Решение № 138917683, 12.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7212/21

Провадження № 2/932/311/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Юрченко Я.М.

за участі

представника позивача - Гуртового В.Ю.

представника відповідача - Рибіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна, про визнання недійсним правочину, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року до суду надійшла позовна заява Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:

-визнати недійсним договір дарування квартири від 20.09.2016, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Моковською Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №1078;

-припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 988430412101:

-за ОСОБА_3 , номер запису про право власності 15694911, що внесений 29.07.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мошковською Н.М.;

-за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 16478767, що внесений 20.09.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мошковською Н.М.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2016 ухваленим за результатами розгляду справи №202/3999/16, за ОСОБА_3 визнано право власності, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного судового рішення, 29.07.2016, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988430412101, номер запису про право власності: 15694911).

В подальшому, ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08.08.2016, заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2016 ухвалене у справі №202/3999/16, скасовано.

20.09.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності: 16478767).

Рішенням державного реєстратора від 28.07.2017 відмовлено у скасуванні запису про право власності за номером 15694911 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме мано, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 988430412101 на підставі того, що у державному реєстрі речових прав запис про право власності, що підлягає скасуванню, вже припинено у зв`язку із реєстрацією переходу права власності до іншого суб`єкта прав.

З огляду на те, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 побудовано на земельній ділянці, яка належить Дніпровській міській раді й віднесена до земель комунальної власності без відповідних дозвільних документів щодо такого будівництва зі сторони міської ради, позивач вважав за необхідне звернутися до суду з даним позовом.

Відповідачем ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) подано відзив, в якому зазначає, що Дніпровська міська рада вже зверталась з аналогічним позовом, який ухвалою суду від 16.08.2021 у справі № 200/15446/17 залишено без розгляду. Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують законні права та інтереси Дніпровської міської ради. Позивач ніколи не був власником будівлі чи власником спірної квартири. Також зазначено, що позивачем подано позов після спливу позовної давності.

Також представником ОСОБА_1 надані письмові пояснення, в яких зазначає, що позивачем не доведено порушення його прав, оскільки Дніпровська міська рада не є стороною оскаржуваних правочинів. Позовна заява надійшла до суду 06.09.2021, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідачем ОСОБА_2 відзиву не подано.

Третіми особами письмових пояснень не надано.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О. 07.09.2021, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О. від 26.10.2021, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою від 04.10.2022 закрито підготовче провадження у цивільній справі.

Ухвалою від 20.02.20.25 зупинено провадження до залучення до участі у справі правонаступника після смерті відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою від 08.07.2025 справу прийнято до провадження суддею Куцеволом В.В., залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Протокольною ухвалою від 29.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження.

Протокольною ухвалою від 29.01.2026 закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Зазначив, що строк позовної давності позивач не пропустив, оскільки про порушення своїх прав Дніпровська міська рада дізналась після отримання відмови державного реєстратора - 28.07.2017 року. Просив врахувати, що строк позовної давності під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжується на строк дії такого карантину

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , заперечувала щодо заявлених вимог та надала пояснення аналогічні викладеним письмово. Додатково зазначила, що позов подано з пропуском строку позовної давності.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2016 ухваленим за результатами розгляду справи №202/3999/16, визнано за ОСОБА_3 право власності, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08.08.2016 (справа №202/3999/16), заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2016, скасовано.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_3 , зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 25694911, що внесений 29.07.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мошковською Н.М.)

Відповідно до копії договору дарування квартири від 20.09.2016 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською І.Р., сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 .

28.07.2017 Дніпровська міська рада звернулась до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про скасування запису про право власності на спірну квартиру.

Рішенням державного реєстратора від 28.07.2017 року № 56371263 відмовлено у скасуванні запису про право власності за номером 15694911 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого га об`єкт нерухомого манйна з реєстраційним номером 988430412101.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_2 , зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 16478767, що внесений 20.09.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мошковською І.Р.).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Германенко Н.І. від 05.03.2025, спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 по справі №3-576гс16, в якій зокрема, вказано, що до прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК).

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Стаття 79 ЗК України встановлює, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку (постанова ВС/КГС від 21.03.2019 прийнята за результатами розгляду справи №909/175/18).

Статтями 328, 329 ЦК України, передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи з вищевикладеного вбачається, що оскільки багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 було побудовано на земельній ділянці, яка не була відведена під таке будівництво, ОСОБА_3 не набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 розташовану у вказаному будинку.

Дніпровська міська рада є заінтересованою особою у розумінні статті 215 ЦК України, оскільки спірний об`єкт розташований на земельній ділянці комунальної власності, а реєстрація права приватної власності на квартири в самочинно збудованому будинку порушує права територіальної громади на розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що ОСОБА_3 не набув права власності на квартиру АДРЕСА_3 в установленому законом порядку, у останнього було відсутнє право на розпорядження таким майном, що свідчить про наявність підстав для визнання оскаржуваного договору дарування недійсним та припинення права власності за відповідачами.

Крім того, ухвалюючи даний висновок судом враховано, що на момент укладання оскаржуваного договору, заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.06.2016 було скасовано, що також свідчить про недійсність оскаржуваного правочину.

Згідно ст.37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону № 1952-ІV).

Частиною 1 статті 26 Закону № 1952-ІV за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (заява № 30210/96, § 158), від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (заява № 20390/07, § 29)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Отже, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З огляду на те, що реєстрація права власності на спірний об`єкт за відповідачами порушує права позивача на вільне розпорядження належним йому майном, заявлена вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки своїм наслідком буде мати відновлення порушеного права міської ради.

Посилання відповідачів щодо відсутності у позивача порушеного інтересу оскаржуваним договором дарування не знайшло свого підтвердження з огляду на обставини встановлені під час розгляду даної справи, оцінка яким надана вище.

Також, посилання відповідача з приводу того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що унеможливлює задоволення заявлених вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо посилань представника відповідача ОСОБА_1 на необхідність застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом під час розгляду справи, первинна реєстрація права власності на спірну квартиру відбулась на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2016 ухваленого за результатами розгляду справи №202/3999/16.

Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі №202/3999/16 при поданні позову та лише ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22.01.2018 року залучено Дніпровську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Згідно наявного в матеріалах справи рішення державного реєстратора від 28.07.2017 № 56371263, відмовлено у скасуванні запису про право власності на спірну квартиру за заявою Дніпровської міської ради.

Оскільки перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, а в матеріалах справи відсутні докази, того, що до моменту звернення до державного реєстратора Дніпровська міська рада була обізнана чи могла дізнатись про порушення її прав, суд приходить до висновку, що строк позовної давності необхідно обраховувати саме з 28.07.2017 року.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (постанова № 211) з 12.03.2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30.06.2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020 року (Закон № 540-IX), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений п. 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вище викладене, доводи відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, є безпідставними, оскільки позов був поданий позивачем в межах трирічного строку з моменту коли він довідався або повинен був довідатись про порушення його прав, враховуючи, що з 02.04.2020 року строки позовної давності було продовжено на строк дії карантину.

Виходячи з приписів ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3405,00 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна, про визнання недійсним правочину, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 20.09.2016 року що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1078.

Припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 988430412101 за ОСОБА_3 , номер запису 15694911, що внесений 29.07.2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

Припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 988430412101 за ОСОБА_2 , номер запису 16478767, що внесений 20.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 3405,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 3405,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Куцевол