Решение № 138916352, 12.08.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3615/26

РІШЕННЯ

іменем України

"12" серпня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2026 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі - ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС»), через систему «Електронний суд», звернулось з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.

Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що 09 грудня 2021 року між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_2 укладено Договір № 5670598.

Товариство надало Позичальнику грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

01.04.2026 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 01-04/2026, відповідно до умов яких ТОВ «Алекскредит» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників.

Проте, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 68 020 грн, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 10 000 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 58 020 грн.

Ухвалою суду від 21 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

06 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка зазначає, що не погоджується з визначеним позивачем розміром позовних вимог у частині нарахованих відсотків та просить суд відмовити у їх стягненні.

11 серпня 2026 року на адресу суду надійшов відповідь на відзив від представниці позивача, в якій зазначено, що відповідачем не надано доказів на спростування розміру заборгованості та не подано контррозрахунку. Водночас відсутність контррозрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести правомірність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

11 серпня 2026 року на адресу суду надійшли заперечення відповідачки на відповідь на відзив, зміст яких переважно зводиться до повторного викладення доводів, наведених відповідачкою у відзиві на позовну заяву. Водночас відповідачкою надано альтернативний розрахунок за 30 днів, а також здійснено відповідний розрахунок станом на 24 лютого 2022 року.

Позивач в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи без участі його представника, проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечував.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, проте надала заяву ро розгляд без її участі.

Вирішуючи справу на основі наявних письмових доказів, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з Відповіддю №3057449 від 21.07.2026 р. з Єдиного державного демографічного реєстру, встановлено, що ОСОБА_1 має РНОКПП НОМЕР_1 , який повністю збігається з РНОКПП відповідачки ОСОБА_3 , зазначеним у позовній заяві та кредитному договорі.

Враховуючи наведені дані, можна дійти обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 09 грудня 2021 року між ТОВ «Алекскредит» та відповідачкою ОСОБА_3 (позичальником) був укладений в електронній формі договір про надання кредиту №5670598, який підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS5670598. Згідно умов укладеного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000 грн, строком користування кредитом до 07.07.2022 (включно), що є кінцевою датою виконання договору.

Згідно з п. 1.7.2. договору при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають:

-у базовий період з 09.12.2021 до 08.01.2022 р.(30 календарних днів) - 1,34 % за один день користування кредитом.

- у спеціальний період з 09.12.2021 до 07.07.2022 р(180 календарних днів) у розмірі 3%

Як вбачається із паспорту споживчого кредиту, то сторони передбачили основні умови кредитування: тип кредиту - кредит, сума ліміт кредиту 10 000 грн, строк кредитування за загальними умовами кредитування 210 днів, з яких базовий період 30 днів, Спеціальний період 180 днів, мета отримання кредиту інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань), спосіб та строк надання кредиту шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня кредитодавця наступного за днем підписання договору.

Паспорт споживчого кредиту також підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора PS5670598.

Щодо перерахування 09 грудня 2021 року грошових коштів у розмірі 10 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 суд зазначає, що відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» інформацію надано стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

При цьому невірне зазначення РНОКПП у клопотанні про виправлення описки допущено позивачем. Водночас АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь щодо належної особи та правильні відомості, які відповідають даним, зазначеним відповідачкою.

Таким чином, підстав для виправлення описки в ухвалі суд не вбачає, оскільки невідповідність у зазначенні РНОКПП виникла внаслідок його неправильного зазначення позивачем у поданому клопотанні, а не внаслідок помилки суду.

Щодо клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з отриманням виписки з банківського рахунку суд зазначає наступне.

07 серпня 2026 року на адресу суду надійшла виписка по рахунку відповідачки, долучена до матеріалів справи. 11 серпня 2026 року відповідачкою подано заперечення на відповідь на відзив, що свідчить про те, що на момент їх подання відповідачка вже мала можливість ознайомитися із зазначеною випискою та врахувати її зміст при формуванні своєї правової позиції.

Таким чином, між датою надходження виписки до суду та датою подання відповідачкою заперечень минуло декілька днів, що, на думку суду, було достатнім строком для ознайомлення з поданим документом, його аналізу та, за необхідності, підготовки відповідних пояснень чи заперечень.

При цьому відповідачкою не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неможливість ознайомитися з випискою у вказаний період або про необхідність додаткового часу саме для її опрацювання. Сам факт отримання нового документа у справі не може безумовно свідчити про необхідність відкладення судового засідання, якщо учаснику справи було надано реальну можливість ознайомитися з ним та висловити свою позицію щодо його змісту.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що підстави для відкладення судового засідання у зв`язку з необхідністю ознайомлення відповідачки з випискою по рахунку відсутні, оскільки відповідачці було забезпечено достатню можливість ознайомитися з поданим доказом та реалізувати своє право на подання відповідних пояснень.

01.04.2026 було укладено договір факторингу №АК 01-04/2026 відповідно до якого ТОВ «Алекскредит» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5670598. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 5670598.

Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, через що на дату складання позовної заяви утворилась заборгованість на загальну суму 68 020 грн, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 10 000 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 58 020 грн.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором чи законом. Щодо спору між сторонами інше не встановлено ні переліченими вище договорами, ні законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Частина 1 ст. 205 ЦК України приписує, що правочин може вчинятися в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому цією статтею; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ст. 12 згаданого в попередньому абзаці Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Частиною 1 ст. 3 цього ж Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язання по погашенню кредитної заборгованості, розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.

Таким чином суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 68 020 грн.

