Решение № 138917505, 31.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1283/26

Провадження 2/522/5116/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана на розгляд судді Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В.

Згідно відповіді ЄДДР № 2332710 від 12.02.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2332730 від 12.02.2026 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 02.03.2026 року провадження у справі відкрито.

30.03.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що проти задоволення позовних вимог КП «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 14 122,65 грн за період з 01.01.2022 року по 01.01.2026 року заперечує в повному обсязі. На обґрунтування заперечень відповідач указує, що позов подано з пропущенням загальної позовної давності щодо вимог за період з 01 січня 2022 року по 31 січня 2023 року на суму 4 213,80 грн, у зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в цій частині позову. Щодо вимог за решту періоду відповідач зазначає, що ще у 2016 році в установленому законом порядку та за згодою позивача його квартиру було відключено від централізованого опалення й облаштовано індивідуальною системою, а тому він не є споживачем послуг позивача та позбавлений технічної можливості їх отримувати. Відповідач наголошує, що не акцептував оприлюднений 04.10.2021 року типовий індивідуальний договір приєднання, оскільки не вчиняв жодних конклюдентних дій, не подавав заяви та не сплачував рахунки, відтак договірні відносини між сторонами не виникли. Окрім того, відповідач вказує на суперечливість і необґрунтованість наданого позивачем розрахунку (зокрема в частині нарахування витрат на загальнобудинкові потреби опалення та абонентської плати), оскільки він здійснений без урахування показників наявного в будинку комерційного приладу обліку та всупереч вимогам Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. З огляду на це відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог за 2022 рік та січень 2023 року і повністю відмовити у задоволенні позову.

03.04.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними. Зокрема, позивач вказує на недотримання відповідачем 15-денного процесуального строку для подання відзиву, оскільки до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження отримання ухвали про відкриття провадження та позовної заяви саме 16.03.2026 року. Щодо позовної давності позивач наголошує, що позов подано у межах визначених законом строків, оскільки відповідно до пунктів 12 і 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України перебіг позовної давності продовжувався на час дії карантину та зупинився у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні. Позивач також підкреслює, що відсутність укладеного письмового договору не звільняє споживача від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг, адже договірні відносини виникли на підставі публічного типового договору приєднання. Крім того, позивач зауважує, що з травня 2016 року нарахування за безпосереднє централізоване опалення квартири відповідача не здійснювалися, а заборгованість за період з січня 2022 року по січень 2026 року виникла виключно через нарахування плати за загальнобудинкові потреби опалення (ЗПО) та абонентське обслуговування. Відповідно до вимог Методики № 315 та умов типового договору відшкодовувати витрати на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем та опалення місць загального користування зобов`язані всі співвласники багатоквартирного будинку, в тому числі й власники приміщень з індивідуальним опаленням. З огляду на зазначене позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відзив відповідача залишити без задоволення.

08.04.2026 року від відповідача до суду надійшли заперечення.

Відповідач у запереченнях зазначає, що подана позивачем відповідь на відзив не відповідає вимогам частин 35 статті 178 та статті 179 ЦПК України, а також ухвалі суду від 02.03.2026 року, оскільки не містить обов`язкових відомостей про відповідача, до неї не додано документів на підтвердження її надіслання відповідачу та відсутні належні докази обґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошує, що позивач досі не надав прозорого розрахунку заборгованості за загальнобудинкові потреби опалення (ЗПО), інформації щодо показників загальнобудинкового лічильника та загальної опалювальної площі будинку, виставивши рахунки виходячи виключно з площі квартири відповідача, а запит щодо роз`яснення структури нарахованих сум позивачем ігнорується. Окрім цього, відповідач відкидає доводи про пропущення ним процесуального строку на подання відзиву, роз`яснюючи, що копію ухвали та позовну заяву його представник отримав під розписку в суді 16.03.2026 року (що підтверджується матеріалами справи), відтак відзив, поданий через систему «Електронний суд» 28.03.2026 року, сформовано в межах встановленого судом 15-денного строку. З огляду на це відповідач просить суд врахувати подані заперечення та відмовити в задоволенні позову КП «Теплопостачання міста Одеси» в повному обсязі.

16.04.2026 року від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.

Ухвалою суду від 27.05.2026 року судом вирішено визнати явку позивача у судове засідання обов`язковою.

В судове засідання призначене на 23.07.2026 року з`явився представник позивача Гурмуджи А.А., на задоволенні позову наполягав в повному обсязі.

Суд заслухавши думку представника, дослідивши надані матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

29 січня 2026 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2022 року по 01.01.2026 року в розмірі 14 122,65 грн та судового збору в сумі 3 328,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у 2016 році в порядку, встановленому законодавством, за згодою позивача в квартирі відповідача було здійснено демонтаж системи централізованого опалення та облаштовано індивідуальну систему опалення.

З травня 2016 року КП «Теплопостачання міста Одеси» припинило нарахування за послуги з централізованого опалення цієї квартири.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована позивачем заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з січня 2022 року по січень 2026 року складається з плати за загальнобудинкові потреби опалення (ЗПО) та плати за абонентське обслуговування.

Обставини справи підтверджуються наступними наданими сторонами доказами:

Реєстром нарахувань та оплат за абонентом (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за період з січня 2022 року по січень 2026 року, з якого вбачається структура нарахованих сукупних сум (колонки «ЗПО» та «Абонплата»);Інформацією з особистого кабінету споживача на вебсайті КП «Теплопостачання міста Одеси» за період 20192026 років, що засвідчує відновлення нарахувань з 01.01.2022 року та їх відсутність у попередні періоди (20192021 рр.);Рахунком за послуги теплопостачання за лютий 2026 року, сформованим у системі позивача, Копією письмового запиту ОСОБА_1 від 20 березня 2026 року, направленого на електронну пошту КП «Теплопостачання міста Одеси», щодо роз`яснення розрахунку та структури нарахувань ЗПО.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що до житлово-комунальних послуг належать: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

У постанові КЦС ВС від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18 вказано, що частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

У ч.1 ст. 10 Закону вказано, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до п.п. 5 п. 2 ст. 10 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з п. 12 розділу IV Методика розподілу №315 обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/ нежитлових приміщень.

Оскільки приміщення Боржника знаходиться у багатоквартирному будинку та КП "ТМО" надає послуги з теплопостачання цього будинку, в тому числі і забезпечує функціювання внутрішньобудинкової системи ЦО, тому Боржник зобов`язаний нести витрати на оплату послуг у частині відшкодування витрат загальнобудинових потреб на опалення, спільно з іншими власниками квартир цього будинку.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Аналізуючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд зазначає, що згідно з п. 12 розділу IV Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Виходячи з наведених норм, оскільки квартира відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, а КП «Теплопостачання міста Одеси» надає послуги з теплопостачання цього будинку, в тому числі забезпечує функціонування внутрішньобудинкової системи централізованого опалення, відповідач зобов`язаний нести витрати на оплату послуг у частині відшкодування витрат на загальнобудинкові потреби опалення спільно з іншими співвласниками квартир цього будинку.

Суд зазначає, що позивачем надано належний, обґрунтований та деталізований розрахунок заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з січня 2022 року по січень 2026 року. Відповідач, у свою чергу, у порядку ст.ст. 12, 81 ЦПК України вказаний розрахунок належними та допустимими доказами не спростував, власного альтернативного контрозрахунку заборгованості суду не надав, як і не надав доказів погашення зазначеного боргу. Таким чином, обставини, заявлені позивачем щодо виникнення та розміру заборгованості, суд вважає повністю доведеними.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.09.2022 у справі № 385/321/20 наголошувала, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті, з яким пов`язується судовий захист права. При цьому згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 522/31199/13-ц та від 27.06.2022 у справі № 199/5949/18).

Разом з тим, згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 карантин було установлено з 12.03.2020 та скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Окрім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи зазначені приписи нормативно-правових актів щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності під час дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з даним позовом в межах встановленого законом строку позовної давності, у зв`язку з чим підстави для застосування наслідків її спливу та відмови в позові з цих мотивів відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем доведено правильність та обґрунтованість здійснених розрахунків заборгованості, тоді як відповідачем відповідних доводів позивача не спростовано та належними доказами не підтверджено протилежного, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» заборгованість за поставлену теплову енергію в сумі 14122,65 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» сплачений судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 12.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

31.07.26