прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче провадження.

17.10.2022 року ухвалою суду залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Київську обласну державну адміністрацію, ОСОБА_2 , Обухівську районну державну адміністрацію Київської області, ОСОБА_3 .

25.11.2022 року ухвалою суду замінено відповідачку ОСОБА_4 належним відповідачем ОСОБА_1 .

25.11.2022 року ухвалою суду накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 3223151000:06:014:0047, площею 0,12 га, що знаходиться в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

20.01.2023 року ухвалою суду залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 . Роз`яснено заступнику керівника Київської обласної прокуратури, Київській обласній державній адміністрації, Обухівській районній державній адміністрації Київської області, Українській міській раді Обухівського району Київської області обов`язок надати відповіді на запитання.

11.05.2023 року ухвалою суду зобов`язано Київську обласну прокуратуру надати відповідь на запитання.

29.06.2023 року ухвалою суду витребувано в Української державної нотаріальної контори належним чином завірені копії документів, на підставі яких здійснювалось накладення арешту 07.07.2011 року на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0047 на підставі постанови Прокуратури Київської області від 29.06.2011 року та зняття такого арешту 07.10.2011 року на підставі постанови Прокуратури Київської області від 29.09.2011 року.

29.06.2023 року ухвалою суду провадження у цивільній справі № 372/2036/22 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 372/4154/18 за заявою адвоката Стафійчука В.В., який діє в інтересах ОСОБА_5 , про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 15.12.2020 року. Покладено на громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обов`язок в розумний строк, але не пізніше 10 днів з дня ухвалення судового рішення, повідомити Обухівський районний суд Київської області про результати розгляду зазначеної заяви, надавши відповідні документи.

22.08.2023 року ухвалою суду відновлено провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

17.10.2023 року ухвалою суду витребувано у Київської обласної прокуратури належним чином завірену копію висновку комплексної землевпорядної експертизи, посилання на який міститься у постанові слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області юриста 1 класу Козара В.В. про виключення земельних ділянок з реєстру обтяжень у кримінальній справі № 47-1392 від 29 вересня 2011 року.

07.12.2023 року ухвалою суду витребувано в Обухівського РУП ГУ НП в Київській області та Київської обласної прокуратури документ, на підставі якого матеріали кримінальної справи № 47-1392 приєднано до кримінального провадження № 42015110000000363; витребувано в Обухівського РУП ГУ НП в Київській області висновок службового розслідування, проведеного відповідно до наказу Обухівського РУП ГУНП в Київській області від 06.08.2021 № 287, про визнання кримінального провадження № 42015110000000363 втраченим.

18.01.2024 року протокольною ухвалою суду зупинено провадження по справі до розгляду Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду касаційної скарги Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 08.08.2023 у справі № 372/4154/18. Обов`язок щодо подачі доказів про винесення рішення Верховним Судом покладено на прокурора.

26.03.2024 року ухвалою суду відновлено провадження у справі.

18.04.2024 року протокольною ухвалою суду зупинено провадження у справі.

30.01.2026 року ухвалою суду відновлено провадження у справі.

27.03.2026 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Стафійчука В.В. щодо позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Суд, вислухавши думку прокурора та представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, у їх сукупності та співставленні, дійшов наступних висновків.

4. Встановлені судом обставини справи

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 217228 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047.

В подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2008 № 4571 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 .

Після цього управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі 21.05.2009 видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 193713 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047.

Також на підставі договору купівлі-продажу від 04.11.2016 за № 1021 ОСОБА_3 відчужила належну їй земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 на користь ОСОБА_4 . Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. від 04.11.2016 за № 32219917 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку.

Постановою Київського апеляційного суду від 15.12.2020 у справі № 372/4154/18 рішення Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2019 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 в частині надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047; витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння зазначену земельну ділянку. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване розпорядження в частині надання у приватну власність спірної земельної ділянки прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, оскільки на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

Постановою Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 рішення Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 15.12.2020 в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано, і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Верховний Суд встановив, що обраний спосіб захисту у вигляді витребування земельної ділянки є неефективним, оскільки, з огляду на встановлений судами факт незайняття державою/громадою фактичного володіння ділянкою, порушене право підлягало захисту шляхом пред`явлення негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України, а не шляхом віндикації. Разом з тим постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 щодо спірної земельної ділянки Верховний Суд залишив без змін, вказавши на обґрунтованість висновку апеляційного суду про те, що це розпорядження в цій частині прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України з огляду на незаконну передачу земель водного фонду.

ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2022 № 3178, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстрований в реєстрі за № 3178, за яким Продавець передав, а Покупець прийняв у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047, площею 0,1200 га, розташовану за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка. 14.11.2022 приватним нотаріусом видано витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , індексний номер 315086370.

Таким чином, під час розгляду справи право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

5. Щодо преюдиційного значення обставин, встановлених у справі № 372/4154/18

Оцінюючи доводи прокурора про преюдиційне значення обставин, встановлених постановою Київського апеляційного суду від 15.12.2020 та постановою Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, в частині належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, і поширюється виключно на осіб, які брали участь у розгляді відповідної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, пункт 32).

Судом встановлено, що учасниками справи № 372/4154/18 були перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (позивач), Обухівська районна державна адміністрація та ОСОБА_4 (відповідачі), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (треті особи). ОСОБА_1 , який є відповідачем у цій справі, учасником справи № 372/4154/18 не був та не набував процесуального статусу правонаступника жодної зі сторін у зазначеній справі. Право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2022 № 3178, укладеного з ОСОБА_4 після ухвалення зазначених судових рішень та поза межами провадження у справі № 372/4154/18.

Щодо третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які брали участь у справі № 372/4154/18, суд враховує, що встановлені зазначеним судовим рішенням обставини можуть мати преюдиційне значення саме щодо них відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України. Разом з тим предметом цього спору є право власності відповідача ОСОБА_1 , яке виникло на підставі самостійного правочину, укладеного поза межами провадження у справі № 372/4154/18, а тому преюдиційне значення обставин щодо зазначених третіх осіб не визначає й не може визначати результату вирішення цього спору стосовно належного відповідача.

За таких обставин, оскільки коло осіб, які брали участь у справі № 372/4154/18, не охоплює відповідача у цій справі, а предметом цього спору є саме право власності ОСОБА_1 , обставини щодо належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 до земель водного фонду, встановлені у справі № 372/4154/18, не мають преюдиційного значення для цієї справи в розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України щодо відповідача ОСОБА_1 і підлягають доведенню на загальних підставах відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

6. Правове регулювання спірних правовідносин

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. 7 ст. 87 Водного кодексу України виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Відповідно до ч. 7 ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Відповідно до абз. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками; відомості про такі межі вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель; прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на кадастровому плані земельної ділянки відображаються відомості про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, прибережних захисних смуг і пляжних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель (за наявності) та меж земельної ділянки.

Відповідно до п. 4, абз. 13 п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання; межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою та/або містобудівною документацією; відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

7. Правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 88 Водного кодексу України

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, відповідно до якої відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої такої смуги, оскільки її розміри визначені законом (частина друга статті 88 Водного кодексу України). Суд не відступає від зазначеної правової позиції та не вважає відсутність винесення меж прибережної захисної смуги в натуру, встановлення межових знаків чи внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру самостійною підставою для висновку про те, що прибережна захисна смуга затоки Канівського водосховища на річці Дніпро не існує.

Разом з тим існування прибережної захисної смуги в силу закону не є тотожним питанню про те, чи розташована саме спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 у межах такої смуги. Встановлення цього факту потребує спеціальних знань у галузі землевпорядкування та геодезії і не може здійснюватися судом самостійно, без відповідного експертного дослідження.

8. Оцінка доказів судом

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-83, 89, 263 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору всіх обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору сторін. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Судом досліджено надані прокурором Повідомлення ЦГО ім. Б. Срезневського від 07.11.2018 № 17-08/2223 (а. с. 43 том 1) та Повідомлення КДП «Київгеоінформатика» від 09.11.2018 № 01-01/268 (а. с. 40-42, том 1), згідно з якими спірна земельна ділянка накладається на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Суд не відкидає ці докази як неналежні, однак враховує, що вони суперечать висновку комплексної землевпорядної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження № 47-1392, за результатами якої постановою прокуратури Київської області від 29.06.2011 спірну земельну ділянку (та ще 51 з 56 ділянок, відведених розпорядженням від 07.04.2008 № 506) виключено з переліку ділянок, що накладаються на землі водного фонду, тоді як до земель водного фонду віднесено лише 4 інші ділянки загальною площею 0,48 га, які накладаються на прибережну смугу річки Стугна (а. с. 124-127, том 3). Спірна земельна ділянка, належна на той час третій особі ОСОБА_2 , до числа 4-ьох земельних ділянок, які розташовані в межах прибережної смуги р. Стугна та водного дзеркала р. Стугна не увійшла.

Окрім цього, суд звертає увагу на зауваження представника відповідача, який зазначив, що прокурором також в якості доказу надано Повідомлення 15/1-997/23 від 22.09.2023 року, копію повідомлення № 49 від 29.08.2023 (а. с. 159-160, том 3), копію викопіювання з ортофотоплану б/н про перебування спірної земельної ділянки у 25-метровій (а. с. 173, 174, 161, том 3), тобто не 100-метровій прибережній захисній смузі річки Стугна.