Щодо вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.7.2 кредитного договору сторонами погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом, а саме: у базовий період 1,34 % за один день користування кредитом, у спеціальний період з 09 грудня 2021 року до 07 липня 2022 року (180 календарних днів) 3 %.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 09 грудня 2021 року по 07 січня 2022 року первісним кредитором нараховано проценти за користування кредитними коштами у розмірі 3 886 грн, а за період з 08 січня 2022 року по 07 липня 2022 року у розмірі 54 134 грн. Зазначений розрахунок відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та погодженій сторонами процентній ставці.

При цьому суд звертає увагу, що зазначені суми є саме процентами за користування кредитними коштами, передбаченими умовами договору, та не включають штраф, пеню, неустойку, інфляційні втрати чи проценти, передбачені статтею 625 ЦК України. Отже, за своєю правовою природою такі платежі не є заходами відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є платою за користування кредитними коштами, нарахованою відповідно до погоджених сторонами умов договору.

Кредитний договір був укладений відповідачкою добровільно, його умови, у тому числі щодо розміру процентної ставки, були їй відомі та прийняті при його укладенні, що підтверджується її підписом. Доказів того, що на момент укладення договору відповідачка не погоджувалася із визначеним розміром процентної ставки, не розуміла змісту відповідних положень договору або зверталася до первісного кредитора з приводу їх роз`яснення, суду не надано.

Також відповідачкою не заявлялося вимог про визнання кредитного договору або окремих його положень недійсними, а після отримання кредитних коштів вона користувалася ними на умовах, визначених договором. Саме по собі подальше заперечення відповідачкою розміру нарахованих процентів не свідчить про недійсність погоджених сторонами умов договору та не спростовує факту користування нею отриманими кредитними коштами.

При цьому саме по собі введення в Україні воєнного стану не є підставою для автоматичного припинення нарахування договірних процентів за всіма кредитними зобов`язаннями. Законодавством встановлено спеціальні гарантії щодо ненарахування процентів та штрафних санкцій для визначених законом категорій військовослужбовців та інших осіб, які мають відповідний статус.

Отже, питання щодо застосування таких гарантій підлягає вирішенню з урахуванням наявності у відповідачки відповідного правового статусу та періоду, протягом якого на неї поширювалися передбачені законом гарантії. Водночас такі гарантії не змінюють правової природи нарахованих за договором процентів та не перетворюють їх на штрафні санкції, пеню чи інші заходи відповідальності.

Разом із запереченнями відповідачкою надано альтернативний розрахунок заборгованості, здійснений за 30 днів користування кредитними коштами, а також розрахунок процентів за період до 24 лютого 2022 року.

Однак зазначені розрахунки суд не може взяти до уваги, оскільки вони здійснені виходячи з іншого порядку та строку нарахування процентів, ніж ті, що були погоджені сторонами при укладенні кредитного договору.

Так, відповідно до умов кредитного договору відповідачка погодила строк кредитування тривалістю 210 календарних днів та підписанням договору підтвердила свою згоду з його умовами, у тому числі щодо строку кредитування, порядку повернення кредитних коштів та розміру процентів за користування ними. Відтак відповідачка не може в односторонньому порядку змінювати погоджений сторонами строк кредитування та визначати інший період нарахування процентів, виходячи виключно з власного розрахунку.

При цьому відповідачкою не наведено належного правового обґрунтування, яке б свідчило про зміну або припинення погодженого сторонами строку кредитування, а також не надано доказів внесення сторонами відповідних змін до умов кредитного договору. Саме по собі посилання на альтернативний розрахунок не є підставою для зміни умов договору та не спростовує правильності розрахунку, здійсненого позивачем відповідно до його умов.

Крім того, визначення відповідачкою 24 лютого 2022 року як кінцевої дати нарахування процентів саме по собі не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами кредитного договору. Зазначена дата не була погоджена сторонами як дата припинення строку кредитування та не змінює встановленого договором строку користування кредитними коштами.

Таким чином, наданий відповідачкою альтернативний розрахунок за 30 днів та розрахунок станом на 24 лютого 2022 року не спростовують розрахунок позивача, оскільки ґрунтуються на іншому визначенні періоду користування кредитними коштами та не відповідають погодженим сторонами умовам кредитного договору. Підстав для прийняття таких розрахунків як належного та обґрунтованого спростування розрахунку позивача суд не вбачає.

Щодо строків позовної давності кредитного договору № 5670598 від 09.12.2021 р., відповідно до ст.ст. 256, 257, 258, 259, 261 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім того, згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У свою чергу, договір про споживчий кредит передбачає обов`язок споживача повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, встановлених договором

Таким чином, суд доходить висновку, що нараховані первісним кредитором проценти є передбаченою договором платою за фактичне користування відповідачкою кредитними коштами, а їх розмір відповідає умовам кредитного договору та наданому розрахунку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені витрати на правову допомогу в розмірі 16 000 грн., що підтверджується договором від 02 липня 2024 року №02-07/2024, укладеного між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», про надання правової допомоги з додатком у вигляді узгоджених тарифів за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, оплату виконаної роботи, зокрема: надання усної консультації, вартість послуги 4 000 грн (виходячи з витраченого часу в 2 год. та вартості послуги в 2 000 грн. за 1 год. роботи); складання позовної заяви, вартість послуги 12 000 грн. (виходячи з витраченого часу в 4 год. та вартості послуги 3 000 грн за 1 год. роботи).

Отже, складання типової позовної заяви та оформлення додатків до неї, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту та клопотання було оцінено у 16 000 грн. При цьому ціна позову становить 68 020 грн. 00 коп.

Суд вважає таку вартість послуг з правничої допомоги вочевидь завищеною.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, ціні позову, а тому, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 500 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371 , місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 5670598 від 09 грудня 2021 року у розмірі 68 020 гривень 00 копійок, а також судовий збір в розмірі 2 662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя: М. С. Булкат