Решение № 138916112, 12.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14231/26

Провадження 2/127/4045/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.06.2025 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1559-9829, відповідно до умов якого відповідачці було видано кредит в сумі 5 000, 00 гривень строком на 365 днів. Відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 02.03.2026 становить 18 417, 00 гривень, з яких: 5 000, 00 гривень заборгованість за кредитом; 10 917, 00 гривень заборгованість за нарахованими процентами; 2 500, 00 гривень заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 1559-9829 від 04.06.2025 в розмірі 18 417, 00 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 29.04.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; у АТ «Універсал Банк» витребувано докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (квитанція № 2035408). (а.с. 11)

Судом встановлено, що направлені позивачем вищевказані документи були вручені одержувачу 04.05.2026, що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту поштової служби «Е-Пост».

З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2026 підсистемою «Електронний суд» до електронного кабінету відповідачки автоматично було доставлено позовну заяву із доданими до неї документами, що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 66)

Також з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 29.04.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідачки 01.05.2026, що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 67)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 29.04.2026 вважається врученою відповідачці 01.05.2026.

У строк, визначений судом ухвалою від 29.04.2026, від відповідачки надійшов відзив на позов, у якому вона просила суд задовольнити позов частково, визнавши обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню 5 000, 00 гривень тіла кредиту і 1 050, 00 гривень відсотків за базовий період. При цьому відповідачка зазначила, що позивачем не доведено факт перерахування кредитних кошів саме їй, а нарахування відсотків у розмірі 10 917, 00 гривень є безпідставним та незаконним. Сума процентів більш ніж удвічі перевищує саме тіло кредиту, що свідчить про очевидну неспівмірність та каральний характер таких нарахувань. Незаконним відповідачка вважає й нарахування відсотків на підставі ст. 625 ЦК України. Також відповідачка просила судові витрати покласти на позивача або ж зменшити їх, зважаючи на її скрутний матеріальний стан.

Як вбачається із підсистеми «Електронний суд», вищевказаний відзив було доставлено до електронного кабінету позивача 14.05.2026 о 17 год. 03 хв., що підтверджується відповідною квитанцією. (а.с. 77)

У строк, визначений судом ухвалою від 29.04.2026, від позивача відповідь на відзив не надійшла.

На виконання вимог ухвали суду від 29.04.2026 від АТ «Універсал Банк» 11.05.2026 на електронну пошту суду та 15.05.2026 засобами поштового зв`язку надійшли витребувані судом докази.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ «Універсал Банк» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

04.06.2025 ОСОБА_1 до укладення договору про відкриття кредитної лінії ознайомилась із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Укр Кредит Фінанс». (а.с. 26-44зв.)

Того ж дня, 04.06.2025, між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1559-9829. (а.с. 15-20)

За умовами вищевказаного договору позивач зобов`язався відкрити відповідачці кредитну лінію для задоволення її особистих потреб. Загальний розмір кредиту (кредитного ліміту) 5 000, 00 гривень; строк кредитування 365 календарних днів (до 03.06.2026); тип процентної ставки за користування кредитом фіксована; стандартна процентна ставка 1, 00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору, і 0, 74 % - з 181 дня; денна процентна ставка 0, 876 %; реальна річна процентна ставка на дату укладення договору 2 419, 37 %.

У додатку № 2 до вищевказаного кредитного договору сторони правочину узгодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором). (а.с. 25-25зв.)

У відповідності до п. 12.21 договору про відкриття кредитної лінії № 1559-9829 від 04.06.2025 його невід`ємною частиною є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України.

У відповідності до п. 12.1 вищевказаного кредитного договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальниця підтвердила, що вона попередньо уважно ознайомилась із Правилами на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Також відповідачка підтвердила, що до укладення договору вона уважно ознайомилась з текстом цього договору та Правилами, а також отримала від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема ч. 2 і ч. 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та ст.ст. 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 12.9.1 договору).

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Порядок укладення договору № 1559-9829 від 04.06.2025 в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 3.

При укладенні кредитного договору відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписала 04.06.2025 договір № 1559-9829 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6083. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачкою не був би укладеним. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1559-9829 від 04.06.2025 укладено між фінансовою установою та відповідачкою в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, а також проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Із розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1559-9829 від 04.06.2025 вбачається, що заборгованість станом на 02.03.2026 становить 18 417, 00 гривень, з яких: 5 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 10 917, 00 гривень заборгованість по процентах за користування кредитними коштами; 2 500, 00 гривень нараховані на підставі ст. 625 ЦК України відсотки. (а.с. 47-48зв.)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Відповідачка скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому виклала свої заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується. Відповідачкою оспорюється розмір заборгованості, визначений позивачем.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Укладаючи договір про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1559-9829 від 04.06.2025 сторони чітко узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (розділи 4 і 5 договору).

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «MiniKasa», Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором), які згідно п. 12.21 цього кредитного договору є його невід`ємною частиною. (а.с. 21-25зв.)

В обґрунтування розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, останнім, зокрема, надано довідку про перерахування суми кредиту та повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 17.03.2026. (а.с. 45-46)

Як вбачається із повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 17.03.2026, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Укр Кредит Фінанс», зокрема 04.06.2025 успішно здійснено транзакцію на суму 5 000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , вказаною відповідачкою у кредитному договорі як електронний платіжний засіб (п. 13 договору). (а.с. 45)

Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025.

Вищевказане й узгоджується із довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту. (а.с. 46)

На виконання вимог ухвали суду від 29.04.2026 АТ «Універсал Банк» повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , підтверджено зарахування на дану картку грошових коштів 04.06.2025 в сумі 5 000, 00 гривень, а також надано виписку по рахунку відповідачки за період з 04.06.2025 до 06.06.2025. (а.с. 71-72 (аналогічно а.с. 78-79зв.))

З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідачки, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по рахунку відповідачки вбачається надходження 04.06.2025 грошових коштів, зокрема в сумі 5 000, 00 гривень, і їх використання відповідачкою.

Приймаючи до уваги довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс», повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 17.03.2026 та АТ «Універсал Банк» від 08.05.2026, інформація з яких узгоджується із випискою по рахунку відповідачки, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» видало відповідачці 04.06.2025, шляхом перерахування на її платіжну картку № НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 5 000, 00 гривень.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Отже, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання 04.06.2025 за вищевказаним договором відповідачкою від позивача кредиту в сумі 5 000, 00 гривень.

Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредиту за договором № 1559-9829 від 04.06.2025.

Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять.

Відповідачкою не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по договору № 1559-9829 від 04.06.2025 в сумі 5 000, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами в розмірі 10 917, 00 гривень.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Як вбачається з умов вищевказаного кредитного договору, відповідачка зобов`язалась здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів, наведеному у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, шляхом сплати щомісячних платежів.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025 звертався до відповідачки із досудовою вимогою про погашення заборгованості. (а.с. 49-50) Однак, вимога позивача, одержана відповідачкою 27.03.2026, як те вбачається з офіційного вебсайту Укрпошти (трекінг відправлення R067123569129), була залишена нею без належного реагування.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Судом встановлено неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025, внаслідок чого позивач правомірно пред`явив вимогу про дострокове повернення кредиту.

Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідачки перед позивачем і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025.

Судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем в межах строку кредитування з 04.06.2025 до 02.03.2026.

Твердження відповідачки про те, що правомірним є нарахування відсотків лише за «базовий період» користування кредитом, є безпідставними. Із умов кредитного договору чітко вбачається узгодження його сторонами строку кредитування 365 календарних днів і дати повернення кредиту - 03.06.2026 (п. 4.14 договору). Також сторонами правочину чітко узгоджено порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним (розділ 5 договору), періодичність внесення платежів (розділ 4 договору). Строк у 21 календарний день це строк першого базового періоду, який починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду (п. 4.8 договору). «Базовий період сплати відсотків» - це проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом та комісії за видачу кредиту; кількість днів у базовому періоді вказана у розділі 4 цього договору (п. 1.1 договору). Перебіг кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього базового періоду, крім визначеного випадку; перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього договору (п. 4.8 договору).

При цьому позичальниця, як вже зазначав суд, підписуючи цей кредитний договір, підтвердила, що вона попередньо уважно ознайомилась із Правилами на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним (п. 12.1 договору).

Отже, у кредитному договорі № 1559-9829 від 04.06.2025 сторони чітко та недвозначно визначили умови сплати процентів за користування кредитними коштами.

Так, виходячи з умов вищевказаного кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами за період з 04.06.2025 до 02.03.2026, з урахуванням застосування позивачем зниженої процентної ставки протягом базового періоду на підставі п. 10.1 договору з 04.06.2025 до 24.07.2025, становлять:

-за період з 04.06.2025 до 24.06.2025:

5 000, 00 гривень х 0, 01 % х 21 день = 10, 50 гривень;

-за період з 25.06.2025 до 30.11.2025 :

5 000, 00 гривень х 1, 00 % х 159 днів = 7 950, 00 гривень;

-за період з 01.12.2025 до 01.03.2026:

5 000, 00 гривень х 0, 74 % х 91 день = 3 367, 00 гривень,

що разом становить 11 327, 50 гривень, що узгоджується із розрахунком, здійсненим позивачем.

Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, матеріали справи не містять. Водночас, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого позивачем і наданого ним в обґрунтування позовних вимог, відповідачкою в рахунок погашення заборгованості по кредиту було сплачено 410, 50 гривень (10, 50 гривень 24.06.2025 і 400, 00 гривень 06.07.2025), які зараховано в рахунок погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами. Відповідачкою дані обставини не спростовано.

У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Таким чином, заборгованість відповідачки по відсотках за користування кредитними коштами за період з 04.06.2025 до 02.03.2026 становить 10 917, 00 гривень (11 327, 50 гривень - 410, 50 гривень), що відповідає розрахунку заборгованості, здійсненому позивачем.

Так, під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Зважаючи на доводи відповідачки, судом прийнято до уваги, що підписуючи кредитний договір, відповідачка була обізнана із розміром відсотків, що підлягають сплаті нею протягом строку користування кредитними коштами. Як встановлено судом, умови договору щодо порядку нарахування відсотків та їх розміру є чіткими та однозначними. Розмір денної процентної ставки, розрахованої у кредитному договорі відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», не перевищує 1 %, що відповідає вимогам частини п`ятої цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, у відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025 не суперечить законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідачка на момент укладення кредитного договору мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено кредитором та відповідачкою. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі встановленій законом і спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Крім наведеного вище, судом також звернуто увагу на те, що у відповідності до умов кредитного договору (п. 6.9) відповідачка мала право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від договору без пояснення причин. Однак, таких дій відповідачкою вчинено не було.

Відповідач на момент укладення договору також була обізнана із орієнтовною вартістю кредиту за весь строк кредитування (п. 4.16 договору).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачкою, остання неналежним чином виконувала умови договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом також прийнято до уваги, що законодавець визначив допустимий максимальний розмір денної процентної ставки за кредитом 1 %, що відповідає принципу справедливого балансу інтересів сторін як фінансової установи, так і споживача. У даній справі, як встановлено судом, розмір денної процентної ставки за користування кредитом не перевищує вказаний розмір. При цьому метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, було, зокрема, підвищення ефективності нагляду за небанківськими фінансовими установами та посилення захисту прав споживачів.

Отже, твердження відповідачки, що визначені умовами договору № 1559-9829 від 04.06.2025 відсотки за користування кредитними коштами є явно завищеними і такими, що не відповідають принципам розумності та добросовісності, є безпідставними. Підстави для зменшення розміру відсотків відсутні.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами кредитного договору № 1559-9829 від 04.06.2025 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.

Відповідачкою не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідачки простроченої заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 04.06.2025 до 02.03.2026 в розмірі 10 917, 00 гривень, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Позивач просив стягнути на його користь з відповідачки нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотки в сумі 2 500, 00 гривень за період з 16.07.2025 до 09.08.2025, як те вбачається із розрахунку заборгованості.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Однак, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти за період з 16.07.2025 до 09.08.2025 в сумі 2 500, 00 гривень стягненню з відповідачки не підлягають.

При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд не перевіряє порядок нарахування позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України процентів і не встановлює правомірність їх розміру.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та банком на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 29.04.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1559-9829 від 04.06.2025 в розмірі 15 917, 00 гривень, з яких: 5 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 10 917, 00 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 04.06.2025 до 01.03.2026.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача за вищевказаним кредитним договором нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотків за період з 16.07.2025 до 09.08.2025 в сумі 2 500, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 16.04.2026. (а.с. 10)

Зважаючи на доводи відповідачки, суд зауважує, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Підстави для застосування судом положень ч. 9 ст. 141 ЦПК України судом не встановлені. Клопотання відповідачки про залишення витрат зі сплати судового збору за позивачем або ж зменшення їх розміру є безпідставним й необґрунтованим.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 301, 11 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (86, 43 %). Решту судового збору в сумі 361, 29 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 525-527, 530, 610, 611, 625-628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії продукту «MiniKasa» № 1559-9829 від 04.06.2025 в розмірі 15 917, 00 гривень та судовий збір в сумі 2 301, 11 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір в сумі 361, 29 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»: код ЄДРПОУ 38548598; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407.

Рішення суду складено 12.08.2026.

Суддя