Решение № 138923907, 11.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.08.2026 р. справа №520/4500/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, орган публічної адмніістрації)провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2026р. по 06.01.2026р., а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, тощо), без врахування відповідних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2026 року, встановлених Законом України про Державний бюджет України на 2026 рік; 2) зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2026р. по 06.01.2026р. (день виключення зі списків особового складу прикордонного загону), а також всіх інших належних йому за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо), з урахуванням відповідних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня 2026 року (3.328,00 грн).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправні дії з приводу непроведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та в подальшому грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що правомірно обчислював грошове забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник у межах спірних правовідносин з 09.06.2004 року по 09.06.2024р. та з 21.12.2024р. по 06.01.2026р. проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, що підтверджується довідкою №08/706 від 19.03.2026р.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 06.01.2026р. №11-ОС майора ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу організації оперативно-службової діяльності штабу, звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - па підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частин 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 06 січня 2026 року. Вислуга років станом на 06.01.2026 року становить: календарна - 29 років 01 місяців 08 дні, пільгова - 10 років 03 місяці 29 днів, загальна - 39 років 05 місяців 07 днів.

Відповідно до кінцевого розрахунку при звільненні №1 від 06.01.2026р., заявнику було виплачено: посадовий оклад - 872,00 грн; оклад за військове звання - 259,35 грн; надбавка за вислугу років - 566,13 грн; надбавка за ОПС - 679,35 грн; премія - 4015,35 грн; таємність - 87,29 грн; індексація - 11.663,99 (за 07.2015р.-02.2018р.); допомога при звільненні - 485.489,00 грн; компенсація відпустки УБД - 46.874,80 грн; компенсація відпустки за 2022р. - 49.106,93 грн; компенсація відпустки за 2023р. - 16.741,00 грн; компенсація відпустки за 2024р. - 33.482,00 грн; компенсація відпустки за 2025р. - 16.741,00 грн.

Згідно з правовою позицією сторони позивача, заявником через представника було подано письмове звернення з приводу ініціювання процедури перерахунку отриманого грошового забезпечення та всіх щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, обчислених із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, актуального станом на 01 січня кожного календарного року.

Листом від 10.02.2026р. №09/2103-26-Вих, відповідач повідомив, що згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Стверджуючи про вчинення суб`єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення з приводу перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та в подальшому грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Державної прикордонної служби України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018р. №558, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018р. за №854/32306; далі за текстом - Інструкція №558).

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №558, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.".

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно зясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розвязуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.

Окремо суд зважає і на правові висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, де наголошено на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас із цим, розв`язуючи спір, суд зважає і на те, що за суттю правового висновку постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 повинен застосовуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у фіксованому розмірі - "1.762,00грн.".

Отже, у межах спірних правовідносин наявні взаємовиключні протилежні правові висновки Верховного Суду з приводу підвищення / зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-17.06.2025р., зокрема: правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24, суттю якого є відсутність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. і станом на 01.01.2025р. унаслідок застосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 та правовий висновок постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, суттю якого є наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. та станом на 01.01.2025р. унаслідок незастосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 як такої, що суперечить закону.

До того ж суд зауважує, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 04.03.2026р. по справі №140/3734/24, від 30.05.2026р. по справі №400/2930/25, від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2025р., у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 12.06.2026р. по справі №420/34153/25, від 29.06.2026р. по справі №620/12943/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 18.06.2025р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2026р. по справі №380/13995/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 19.06.2025р.

Тому суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ст.8 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) пріоритет у застосуванні належало б віддати правовим висновкам Верховного Суду про наявність події зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., станом на 01.01.2025р., станом на 18.06.2025р., станом на 01.01.2026р., адже протилежний підхід у тлумаченні змісту наведених вище норм права не може бути кваліфікований інакше, ніж відмова у доступі до суду (відмові у правосудді за правовими позиціями рішення Європейського суду з прав людини у справі Melgarejo Martines de Abellanosa та Inmobilizados y Gestiones SL проти Іспанії №79530/17 від 14.09.2021р.).

Відтак, попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024р., і станом на 01.01.2025р., і станом на 18.06.2025р., і станом на 01.01.2026р.

При цьому, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що за наявності декількох взаємовиключних та прямо протилежних правових висновків постанов Верховного Суду (як суду касаційної інстанції) з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосуванню під час відправлення правосуддя підлягає той правовий висновок, котрий об"єктивно здатен забезпечити найвищий арифметичний показник суми грошового забезпечення.

