Решение № 138925739, 05.08.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/2663/26

Провадження 2/465/3398/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М. І.,

за участі секретаря судових засідань Паньковецької Ю. В.

представника позивача Гнідець О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Кредобанк" про скасування арешту, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Гнідець О. М. звернулася до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Кредобанк" про скасування арешту. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15 лютого 2012 року Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 155 739, 29 гривень. Постановою Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 20 березня 2012 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 накладено арешт на невизначене майно, тобто на все майно, що належить ОСОБА_1 . Крім того, арешт накладено без зазначення конкретного об?єкта нерухомості, що порушує принцип правової визначеності та не відповідає вимогам чинного законодавства. 24 квітня 2012 року реєстратором Львівської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зазначене обтяження внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12436407. 30 травня 2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Повторно даний виконавчий лист до відділу на примусове виконання стягувачем - не пред`являвся. Станом на день звернення до суду у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні будь-які відомості про відкриття або наявність чинного виконавчого провадження, у межах якого було накладено вказаний арешт. Заборгованість, у зв?язку з якою накладався арешт, у 2013 році повністю погашена. Таким чином, арешт нерухомого майна існує понад 14 років за відсутності виконавчого провадження, визначеного боргу та стягувача, що є безпідставним та непропорційним обмеженням права власності. 21 листопада 2025 року позивач звернувся до Франківського відділу державної виконавчої служби із заявою про скасування арешту. Згідно відповіді Франківського відділу державної виконавчої служби від 09 грудня 2025 року № 102245 у скасуванні арешту ОСОБА_1 було відмовлено. У зв`язку з вищевикладеним позивач і був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 31.03.2026 відкрито провадження у справі. З метою виконання вимог ч.1ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

13.05.2026 ухвалою суду залучено у цивільній справі № 465/2663/26 за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ПАТ "Кредобанк", код ЄДРПОУ 09807862, місце знаходження: м. Львів, вул. Сахарова 78.

17.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в якій останній зазначає, що АТ «КРЕДОБАНК» підтверджує, що заборгованість за кредитним договором №А010037 від 26.06.2008 р. та згідно виконавчого листа №2-2830/11 від 24.01.2011р. виданого Франківським районним судом м.Львова погашена у повному обсязі.

19.06.2026 р. від представника Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшли письмові пояснення в яких вказує на те, що позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження у Франківському відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-2830/11 від 24.01.2011, виданого Франківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Кредобанк». У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження. Зазначає, що погашення заборгованості перед стягувачем не є тотожним повному виконанню боржником усіх обов`язків у межах виконавчого провадження. Станом на день розгляду справи виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником не сплачені. Жодних доказів сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження позивачем не надано. Отже, у державного виконавця були відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримала, пояснення надала аналогічні до поданої заяви, просила задоволити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили,хоч належно увідомлені про час та місце розгляду справи.За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати у їх відсутності.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази у їх сукупності та кожен доказ окремо, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.02.2026 накладено арешт на підставі постанови № НОМЕР_2, 15.02.2012, ВДВС Франківського району управління юстиції на невизначене нерухоме майно ОСОБА_1 .

15 лютого 2012 року Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 155 739, 29 гривень.

Згідно постанови Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 20 березня 2012 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 накладено арешт на невизначене майно, тобто на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до довідок АТ «Кредобанк» № 248-60496/25 від 01 жовтня 2025 року кредитний договір № A010037@USD від 29 квітня 2013 року закрито 15 жовтня 2013 року; кредитний договір № A010037 від 26 червня 2008 року, закрито 29 квітня 2013 року.

30 травня 2012 року заступником начальника Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиціївинесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2,у зв"язку із скеруванням виконавчого документу в Галицький ВДВС ЛМУЮ для стягнення боргу з доходу боржника.

Згідно відповіді Франківського відділу державної виконавчої служби від 09 грудня 2025 року № 102245 у скасуванні арешту ОСОБА_1 було відмовлено, на підставі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно вимог ч.1ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним йому майном.

Отже, будь-яке втручання держави у здійснення особою права власності повинно відповідати трьом критеріям: бути законним; переслідувати легітимну мету; бути пропорційним поставленій меті.

Саме ці критерії підлягають оцінці судом у даній справі.

Щодо правової природи арешту майна Суд зазначає, що арешт майна боржника не є видом цивільно-правової чи процесуальної відповідальності.

Його правова природа полягає виключно у забезпеченні реального виконання рішення суду.

Тобто арешт є допоміжним способом забезпечення виконання рішення, а не самостійною санкцією щодо боржника.

Існування арешту можливе лише доти, доки він необхідний для досягнення законної мети виконавчого провадження.

Після припинення виконавчого провадження, виконання рішення суду або відсутності майнових вимог стягувача подальше існування арешту повинно бути належним чином обґрунтованим.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року.

Позивач має намір вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Таким чином, арешт накладений на майно порушує право власності позивача.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема у разі фактичного виконання рішення.

Статтею 40 цього Закону передбачено, що після закінчення виконавчого провадження арешт із майна боржника підлягає зняттю, а інші заходи примусового виконання мають бути скасовані.

Виконавче провадження НОМЕР_2 було закінчене ще 30.05.2012, судом встановлено, що після цього виконавчий документ повторно не пред`явлений до виконання.

Заборгованість була добровільно погашена, що вбачається з довідки №248-60486т/25 від 1.10.25 та письмових пояснень представника АТ"Кредобанк".

Отже, станом на день розгляду справи відсутній борг,відсутнє будь-яке виконавче провадження, у межах якого збереження арешту могло б забезпечувати виконання рішення суду.

Відповідно до статті 263 ЦПК України суд при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Під час вирішення даної справи суд враховує усталену практику Верховного Суду щодо застосування статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, пов`язаних із тривалим існуванням арешту майна після завершення виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22, зроблено правовий висновок про те, що тривале збереження арешту на майні особи після припинення виконавчого провадження та за відсутності майнових претензій стягувача є невиправданим втручанням держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд зазначив, що арешт майна є виключно способом забезпечення виконання судового рішення, а не окремою санкцією щодо боржника.

Після досягнення мети виконавчого провадження або припинення можливості її досягнення подальше існування арешту суперечить його правовій природі .Крім того Верховний Суд наголосив, що суд повинен перевіряти не лише формальну наявність постанови про арешт, але й існування фактичної необхідності подальшого обмеження права власності.

Саме ця правова позиція повністю відповідає обставинам даної справи.

У даному випадку:

?рішення суду фактично виконано;

?кредитор підтвердив відсутність претензій;

?виконавчі провадження завершені;

?відкриті виконавчі провадження відсутні;

?арешт продовжує існувати виключно формально.

Отже, наведена постанова Верховного Суду підлягає застосуванню при вирішенні цієї справи.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі №753/12589/23, провадження №61-5186св24.

У зазначеній постанові Верховний Суд переглядав судові рішення, якими було відмовлено боржнику у задоволенні скарги на відмову державного виконавця зняти арешт після повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що вирішальне значення має не лише формальна підстава завершення виконавчого провадження, а й оцінка того, чи зберігається станом на день розгляду спору законна мета існування арешту.

Таким чином Верховний Суд фактично підтвердив, що питання про подальше існування арешту повинно вирішуватись із урахуванням принципу пропорційності втручання у право власності.

Правова позиція щодо необхідності оцінки пропорційності обмеження права власності була підтверджена також у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі №202/5715/24, провадження №61-15823св24.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав аналогічну ситуацію, коли після повернення виконавчого документа стягувачу арешт майна продовжував існувати протягом багатьох років.

Верховний Суд зазначив, що сама лише можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання не може автоматично виправдовувати безстрокове існування арешту майна.

Суд касаційної інстанції наголосив, що втручання держави у право власності повинно відповідати вимогам законності, необхідності та пропорційності.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та необхідністю захисту основоположних прав особи.

Європейський суд неодноразово зазначав, що втручання держави не повинно покладати на особу надмірний та індивідуальний тягар.

Саме принцип справедливого балансу є основним критерієм оцінки пропорційності втручання.

У даній справі суд не встановив існування будь-якого суспільного інтересу, який би виправдовував подальше існування арешту майна після фактичного виконання судового рішення.

Навпаки, продовження дії арешту створює ситуацію, за якої позивач протягом тривалого часу без законної підстави обмежений у можливості вільно розпоряджатися належним йому майном.

Таке втручання покладає на особу надмірний індивідуальний тягар та не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що:

?право вимоги, яке випливало із рішення Франківського районного суду м. Львова, фактично реалізовано;

?зобов`язання боржником виконано;

?кредитор підтвердив відсутність будь-яких майнових претензій;

?жодне виконавче провадження щодо виконання цього рішення не перебуває на виконанні;

?орган державної виконавчої служби не навів жодної об`єктивної підстави, яка б виправдовувала подальше існування арешту;

?продовження дії арешту створює для позиваача необґрунтовані перешкоди у здійсненні правомочностей власника та є непропорційним втручанням держави у право мирного володіння майном.

За таких обставин суд доходить висновку, що незняття арешту після припинення виконавчих правовідносин та відсутності будь-яких майнових вимог стягувача порушує вимоги статті 41 Конституції України, статей 319, 321, 391 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором, а якщо закон чи договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, суд відповідно до викладеної в позові (скарзі) вимоги може визначити такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Конституційний принцип ефективності судового захисту означає, що судове рішення має не лише констатувати порушення права, але й реально усунути таке порушення.

Саме тому спосіб захисту повинен бути ефективним та таким, що унеможливлює повторне звернення особи до суду з тотожними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово зазначала, що судовий захист повинен бути повним та ефективним, а обраний судом спосіб захисту має реально поновлювати порушене право, а не створювати передумови для виникнення нового спору.

Порушення права буде усунуте лише за умови фактичного припинення всіх обмежень, які виникли внаслідок винесення постанов державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Саме такий спосіб захисту повністю відповідатиме положенням статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», статті 391 ЦК України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 197, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Кредобанк" про скасування арешту - задовольнити.

Скасувати арешт (заборону) з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладений постановою Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 20.03.2012 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, реєстраційний номер обтяження 12436407 та виключити запис про арешт з реєстраційним номером 12436407 3 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ 35009269, місцезнаходження за адресою: м. Львів, вул. Конотопська, 6;

Третя особа: ПАТ "Кредобанк", ЄДРПОУ 09807862, місцезнаходження за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, 78.

Повний текст рішення виготовлено 12.08.2026 р.

Суддя М. І. Гулієва