І безпосередньо самим представником відповідача поданий доказ відповідь виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області від 21.05.2026 № 2783/1-26 на адвокатський запит, відповідно до якої ширина прибережної захисної смуги, встановленої містобудівною документацією «Генеральний план с. Плюти Обухівського району Київської області», затвердженої розпорядженням Українського міського голови від 22.04.2026 № 110/6-26 вздовж водного об`єкту (р. Стугна) біля земельної ділянки із кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 встановлена на рівні 5-метрів.

Суд зазначає, що зазначений висновок експертизи, на який міститься посилання в постанові прокуратури Київської області від 29.06.2011 в рамках кримінального провадження № 47-1392, набувши процесуального значення, тривалий час - з 2011 року визначав правовий статус спірної ділянки як такої, що не належить до земель водного фонду, і саме на цій підставі з ділянки було знято відповідне обтяження. Зважаючи на тривалість і процесуальну вагу такого висновку, відповідач та його правопопередники в ланцюгу правочинів могли обґрунтовано розраховувати на те, що питання про належність ділянки до земель водного фонду вже вирішено компетентним органом, і не очікувати повернення до цього питання через роки після зняття обтяження.

Водночас сам висновок експертизи судом не досліджувався у зв`язку з втратою матеріалів кримінального провадження, до якого його долучено (а. с. 1-3, том 4), що позбавляє суд можливості перевірити його зміст, методологію та обґрунтованість безпосередньо. За таких обставин, з огляду на суперечність наявних у справі доказів і неможливість перевірки покладеного в основу зняття обтяження висновку експертизи, питання про дійсну належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду не може вважатися з`ясованим на підставі наявних у справі доказів і потребує спеціальних знань, а саме проведення земельно-технічної (комплексної землевпорядної) експертизи.

Суд також звертає увагу на те, що в обґрунтуванні позовних вимог прокурор одночасно посилався на належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро шириною 100 метрів та наводив дані, які стосуються прибережної смуги річки Стугна шириною 25 метрів, не уточнивши остаточно, яким саме водним об`єктом і яким режимом прибережної захисної смуги обґрунтовується позов щодо спірної ділянки. Таку неточність у визначенні предмета доказування суд розцінює як слабкість позиції позивача, яка додатково ускладнює встановлення дійсних обставин справи без спеціального дослідження.

Відповідач у відзиві зазначав, що позивачем не надано доказів винесення в натурі (на місцевості) меж прибережної захисної смуги за місцезнаходженням спірної земельної ділянки, встановлення відповідних межових знаків та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі прибережної захисної смуги і пляжної зони за місцезнаходженням цієї ділянки.

Оцінюючи цей довід з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду у справі № 372/4154/18, суд вважає, що сама по собі відсутність зазначених дій не спростовує існування прибережної захисної смуги, розміри якої встановлені законом. Разом з тим відсутність цих відомостей у Державному земельному кадастрі позбавляє суд можливості перевірити географічне розташування меж такої смуги відносно меж спірної земельної ділянки на підставі офіційних кадастрових даних, а тому питання фактичного накладення ділянки на прибережну захисну смугу залишається невстановленим і потребує спеціального дослідження.

Судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу»). Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з положенням пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Зважаючи на специфіку спору, судом роз`яснювалось право на заявлення клопотання про призначення у цій справі відповідної експертизи з метою доведення або спростування позовних вимог достатніми доказами та уникнення доказування на підставі припущень, однак жодна із сторін таким правом не скористалась.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18 (провадження № 61-12785св21).

Слід також зауважити, що в цивільних спорах діє принцип «хто стверджує, той і доводить», отже тягар доведення факту, в цій справі приналежності землі до водного фонду, покладається на позивача по справі.

Судом в підготовчому судовому засіданні 16.10.2023 року з`ясовувалося питання, чи має намір будь-яка із сторін призначити експертизу для вирішення питання про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду. І прокурор, і представник відповідача не вбачали за необхідне клопотати про призначення відповідної експертизи, прокурор, посилаючись на преюдицію, встановлену в постанові Київського апеляційного суду від 15.12.2020 та постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, представник відповідача зважаючи на обов`язок доводити вказаний факт саме Позивачем.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку, що доводи Позивача ґрунтуються на припущеннях того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0047 відноситься до земель водного фонду, що не узгоджується з вимогами частини шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.

9. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави суд зазначає, що прокурором до звернення до суду з позовом дотримано вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Українську міську раду Обухівського району Київської області повідомлено про виявлені порушення та надано можливість самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав, чого вжито не було. За таких обставин у суду відсутні підстави сумніватися в законності здійснення прокурором представництва інтересів держави в цій справі.

За наслідками розгляду цивільної справи суд приходить до висновку недоведеність вимог позивача, що є підставою для повної відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 259, 263, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення на користь територіальної громади, треті особи Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_2 , Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 12.08.2026

Суддя Г.В. Висоцька