Проте, 16.07.2026р. Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Наведене навіть з урахуванням згаданих вище правових висновків постанов Верховного Суду безумовно припиняє і суб"єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 після 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Намагаючись визначитись з приводу пріоритетності перелічених вище висновків Верховного Суду окружний адміністративний суд, зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За правилами пункту 7 Розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Особам офіцерського складу, прийнятим на військову службу за контрактом, а також призваним на військову службу за призовом або на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадянам, яких прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, а також призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період допомога для оздоровлення надається в разі, якщо в році її отримання військовослужбовець має право на щорічну основну відпустку незалежно від її тривалості.

Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.

Згідно з кінцевим розрахунком при звільненні заявник грошову допомогу на оздоровлення у 2026р. не отримував. Доказів протилежного стороною позивача до суду не подано.

Тож, позов за даним епізодом належить залишити без задоволення.

Стосовно вимоги заявника про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що згідно з п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відтак, обов`язковою кваліфікуючою умовою для вчинення суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення є достатність виділених суб`єкту владних повноважень фінансових ресурсів (у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання).

Згідно з п.6 Розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою.

Питання щодо виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям розглядаються комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби або органом, у якому військовослужбовець перебуває на фінансовому забезпеченні.

Розмір матеріальної допомоги визначається на день затвердження протоколу.

Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), розмір матеріальної допомоги визначається виходячи з грошового забезпечення (без урахування одноразових додаткових видів), яке отримували військовослужбовці за штатними посадами до зарахування в розпорядження, ураховуючи зміни у вислузі років і нормах грошового забезпечення, у тому числі зміни розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.

Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.

Згідно з кінцевим розрахунком при звільненні заявник матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2026р. не отримував. Доказів протилежного стороною позивача до суду не подано.

Оскільки заявником до матеріалів справи не подано доказів існування рапорту за командою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026р., то суд з викладених вище міркувань стосовно умов призначення цього платежу (обов"язковою передумовою якого є подання військовослужбовцем рапорту) вважає, що у відповідача не виникло обов`язку проводити на користь заявника виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026р.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення розмірів грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, суд керується такими підставами та мотивами.

Правила обчислення грошової компенсації днів частини невикористаної відпустки визначені нормами Розділу V Інструкції №558.

Згідно з п.6 Розділу V Інструкції №558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова компенсація днів невикористаної відпустки є грошове забезпечення військовослужбовця за останньою займаною штатною посадою станом на календарну дату звільнення з військової служби.

Відповідно до п.9 розділу V Інструкції №558 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби.

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як одноразова грошова допомога при звільненні також є місячне грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату звільнення з військової служби.

З урахуванням викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що у період проходження військової служби заявник як військовослужбовець не набув права на отримання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, обчисленого із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.", позаяк владний суб`єкт правомірно виконував обов`язок з дотримання приписів п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, саме указане грошове забезпечення повинно бути використано у якості розрахункової бази для обчислення грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 06.01.2026р. №11-ОС майора ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу організації оперативно-службової діяльності штабу, звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - па підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частин 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 06 січня 2026 року.

Відповідно до кінцевого розрахунку при звільненні №1 від 06.01.2026р., заявнику було виплачено: допомога при звільненні - 485.489,00 грн; компенсація відпустки УБД - 46.874,80 грн; компенсація відпустки за 2022р. - 49.106,93 грн; компенсація відпустки за 2023р. - 16.741,00 грн; компенсація відпустки за 2024р. - 33.482,00 грн; компенсація відпустки за 2025р. - 16.741,00 грн, обчислені виходячи з розміру місячного грошового забезпечення заявника за останньою займаною штатною посадою станом на 06.01.2026р.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Отже, за відсутності події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення заявника відсутня і зміна розрахункової бази обчислення перелічених вище виплат, а тому відсутні легітимні підстави для обтяження владного суб`єкта обов`язком здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн.".

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами та змістом належних норм права, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України у їх сукупності та взаємозвязку, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень не вдавався до порушення прав та інтересів заявника під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн", позаяк правомірно виконував обов`язок з дотримання приписів п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 і не мав легітимних підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошового забезпечення за іншим алгоритмом розрахунків.

Відповідність реально вчиненого суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин управлінського волевиявлення вимогам ч.2 ст.2 КАС України та відсутність підтвердженого матеріалами судової справи факту порушення публічного права (інтересу) заявника як об"єкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України є визначеними процесуальним законом підставами для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко